Під російською окупацією  Як живеться сьогодні в Донецьку?

Війна на сході України перевернула життя мешканців Донецька, розлучила з рідними, забрала друзів, змусила відчувати себе ізольованими та нікому не потрібними. Нині люди знову вимушені долати різні перепони, аби продовжувати жити у власних будинках та рідному місті.

На сході України знаходиться одне з найбільших та найкрасивіших міст в Україні – Донецьк. Але у 2014 році, з початком війни, це місто дуже змінилося. Там вже не працюють шахти та заводи, не будують нові квартали та торговельні центри. Там вже немає безпечних місць, тиші та миру. Більшість людей була вимушена покинути власні домівки. Люди їхали до родичів чи знайомих, шукали безпечні місця, де можна перебути якийсь час. Я була серед тих, хто намагався виїхати з Донецька, коли там підірвали аеропорт та залізничний вокзал. День мого від'їзду пам'ятаю дуже добре. Разом з чоловіком та дитиною виїжджали наприкінці травня 2014 року. Попросили нашого друга довезти автомобілем до залізничного вокзалу найближчого міста Макіївки, звідки ще ходили потяги. Там сіли на місцеву електричку та поїхали до Ясинуватої. Звідти – поїздом до Дніпра. Опісля – до Києва. Поблизу столиці, у Броварах, мешкають мої родичі. Діставшись туди, я була дуже налякана та втомлена. Але, водночас, тримаючи на руках свою однорічну дитину, відчувала щастя, що знаходимося в тиші та безпеці. З собою взяла документи, гроші та невелику валізу – одну на всю родину. Мали тільки літній одяг, адже виїжджали не більше як на місяць. Вірили, що скоро повернемось у свій дім. Справді в це вірили. Однак досі не повернулись.

за своїми правилами

На частині території донецької області виникла самопроголошена Донецька народна республіка (ДНР), а Донецьк став головним містом. Цю республіку не визнає світ. Але вона існує та живе за своїми правилами. Там організували нову політичну владу та уряд, встановили свої закони.

Протягом 8 років люди, які вирішили не покидати свої домівки та залишитися у Донецьку, переживали страшні військові дії. Загинуло багато мирних жителів. Хто міг – ховався у підвалах. Їхні оселі були зруйнованими – без вікон, стін, даху, світла та води.

У 2022 році війна торкнулася всієї нашої країни. На сході з новою силою відновились бойові дії. Сьогодення Донецька жахливе. Щодня там лунають вибухи та падають бомби. Це відбувається у всіх куточках міста.
  У Донецьку залишилися жити моя мама та бабуся з дідусем, які вже фізично не можуть виїхати з міста. Мама доглядає їх. Я завжди з ними на зв'язку. Звичайно, якщо він є. Це непростий час. Крім безперервних бойових дій, у Донецьку існує величезна кількість побутових проблем, з якими кожен день стикаються місцеві

Актуальна господарська проблема номер один – відсутність води. Вже як пів року в будинках вона з'являється лише на кілька хвилин та навіть не щодня. В результаті бойових дій зруйнована частина каналу – єдиного джерела води у місті, яка постачалася з річки Сіверський Донець. Її запаси в Донецьку дуже малі, однак нині не існує альтернативних джерел постачання. Керівництво самопроголошеної республіки видало нове розпорядження, згідно з яким вода у місті даватиметься раз на 6 днів. Але, на жаль, вона не дійде до кожної домівки.

Питна вода в обмеженій кількості продається у місцевих магазинах. Її також можна отримати у гуманітарних пунктах видачі, які розташовані у школах чи інших навчальних закладах. Біля таких місць щодня утворюються величезні черги людей, більшість з яких – жінки чи люди похилого віку. Вони здатні донести додому лише невеликі пляшки об'ємом 5 чи 6 літрів. Трішки більше пощастило тим, хто має автомобіль та може довезти додому більшу кількість пляшок. Буває і так, що вода в пунктах видачі закінчується і людина, яка стояла пів дня в черзі, не отримує нічого.

