Ґендерно-справедлива мова в політичній конкуренції  *ки, *ині, *еси, *иці

Ґендерно-нейтральна мова збурює німецьке суспільство: противники*иці ґендерно-справедливого слововжитку — насамперед з-поміж крайніх правих сил, але також і з консервативного спектру — інструменталізують цю тему. Наскільки добре їм це вдається? Авторка JÁDU Норма Шнайдер про ґендерно-інклюзивну мову в політичній конкуренції.

Існує багато пояснень електорального успіху ультраправої партії АдН (Альтернатива для Німеччини) — зокрема загальне невдоволення владою, інфляція та соціальна нерівність, відчуття «упослідженості», особливо у Східній Німеччині, туга за (національною) ідентичністю та запеклі міграційні дебати. Однак, якщо вірити голові Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Фрідріху Мерцу (Friedrich Merz), є ще одна причина, чому виборці*чині обирають цю партію: те, що німецькою називають неологізмом «Gendern» — вживання ґендерно-нейтральної мови. «З кожною наступною ґендерно-збалансованою новинною телепередачею АдН отримує на кілька сотень голосів більше», — писав Мерц у соціальній мережі Twitter у 2023 році.

У німецькій мові для кожного іменника на позначення особи існують форми жіночого та чоловічого роду. Тривалий час було прийнято використовувати форму чоловічого роду множини для позначення групи, до якої входили люди різної статі: так званий загальний чоловічий рід. Жінки вважалися «включеними». Від 1970-х років насамперед у лівих та феміністичних колах розпочалась дискусія про те, як жінкам стати помітнішими в мові. Останнім часом робиться дедалі більше спроб забезпечити присутність у мові також і небінарним особам. Існують різні підходи та способи реалізації цього на практиці. Зазвичай після закінчення іменника в чоловічому роді ставлять знак «*», а потім — закінчення в жіночому роді. У розмовній мові на місці * робиться коротка пауза. Деякі автори*ки, редакції та модератори*ки використовують цю та інші форми ґендерно-інклюзивної мови в ЗМІ. Свого часу предметом особливого обговорення стала ведуча новин Петра Ґерстер, яка аж до свого виходу на пенсію послідовно використовувала ґендерно-марковану мову в одній із найпопулярніших новинних програм, отримуючи за це гнівні відгуки від багатьох глядачів.

Заборона ґендерно-справедливого слововжитку чи примус до нього? Де «золота середина»?

Мало що викликає стільки збурення в німецьких коментарях, як ґендерно-чутлива мова. Можна знайти багато прикладів постів у соціальних мережах, коли коментарі не стосуються змісту допису, а містять лише обурення з приводу ґендерно-інклюзивних формулювань. Згідно з кількома опитуваннями, більшість німців відкидають ґендерно-справедливе мовлення. На це є різні причини: одні вважають його непотрібним і громіздким, інші вбачають у ньому порушення правил правопису і наполягають на «правильному використанні німецької мови». У багатьох випадках коріння такого несприйняття слід шукати ще глибше: ґендерний підхід принципово відхиляють як прояв ідеологічного патерналізму та утисків з боку «мовної поліції». Найгучніше захищають цю позицію самопроголошена «Альтернатива для Німеччини» (AдН) та її прихильники*ці. Однак гостра критика ґендерно-інклюзивної мови лунає й серед менш радикальних кіл, включно з центристськими.

