Концепція міста 15-ти хвилин  Місто-мільйонник як село

22 мільйони населення — але мати при цьому можливість залагоджувати всі свої справи пішки? У цьому полягає концепція міста 15-ти хвилин, яка працює на соціальному та екологічному рівнях. Деякі міста вже змінюються, орієнтуючись на майбутнє.

Не все так погано в TikTok. Існує напрочуд велика база користувачів, які цікавляться прогресивними соціальними та політичними ідеями, зокрема й у США. Дискусії довкола таких концепцій, як «Місто 15-ти хвилин» або «Треті місця» ось уже багато років тривають у соціальних мережах, особливо в TikTok, що робить їх популярними серед молодого покоління. Ідеї, що стоять за ними, прості та інтуїтивно зрозумілі, але в деяких суспільствах і великих містах вони видаються мало не революційними.

Термін «Третє місце» запровадив американський соціолог-урбаніст Рей Ольденбург, описавши його 1989 року у своїй книзі «Велике добре місце» (The Great Good Place). Грубо кажучи, йдеться про місця спілкування та дозвілля, які є ще одним важливим елементом життя після місця проживання (Перше місце) та місця роботи (Друге місце). Розвинувши початкову концепцію далі, Треті місця зараз іноді також визначають як місця, де немає примусу до споживання, тобто не кафе, бари чи ресторани, а парки, бібліотеки, молодіжні центри чи церкви. У будь-якому випадку, основна ідея залишається незмінною: це доступні (принципово для всіх) місця для неформальних зустрічей, де мешканці району можуть збиратися разом, незалежно від особистого доходу.

Усе пішки?

Місто 15-ти хвилин, відоме також як 15-хвилинне чи чвертьгодинне місто (і, за аналогією, — 30-хвилинний регіон), було задумане незалежно від концепції «Третього місця», проте ці дві ідеї перетинаються. Концепція 15-ти хвилин, що її представив франко-колумбійський урбаніст Карлос Морено у 2015 році, відносно проста. У своїй книжці «Місто 15-ти хвилин» (2020), яку вже перекладено німецькою мовою (і яка, власне кажучи, насправді не потребує цілої книги, Морено часто просто перефразовує свої власні слова), він пояснює свою ідею так: навіть у мегаполісах з мільйонним населенням має бути можливість залагодити всі необхідні справи в радіусі (приблизно) 15 хвилин — пішки або на велосипеді — від роботи до відвідування медичних закладів та таких місцевих зручностей, як супермаркети, аптеки, спортивні та інші розважальні заклади. За формулюванням Морено, це не що інше, як «революція близькості».
 
Подібно до ідеї Третіх місць, у поліцентричних містах (тобто містах, які не мають єдиного ядра) на першому плані стоїть соціальний фактор, тобто зміцнення громади та сусідства. Фокусуючись на спільноті, 15-хвилинне місто може не лише сприяти розвитку демократії, а й, на думку Морено, стати важливим кроком у боротьбі з кліматичною катастрофою. Адже очевидно одне: якщо уявити собі міський квартал як своєрідне село з власним центром, то більшість повсякденних справ можна вирішувати пішки, тож відпадає потреба в індивідуальному транспорті.

Існують вагомі причини, чому розвиток міст зараз перебуває в центрі досліджень людського співіснування. Посилаючись на колишнього міського голову Денвера, штат Колорадо, Веллінгтона Вебба, Морено стверджує, що ХХІ століття — це «століття міст» (на відміну від «імперій» у ХІХ столітті та «національних держав» у ХХ столітті). Наразі вже понад 50 відсотків людей у всьому світі живуть у містах, у Європі — 75 відсотків, і ця тенденція повсюдно зростає. Для реалізації більшої близькості та досяжності, навіть у великих мегаполісах, актуальним є розуміння міста як «незавершеного проєкту», як сутності, що постійно розвивається. Для того, щоб мати можливість впроваджувати заходи швидше та індивідуальніше, Морено закликає до надання більших повноважень містам та муніципалітетам та до зменшення ролі «сильної держави». Також важливо усвідомлювати складність міста і враховувати різні виміри: «Таким чином, на перетині екології та соціальних питань постає світ, у якому варто жити; на перетині економіки та екології — світ, звернений до майбутнього, а там, де перетинаються економіка й соціальні питання формується справедливіший світ».

