Про героїнь, що стоять за героями  «Жартуємо, щоб не плакати»

Більш як 100000 добровольців долучились до Збройних Сил України за перший рік війни. Скільки з них загинуло в бою, достеменно невідомо. Одного з них звали Андрій. Анна, вдова Андрія, вважає його героєм. Такі жінки й чоловіки, як Андрій, необхідні армії. Але їхні родини та друзі також жертвують багато чим для боротьби з агресором. Коли герої стають героями?

Терасу кафе Ваніль в одеському кварталі трохи південніше центру осяває сонце. Анна та її сестра Женя сидять за столиком біля самого входу і п’ють чорний чай. Анні 27 років: покійний чоловік Андрій був її ровесником.
 
Анна розповідає свою історію російською, її голос впевнений, але тихий, постава пряма. Вона погодилась на розмову з журналісткою, бо їй важливо, щоб про «такі речі» говорили. Англійську вона розуміє на слух, але з говорінням виникають труднощі, тому попросила сестру прийти з нею.

Анна (праворуч) та її сестра Женя | Фото: © Лізелотте Гассельгоф До війни Анна з чоловіком та сином жили в Польщі. Коли почалась війна, в Одесі була тільки Женя. В Польщі Анна працювала прибиральницею, Андрій зварювальником. Планували повернутися в Україну за кілька років, коли заощадять достатньо грошей, купити будинок у рідному селі Андрія, Петродолинському, і відкрити власну продуктову крамничку. Але сталось так, що за кілька днів до повномасштабного вторгнення Андрій полетів в Одесу оновити водійське посвідчення.
 
До війни: Анна, Андрій та Мирон | Фото: © з приватного архіву Анна не хотіла, щоб Андрій йшов воювати.
    Тільки за перший рік війни більше 100000 таких добровольців, як Андрій, зголосились піти на фронт. До першого березня 2023 в боях загинуло від 15000 до 17500 тисяч українських військових. Про це свідчать документи розвідки США, злиті на початку квітня. Там само значиться, що від 109000 до 113500 солдат були поранені.
Женя говорить обурено, сердито. Голосніше, ніж Анна, і супроводжує розповідь жестами. Ніби хоче виразити той біль, якого не показує сестра.

Анна провідувала Андрія у госпіталі після поранення. Тоді вона востаннє бачила його живим.
 
Голос Жені тремтить, очі блищать. «Пробачте», - каже вона тихо і злегка сміється. По щоках Анни течуть сльози, які вона непомітно змахує пальцями.
Анна показує на смартфоні уривок відео з траурної ходи і прощальної церемонії в центрі села. Ясний літній день, небо аж світиться синім, селом повільно йдуть військові, несучи на плечах прикрашену труну, за ними люди, і вся ця процесія проходить повз великий плакат на краю вулиці. На ньому зображений український солдат в уніформі. Женя перекладає напис на плакаті: «Вірте в українську армію».
  Це один з багатьох мобілізаційних плакатів, які можна побачити на центральних вулицях міст по всій країні. Під гаслами «Лють – це наша зброя» або «Разом наближаємо перемогу» українські Збройні Сили шукають нових добровольців.

Ці плакати – ніби мовчазні нагадування при кривавий бій, який триває лише за кількасот кілометрів. Метрові надписи на кшталт «Будь мужній, як Україна» або дуже коротко «Сміливість» закликають українців не втрачати бойовий дух, а тих із них, хто здатний захищати країну зі зброєю в руках, ставати в стрій. Сміливість та дух опору за останні десять років міцно закарбувались в українській самосвідомості. В ході відокремлення від Росії пострадянська Україна почала переосмислювати свою історію. Героями цієї історії є козаки, що діяли в пізньому середньовіччі, письменники й поети останніх століть, а також протестувальники, яких убили на Майдані в 2013-14 роках. З початку боїв на Донбасі у 2014 році її героями є також солдати, які загинули, захищаючи країну від російської загарбницької війни.
  Усіх солдатів і солдаток ховають як героїв, адже вони віддали своє життя за рідну землю. Принаймні це символізують прапори, які дарують матерям біля свіжих могил їхніх синів та доньок. Так вшановують жертву загиблих. Деякі з них посмертно отримують ордени або найвищу державну відзнаку «Герой України». Андрій ордена не отримав.

Анна показує на смартфоні скріншот відеодзвінка між нею та чоловіком.
 
Женя іронічно додає: «От Бог і забрав його собі». Досі зі сльозами на очах, сестри сміються.
 

липень 2023