В Україні є більше десяти тисяч людей, яким провели ампутації. Кількість людей, які потребують протезування, тільки зростає. Зазвичай поранені самі обирають, де їм протезуватися – в Україні чи за кордоном. Такі можливості є у всіх потерпілих. Ми зібрали декілька історій, щоб показати, як це – втратити через війну частину свого тіла і навчитись жити з протезами.
Я обрала протезиста Івана, бо його звати як мого сина.
24-го лютого 2022 року о 16.00 Олена Вітер була на роботі в Іванкові – 40 кілометрах від білоруського кордону. Пізніше подзвонила сестра чоловіка й сказала, що в неї на городі російські танки. Зібрали, що встигли, і втрьох – Олена, її чоловік Володимир і 12-річний син Іван – поїхали в селище Розважів Київської області, де раніше жили її батьки. Іванків окупували вже того ж дня. У Розважові родина пробула до 14 березня. Хотіли виїхати на Малин, потім на Житомир, а звідти – через Польщу вивезти сина до доньки в Туреччину. Збиралися вже виїжджати, коли прямо до них у двір прилетів снаряд, вибухнув у метрі від жінки. Син Іван загинув одразу – скалка влучила в серце. Олену чоловік відвіз у лікарню в Іванкові. Росіяни на блокпостах пропустили. В Київ поїхати було неможливо.
Збиралися вже виїжджати, коли прямо до них у двір прилетів снаряд, вибухнув у метрі від жінки. Син Іван загинув одразу – скалка влучила в серце.
В лікарні в окупованому Іванкові довелося ампутувати ліву ногу, праву змогли врятувати попри відкритий перелом, хоч спочатку була загроза лишитися без двох кінцівок. Всього в ногах у жінки було понад 50 уламків. В іванківській лікарні Олена лежала до відступу росіян. Потім її перевезли в Київську обласну: «Там були два хірургічні корпуси. Наші поранені військові лежали навіть у коридорах». Два місяці лікувалась у Києві. Протез мали робити в Україні за державною програмою, як «особі, яка проживала в зоні бойових дій».
Й раніше я щодня займалася спортом. Робила пробіжки на стадіоні з подругою. Ми були щасливими людьми.
Олена Вітер
У Німеччині жінку поклали до лікарні в містечку Біттерфельд-Вольфен. «Там було все добре, крім одного – німці не поспішають. Два тижні робили тільки аналізи». Протезування в Німеччині Олені довелося чекати півроку. Казали, що треба дочекатися, поки остаточно зростеться кістка. А до того треба лежати. «В нашій лікарні, в Україні, на другий день після операції дали ходунки й сказали вставати й постійно робити вправи. А німці дуже обережні: ніжку п’ять разів в одну сторону, стільки ж – в іншу, потім уверх-вниз. І оце всі вправи. Й лише 22 грудня вони сказали: «Ми ухвалили рішення робити вам протез!» Й у лютому аж я його отримала. Якщо чесно, я жалкувала, що поїхала. Втратила багато часу. Думала, що місяця за два впораюся».
«Всі українці, які приїжджають до Німеччини, оформлюють посвідку на проживання, – говорить чоловік Олени Володимир. – Їм одразу дають страховку. Олені довелося чекати рішення страхової компанії до 22 грудня, поки прийшов лист, що вона виділяє на протезування 11 тисяч євро. Й тільки тоді приїхали люди, які цим займаються».
Механічний протез ісландської фірми Össur у Німеччині для Олени переробляли тричі – був незручний. «У мене залишилося своє коліно, тому мені не потрібен біонічний, щоб нога згиналася за рахунок датчиків. Він важчий. Є ще біонічні активні, але вони більше для спорту. У мене найпростіший. Протези відрізняються один від одного за якістю і функціональністю. Середній протез фірми Össur „Side by Side“, який би ми хотіли, кращий тим, що стопа стає не тільки рівно, а може ще й похитуватися в залежності від поверхні, на яку ступаєш».