Моя 80-річна бабуся останні місяці також ходить до найближчої школи за водою, стоїть у черзі та набирає 2 пляшки по 1,5 літра. Її дорога триває понад годину. За день може сходити туди 2 рази, на більше бракує сил. Дідусь переніс три інсульти та не ходить далеко. Коли бабуся йде кудись у справах, завжди заходить у всі магазини. Раптом десь продаватиметься на розлив вода і вона зможе купити хоча б пляшку. Старенькі економлять воду як тільки можуть та чекають на краплі зі свого крану.

Кордон зачинений

Крім того, вже два роки донеччани не мають змоги виїхати до України безпечно та прямим шляхом. Кордон між Україною та ДНР зачинений. З цією ситуацією пов'язана проблема постачання харчових продуктів та інших товарів до Донецька. Продукти в магазинах можна знайти тільки місцевого чи російського походження. Вибір дуже малий. Товари низької якості та дорого коштують. Деякі з них, наприклад, кухонна техніка, мобільні телефони майже не завозять до міста.

Через безперервні бойові дії в Донецьку є місця, куди небезпечно ходити. На околиця, де в людей були дачі та городи, і де розміщені зелені насадження, можуть лежати снаряди, які не вибухнули, або міни. Моя бабуся родом з маленького села під Києвом. Все життя для неї город був місцем, куди вона ходила із задоволенням. Адже робота із землею та рослинами для неї – неймовірна радість. Нині її город знаходиться серед найбільш небезпечних частин міста. Проте старенька вирішила посадити квіти й трохи овочів на маленькій огородженій ділянці біля свого багатоквартирного будинку. Квіти можуть порадувати навіть у сірий та похмурий день, а овочі – це їжа, якої в Донецьку обмаль. Працювала на ділянці щодня, але з першим урожаєм знайшлися охочі його відібрати. Бабусі не дісталися овочі, які вона вирощувала все літо. У місті почастішали випадки крадіжок – від дрібних до великих. Дрібні, насамперед, пов'язані з високими цінами на їжу, а великі – з тим, що покинуті оселі на тривалий час залишаються без господарів та нагляду.

Також у місті є актуальною проблема зв'язку. На всій території так званої Донецької республіки працює мобільна мережа Фенікс. Інші оператори там недоступні. Донеччани не можуть зателефонувати за допомогою мобільного зв'язку ані до України, ані до інших країн світу. Єдина можливість залишатися в контакті з людьми, які там наразі перебувають, – це мережа Інтернет. Але й тут є низка проблем. Через бойові дії лінії електропередач часто бувають пошкоджені. Їхній ремонт може тривати кілька днів чи тижнів. Особливі труднощі виникають у людей похилого віку, які не мають доступу до Інтернету чи не вміють ним користуватися.

Iзольоване місто

Подібна ситуація з телебаченням. У Донецьку транслюються лише місцеві чи російські канали. Також мешканці зобов'язані дотримуватися встановлених правил та законів. Кожна людина повинна мати паспорт громадянина Донецької народної республіки. Він є обов'язковий там, але недійсний за межами самопроголошеної республіки. Те саме і з іншими документами. Шкільні атестати, дипломи навчальних закладів та інші документи видаються місцевого формату, однак вони не чинні в інших країнах. Їх не можна верифікувати.
  Донецьк сьогодні – це ізольоване місто – територіально та інформаційно. Люди обмежені простором самопроголошеної республіки, не можуть виїхати до України, мають проблеми з водопостачанням та продуктами, зв'язком, доступом до інформації. Але головна проблема полягає в тому, що Донецьк продовжує бути небезпечним містом, де відбуваються бойові дії.

З початком війни на території всієї України ще більше загострився конфлікт на сході. Але багато про це не пишуть. Звикли, що війна там триває 8 років. Але невже до війни можна звикнути? Звичайно, ні. Той, хто залишився жити у своїй домівці та не покинув рідного міста, той не звик та ніколи не звикне. Він живе у цій сучасності та вірить у мир в Донецьку.

вересень 2022