Мистецька свобода під політичним тиском  Так швидко мистецтво не зійде нанівець

Свобода мистецтва та культури в Німеччині вже давно не настільки самоочевидна, як нам довгий час здавалося. Авторка JÁDU Норма Шнайдер закликає митців та мисткинь не ховати голову в пісок, навіть якщо суспільні симпатії і хиляться вправо, та надихатися прикладом тих європейських сусідів, які мають досвід існування в умовах репресій.

Мистецтво цінне тим, що не здається. Якими б несприятливими не були обставини, яким би великим не був ризик через цензуру та репресії в авторитарних режимах — скрізь є творчі люди, які не припиняють творити, які протистоять цензурі, заборонам та залякуванням, які створюють контрнаративи та вільні простори, навіть якщо це і здається безнадійним та небезпечним: критичні щодо режиму фільми, що таємно знімають в Ірані, панк-концерти та політичні театральні вистави, які відбуваються попри авторитарний уряд в Узбекистані, драґ-шоу та квір-арт у Грузії, де щойно заборонили розповсюдження квір-контенту, або книжки із засудженням війни з Україною, які друкують у Росії, сподіваючись, що вони не потраплять до рук можновладців, — мистецтво, яке постає за таких обставин і змушене виборювати собі простір, долаючи опір, вимагає неабиякої відваги й означає великий ризик. У Німеччині такі умови для мистецтва здаються чимось дуже далеким, адже культура в нашій країні щороку отримує фінансування обсягом понад десять мільярдів євро, свобода творчості гарантується конституцією, а контроверсійний контент у найгіршому випадку викликає лише невеликий ажіотаж у медіа, а не цензурування й покарання. Ми звикли думати, що репресії, цькування та цензура, які є частиною повсякденного життя митців і мисткинь у багатьох країнах, у нас залишилися далеко в минулому. Але це не так самоочевидно, про що свідчить політичний зсув вправо, який спостерігається в останні роки в Європі. Зі зміною політичної ситуації змінюються і межі для мистецтва та ступінь його свободи.

Коли наприкінці 2022 року в Росії повністю заборонили поширення квір-контенту, це можна було класифікувати просто як черговий абсурдний ексцес терористичної держави, як щось, що відбувається далеко від нас. Так само, як і  напади на дитячі драґ-шоу в США та заборони на молодіжну літературу, яка видається консерваторам надто близькою до квір-тематики чи надто відвертою. У нас це все зазвичай зустрічають таким самим безпорадно-стурбованим хитанням голови, як і обрання Дональда Трампа: страшно, жахливо, але, на щастя, це все десь далеко — потойбіч Атлантики.

Атаки на культуру стають щораз ближчими

Але не варто заглядати аж так далеко: подібні атаки на свободу мистецтва та культури можна спостерігати й посеред Євросоюзу, і не лише відучора. В Угорщині з 2021 року заборонено знайомити з квір-контентом осіб віком молодше 18 років. Словаччина переживає зараз безпрецедентний наступ на культуру: відповідальна міністерка Мартіна Шимковічова вважає, що ЛГБТК-особи «винні у вимиранні білої раси», і відповідно до цього формує свою націоналістичну культурну політику. Було замінено керівництво культурних інституцій і призупинено фінансування деяких установ, програми яких не відповідають популістським ідеям словацького уряду.

