Захисники Маріуполя  Два роки полону

Захисники Маріуполя перебувають в полоні ось уже майже два роки. Їхні імена рідко з’являються в списках обміну військовополоненими. Але саме вони 86 діб тримали оборону міста, ставши одним із символом цієї війни.

207 українських військовополонених 31 січня повернулися додому. Вперше за останні 8 місяців серед них були захисники Маріуполя — двоє бійців 12-ої бригади «Азов». 8 лютого вдалося повернути ще 100 українських військових, із них 84-х захисників Маріуполя. Доля інших невідома. Як написав на своїй сторінці у Facebook командир 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, підполковник Денис Прокопенко, рідні бійців, які тримали оборону Маріуполя у складі полку «Азов», за всі обміни з початку повномасштабного вторгнення лише кілька разів бачили їхні імена у списках. За його словами, у російському полоні досі залишаються понад 900 азовців, які у 2022 році 86 діб тримали оборону Маріуполя. Тим самим не дали можливості російським військам розвинути успіх в напрямку Запоріжжя.

Загалом, за даними української влади, у полоні РФ залишаються майже дві тисячі захисників Маріуполя. Це не лише бійці тодішнього полку «Азов», а й Національної гвардії України, прикордонники, морські піхотинці і навіть солдати строкової служби. Із кінця грудня 2023 року родичі та друзі військовополонених Маріупольського гарнізону щонеділі виходять на мирні акції в знак їхньої памʼяті у різних містах України. Зокрема, в українській столиці до півсотні, а то й сотні осіб збираються у різних місцях центральної частини міста.

Дівчина (ліворуч) на мітингу-пам'яті військовополонених захисників Маріуполя 31 грудня 2023 року у центрі Києва. У полоні росіян 22 місяці перебуває її брат — 27-річний Анатолій Кирюшик. Останній раз він виходив на зв'язок 28 липня 2023 року. | Фото: © Галина Остаповець 24-річна Альона із півторарічним сином Ренатом чекають на 24-річного Володимира — чоловіка та батька. У російському полоні він із 20 травня 2022 року. Тоді за наказом вищого військово-політичного керівництва України майже 2 тисячі захисників Маріуполя вивели із маріупольського заводу «Азовсталь» у почесний полон заради збереження життя важкопоранених.

Альона та Володимир родом із нині вже окупованого РФ Маріуполя, вчились в одній школі, у паралельних класах. Чоловік пішов у військо через півтора роки по закінченню школи, із 2019-го служив у Нацгвардії кінологом, займався собаками та їздив на тижневі зміни на блокпости, які були розставлені навколо міста. Альона каже, Володимир дуже любив свою роботу. «24 лютого 2022 року він мав їхати на тижневу зміну на блокпост, як о 3-й ночі йому подзвонили і сказали, аби швидко збирався у військову частину. Ще з першої ночі ми чули вибухи, але думали пару днів постріляють і затихнуть. Так вже було у 2014 році. Але цього разу ситуація з кожним днем ставала все гіршою і гіршою», — розповідає жінка.

Березень-квітень 2022-го — розпал боїв у Маріуполі. Російська авіація та армія обстрілювала місто практично цілодобово. Альона на той час якраз була на третьому місяці вагітності. Чоловік приїжджав провідувати її пару разів на тиждень. Заодно показатися, що живий і привезти бодай якісь продукти. Увесь час жорстких боїв за місто Альона зі своїми батьками та батьками чоловіка перебували у Маріуполі у власному приватному будинку на околиці. «Памʼятаю Вова заїхав додому 15 березня. Звʼязку ж не було, він навіть не знав, що ми є. Заїхав подивитися, що взагалі з будинком. Це була наша крайня зустріч. Ми бачилися буквально 10 хвилин і дивлячись на його машину, як він їхав, я розуміла: у найближчий час з ним не зустрінемось», — схлипує дівчина. Вона згадує, що Володимир писав їй майже щодня із різних номерів, коли увесь гарнізон Маріуполя ховався на «Азовсталі». Це були короткі повідомлення в стилі: «Я живий, все добре». Альона встигла йому розповісти, що у них народиться син. Володимир відписував, що понад усе на світі мріє його побачити. «Знаєте, увесь цей період нам, можна сказати, щастило. Вова постійно намагався виходити зі мною на звʼязок. Як на Азовсталі, так уже будучи в Оленівці (колонія у Донецькій області, куди росіяни після «Азовсталі» перемістили частину захисників Маріуполя. — ред). 29 травня він подзвонив мені вперше з часу, як вийшов із Азовсталі. Я тоді якраз стояла у автомобільній колоні біля Запоріжжя. Сказав, що буде дзвонити по можливості, якщо не знайдуть телефони», — розповідає дівчина.

