Тварини і війна  Історія біженця кота Макса

Нині тисячі українських тварин, як і їхні власники – біженці у країнах Європи. Вони або ж чекають найскорішого повернення додому, або ж освоюються на новому місці.

Чотирилапі і не тільки стали жертвами повномасштабної війни Росії проти України, вони потребують допомоги світового товариства, говорить Ірена Скакун. Вона головна менеджерка української громадської організації «Зоопатруль», що займається порятунком, адаптацією та евакуацією тварин, які опинилися в складних обставинах від початку війни. 

За її словами, скільки саме тварин наразі перебувають за кордоном невідомо – через масові хвилі виїзду в перші дні російської агресії їхніх господарів. Адже в той час усіх випускали без будь-яких документів.
 
Хоч тварини і не можуть словами описати, що відчувають і як це для них бути біженцем, їхні історії є безцінними. Вони показують ще один жорстокий вимір людської війни. Одна з таких історій – про рудого кота породи мейн-кун Макса.

Кіт Макс до окупації в рідному домі | Фото: © з приватного архіву «Привіт, мене звуть Макс»

Російські війська, які відступали наприкінці березня з містечка Буча, що на Київщині, вивезли із собою 8-річного кота Макса. Він опинився у білоруському місті Речиця, що за 300 кілометрів від Бучі. Там його на своєму огороді знайшла місцева жителька Марія й завдяки GPS-трекеру на шиї тварини змогла знайти контакти власниці, 34-річної Олени Кукурузки. Як саме він опинився на подвірʼї Марії невідомо. Скоріш за все втік, або ж російські солдати відпустили його у Речицях на волю.

В будь-якому із цих варіантів історія Макса – хеппіенд, бо він повернувся назад у сімʼю. На жаль, поки не додому в Бучу, а у столицю Чехії Прагу. Туди Олена із сином виїхала ще на початку війни і живе досі. Повернуться, коли в будинку у Бучі закінчать ремонт після місячної окупації російськими солдатами.
  Жінка розповіла, що поїхала з дому 24 лютого, першого ж дня масштабного російського вторгнення до України. Не могла сидіти під обстрілами. Чоловік із котом Максом мав залишитися вдома. Ніхто навіть не підозрював, що росіяни того ж самого дня десантуються у Бучі та окупують місто на цілий місяць. «Чоловік мав провести мене із сином до траси Київ-Варшава. Зазвичай дорога від нашого дому туди займає 40 хвилин. Але 24 лютого через шалені затори ми їхали цілих 5 годин. Коли виїхали на трасу, було темно, а у Бучі тим часом вже висадився російський десант. Виставили блокпости й нікого з місцевих не пропускали назад додому, лише на виїзд. Тому чоловік поїхав з нами, а кіт залишився вдома сам. Він мав запас їжі й води на кілька днів. Також за ним мали наглядати сусіди, бо про всяк випадок ми залишили їм ключі від будинку», – розповіла Олена. Макс носив на шиї GPS-трекер у формі значка Бетмена, який в результаті і врятував йому життя та повернув господарям. Олена купила цей трекер торік у травні на автозаправці, якраз коли сімʼя переїхала жити в Бучу. У жартівливій формі написали повідомлення, яке можна було прочитати, відсканувавши на жетоні QR-код. Текст був таким: «Привіт, мене звуть Макс. Якщо ви мене знайшли, зателефонуйте моїй господині, вона за мене хвилюється». 

«Сусіди розповіли, що вже 25 лютого, на другий день війни, в наш будинок вдерлися й оселилися російські солдати. Жили там цілий місяць, облаштували склад. Лишили нам після себе не лише безлад, а й розтяжки по всьому будинку. Навіть у дитячій»,–- каже Олена.

Вже після деокупації Бучі на початку квітня жінка шукала кота Макса по всіх українських форумах з пошуку тварин та телеграм-каналах. Все було безуспішно. Час від часу їй телефонували і писали шахраї, які буцімто бачили десь Макса і просили скинути на карту викуп за його повернення. І тут 18 квітня, рівно через 18 днів після відступу росіян із Київщини, Олені на вайбер зателефонували з невідомого номера. Вона не відповіла на дзвінок, бо не почула. Згодом прочитала повідомлення: «Я з Білорусі, знайшла вашого кота. Можливо, ви його загубили в нас, а можливо, його привезли російські солдати, які йшли через наше місто пару тижнів тому».

Скріншоти переписки господині Макса з дівчиною із Білорусі, яка його знайшла і хотіла повернути. | © з приватного архіву Олена спершу не повірила, але їй прислали фото Максового жетона. Було зрозуміло: це правда, кіт живий. Білоруські волонтери допомогли Олені із обстеженням Макса у ветеринарів. Він мав панічні атаки, був худий та обшарпаний, боявся різних звуків та чужих людей. Йому зробили всі необхідні щеплення, вилікували й виготовили документи для вивезення за кордон. У Варшаву Макса перевезла білоруська студентка, звідки його у Прагу забрала
Олена. 

Новий дім у Празі

«Макс адаптувався за кілька днів. В перші дні після повернення мовчав. А це порода, яка „говорить“. Потім потроху почав оговтуватися, лазив по шафах, по моїй косметичці, що робив у Бучі. Тепер почувається добре. Набрав 2 кілограми ваги. Шерсть відростає, бо ми його постригли після Білорусі. Моя історія хеппіенд, боюсь навіть уявити, що російські солдати могли зробити з нашим Максом. Запросто могла спіткати доля отих нещасних котів, яким вони у Бучі та Ірпені відрізали лапи і кидали помирати напризволяще», – додала Олена. Жінка припускає, що російські військові могли вкрасти кота для подальшого продажу. Макс і справді достатньо харизматичний та недешева порода. 8 років тому Олена купила його за півтори тисячі доларів. Олександр Тодорчук, голова UAnimals, зоозахисної організації, яка рятує тварин, що опинилися в окупації та вже в деокупації, каже, окрім того, що російські солдати вбивали та вбивають тварин в Україні, вони їх ще й вивозять. Окрім мейн-куна Макса, вони вивезли із Маріуполя собаку породи пітбуль. Вона перебувала на «Азовсталі» разом із українськими захисниками під час бомбардувань міста російською авіацією. Собаку можна помітити на кадрах під час виходу азовців із бункеру «Азовсталі». Вже у червні російські пропагандисти показали кадри – собаку подарували очільнику Чечні Рамзану Кадирову.
 
Олександр додає, що до їхньої організації часто звертаються люди із різних куточків світу із проханням взяти постраждалих від війни тварин. Однак процес перевезення однієї тварини із України за кордон займає дуже багато часу, за який волонтери можуть евакуювати навіть два притулки. Тому в ситуації із переправкою тварин за кордон UAnimals сконтактовує охочих іноземців із конкретними окремим притулками в Україні.

Волонтер також радить іноземцям поцікавитися у притулках для тварин за місцем їхнього проживання, чи брали вони тварин із України. Адже перевезти 20 тварин за кордон набагато легше, ніж везти одну. «Якщо ви дуже хочете тварину з України – варто підготуватися до частини роботи по її перевезенню, – каже Олександр. – В умовах війни в Україні для нас важлива кожна хвилина та робота кожної людини. Якщо ми будемо займатися лише точковим питанням – втратимо можливість рятувати сотні тисяч інших життів».

листопад 2022