Це має реальні наслідки: У Баварії від квітня 2024 року в органах влади та школах заборонено ґендерно-чутливий слововжиток. На думку ініціаторів, заборона дозволяє забезпечити «зрозумілу мову» та «тримати відкритими дискурсивні простори в ліберальному суспільстві». Подібні заборони ґендерно-інклюзивної мови для органів державної влади, запроваджені вже в кількох федеральних землях, підтримує і Фрідріх Мерц, а програма партії, з якою ХДС іде на вибори до Бундестагу наприкінці лютого 2025 року, відкидає «ґендерний примус з ідеологічних міркувань», «оскільки він зводить бар'єри, виключає людей і позбавляє їх самостійності». Партія зелених критикує такі позиції: «Саме противники ґендерно-справедливої мови постійно обговорюють її використання. Фантазувати про ґендерний примус, щоб вимагати ґендерної заборони — це є і залишатиметься абсурдом». Соціал-демократична СДПН також висловлюється проти заборон. Під час передвиборчих теледебатів федеральний канцлер Олаф Шольц (Olaf Scholz, СДПН) заявив: «Кожен повинен мати можливість робити так, як хоче».

Однак, на противагу заборонам, неодноразово робилися і спроби запровадити ґендерно-інклюзивну мову як обов'язкову в офіційних інституціях. Наприклад, у 2019 році міська рада Ганновера під керівництвом соціал-демократичного мера Штефана Шостока ухвалила, що міським службовцям буде дозволено вдаватися лише до ґендерно-нейтральних формулювання, тобто що вони мусять вживати ґендерно-справедливу мову. Реакція на це була бурхливою. Відомий історик Ґетц Алі (Götz Aly), автор численних публікацій з історії націонал-соціалізму, навіть назвав це «авторитарним варварством». Такий вибір слів засвідчує, наскільки гарячими є дебати про ґендерно-нейтральну мову навіть у консервативних колах середнього класу.

Бойові терміни на ідеологічному фронті

Той факт, що праві екстремісти*ки та частина консервативного табору розглядають ґендерно-чутливу мову не як прагнення сприяти відкритості та інклюзивності чи спробу відобразити в мові реальне різноманіття, а як небезпечний ідеологічний інструмент, є частиною ширшого дискурсу навколо термінів «ґендер» (Gender), «квір» (queer) та «воук» (woke). На думку історикині Даніели Рютер (Daniela Rüther), ці слова функціонують як «бойові терміни», як прототипи, що «можуть бути довільно замінені об'єктами ненависті». Вона говорить про «розмитий образ ворога», який криється за словом «ґендер». Частиною цього образу може бути все, що ставить під сумнів бінарну концепцію ґендеру та норму гетеросексуальної сім'ї. Окрім ґендеру, сюди ж належать зокрема й ґендерні дослідження в університетах, права транссексуалів чи просвіта дітей щодо сексуального розмаїття.

АдН уже багато років інтенсивно працює над цією темою; Даніела Рютер навіть говорить про «одержимість ґендерними питаннями» в партії. При цьому існує чіткий зв'язок з расистською демографічною політикою: «ґендерна ідеологія» розглядається як небезпека для німецького народу, оскільки вона нібито загрожує сім'ям у вигляді «трансґендерного гайпу» та «ранньої сексуалізації», як зазначено у передвиборчому маніфесті партії. Мовляв, падіння народжуваності та зростання імміграції загрожують «культурним колапсом», протидіяти якому мають обмеження міграції, активна сімейна політика та боротьба з «ґендерним божевіллям» (гасло, популярне серед правих).

Витоки таких позицій у Німеччині можна знайти у 2000-х роках, коли невелика правоекстремістська Національно-демократична партія (НДПН) подавала до парламентів східнонімецьких земель пропозиції проти «ґендерного мейнстрімінгу», дуже схожі за змістом на антиґендерні пропозиції, що їх останніми роками вносить до парламентів АдН. Особливого стимулу неприйняття ґендеру отримало завдяки «Демонстрації для всіх» — протестам проти статевого виховання та квір-освіти, що їх від 2014 року організовувала зокрема й «Ініціатива захисту сім'ї», мережа, до якої також належала політикиня AдН Беатрікс фон Шторх (Beatrix von Storch). Приводом для цих демонстрацій став новий освітній план у Баден-Вюртемберзі, який передбачав тему ґендерної та сексуальної різноманітності як міждисциплінарну, що було потрактовано як «спроба індоктринації та ранньої сексуалізації».

