Знищення Каховської греблі  Історія під водою

Українська поетеса Юлія Стахівська обурена дискурсом про руйнування дамби Каховської ГЕС у світових медіа. Окрім людей, які стали «водними бранцями», вона хоче привернути увагу до того, про що не дізнаєшся із заголовків. В результаті цієї повені зруйновані і витвори мистецтва, як, наприклад, будинок Поліни Райко, унікальний зразок українського наївного мистецтва.

Думки підіймаються так само, як підіймалися води Дніпра після підриву росіянами Каховської ГЕС. Спочатку ти бачиш, як у суспільстві наростає хвиля гніву, в декого, можливо, шоку – вони таки зробили це. Потім, по мірі того, як «підіймається» рівень інформації про катастрофу – коментарі, заяви, репортажі, фото, пости френдів, заклики про допомогу etc., вражає дискурс «неоднозначності» у світових медіа. Це не «неоднозначність» – це цілеспрямована тактика випаленої землі.

В'язні води

Найбільше шкода людей, заручників цього водного полону. Скільки вже їх не змогло врятуватись, адже росіяни обстрілюють евакуацію з українського боку, а про допомогу на окупованих територіях говорити дуже складно? Затоплено багато населених пунктів, є нестача питної води й елементарних гуманітарних засобів, окупанти не дають можливості рятуватися, їхня пропагандистська допомога ґрунтується на пропозиціях для тих, хто вже «отримав» російський паспорт під окупацією, виїхати кудись «у Челябінськ». Вони вперто хочуть українських земель, байдуже якою ціною, а народ (який чомусь зовсім не оцінив їхніх «братських» намірів) – знищити.

Бранкою цієї катастрофи стала природа. Зруйновано велику екосистему, її фауну та флору. Хвиля від цієї катастрофи дійде глобального Півдня тоді, коли ще більше зменшаться поставки зерна. Адже без води поля на півдні з часом можуть перетворитися на пустелі. Риби, що помирають на мілині – есхатологічний мотив. Небезпека для реакторів Запорізької АЕС. Брак питної води. Це ж і до цих небезпек привертають увагу світові екоактивісти у своїх акціях? Чи я помиляюсь, і України це стосується опосередковано? Я тут навіть не кажу про помах крила метелика в іншій точці світу, це ось тут, у Європі, сьогодні відбувається «хепенінг», під час якого в окупованих Олешках іде під воду унікальний будинок художниці Поліни Райко, усі стіни якого розписані фантастичними образами та тваринами, прекрасний зразок українського наївного мистецтва.
 

Будинок-рай

Поліна Райко – художниця-самоука, що створила незвичайний «будинок-рай». Народилася 1928 року в Олешках, де й усе життя мешкала, багато працювала, мала непросте сімейне життя, пензлика взяла у 69 років – намалювала на воротях білого голуба. Вона малювала до своєї смерті у 2004-му: прикрасила всю садибу. Згодом роботи привернули увагу мистецтвознавців та поціновувачів українського наїву. Якщо вам цікава ця тема, то рекомендую подивитися роботи Марії Примаченко чи, скажімо, Катерини Білокур. А знищення такого мистецького артефакту, як будинок Райко – це ще одна деталь, нотатка на полях війни, що їй в певному сенсі (sic!) сотні років.
 

Під водою

Каховське водосховище, як і Запорізька ГЕС, утворені в часи радянської меліоративної манії на обширах Великого Лугу – історичних землях українських козаків, Запорозької Січі. Якщо коротко зобразити їхнє значення для України – загугліть Києво-Печерську Лавру чи Софію Київську. Перед вами яскраві архітектурні взірці українського бароко, зведені чи перебудовані меценатським коштом за часів правління Івана Мазепи. Це цілий пласт науки та культури, одна зі складових української ідентичності. У 1775 році Катерина Друга знищила Запорозьку Січ. Частина позосталих запорожців доживали віку на цих землях, частина переселилася, наприклад, на Чорномор’я та до Кубані. Вкотре історія опиняється під водою. Але стоп, це не історія, це сучасність, і людські життя.

червень 2023