Ми радо заспокоюємо себе, буцім такий сценарій для Німеччини дуже далекий. Однак партія Альтернатива для Німеччини (АдН) не приховує, що збирається активно втручатися у фінансування культури і не бажає підтримувати «ідеологічні теми, такі як “ґендер”, “захист клімату” чи “різноманітність”» (Ця заява стосується фінансування кінематографа і міститься у програмі партії в межах федеральної передвиборчої кампанії). Відповідальний за культуру політик АдН Ганс-Томас Тільшнайдер закликає пов'язати виділення коштів із «впевненим визнанням німецької ідентичності». Однак наразі ми все ще не готові допускати думки про те, що найближчим часом АнД ввійде до федерального уряду. Проте в деяких регіонах ця партія вже настільки зміцніла, що має вплив на рішення у сфері культури на муніципальному рівні. І навіть без парламентської більшості загроза з боку правих сил дуже реальна: розганяючи скандали в соціальних мережах, праві екстремісти підбурюють людей до акцій, чинять тиск, залякують. Вони часто зосереджуються на питаннях, пов’язаних із квір-спільнотою чи біженцями. Театральний критик Петер Ляуденбах у своїй книжці «Volkstheater. Der rechte Angriff auf die Kunstfreiheit» (Фолькстеатр. Атака справа на мистецьку свободу) розповідає про численні випади правих проти культурних інституції та митців за останні роки. До цього додається і той факт, що в часи кризи політики не вважають культуру пріоритетом. Тобіас Рапп у виданні Дер Шпіґель так описав популярне ставлення до масового скорочення бюджетів на культуру на федеральному та регіональному рівнях: «Культура може розпалювати соціальні дебати, однак гасить пожежі все ще пожежна команда». Скорочення фінансування через економічну ситуацію ще можна зрозуміти, проте існує ще й проблема перерозподілу коштів: представники й представниці незалежної культури отримуватимуть у майбутньому менше підтримки, натомість на таку інституцію, як Прусський фонд культурної спадщини, заплановано виділити більше грошей. Замість того, щоб зміцнювати нові голоси та маргіналізовані середовища, основну увагу вже зараз переносять на традиції та збереження.

При цьому саме культура поза межами великих музеїв, театрів і концертних залів відіграє важливу роль для маргіналізованих людей. Невеликі культурні проєкти, некомерційні простори, в яких можна організовувати виставки, перформанси та концерти, пропонують квір-людям та постраждалим від расизму безпечний простір і можливості для самовираження, яких вони не мають на великих сценах. Якщо державне фінансування буде припинено і збільшиться залежність від продажу вхідних квитків чи приватних спонсорів, то зросте й ризик того, що певні речі просто перестануть існувати, а певні перспективи стануть менш помітними.

Вчитися у тих, хто кидає виклик репресіям

Але якщо існує щось, чого ми можемо навчитися у митців і мисткинь країн, де політичне мистецтво не підтримується, а карається, то це не здаватися, відстоювати свою свободу та захищати підтримку, яку ми маємо. Так, представники і представниці мистецького середовища в Німеччині теж мають приготуватися до посилення зустрічного вітру. Але в нас є все ще збіса багато можливостей, і немає причин втрачати надію. У наших руках не допустити, щоби ситуація в Німеччині погіршилась, як у багатьох інших країнах. Ми можемо і повинні захищатися від посилення правих, ми не маємо права миритися, коли нападають на митців і мисткинь, ми повинні триматися разом і ставати на їхній захист. І навіть якщо попри все ситуація загостриться й АнД отримає більше влади, — а як швидко це може статися, ми бачимо в ці дні на прикладі Австрії, — ми не повинні здаватися. Натомість мусимо бути готовими. Що менш вільними стають політичні умови, то важливіше не зупинятися, то більшого значення набуває незалежне мистецтво: можливо, у публічному просторі воно й не має надто великого впливу, але може забезпечити захист і солідарність для тих, хто своїми думками чи своєю ідентичністю протистоїть суспільству більшості, хто зазнає дискримінації чи переслідувань. І завжди є невеликий шанс розворушити людей, змусити їх замислитися над певними речами або навіть переосмислити їх.

Ми повинні утворювати мережі однодумців, обмінюватися ідеями з тими, хто вже має досвід творення мистецтва за найнесприятливіших обставин. Вони знають, як захистити себе від нападів і як робити свою справу всупереч домінантним правим наративам, які стратегії можна використовувати, щоб залишатися видимими, не наражаючи себе на надмірну небезпеку. У Німеччині також є можливості для цього — чому б не відвідати виставку художників і художниць, вигнанців з Білорусі, і не послухати їхніх розповідей про те, що вони пережили, і про те, як живуть їхні друзі та подруги, які все ще перебувають у країні? Чому б не запросити квір-перформерів і перформерок із Грузії? Або розпитати колег з Угорщини, яка там ситуація? Ми можемо багато чому навчитися у них і, перш за все, підтримати одне одного. Можливо, в майбутньому замість широких просторів «культурного ландшафту» в Німеччині залишаться лише острівці, де все ще будуть можливі політичні мистецькі проєкти чи квір-мистецтво. Але так швидко острів мистецтва не зійде нанівець, не потоне навіть у штормовому морі.

лютий 2025