Позитивний приклад

Декілька європейських міст можуть слугувати позитивним прикладом, коли йдеться про створення соціальних просторів і боротьбу з кліматичною кризою в невеликих масштабах. У Барселоні існують так звані «суперострови» («Superilles» каталонською мовою), де згруповано квадратні квартали будинків, а на вулицях у межах кварталів рух транспорту сповільнено. Таким чином ці острівці стають місцями зустрічей для мешканців — зокрема й завдяки встановленню вуличних меблів. Суперострови було запроваджено за часів правління лівої очільниці міста Ади Колау (2015–2023 рр.). Натхненні прикладом Барселони, інші міста в усьому світі замислюються над запровадженням подібних кроків. У столиці Словенії Любляні ще 2007 року історичний центр міста повністю закрили для автомобільного руху. Ті, хто хоче пересуватися на чотирьох колесах у його межах, можуть послуговуватися безкоштовними електромобілями (з милою назвою Kavalir – «кавалер»).

А в Парижі мерка-соціалістка Анн Ідальґо (на посаді міської голови від 2014 року) поступово перетворює місто на більш екологічне. Під її егідою було збудовано понад 400 кілометрів нових велодоріжок, скасовано десятки тисяч паркувальних місць й одночасно висаджено десятки тисяч дерев. Наслідки такої політики вражають: якщо на межі тисячоліть автомобілями володіли 60 відсотків парижан, то зараз ця цифра зменшилась до третини. У 2020 році передвиборча кампанія Ідальґо повністю зосередилася на 15-хвилинному місті, й відтоді місто реалізує частини концепції із залученням самого Морено, який з кінця 1970-х років живе в Парижі.
 
Це лише три приклади з багатьох, коли міські очільники, ініціативи, активісти й активістки намагаються зробити міста більш вартими життя, причому ці ініціативи аж ніяк не обмежуються Європою. У Мельбурні, наприклад, реалізується проєкт «20-хвилинне сусідство», емірат Дубай представив аналогічний план, а мерка Торонто Олівія Чоу (при владі від 2023 року) у цьому найбільшому місті Канади повністю зосередилася на темі сталого транспорту. Однак багато з цих заходів залежать від політичної більшості й тому іноді виявляються не такими довгостроковими, як очікувалося. Наприклад, у Барселоні наступник Колау, Жауме Колбоні, одразу ж скасував деякі з її рішень. Колбоні, хоч в питаннях урбаністики й менш прогресивний за Колау, однак є соціал-демократом (PSC). Той факт, що зараз на підйомі у всьому світі представники правих партій, є дуже поганим знаком для екологічно орієнтованих міських перетворень.

На цю центральну проблему сучасного міського планування Морено вказує у своїй книзі на прикладі Медельїна. Усього за кілька десятиліть колумбійський мегаполіс перетворився з найнебезпечнішого міста світу на взірцеве . На думку урбаніста, «метаморфоза міського простору» стала успішною лише тому, що «всі уряди, які неодноразово змінювалися, протягом тривалого часу проводили однакову політику», а також завдяки тому, що за довготривалими змінами стояла підтримка приватного сектору, соціальних інституцій та мешканців. «Експериментальна лабораторія» Медельїна доводить: щоб мати змогу стабільно працювати над перетворенням міста на більш соціальне та екологічне, потрібно залучати всі зацікавлені сторони.

Критика — обґрунтована і не дуже

Тобто все буде добре, якщо всі долучаться? Що ж, є й ті, хто критикують концепцію міста 15-ти хвилин. Деякі з аргументів є відверто обурливими і виголошуються правими конспірологами — 2023 року з такою критикою виступили навіть британські політики, зокрема й тодішній міністр транспорту від торі Марк Гарпер. Якщо вірити цим конспірологічним наративам, 15-хвилинне місто — це чи то програма стеження за громадянами і громадянками, чи соціалістична змова, чи «ґетто».
 
