ЛГБТК+ в Україні  Квір-люди на війні

В Україні квір-люди воюють в армії, збирають пожертви для військових, переселенців і біженців, організовують спеціальні притулки та безпечні прихистки. Водночас вони не припиняють боротися за рівні права. Зовсім навпаки: про приголомшливі успіхи в цьому напрямку свідчать як результати останніх досліджень, так і оцінки активістів/-ок, а також електронна петиція про легалізацію одностатевих шлюбів, яку нещодавно прокоментував президент України Володимир Зеленський.
 

«Війна сприяє соціальному прийняттю квір-спільноти в Україні. Для нас це теж неабияка несподіванка», — радіє Ростислав Мілевський, директор громадської організації з підтримки ЛГБТК+ Гендер Зед у Запоріжжі. «Активіст(к)и працювали над цими темами багато років поспіль, а тепер звичайна випадкова петиція має такий шалений успіх», — дивуються Тимур Левчук і Тетяна Касьян із всеукраїнської організації Точка опори ЮА. „Шкода, що повинна була початись війна для того, щоб спонукати нас рухатись до Європи», зітхає Ніка Венгеловська з Молодіжного громадського руху Партнер в Одесі. «На цій війні ми всі маємо спільні турботи, тому міцніше тримаємось разом», каже Олег Крищенко з Alliance.Global у Києві.

На сході та півдні України точаться жорстокі бої за позиції й населені пункти. Приблизно одна п'ята частина української землі окупована російськими військами. Мільйони людей тікають, а непередбачувані російські ракетні обстріли щодня тривожать і лякають всю країну. Однак за таких страхітливих обставин українська ЛГБТК+ спільнота в Україні переживає на диво несподівані позитивні зміни.

Наприклад, у дослідженні Київського міжнародного інституту соціології (КІІС) та ГО Наш Світ від травня 2022, більш як половина опитаних засвідчили загалом позитивне або ж нейтральне ставлення до ЛГБТК+. У порівнянні зі статистикою 2016 року їхній відсоток зріс з 34 % до 57,6 %. Частка людей, що негативно ставляться до квір-людей, зменшилась з 60,4 % до 38,2 %. Тож за шість років розподіл змінився майже до навпаки. Розвиток у цьому напрямку ще краще унаочнюють результати опитування, чи повинні ЛГБТК+ люди мати такі ж права, як інші українці. У ньому кількість тих, хто дав ствердну відповідь, зросла майже вдвічі (з 33,4 % до 63,7 %). А заперечну відповідь на це питання дали вже не 45,2 %, а тільки 25,9 % опитуваних.

Війна за визнання (в буквальному сенсі)

Однією з причин зростання толерантності до ЛГБТК+ в Україні, безперечно, є багаторічна громадська активність солдат, які належать до квір-спільноти. У дослідженні КІІС 81,2 % опитаних вказали, що вони симпатизують цим військовим. З 2018 року дедалі більше військовослужбовців здійснюють камінг-аут як геї, лесбійки, бісексуали чи транс*люди. Об’єднання LGBT military допомагає їм стати помітнішими. Один із знаних представників об’єднання — Віктор Пилипенко, ветеран добровольчого батальйону АТО 2014-2015. У той час, як і багато квір-людей, ще приховував, що він гей. Вигадував історії, щоб тримати це в таємниці. Після того як у 2018 здійснив камінг-аут у фотопроєкті Ми були тут Антона Шебетько, більшість побратимів його підтримали. Хоча були також і випадки фізичного насильства. Мета військових ЛГБТ — дати зрозуміти: «Якщо ми так само відмовляємо окремим групам людей в основоположних правах, то ми нічим не кращі за путінських окупантів». Для цього вони розповідали свої історії, а також створювали виставки й фільми.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Віктор Пилипенко повернувся до лав армії як медик у підрозділі, що першим захищав Київ від спроби штурму російськими військами на початку березня. Зараз він перебуває на сході в місцях, де ведуться жорстокі бої. Його відповіді у фейсбук-месенджері короткі й лаконічні: ясна річ — він на передовій. На питання, які зміни сталися, Віктор заявляє: «Від своїх побратимів я відчуваю тільки підтримку!»

