Мистецький активізм  Вишивана хроніка опору в Білорусі

Коли 2020-го року в Білорусі спалахнув опір режиму Олександра Лукашенка, викликаний контроверсійними президентськими виборами, результати яких багато хто вважав фальсифікованими, мисткиня Руфіна Базлова вирішила увіковічнити цей та багато наступних історичних моментів мовою орнаменту. За допомогою вишивки вона розповідає історії політв'язнів, спортсменів та загиблих під час протестів. Вона створює колективні спогади та з’єднує солідарність у Білорусі з міжнародною ареною.

Чому в 2020 році ти обрала саме вишивку як спосіб зобразити білоруський опір диктаторському режиму на чолі з Олександром Лукашенком, а також розповісти історії окремих ув'язнених?

Щоб тобі відповісти, треба трохи повернутися в часі. Вишивати я почала не у 2020 році. Ще за десять років до того я зацікавилася білоруськими, взагалі слов'янськими символами та орнаментами. Я читала різні видання, у яких, наприклад, було про те, що в орнаментах є закодоване значення. Не тільки окремі символи, а й сама вишивка, предмет одягу чи рушник містили інформацію про те, з якого вони походять регіону, для чого їх використовували тощо.

Те, що орнамент — це код, текст, який можна прочитати, надихнуло мене на власну творчість. Мені спало на думку, що було б чудово за допомогою орнаментів розповідати історії. Тоді у 2012 році я створила проєкт «Женокол». Я вишила на сукні комікс, який розповідав про цикл жіночого життя. Перший і останній малюнки однакові, завдяки чому історія повторюється по колу від народження жінки. Спочатку я працювала з оригінальними символами, але виявила, що не всі їх розуміють, адже орнамент — це специфічна мова. Тому довелося його адаптувати і зробити зрозумілим для сучасного глядача, але водночас я хотіла зберегти білоруську чи слов'янську естетику і фольклорність. Це було важливо.
 

Отже, ти зацікавилася орнаментом, а вже потім шукала тему, яка б йому пасувала?

Так, спочатку був інструмент, тобто орнамент і спосіб розповідати через нього. Коли я спостерігала за тим, що відбувалося в Білорусі навколо виборів 2020 року, мені це здалося ідеальним поєднанням форми та змісту. Крім того, я тоді якраз закінчила навчання, випустилася з театрального й почувалася вільною. У мене була енергія на те, щоб розпочати щось своє.

Чи думала ти про те, який вплив може бути у твоєї вишивки?

Насамперед я хотіла через білоруський орнамент розповісти історію сучасної Білорусі. Хоча це моя версія орнаменту, але вона все одно білоруська.

Спільна солідарність

До циклу The History of Belarusian Vyzhyvanka (українською «Історія білоруської виживанки», де назва заснована на грі слів «вишивати» та «виживати») також входять серії вишивок, наприклад, #FramedinBelarus. Розповіси про неї більше?

«Історія білоруської виживанки» повстання охоплює, як і ти казала на початку, протести з серпня 2020 по 2021 рік, а також інші підсерії. Наприклад, про спортсменів і загиблих під час протестів або семиметрова вишивка Saga of Protests і так далі.

Проєкт #FramedinBelarus — трохи осібно від них, він складніший і цілісніший, ніж інші серії. У рамках проєкту люди вишивають історії про політично ув'язнених. Я пропоную схеми для вишивання, а люди їх вишивають і надсилають мені готові вироби. Це прояв солідарності і спосіб привернути увагу до ситуації в Білорусі. Разом з людьми ми пишемо сучасну історію.
 

Назва стосується ув'язнення?

«Framed in Belarus» має подвійне значення. З одного боку, рама стосується обрамленого мистецького зображення, тому що йдеться про мистецький проєкт, але «framed» в англійській мові також означає «несправедливо звинувачений», що стосується долі ув'язнених. Я вдалася до англійської, тому що хочеться, щоб це був міжнародний проєкт.

