Фотоконтрасти Бучі  Макрозйомка: Буча контрастів

Минає півтора року від подій весни 2022 в Бучі під Києвом – боїв за місто, жорстокої окупації з масовими вбивствами цивільних та, зрештою, відходу загарбників. Ці декілька текстових і фотофрагментів показують окремі враження від сьогоднішнього життя Бучі. Контрастного життя, де жах і рани від пережитого поєднуються з бадьорими, життєствердними моментами, де всупереч усім загрозам відродження бере своє.

Люди в чорному

Час від часу до Бучі приїздять дуже специфічні «гості». Це російські військовополонені, котрі «засвітилися» під час боїв за місто та окупації. Тепер їх привозять, щоб провести слідчі експерименти. Вони показують, де і що робили. Ці візити привертають набагато більшу увагу місцевих мешканців, аніж поява офіційних закордонних делегацій.

Черговий такий гість розповідав про свою участь у подіях 27 лютого, коли російські війська вперше увійшли до Бучі, але були розбиті й мусили відійти. Перший бій того дня відбувся біля яскраво-зеленого супермаркету «NOVUS», де загарбників зустріла самооборона місцевих мешканців. Сили були нерівні (близько двох десятків захисників проти великої колони загарбників), але відважні самооборонівці змогли затримати просування росіян, вигравши час для захисників на межі Бучі й Ірпеня. Як розповів полонений росіянин, на початку їхнього бучанського рейду надійшов наказ від командування групи: ідентифікувати як ворогів усіх людей у чорному одязі. Чи треба казати, як багато людей взимку ходять у чорному? Росіянин виконав наказ. Одиночними пострілами з автомата. Принаймні такі показання збереглися для історії на відео. Беззбройний охоронець супермаркету в чорній уніформі загинув від поранень.

Відновлення

Відбудова триває. | Фото: © Олег Коцарев Більшість пошкоджених будівель у Бучі відновлено або в процесі реконструкції. Частина вулиці Вокзальної, де знищили колону російської бронетехніки (відповідні фотографії облетіли увесь світ), вже в порядку. Спалена аптека в центрі давно працює. Їздять подаровані німецькими містами Дрезден і Берґіш-Ґладбах автобуси. Все жваво й активно. Хоча навколо пріоритетів відбудови постійно точаться суперечки, вистачає невдоволених. Тим часом руйнуються міста і села переважно на сході та півдні країни — там, де все ще стоять війська загарбників. Мало що відновлюють у прифронтових вільних містах на зразок Харкова — адже там будь-якої миті може «прилетіти».  

Дерево

Російський екоцид в Україні — це й загиблі дельфіни в Чорному та Азовському морях, і наслідки руйнування Каховської ГЕС, і багато іншого. На Київщині постраждали ліси, тварини, птахи, водойми, парки. Один із найпомітніших прикладів — пошкоджені дерева. Втім, вони виявилися досить стійкими. Багато з них прийняли і не випустили з себе кулі чи уламки снарядів. А тепер продовжують зеленіти. Приємно бачити дерева, які вистояли, а можливо, ще й врятували когось, хто стояв чи стояла за стовбуром.

«Сонечко»

Сліди розривів мінометних снарядів на дорожній плитці та асфальті. Народ називає їх «сонечко», що, звичайно, звучить життєствердно. Особливо химерно ці «сонечка» виглядають у розкішному бучанському парку, котрий загалом мало постраждав під час боїв та окупації, у поєднанні зі, скажімо, парковими скульптурами чи натовпами, що йдуть набережною купатися в озері. Озеро? – питають люди з інших країн і міст, – У Бучі купаються в озері? Так, купаються. А інакше як би ми пережили нещодавню спеку в 36 градусів за Цельсієм?
 

«Дякую!»

Смітник і далі дякує. | Фото: © Олег Коцарев – Дякую! – каже смітник із простреленим пузом. Мені його показав приятель, поет М., людина іноді екстравагантна й спостережлива в яскравих деталях. Він пережив частину окупації Бучі, а потім виїхав під час евакуації. Минулого літа повернувся додому. В нього є фірмовий набір історій та діалогів з тих часів. Ось один із моїх улюблених:

Чути звуки далеких, але сильних вибухів. На подвір’я багатоповерхівки заходять російські військові. Один із них запитує мешканців будинку, які тут стоять:
 

• Кто такие?
• Жильцы.
• Жильцы? А как вы здесь живете? Здесь же опасно! Здесь очень опасно.

Так, небезпечно – інакше звідки б узялися кількасот мирних мешканців, убитих приблизно за чотири тижні окупації?

Смітник із діркою – символ пошкодженої інфраструктури України. А багато де й геть знищеної. Щось не підлягає відновленню. Щось потихеньку чи й неочікувано швидко реконструюється. Але кожен гучний звук змушує тривожно озиратися на північ, на схід або на південь.

Гірка

Жовта дитяча гірка, сіра дитяча гірка | Фото: © Олег Коцарев Одна з незабутніх картин Бучі: діти радісно з’їздять із дитячої гірки, торік посіченої вибухом.. Вони абсолютно не зважають на міні-отвори, ані ті, хто були маленькими свідками жаху, ані ті, хто перечекали події деінде. Вони чудово знають, що це за дірки, але таке розуміння не нависає тінню над грою. Гра триває. Власне, тут, у парку, дві гірки. Жовта і сіра. Яку з них сфотографувати? Так з’явився один із моїх віршів.