Він гордо надсилає фото свого підрозділу на лінії фронту. Обличчя солдатів/-ок приховано: «Інакше російська пропаганда може вкрасти ці світлини і використати для власних зловмисних цілей».

Віктор Пилипенко як військовий медик та його підрозділ. | Фото: © з приватного архіву Дещо критичнішим поглядом ділиться Паша Лайгода, для якого камінг-аут перед бойовими товаришами стався несподівано й випадково. В своєму інстаграмі він пише: «ЛГБТ-людей в армії дуже багато! Але, на жаль, ще не викорінився той факт, що якщо ти гей, ти автоматично стаєш ніким! Багато людей чомусь цей факт ставлять на перше місце!!». Кілька місяців опісля з’являється відео з фронту від Гендер Зед, де Паша розповідає: «Був міні-булінг у мене в частині, він тривав досить довго, десь три-чотири місяці». Але з часом ситуація покращилась.
   

Квірфобія — це елемент «руського міра»

В кінці червня Україна стала країною-кандидатом на вступ до ЄС. Напередодні країна ратифікувала Стамбульську конвенцію про боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством. А кількома тижнями раніше велику популярність отримала невеличка електронна петиція. Нікому не відома в активістських колах Анастасія Совенко закликала до легалізації одностатевих шлюбів. В описі петиції вона написала такі слова: «У цей час кожен день може бути останнім. Хай люди однієї статі отримають можливість створити сім'ю й мати офіційний документ, що підтвердить це. Їм необхідні такі ж права, що й у традиційних пар». Швидше за все, до дії Анастасію спонукали трагічні історії одностатевих пар, коли один з партнерів не міг поховати іншого, загиблого на війні, бо неможливо було довести родинний зв’язок. Петиція «завірусилась» в Інтернеті за кілька днів і швидко набрала 25 000 необхідних підписів. Залишилось тільки дочекатись відповіді з Офісу президента Володимира Зеленського.

«За останні роки було кілька спроб подібних кампаній, але ніколи не вдавалось зібрати більше 5000 підписів», — згадує Ростислав Мілевський із запорізького ГО Гендер Зед. «Але зараз люди багато чого переосмислюють». З одного боку, це свідчить про те, що люди розуміють: гомофобія і трансфобія є складовими брутальної російської ідеології. З іншого боку, багато хто сподівався, що такі ініціативи пришвидшать вступ до ЄС. «На даний момент петиції — це чи не єдина форма протесту, оскільки демонстрації заборонені чинним воєнним станом», – зауважує Мілевський. «Було б краще, якби такі закони приймали вже після війни, щоб уникнути критики та підозр у непрозорості».
  Ростислав Мілевський очолює ГО Гендер Зед, яке від початку війни надає допомогу внутрішньо переміщеним особам та квір-людям в Запоріжжі. Їх забезпечують тестами на коронавірус та ВІЛ, продуктами харчування, засобами гігієни і ліками, а також надають фінансову підтримку. «Наразі ми надали невідкладну фінансову підтримку приблизно 2000 людям, а декому допомогли евакуюватись з окупованих територій та із зони бойових дій», – підсумував Ростислав. «Ми також підтримуємо військових на фронті». Він провів два місяці зі своїм партнером та його сім’єю в селі в одній з центральних областей. Потім вони повернулися до Запоріжжя – туди їх привела туга за домівкою та впевненість, що українська армія забезпечить місту необхідний захист. Через годину після нашої онлайн-розмови Генштаб повідомляє про ракетний обстріл Запоріжжя. Запитую його, чи все гаразд. «Фізично я в порядку. Було два вибухи в іншій частині міста», — дещо налякано відповідає він.

Захист від бомб та дискримінації

В Україні є чимало ЛГБТ-організацій, які розвивали свою діяльність впродовж багатьох років. Ці організації працюють за підтримки Міністерства охорони здоров’я, а також отримують іноземні гранти, і в умовах війни вони показали себе як гнучка та ефективна мережа, яка надає опіку, догляд і підтримку не тільки ЛГБТ-людям. Окрім кампаній зі збору коштів, у багатьох місцях були створені шелтери, спеціальні безпечні місця для квір-людей, які були змушені рятуватися від війни та втратили рідних, домівку і роботу.