Чи безпечно комусь із Білорусі долучатися до цього проєкту?

Зараз уже ніхто з Білорусі не братиме участі. Раніше люди долучалися, але з міркувань безпеки ми цього більше не рекомендуємо.

Звідки ти береш інформацію чи історії, наприклад, про ув'язнених чи про те, що відбувається під час протестів?

Інформацію про ув'язнених я беру з відкритих джерел правозахисних організацій, які відстежують ситуацію в Білорусі. У них є довідники, де публікуються історії ув'язнених, якщо їх можливо роздобути. На жаль, суди зараз закриті й навіть та інформація, яка раніше була обов'язковою, більше не оприлюднюється. Сьогодні правозахисникам значно складніше отримати інформацію, іноді вони навіть не знають імен ув'язнених.
 

Тобто довідники не вичерпні?

Ні. За наявними списками є близько чотирьох тисяч політв'язнів, але ті, кого звільнили, кажуть, що насправді їх значно більше. До цих списків не включено багатьох людей, заарештованих із політичних мотивів.

Ти побоюєшся якогось звинувачення чи нападу через свою роботу?

Безпосередньо я — ні, але постійно роздумую про те, що можу публікувати. Наприклад, треба ретельно зважувати, які імена публікувати на нашому сайті, щоб не наражати на небезпеку людей у Білорусі. Люди іноді підписують свої вишивки ім'ям, але якщо ми опублікуємо фото цих робіт, це може бути небезпечно.

Як ти вирішуєш, що безпечно, а що вже ні?

Стежу за подіями й читаю новини. Наприклад, раніше людей, які допомагали політв'язням, не заарештовували. Зараз їх заарештовують і засуджують на кілька років за такі дії, як надсилання грошей або листів. Коли я таке бачу, то розумію, що ми повинні бути ще обережнішими. Я також консультуюся з правозахисними організаціями та юристами. Сподіваюся, що поки ми добре даємо цьому раду. Люди, які вишивають, знають, на що вони йдуть, і можуть підписатися псевдонімом. Не завжди зрозуміло, чи ім'я, яке вони використали, — це їхнє справжнє ім' я.

Роль мистецтва

Як ти вважаєш, який вид суспільної підтримки — чи то вуличні протести, чи мистецтво, чи написання листів, чи звернення до політиків — допомагає не тільки привернути увагу до ув'язнених, а й передусім веде до їхнього звільнення?

Що стосується звільнення, я точно не знаю. Але от що справді працює, і я часто чую про це від колег, — це масштабні публічні кампанії. Коли про одного політв'язня говорять лише кілька людей, наприклад, тільки його родичі, це недостатній медіарозголос. Наприклад, якщо хтось із родини скаже про це у медіа, ув'язненому це може ще більше зашкодити. Спроба допомогти насправді може погіршити ситуацію. Але якщо до мами приєднаються ще сотня чи тисяча людей, це почне давати якийсь ефект. Люди починають кричати про те, що відбувається, і режим розуміє, що він під пильними поглядами. Цієї миті вони можуть припинити робити те, що роблять ув'язненому. Це не стовідсотково надійний спосіб, але спрацьовує часто. Звичайно, допомагає увага з боку іноземних політиків.

Як ви дізнаєтеся, що це спрацювало?

Іноді нам про це навіть не дізнатися. У Білорусі багато ув'язнених перебуває в режимі інкомунікадо, як-от Марія Колесникова, Віктор Бабарико, Сергій Тихановський та інші, про яких нам нічого не відомо вже майже два роки. Ми навіть не знаємо, чи вони ще живі. Ті кілька новин, які ми отримуємо, переважно надходять від людей, які сиділи з ними в одній в'язниці.

Що означає «інкомунікадо»?

Це означає, що у в'язня немає жодного контакту із зовнішнім світом. Він не отримує листів, не може спілкуватися ні з родиною, ні з адвокатами. Навіть людей, які перебувають у тій самі в'язниці, карають за будь-яку спробу контакту, навіть якщо це просто зоровий контакт. В'язні перебувають у повній ізоляції.