Альона в центрі разом з сином Ренатом на мітингу-пам'яті військовополонених захисників Маріуполя. На візку її сина плакат — тато, я чекаю на тебе. | Фото: © з приватного архіву 28 липня Володимир подзвонив їй зранку і пообіцяв, що обовʼязково набере ввечері. Але цього не сталося. А вже зранку і Альона, і світ дізналися про теракт в Оленівці. В ніч з 28 на 29 липня 2022 року у колонії, де росіяни утримували українських захисників, стався вибух. Загинуло 53 українські воїни, понад 130 було поранено. Загалом за даними РФ у колонії на момент вибуху перебувало 193 особи. «Це був один із найскладніших моментів в житті. У списках загиблих, які зʼявилися в інтернеті, його не було. Я з жахом роздивлялася тіла загиблих, намагалася впізнати хоча би по татуюванню. Як це було страшно дивитися і не дай Боже, побачити його. Тим більше я ще й вагітна. Але Вови не було», — зітхає Альона.

Через 3 дні від ще одного полоненого азовця, який вийшов на звʼязок зі своєю дівчиною, вона дізналася, що росіяни вивезли Володимира перед терактом із колонії. Але де саме він знаходиться — було невідомо. 6 вересня Альона отримала посилку із рідного Маріуполя. Серед речей були й чоловікові. «Я вдихнула його запах і в мене сталася істерика. Це призвело до передчасних пологів — на 3 тижні установленого терміну. Але все пройшло добре, народився син Ренат. І через два тижні від Вови прийшов лист. Так я дізналася, що він живий, знаходиться в Горлівці (окуповане РФ місто на Донеччині ще з 2014 року. — ред.). Лист від нього приходив раз на місяць. Так ми переписувались десь з півроку, допоки Росія не заборонила цій колонії листування. Ми дуже здивувалися, що у нас взагалі була така можливість. Вова все писав, щоб я не переживала. А як тут не переживати? Бувало таке, що щось закреслювали», — каже дівчина.

Пішов 8-й місяць, як у Альони немає жодного звʼязку з чоловіком. Де він знаходиться наразі, жінка може лише здогадуватися із розповідей тих, хто кого обмінюють і хто повертається до України. За їхніми словами, “українських військових постійно вивозять із колоній на окупованих територіях в бік РФ”. Альона із сином та свекрою зараз мешкають у Києві. Винаймають житло, оплачуючи лише комунальні послуги. Живуть на державні виплати. Жінка каже, триматися їй допомагає тільки син, який дуже схожий на свого батька. «Щодня бачу в ньому чоловіка. Але нам тут добре, а їм там погано», — закінчує вона свою розмову. Таких історій як в Альони — сотні. Рідні чекають своїх чоловіків, синів, братів, батьків із 19-місячного полону. Інколи росіяни навіть публікують інтервʼю із полоненими. Як-от торік у жовтні зробили це із сином киянки Яни — 30-річним Всеволодом. На війні у полку «Азов» чоловік із 2015-го. В оприлюдненому відео Всеволод розповів, що отримав дві контузії — в Маріуполі та вже перебуваючи на «Азовсталі». Потрапив під обстріл «градами», через що був серйозно поранений. Розповів, що досі майже не працює ліва рука та права нога. Ходить, спираючись на палиці. «Як коли побачила сина, відразу ж впізнала. Худий такий. Один раз дзвонив мені з Оленівки. Казав, що все добре. І все, більше я його не чула. Дуже-дуже чекаю вдома», — говорить Яна.

Киянка Яна чекає із полону на 30-річного сина Всеволода. У полку «Азов» чоловік із 2015-го. Олександр, який поруч, із окупованого нині Сєвєродонецька. У полоні РФ перебуває його 24-річний син Вадим Цолан. | Фото: © Галина Остаповець Серед захисників Маріуполі, які у травні 2022-го йшли у добровільний полон, є такі, хто не дочекався обміну. Наприклад, брат черкащанки Тетяни — Дмитро Букарьов, позивний Білотур, заступних командира полку «Азов». На момент вибуху у колонії в Оленівці він опинився в його епіцентрі. «Брат таким фартовим був. Як розповідав мені його командир Денис Прокопенко, брат був тією людиною, яка могла вийти звідти, звідки це було неможливо. Навіть відкопувався з-під завалів. Але певно, ліміт на фортуну теж закінчується. І коли мені сказали, що він загинув, дуже важко було повірити це і прийняти», — розповідає жінка. Тіло українського воїна Букарьова росіяни повернули через 3 місяці після загибелі. Його поховали у Черкасах.

Тетяна (посередині у жовтій куртці) — сестра жертви теракту в Оленівці Дмитра Букарьова. | Фото: © Галина Остаповець Загалом, за словами голови Головного управління зовнішньої розвідки України та очільника Координаційного штабу з питань військовополонених Кирила Буданова, за майже 2 роки війни із полону РФ вдалося звільнити 3 тис. 135 людей. Він вважає ці цифри вражаючими. Проте визнає, що попереду ще багато роботи, адже у полоні перебуває чимало українських воїнів. Як саме був відновлений процес обміну військовополоненими після піврічної перерви та як він проходить зараз — Буданов не розповідає. Каже, подробиці будуть лише після того, як Україна поверне додому всіх полонених.

лютий 2024