У Києві є два такі шелтери: один від ГО KyivPride, а інший від організації Alliance.Global. Другий з них працював ще до війни, приймаючи жертв домашнього насильства, дискримінації та переслідувань. За фінансової підтримки ГО 100% Life відкрили ще два прихистки у Дніпрі та Чернівцях.

Олег Крищенко (у центрі) координує спільне проживання в квір-шелтері в Києві, прагнучи створити сімейну атмосферу. | Фото: © Пеґґі Лозе Зараз у київському шелтері — двокімнатному підвальному помешканні — мешкають 14 людей. Тут є уродженці Сум, Харкова, київського передмістя. Дехто з мешканців прихистку навіть має російське походження. «Ми всі тут як невеличка сім’я», — каже координатор шелтера Олег Крищенко. Багато хто з «членів сім’ї» отримали психологічну травму, втратили домівку й близьких. Сам Олег незадовго до нашої розмови також пережив втрату: його родичі з Вінниці загинули внаслідок російської ракетної атаки. Але він продовжує свою роботу: на війні нема коли відпочивати.

З міркувань безпеки адресу шелтеру тримають у секреті. Так було і до війни. Помешкання нагадує хостел: в кімнатах стоять двоповерхові ліжка і шафки. Кухня та ванна одна на всіх. Секс, наркотики та алкоголь заборонені. Палити можна надворі. Проживання в прихистку безкоштовне, харчування забезпечується всім. Також можна організувати прийом у лікаря, отримати психологічну та юридична підтримку, а також допомогу з пошуком роботи. Щоб отримати місце в шелтері, треба пройти особисту співбесіду з організатор(к)ами. В разі згоди тут можна безкоштовно мешкати протягом трьох місяців. У шелтері KyivPride ЛГБТ-людей можуть прихистити на час до двох тижнів. У серпні МГО Партнер відкрила новий безпечний прихисток в Одесі спеціально для транс*людей. Крім нового транс-шелтеру, громадська організація має офіси на Закарпатті (офіс переміщений з окупованого Росією Херсона), в Харкові, Миколаєві, Дніпрі та Львові. Всі вони фінансуються Міністерством охорони здоров’я. Перебуваючи в прихистку, транс*люди отримують психологічну, юридичну та адміністративну підтримку у процесі зміни документів. Можуть отримати направлення до місцевих лікарів, дружніх до транс*людей, і зробити тест на ВІЛ, гепатит та Covid-19. Незліченні коробки з цими різноманітними тестами лежать в підвальному бюро організації. Воно нагадує бомбосховище, і навіть під час повітряної тривоги тут можна почуватися у відносній безпеці.

«Багато людей приїжджає до нас із Харкова, біля якого ведуться бої, та окупованої Херсонщини», — каже соціальна працівниця МГО Ніка Венгеловська. «Біженцям зі східних регіонів у нас часто доводиться нелегко. Транс*люди особливо вразливі». Водночас, незважаючи на воєнний стан у країні та заборону на купання, люди продовжують приїжджати в Одесу, щоб відпочити.

Ніка та її колега щомісяця опрацьовують близько 100 запитів на підтримку. Наразі всі запити стосуються переходу з чоловічої статі в жіночу. Серед тих, хто зараз отримує нові документи, є лише один транс*чоловік. На тих, хто в Україні переоформлює документи зі зміною статі на чоловічу, розповсюджується постанова про загальну мобілізацію чоловіків віком від 18 до 60 років. Оскільки єдиний квір-клуб у місті зараз закритий через війну, а кілька співробітників добровільно пішли на фронт, Ніка час від часу організовує транс-вечірки онлайн, щоб згуртувати спільноту.

Ніка Венгеловська – соціальна працівниця МГО Партнер в Одесі. Вона консультує, супроводжує та підтримує транс*людей в питаннях пошуку квартири та роботи під час перехідного періоду. | Фото: © Пеґґі Лозе Тим часом організатори ГО Точка опори у Львові вирішили поки що закрити свій постійний шелтер для ЛГБТ-людей. «Ми продовжуємо надавати індивідуальну фінансову підтримку людям, яким треба знайти тимчасове проживання», – пояснює Тимур Левчук. Два гуртожитки хостельного типу, які Точка опори надавала протягом перших чотирьох місяців війни, стало важко забезпечувати.

