Воєнні будні в Україні  Літо болю

Світить сонце, цвітуть квіти, щебечуть пташки. Літні грози важко відрізнити від щонічних російських обстрілів. Україна переживає своє друге літо від початку російської агресії. Війна скрізь: на фронті, над зерносховищами й електростанціями, поміж людьми, у людях. Однак паралельно існує обнадійливе повсякденне життя – від прифронтового Харкова до центрального Києва та західної кавової метрополії Львова.

Понад 500 днів Росія намагається всією своєю військовою потугою знищити Україну та її народ. Півтора року. Від моменту російського вторгнення 24 лютого 2022 року мільйони людей утекли, деякі з них повернулися. Десятки тисяч уже загинули в цій війні – багато цивільних, імовірно, ще більше військових на фронті, бої на якому стають дедалі запеклішими.

За даними Українського інституту демографії та соціальних досліджень, до 2030 року населення України може скоротитися до 30 мільйонів, і це – за умови швидкої перемоги у війні. Існує небезпека втрати третини населення країни всього за десять років. Це відбувається тому, що водночас стрімко падає і народжуваність – теж майже на третину: за даними Державного статистичного управління, у поточному році – на 28% порівняно з останніми довоєнними (2019-2021) роками.

Тож це друге літо війни – ще більше, ніж перше – переповнене горем, втратами і страхом, але також і прагненням до перепочинку, тайм-ауту, моментів надії. Адже зрозуміло одне: неминучими є ще і ще одна шокова новина, ще і ще одна безсонна ніч під градом безпілотників.
 

Музика, щоб (ви)жити

Поки не виють сирени, вулиці танцюють і співають. У Львові, на заході України, житловий будинок востаннє був зруйнований російським обстрілом 6 липня, десятки вбитих і поранених. Але вже за кілька тижнів на вузьких вуличках старого міста лунають пристрасні козацькі пісні. Незадовго до комендантської години, що починається опівночі, жвавий натовп танцює під вуличний джаз-бенд.

Музика під відкритим небом популярна й у Києві – чи то фестивалі в етнографічному музеї, чи вуличні музиканти перед популярними барами. Місто справжнє, живе і наспівує просто-таки щодуху. Багато біженців і біженок повернулися, багато втікачів і втікачок із прифронтових зон перебувають у столиці. На дороги повернулися горезвісні затори, а металеві протитанкові «їжаки» й бетонні блокпости майже зникли.

Зруйновані навесні 2022 року будівлі значною мірою відремонтовані, зокрема й у заможних передмістях Києва – Бучі, Гостомелі, Ірпені, які на початку вторгнення протягом місяця перебували під російською окупацією. Лише на деяких подвір'ях за межами центральних вулиць ще можна знайти сліди ракетних ударів та нападів безпілотників. На околицях міста у лісосмугах усе ще простягаються траншеї. І в усій країні розростаються кладовища, адже щотижня доводиться ховати сотні нових загиблих.
 

Добросердний Дніпро

З пішохідного мосту біля підніжжя Монастирського пагорба сміливці зі сміхом летять на тарзанці над неквапною течією Дніпра. У воєнний час цивільне судноплавство на найважливішій річці України заборонене, але хлюпатись на прибережних пляжах і плавати на вітрильниках у бухтах можна. «Нащо нам та Італія! Тут наша відпустка», – лунає з лагідної річкової води бадьорий жіночий голос у той час, як супутник плавчині з берега фотографує її купання на заході сонця.

У часи жахіть цінний кожен позитивний досвід. Тим паче, що в червні за сотні кілометрів на південь після підриву Каховської дамби розливи того ж Дніпра спричинили смертоносну повінь у Херсонській області. Українські рятувальники та волонтери під час евакуаційних операцій неодноразово потрапляли під обстріл російської артилерії. Наступним можливим кроком зараз вважають диверсію на окупованій Росією Енергодарській атомній електростанції поблизу Запоріжжя.