6 березня цьогоріч з Німеччини Олена поїхала до доньки в Туреччину, там їм теж запропонували місяць безкоштовної реабілітації. Знову вирішила переробити культеприймач – щоб був зручніший. Але в Туреччині вже за власні кошти. «Не можу змиритися, що триває війна, з тим, що нема сина, – зізнається вона. – До того ж я все-таки жінка. Мій наряд – це плаття й каблуки. Й раніше я щодня займалася спортом. Робила пробіжки на стадіоні з подругою. Ми були щасливими людьми. Звикнути до протезу заважає те, що болить коліно й набрякає друга нога. Не можу довго стояти. Але ходила до подруги вже без палиці – приблизно 300 метрів. На майбутнє хочу зробити собі активний механічний протез. Буду працювати, зберу гроші й замовлю. Держава цього не зробить, бо він коштує дорожче. У Туреччині можна зробити десь за 8 тисяч доларів. Взагалі біонічні не всім потрібні. Це вирішують спеціалісти. Є багато нюансів. Все залежить від стану кінцівки».
Треба ходити. Не для того протез зробили, щоб у шафу поставити.“
Вадим Фокс
Киянин Вадим Фокс з 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха отримав поранення 4 квітня цьогоріч у селищі Тоненькому Донецької області. Ампутували праву руку й ліву ногу. Минув лише місяць, як йому зняли шви після операції, але у Національному центрі реабілітації «Незламні» йому вже зробили протез для ноги. Поки що в нього учбовий культеприймач, постійний мають видати через місяць, коли остаточно сформується культя.
21-річний боєць 95-ї бригади Георгій Раскалей з окремої десантно-штурмової бригади зараз теж проходить реабілітацію в центрі «Незламні». Отримав поранення 12 травня цьогоріч. Після влучання 120-міліметрвого снаряду в окоп Георгія витягнув на собі його поранений побратим. Довелося ампутували праву руку. Мав сильну черепно-мозкову травму, частина тіла була паралізована. Але досить швидко почав відновлюватися й зараз уже ходить самостійно. З восьмої ранку до восьмої вечора у нього заняття з реабілітологами.
«Безкоштовно тут можна лікуватися 14 днів. Якщо важкий випадок – то 21 день, – пояснює мати Георгія Марина. – Потім ми поїдемо в реабілітаційний центр в Ірпені, де живемо. Після того можна буде знову повернутися сюди. Тут хороша реабілітація. Зараз у нас буде заняття з психологом. А потім підемо грати у футбол – він має ногою потрапити по м’ячу й щоб той покотився у ворота. Поки не завжди вдається. Це вправа на відновлення координації. Ходимо в тренажерний зал, на арт-терапію, займаємося з лікарями. Завтра їх везуть на риболовлю – щоб морально відпочили».
Найважчим під час реабілітації для людей з ампутаціями є фантомні болі
Протез обслуговують лише там, де він виготовляється, наголошує фізична терапевтка центру «Незламні» Роксоляна Шміло. За її слова, по всій Європі й в США використовуються комлектуючі компаній Össur і Ottobock.
За словами Роксоляни, найважчим під час реабілітації для людей з ампутаціями є фантомні болі, інколи вони навіть перешкоджають заняттям. «У небагатьох ще виникає страх відмовитися від допоміжних засобів, – каже вона. – Але у нас мультидисциплінарний підхід. Усі спеціалісти працюють з пораненими одночасно. Психотерапевт – з першого ж дня. Тому, якщо чесно, я не пригадую жодного випадку, щоб хтось був у глибокій депресії».
Цю статтю опублікували в рамках проекту PERSPECTIVES – нового лейблу для незалежної, конструктивної та мультиперспективної журналістики. JÁDU реалізовує цей проект, який співфінансується ЄС, разом з шістьма іншими редакційними командами з Центрально-Східної Європи під керівництвом Goethe-Institut. >>> Дізнайтеся більше про PERSPECTIVES