Перше помешкання їм надало квір-дружнє підприємство – безкоштовно. Але шість тижнів по тому довелось зняти окреме помешкання. «Вартість житлової оренди у Львові тоді стрімко зросла. Тільки за помешкання ми сплачували 8000 євро на місяць. Ще стільки ж набігало за комунальні платежі. Додайте до цього витрати на облаштування житла, на харчування... Це непосильна сума». Крім того, багато квір-людей уже виїхали із заходу України до Києва чи інших міст через недовіру до традиційно більш консервативних західних областей, які менш дружньо налаштовані до ЛГБТК+. До того ж звиклі до постійної опіки мешканці шелтерів стали пасивними. «Ми хочемо їх підтримати, щоб вони були здатні самостійно вирішувати свої проблеми, самі могли знайти роботу та житло», – каже Тимур. «Саме тому ми зараз менше займаємось екстреною допомогою і здебільшого організовуємо онлайн-тренінги з вивчення мови та пошуку роботи. Так ми розширимо їхні можливості».

А що ж буде після війни?

Такими заходами ГО Точка опори також прагнуть запобігти довгостроковим наслідкам війни, які вже поступово позначаються на Україні. «Поки що люди не бачать реальних наслідків. Те, що ми бачимо зараз, це смерті наших співвітчизників. Але буде ще багато інших проблем: попереду величезна економічна криза!» — наголошує Тимурова колега Тетяна Касьян. «Курс валют безконтрольно зростає, ціни злітають до небес. Фірми закриваються, бо вони втратили власника, який виїхав за кордон, або будівлю, що була зруйнована. Громадські служби не можуть нормально працювати через постійні атаки. Зростає рівень безробіття і злочинності, погіршується психічне здоров’я людей тощо».

Зокрема ЛГБТ-спільнота також зіткнеться з низкою проблем, пояснює Тимур: «Багато активістів та активісток поїхали за кордон. Чимало з них вже не повернуться. І оскільки там їм треба буде себе забезпечувати, вони матимуть менше часу та сил на квір-активізм в Україні. Деяких активістів мобілізували, інші пішли на фронт добровольцями. Мабуть, що хтось із них загине. Питання в тому, хто ж залишиться, хто буде тут після війни далі розвивати спільноту?»

Тетяна Касьян і Тимур Левчук з ГО “Точка опори” заснували два шелтери для квір-людей у Львові. Тепер вони змінюють формат роботи і будуть розширювати освітні та особисті можливості квір-спільноти. | Фото: © Пеґґі Лозе Цього року ГО Точка зору ЮА отримала стипендії та гранти для фінансування своєї діяльності. Можна було б започаткувати нові програми, але війна стає на заваді плануванню. Це стосується як грантодавців, так і самих організацій. Для Тетяни «хоч якесь планування майбутнього — вже значний привілей. Адже спочатку неможливо було спланувати навіть завтрашній день».

Насамкінець вона впевнено додає: «По суті, війна уособлює порушення людських прав. Але це не означає, що ми припинимо за них боротися!»

Райдужні несподіванки

Кінець кінцем відповідь Зеленського на онлайн-петицію про одностатеві шлюби показала, що боротьба за переконання вартує зусиль: «У сучасному світі рівень демократичності суспільства вимірюється, зокрема, через політику держави, спрямовану на забезпечення рівних прав для усіх громадян. Кожен громадянин є невіддільною частиною громадянського суспільства, на нього поширюються усі права і свободи, закріплені в Конституції України. […] Сімейним кодексом України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки». Та оскільки за Конституцією України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка (стаття 51), а під час воєнного стану внесення змін в Конституцію неможливе, український уряд шукає законодавчі рішення для легалізації в Україні зареєстрованого цивільного партнерства. І це в той самий час, коли країна змушена боронитися від розв’язаної Росією загарбницької війни.

А 23 липня, того самого дня, коли КиївПрайд виступив окремим блоком на Варшавському марші рівності в Польщі, на Контрактовій площі в Києві поруч майоріли веселковий прапор та прапор України, ніби передвіщаючи неупереджене і вільне майбутнє.

серпень 2022