Звучить жахливо. Повертаючись до твоєї роботи: чи знають ув'язнені про те, що люди вишивають їхні історії?

Дехто про це знає, наприклад, Віктор Бабарико. Коли ще була можлива краща комунікація, деякі учасники писали ув'язненим листи. Хтось розповідав їм про те, що ми робимо. Наприклад, одна учасниця запитала в листі до своєї ув'язненої колеги, як її краще зобразити. Та відповіла, що навіть у в'язниці «протестує» — надягає червону піжаму й лежить на білому ліжку на знак протесту, імітуючи білоруський біло-червоний прапор. На жаль, це неможливо зобразити вишивкою.

 

Тобі відомо, як вони відреагували, дізнавшись, що ви зображаєте їхні історії?

Зазвичай це їх зворушує і вони за це вдячні. Адже їх намагаються переконати, що про них ніхто не думає й усім байдуже, що з ними відбувається. Це важко. До того ж листи до них часто не доходять, навіть якщо люди їм пишуть. Зокрема тому їм так важливо, щоб люди їх підтримували. Але здебільшого вони про це дізнаються тоді, коли виходять із в'язниці.

Як реагує на історичну вишиванку суспільство в Білорусі?

Ха, у Білорусі про це мало хто знав. Знали люди, які виїхали і живуть в інших країнах, але в Білорусі мої виживанки стали відоміші тільки тоді, коли сорочку з моїм орнаментом одягнув Володимир Зеленський.

Мабуть, було приємно бачити, що Зеленський публічно носить сорочку з твоєю вишивкою?

Це було престижно. Однак це було якраз у той період, коли українці, які не знали про білоруські протести та репресії, не розуміли, чому білоруси не протестують проти того, що Україну бомбардують з їхньої країни, і часто проявляли до білорусів агресію. Ситуація була напружена, але я сприйняла це як символічне висловлення довіри до білорусів, коли український президент одягає щось від білоруської мисткині.
 

Завдяки вишивці вони могли дізнатися більше і про ситуацію в Білорусі.

Може, й так, але не впевнена, що це було в планах. Важко сказати, що люди думали в той момент. Зеленський одягнув її у зв 'язку з благодійним проєктом, частина грошей із якого йшла на підтримку України. Уперше це було під час святкування незалежності України 24 серпня 2022 року, а вдруге — коли вітав українців із Різдвом, 6 січня 2023 року.

Благодійний проєкт був твоєю ідеєю?

До мене з цим звернулися із бренду Indposhiv. До проєкту ще можна долучитися і замовити сорочку.

Посередниця між двома світами

Ти поїхала на навчання до Чехії понад чотирнадцять років тому, і відтоді живеш тут. Через свою творчість ти не можеш повернутися до Білорусі. Як ти це сприймаєш? Що для тебе означає Білорусь, крім теперішніх подій?

Це складне питання. Тепер у мене є й чеське громадянство, але частина мене досі там, де знаходиться будинок моїх батьків. Це місце, куди я з радістю повертаюся, де я можу відпочити. На жаль, зараз мені туди не можна, тому я шукаю нове місце, де можна було б підзарядитися. Для мене це також питання самоідентифікації. Я не можу сказати, що я білоруска, але й не можу сказати, що чешка; не щось одне, а те й те водночас.

Чи допомогли тобі останні чотири роки з пошуком самої себе та свого зв'язку з Білоруссю?

По суті, це показало мені, що у мене все ще є міцний зв'язок із Білоруссю. Багато молодих людей виїжджають з Білорусі, бо не бачать майбутнього. Я також виїхала з бажанням не мати нічого спільного з цією країною і розвиватися в Чехії. Я намагалася тут максимально інтегруватися, але у 2020 році Білорусь знову привернула мене до себе. Я відчувала, що можу посприяти якимось змінам, навіть якщо не планую повертатися. У Чехії я дивлюся на ситуацію з відстані, розумію її, можу трансформувати її й ділитися нею далі. Я з відстані бачу, що, можливо, існує шанс на зміни в Білорусі, тому намагаюся якось долучитися. Я робитиму це, доки буду бачити сенс і мати сили. Перестану, якщо це втратить для мене сенс або якщо вигорю.