Але є й обґрунтовані критичні зауваження. Наприклад, побоювання, що зусилля урбаністів зосередяться насамперед на багатих районах, розташованих поблизу центру міста, а це ще більше посилить сегрегацію, класові відмінності та упослідження економічно неблагополучних районів (Слід зазначити, що Морено прямо вказує на те, що своєю концепцією він прагне подолати сегрегацію). Ще одне побоювання полягає в тому, що створення зон, вільних від автомобілів у центрах міст, призведе до збільшення заторів на дорогах у прилеглих районах. А там, де якість життя в центрі підвищиться завдяки більшій кількості зелених насаджень і меншому трафіку, існує ризик «зеленої джентрифікації». До того ж, 15-хвилинне місто не враховує спеціалізацій. Наприклад, школи для більшості дітей можуть бути в межах пішої досяжності, але університетів набагато менше, і до деяких із них доводиться досить довго добиратися. Знайти оптимальну роботу безпосередньо по сусідству — для більшості людей це ілюзія.

Останній пункт критики особливо вагомий: міста складаються з набагато більшої кількості елементів і місць, ніж ті, до яких можна дістатися в радіусі 15 хвилин, і саме в цьому полягає перевага і привабливість міст — у виборі, різноманітності, спеціалізації. У своїй книзі Морено неодноразово підкреслює «повсюдність» як характеристику свого пішохідного міста, тобто неприв'язаність до місця, що нам її уможливила цифрова революція. Але дистанційна робота та онлайн-консультування громадян — це лише частина повсякденного життя. Якщо ви забажаєте відвідати, скажімо, Лувр, вам зазвичай доведеться йти пішки понад чверть години. Звісно, Морено не обмежує свою концепцію рівно 15 хвилинами. Проте він зовсім не бере до уваги спеціалізації. І, звісно, таке місто, як Париж, де на кожному кроці супермаркети, овочеві крамниці, аптеки, бістро й кав'ярні, порівняно легко перемоделювати на місто, зручне для пішоходів.

«Багатофункціональні» будівлі для громади

В інтернеті є мем, який циркулює щороку на День подяки: One more lane will fix it. «Ще одна смуга все виправить». Коротке відео показує затори на День Подяки на незліченних смугах автостради в Лос-Анджелесі, підписане іронічним проханням до урбаністів: ок, побудувати ще одну смугу, яка б уже точно вирішила проблему заторів. Морено також коротко торкається цього питання, посилаючись на американського соціолога Льюїса Мамфорда, який критикував розширення автосмуг для дорожнього руху в Нью-Йорку в журналі New Yorker ще в 1955 році. Якщо порівнювати країни Глобальної Півночі, то більшість міст у США насправді мають зовсім іншу структуру, ніж у Європі. Через певні закони, які не дозволяють облаштовувати магазини та інші місцеві заклади в житлових кварталах, дуже мало міст США схожі на Нью-Йорк, де — подібно як і в європейських мегаполісах — є так звані «багатофункціональні» будівлі з кафе чи магазином на першому поверсі та квартирами в решті будівлі. Як наслідок дії таких законів, у житлових масивах США через віддаленість комерційних районів без автомобіля неможливо пересуватися у справах.

Тому не дивно, що такі ідеї, як Місто 15-ти хвилин та Третє місце, знаходять прихильників саме серед молодого покоління в США. І Морено, й винахідник концепції Третіх місць Рей Ольденбург вважають, що місця зустрічей спільноти є фундаментальними для демократії. Зрештою, не варто сприймати запропонований Морено радіус у чверть години надто буквально, але вже зараз можна інтерпретувати багато європейських міст як певну форму 15-хвилинного міста. Навіть якщо концепція Морено в деяких аспектах і не продумана до кінця чи навіть заслуговує на певну критику, все одно варто спрямувати політичні інструменти, такі, як субсидії, контроль за орендною платою та перетворення автомобільних смуг на велосипедні, не тільки на те, щоб у межах пішохідної доступності з’явились відповідні торгові точки, а й на створення місць для зустрічей громадян. Демократія та довкілля будуть за це вдячні.

грудень 2024