(Суб)культура війни  Ефект прифронтового міста

Що діється з культурою під час війни? Поет Олег Коцарев вийшов на вулиці Харкова і помітив, що життя там досі вирує. Він бачив випускників шкіл, які танцюють вальс під звуки зенітної сирени та іноземних артистів, які, як не дивно, продовжують cюди приїжджати.

Це вдалося зробити тільки в Харкові, звідки я родом. В усіх інших містах України книжка українських перекладів Вільяма Блейка «Пісні Невинності і Досвіду» давно закінчилась, і тільки в одній із харківських книгарень іще продавались останні два примірники.

Пересічне повідомлення з життя любителів специфічної літератури? Так, якби не одне але: це відбулось у країні, що воює, в місті, що перебуває під регулярними обстрілами ракетами С-300 та іншим російським смертоносним непотребом. Як не дивно, в Харкові, що за 40 кілометрів від Росії, триває культурне життя, щоправда з химерним присмаком.

Одна з головних вулиць міста — Сумська. Парадоксальна, як усе сьогоднішнє українське життя. Пошкоджені повітряними атаками будинки з дошками замість вікон тут чергуються з життєствердними спалахами: кнайпи з веселими чи пафосними патріотичними написами, вуличні музиканти, зграйки молоді.
 

Найбільша площа в Європі

Від Сумської на захід відгалужується площа Свободи. Харків’яни люблять казати, що вона найбільша в Європі. З одного її боку стоїть добряче поруйнована будівля обласної адміністрації, другий бік сильно не постраждав. Коли вперше сюди приходиш, дивуєшся: площа прифронтового міста геть заповнена автомобілями (взагалі, якщо на тротуарах Харкова стало відчутно менше перехожих, порівняно з часами до 24.02.22, то машин на вулицях знову дуже багато, чи не більше, ніж пішоходів).

А далі грає музика — у сквері неподалік пам’ятки конструктивістської архітектури під назвою Держпром (будинок Державної промисловості) випускники-школярі у відповідних костюмах танцюють «випускний вальс». Тобто музика не зовсім нагадує традиційний вальс, але головне не це — до неї раптом додається звук повітряної сирени. Але танець триває далі — а відео «випускний вальс під час повітряної тривоги» стає справжнім мемом в українських соцмережах.

Утім, мистецтво — не протиповітряна оборона, загроза цілком реальна, і невдовзі підлітки залишають площу. Цього разу «прилітає» десь далеко від центру, можливо, в північних, ближчих до кордону передмістях.

Іронічний пазл

Ще один приклад такого поєднання життєствердності й чорної іронії у воєнній (суб)культурі Харкова — пазл, який нещодавно створили в цьому місті. На ньому треба скласти небанальне зображення: фотографію частково згорілої після ракетного удару шістнадцятиповерхівки на Північній Салтівці (район, найбільше постраждалий від російських ударів).

Спускаючись Сумською до старого центру, щоразу замислено дивишся на Історичний музей. З десяток років тому навколо його будівлі звели скляну конструкцію — на диво — тьху-тьху-тьху — вона досі успішно тримається. Хоча, здавалося б, що може бути недоречнішим, нетривалішим під час війни, аніж «скляна архітектура»?

Неподалік, вуличками старого міста, ми йдемо з екскурсією, влаштованою місцевим істориком. Вона присвячена річниці відкриття в Харкові консерваторії та закінчується класичним концертом у цьому закладі. Так, у місті відбуваються концерти класичної та сучасної музики.

Концерт у консерваторії | Фото: © Олександр Коцарев Для них, правда, не завжди аж так легко знайти належне приміщення, воно має бути чимось середнім між звичайною концертною залою та укриттям. І все ж місця знаходяться — концерт музики харківських композиторів кінця ХХ та початку ХХІ століть у рамках фестивалю «Kharkiv Music Fest» відбувається в невеличкому арт-клубі, а учні мистецьких шкіл виступають у великому торговельному центрі.

«Ми не здаємося!»

На цьому тлі — несподівана пафосна виставка живопису з портретами сьогоднішніх українських воєначальників і державних діячів у одному з музеїв. Реалістична і соцреалістична традиція тут набуває абсолютно нового виміру та перспективи, й це привід не лише для жартів, а й для роздумів.

Можливо, лише харків’яни — такі арт-безумці? Ні. Невдовзі тут відбудеться хореографічний перформанс німкені Саші Вальц. А на запрошення Літературного музею приїздив чеський поет Яромір Типлт. Харківські враження вже надихнули його на новий вірш, а ще він відкрив для себе літературу українського авангарду 1910-1930-х років, про яку поза Україною й дотепер знають вельми мало.
Стрітарт від художника Гамлета Зіньківського | Фото: © Олександр Коцарев Така активність, насправді, не переповнює ціле місто. Що далі від центру, то більше люди перейняті безпекою, можливістю більше заробити й менше витратити, стежать за новинами про обстріли. Обговорюють із рідними та близькими, які виїхали з міста чи з країни, перспективи повернення (мої сусіди збираються з Німеччини додому вже тепер, а родичі, схоже, збираються чекати на закінчення війни). Про мистецтво нагадує хіба ефектний, але досить однотипний стрітарт...

І все ж саме культура сьогодні стала одним із символів пораненого, але активного прифронтового міста. Якщо в перші місяці війни концерти біля руїн чи вистави в метро були викликом російському агресору, жестом «ми не здаємося!», то нині це знак того, що місто вижило і продовжує жити, зберегло свій дух навіть на краю прірви. Саме тут — джерела і актуальної патетики, і естетства-попри-все, і моторошної іронії.

червень 2023