Як ти зберігаєш баланс, щоб не вигоріти?

Це важко. Я вперта, і якщо за щось беруся, то мушу довести це до кінця. Але тема, над якою я працюю, — складна. Мене тримає те, що бачу якийсь ефект, що люди на це реагують.

Що тобі дає сенс продовжувати? Можеш якось конкретизувати?

Сенс дає те, що ситуація все ще тривожна і в мене є певний голос. Люди дослухаються, стежать за тим, що я роблю, і це мене мотивує. Проєкт #FramedinBelarus має для мене сенс і як активізм, і як мистецтво, оскільки намагаюся фіксувати історію. Мені прикро, що часто стикаюся з тим, що люди не розуміють моєї концепції, вони сприймають вишивку лише як дизайн.

Які насправді параметри твоїх вишивок? Скільки часу потрібно, щоб створити одну?

Для проєкту Framed in Belarus у мене є певний шаблон, який я для себе визначила. Одну схему малюю в середньому п'ять-шість годин. На вишивання цієї схеми в учасників іде приблизно від двадцяти до тридцяти годин. Я намагаюся робити так, щоб вишивати це було доступно й швидко, щоб люди могли це легко реалізувати. У кожного дизайну специфічні параметри, яких необхідно дотримуватися. Ну а вироби вони потім реалізовують у вигляді комп'ютерної графіки, ручної чи машинної вишивки або ж різноманітних принтів. Форма може бути справді різна.

Я гадала, що все це вишивається.

Ні. Справа у візуальності дизайну, не завжди все потрібно переводити у фізичну вишиту форму. Насправді я собі скидаюся на письменницю, яка пише власною мовою, де хрестики — це літери, що складаються у слова, тексти та історії.

Мистецька професія

Як у тебе все працює з економічного погляду як у мисткині, яка творить у сфері політично ангажованого мистецтва? Цим можна заробляти на життя?

Це складно. Я живу з виставок, замовлень та грантів. Іноді я приймаю замовлення на ілюстрації чи графіку, але часто відмовляюся від них — не хочу, щоб люди сприймали це як дизайн чи прикладне мистецтво. Тому ретельно обираю, які замовлення приймати. Крім того, у мене також був підробіток в Amazon, і я намагаюся заощаджувати. Найкраща підтримка для митців — коли люди купують їхні роботи. На гранти покладатися не можна, з ними треба багато звітувати й сподіватися на успіх заявки.

Тобто це поєднання різних джерел доходу. Цікаво дізнатися, як виглядає реальність мисткині.

Саме так. Водночас люди часто купують мої роботи тому, що вірять у сенс моєї праці. Мені це важливо, це свідчить, що я на правильному шляху. Іноді хтось посилає мені, наприклад, три євро, щоб підтримати, хоча більшу частину цієї суми з'їдає платформа, через яку це проходить. Водночас це мені полегшує адміністративну роботу.

 

Вишивання, як на мене, — дуже кропітка робота. Для політичних змін через суспільний рух, очевидно, теж потрібно багато терпіння. У тебе є надія, що політичний режим у Білорусі зміниться? Що є джерелом цієї надії?

Я вірю, що щось зміниться, але не швидко. Ситуація складна — Росія, війна в Україні й усі ті закони, які ухвалив Лукашенко, щоб забезпечити свою владу навіть після смерті… Білоруси й білоруски зростали в автократії, тому, навіть якщо прийде хтось новий, є ризик, що все поверне на старі рейки. Ми повинні працювати над собою, щоб цього уникнути.
 

листопад 2024