Шухлядки пам’яті

Російські нападники взагалі не панькались і не панькаються з дитячим світом. Понищені садки і школи, розкидані закривавлені іграшки – норма цієї війни. У Бучі окупанти вбили виховательку дитячого садка. Загинули й самі діти, котрі аж ніяк не могли завдати шкоди російським військовим.

Не так давно тут з’явилась інсталяція-меморіал пам’яті загиблих у лютому-березні двадцять другого року. Сріблясті таблички-«шухлядки» з іменами. Такі собі «шухлядки пам’яті». На одній з них – запис про восьмирічну дівчинку з промовистим прізвищем Щаслива, загиблу 4 березня 2022-го, тобто в перші дні окупації. Справжнє втілення болісної та злої іронії долі. Одна з тих речей, що сповнюють, за визначенням польського поета Чеслава Мілоша, «незгодою зі світом». Якщо, звісно, раніше були підстави для згоди.

Додому

Статуя, пошкоджена під час боїв | Фото: © Олег Коцарев Для багатьох слово «Буча» – символ жаху. Місце, яке викликає жах. Але для людей в інших обставинах Буча – спокійний тил, де можна перепочити.
У сквері граються діти.

• Олено, ти завтра прийдеш знову гратися?
• Ні, я вже їду завтра додому, до мами.
• Ти не в Бучі живеш?
• Ні, я приїздила до бабусі просто. А живу я в Херсоні.

Херсон нині – під практично щоденними жорстокими російськими обстрілами. Тож усе пізнається в порівнянні. Батьки інших дітей проводжають маленьку Олену довгим поглядом. Мабуть, так само дивилися їм услід люди, наприклад, на заході Україні чи за кордоном, коли вони щасливо сповіщали, що ось нарешті вирушають додому, до Бучі.

Настінна комунікація часів звільнення і окупації

І сьогодні на деяких бучанських парканах, стінах чи дверях інколи можна зустріти колоритні написи, пов’язані з днями боїв, окупації та визволення. Багатошаровий палімпсест на в’їзді в місто з боку гостомельського аеропорту, де українці та росіяни формулювали інвективні судження одне про одного. Телефон водія автомобіля «груз 200» (тобто який розвозить тіла) на дверях підвалу. Численні повідомлення на зразок «Тут живуть люди», «Діти», «Мирні мешканці» на парканах і стінах будівель. Напис «Тіло» і стрілочка на місці, де було знайдено вбитого мирного мешканця. Чи життєрадісне «Розміновано. Цьом!» на чиємусь гаражі – це вже українські сапери після визволення Бучі.

Живуть люди

Стилізація написів | Фото: © Олег Коцарев Нещодавно комунікативні артефакти 2022 року стали матеріалом для своєрідного «хепенінгу». Хтось зробив у центрі Бучі свіжі написи «Живуть люди» і «Тут живуть люди». Виглядає трохи бентежно.

По-багатому

Щоб не впасти в люк | Фото: © Олег Коцарев Окрім жорстокості, російські окупанти прославилися в Бучі хаотичним, іноді безглуздим грабуванням та нищенням майна городян. Крадені пральні машинки та унітази, труси, котячий корм – усе це стало приводом для насмішок із «визволителів». У нашій квартирі вони для чогось розбили (молотком? прикладом?) один із вимикачів (при тому, що загалом, як видно, поводились саме в цьому помешканні досить стримано). У моїх друзів знищили колекцію вінілових платівок. Унаслідок цього хаотичного переміщення об’єктів деякі речі зажили новим і несподіваним життям. Так, одного разу я зустрів вуличний каналізаційний люк, прикритий не звичайною в таких випадках кришкою, але плазмовим екраном.

Алея захисників

Пам’ятні стенди в центрі міста | Фото: © Олег Коцарев Як вшановувати пам’ять загиблих, пам’ять про те, що сталося в Бучі? Розмови про це тривають. Ідеї дуже різні – від «каменів спотикання» в ключових місцях до використання розбитої військової техніки як меморіальних знаків. Поки що ніяких стаціонарних об’єктів не створюють. Є вже згадана інсталяція-меморіал з іменами загиблих. Є стихійні місця пам’яті, наприклад, квіти на місцях, де знаходили тіла, або фотографії, свічки й квіти в дворі підприємства, де були розстріли, на сумнозвісній вулиці Яблунській, де було найбільше вбивств цивільних. А найпомітнішою наразі стала Алея борців за незалежність на вулиці Героїв Майдану. Це досить великі стенди з фотографіями та біографіями мешканців Бучі, полеглих у російсько-українській війні ще з 2014 року, та тих, хто загинули, захищаючи місто чи в підпільній боротьбі проти окупантів у лютому-березні 2022-го. На цих стендах часто з’являються квіти, стрічки. Алея допомагає не забувати, кому сьогоднішня Буча завдячує своїм контрастним життям і тривожним відродженням.

У кожного тут є «свій» куточок. Для мене це – фотографія Юрія Єрмолаєва, міського активіста, з яким я був знайомий. 24 лютого 2022 року він долучився до самооборони, брав участь у боях за Бучу й Ірпінь, займався розвідкою. Судячи з усього, в першій декаді березня окупанти взяли його в полон, а в 20-х числах того ж місяця розстріляли. Розстріляли в дитячому садку.

жовтень 2023