Тим часом у Києві добросердний Дніпро щодня приваблює сотні людей на свої широкі піщані пляжі, а пішохідний Хрещатик – у кав'ярні й модні магазини. Що залишається в такі моменти невидимим, так це те, як ті самі люди живуть в умовах війни. Як вони й далі збирають у соціальних мережах кожну гривню, щоб придбати додаткові безпілотники, автомобілі чи камери GoPro для друзів, родичів, знайомих на фронті. Усе це – розхідний матеріал, адже частину розвідувальних дронів росіяни збивають уже під час перших польотів, а деякі фронтові автомобілі проводять більше часу в автомайстерні, аніж у бою.
  Або як вони плетуть маскувальні сітки в підвальних приміщеннях, бо вкрай потрібно приховати від ворога нову, цінну військову техніку, що надходить із Заходу. Кількість замовлень від армійських підрозділів зростає, але багатьох добровольців із перших місяців війни вже немає. «Хтось повернувся на роботу, хтось порається на городі, – пояснює волонтерка, яка, як і багато хто з її колег, втекла з Донбасу ще у 2014 році. – Але солдатам потрібні сітки ручної роботи, тому що ворожі дрони вже навчилися сканувати візерунки фабричних маскувальних сіток, а от хаотичну ручну роботу – ні».

Або як вони бачать щоденні похоронні процесії, що проходять через їхні міста і села, як проводжають полеглих на фронті в останню путь – від церкви через центр і до кладовища. Або як вони самі отримують повідомлення про загибель родичів і друзів, ідуть на похорон, а потім днями ховаються вдома зі своїм горем, поки повітряна тривога і попередження про надшвидкі ракети «Іскандер» знову не женуть їх із дому у підземні станції метро чи у сховища.

Війна в голові, у смартфоні, у безсонних ночах. За даними Міністерства охорони здоров'я, щонайменше третина українського населення страждає від постійного дистресу, майже половина – від іще важчих симптомів психічного перевантаження. Крім того, від травня Росія надсилає на Україну хвилі ракет і безпілотників майже щодня. Система протиповітряної оборони перехоплює більшість снарядів, але уламки, падаючи, також можуть руйнувати і вбивати.

Тим часом у жвавих центрах міст посеред строкатих літніх суконь та яскравих шортів дедалі частіше з'являється камуфляж: солдати у відпустці, жінки-військовослужбовиці, які їдуть на фронт. Інші – на милицях чи у шийних корсетах. Соціальні мережі інформують про те, як поводитися з людьми, що отримали на війні інвалідність, і як батьки можуть підготувати своїх дітей до спілкування з людьми на протезах. В експресі з Києва до Краматорська кожен другий пасажир – у камуфляжі та з серйозним обличчям. Це останні спокійні години перед прибуттям на передову.  

Український котик з армійського магазину

У це друге літо війни люди почали виходити на прогулянки й у Харкові. Знову відкрилося багато магазинів, кав’ярень, кафе-морозиво. Але найпопулярнішим магазином, безумовно, є військторг. Тут солдати та волонтери запасаються міцним взуттям, тактичними аптечками, ліхтарями та оригінальними патріотичними шевронами, типовими наліпками на сумки і військові куртки. Тут є все: від войовничих баталій до котиків з українськими бантами.
  Серйозні руйнування тут очевидні не лише на Північній Салтівці, велетенському житловому масиві з панельних будинків, де колись було понад 400 000 мешканців, але й у центрі міста. Сотні будівельних кранів ліквідують наслідки цих руйнувань. У другому за розміром місті України, розташованому на сході країни, всього за 60 кілометрів від кордону з Росією, сирена попереджає про російські ракети кілька разів на день. Здебільшого вони таки прилітають, часто їх перехоплюють. Тож крани можуть і далі старанно працювати. І давати надію: на світле майбутнє, на закінчення війни і швидку відбудову країни – надію для тих, хто залишається тут, і для тих, хто сюди повертається.

вересень 2023