Той факт, що кампанії проти ґендеру і квір-спільноти, які проводять АнД та інші праві сили, спрямовані насамперед проти уявної ідеології та індоктринації, а не безпосередньо проти геїв чи лесбійок, робить ці позиції прийнятними для консервативних гомосексуальних людей. У 2016 році була навіть заснована «Федеральна група інтересів гомосексуалістів в АдН», яка позиціонує себе як противник «ґендерного божевілля» і в своїх директивах наголошує, що гомосексуальність є приватною справою і не повинна «нав'язуватися» дітям у школах. «Якщо ворогом оголошується «woke Queerness», тобто уважне ставлення до квір-тематики, то лесбійки та геї можуть стати на бік нормальних», — доходить висновку культурний антрополог Патрік Вельовейскі (Patrick Wielowiejski) в інтерв'ю щоденній газеті taz. Це також пояснює, чому лідеркою АдН є відкрита лесбійка Аліс Вайдель (Alice Weidel). В інтерв'ю ZDF вона підкреслила: «Я не квір, я одружена з жінкою, яку знаю вже 20 років». Актуальні опитування також показують, що АдН користується великою підтримкою серед гомосексуальних чоловіків.

Правоекстремістські позиції в політичному «центрі»

Ґендер як образ ворога достатньо розмитий, щоби мобілізувати широке коло людей. Уже на «Демонстрації для всіх» можна було побачити правоекстремістів*ок поряд із представниками*цями церкви та батьківськими групами. Тема добре виконує свою роль як своєрідний «вступний наркотик» до правого дискурсу, бо, на відміну, наприклад, від відкритого расизму, антиґендерну позицію легко подати як нібито «здоровий глузд». Адже захищається, мовляв, лише «нормальне», що здається самоочевидним: те, що від природи існує дві статі, що сім'я складається з батька, матері та їхніх дітей, що дітей слід оберігати від індоктринації — або навіть те, що німецький правопис не дозволяє ставити зірочки посередині слів.

Той, хто стає на таку позицію, відчуває ґендерно-інклюзивну мову як напад, як звинувачення: раптом те, як «завжди» «всі» говорили, перестає бути правильним. Оголосити ідеологією те, що кидає виклик власному світогляду, легше, ніж переосмислити речі й визнати, що люди, їхні ідентичності та способи життя є складнішими і різноманітнішими, ніж ви думали. Не дивно, що так багато людей опираються цьому. Тож чи має рацію Фрідріх Мерц, коли каже, що ґендерно-інклюзивна мова змушує виборців іти до АдН? Тільки якщо ви вважаєте неспростовним сам той факт, що багато людей не сприймають ґендерно-чутливих формулювань. Можна було би спробувати змінити це, пояснюючи критикам*иням ґендеру свою точку зору, тверезо наводячи переконливі факти, намагатися сформувати в них розуміння складності цієї тематики. Але в запеклій суперечці такі голоси ледь чутні.

Натомість Мерц і його партія самі сприяють подальшому укоріненню неприйняття ґендеру. Поширюючи наратив про «ґендерну ідеологію» та про патерналізм шляхом ґендерно-чутливого слововжитку, вони сприяють розпалюванню ворожнечі до квір-спільноти та закріпленню ультраправих позицій у політичному центрі. Таким чином поглиблюється поляризація, і дві протилежні позиції стають дедалі непримиреннішими. Одна сторона вимагає прав і видимості для квір-людей та різноманітних ґендерних ідентичностей, інша ж заперечує існування цих ідентичностей і відкидає розмови про них як маніпулятивну ідеологію. Для одних «ґендерні заборони» є гарантією свободи слова, натомість для інших вони є повною протилежністю цього, а саме — обмеженням свободи говорити так, щоб ніхто не почував себе виключеним. Перспектив вирішення цього протиріччя наразі не видно.

лютий 2025