Йозеф Бойс – капелюх, фетр, закуток з жиру. Через 30 років після його смерті він постає перед нами як візіонер, який випередив час і залишається попереду. Він – перший німецький художник, персональна виставка якого пройшла у нью-йоркському музеї Ґуґґенгайм, тоді як вдома його доробок більшість все ще вважає «найдорожчим мотлохом усіх часів».
На запитання, чи такі оцінки йому байдужі, він відповідає: « Так. Я хочу розширити свідомість людей».
Андрес Ваєль надає слово самому художникові. З численної візуальної та звукової документації, що залишалась неопрацьованою до цього часу, він складає портрет, який проглядається і розкриває асоціації, а також подібно до самого художника скоріше відкриває простори ідей ніж проголошує твердження. Бойс боксує, веде розмови, читає лекції, пояснює мертвому зайцеві мистецтво і запитує: «Ви хочете робити революцію без усмішки?». Але з ним знайомишся і як з людиною, учителем та кандидатом від партії Зелених. Одного разу, незадовго до смерті, він дозволяє себе сфотографувати без капелюха. Стають помітними його суперечності та ділянки напруги, у яких виник весь Бойсів доробок. Його розширене розуміння мистецтва веде його в самий центр суспільних, політичних та моральних дебатів, релевантних і сьогодні. Джерело: 67-й Міжнародний берлінський кінофестиваль (каталог)