«Барбі» та «Оппенгеймер» в Україні  Атомний вибух у рожевих тонах

Колективний кінематографічний досвід літа 2023 року не залишиться поза увагою і в Україні. Два найбільші блокбастери «Барбі» та «Оппенгеймер» переглянули понад півмільйона глядачів. Українська рецепція «Барбігеймера» існує в контексті війни, в фокусі її уваги – кілька особливих аспектів цих дуже різних фільмів.

Один в чорних, інший в рожевих тонах: 20 липня 2023 року в українських кінотеатрах відбулися прем'єри фільмів «Барбі» та «Оппенгеймер». Кінозали замайоріли сукнями в кольорі барбіпінк та драматичними чорними костюмами. Напередодні вночі три великі українські міста (Суми, Одеса та Миколаїв) зазнали масованого ракетного обстрілу: понад двадцять поранених, двоє загиблих.

Наше життя, як і раніше, перебуває в полі напруги між удаваною нормальністю і загрозами війни. Одні невтомно присвячують себе боротьбі як у тилу, так і на передовій. Інші зосереджуються на цивільних справах: вищі доходи та психологічна стабільність уможливлюють кращу підтримку армії. І попри небезпеки ми досі ходимо в кіно.

Два фільми, одне літо. В Україні «Барбі» вже стала найбільш касовим фільмом компанії Warner Bros. Pictures, а «Оппенгеймер» – найпопулярнішим фільмом Нолана. Серед багаточисленних глядачів була і я.

Марго Роббі в ролі Барбі та Райан Гослінг у ролі Кена | Still: © 2023 Warner Bros. Entertainment Inc.

Барбі: Ескапізм і провокація

Метамодерна історія про казкові країни та гендерні ролі: тут важко навіть визначитися з жанром. Що це – дитячий фільм, комедія, фентезі з соціальним підтекстом? Багато хто скаржиться на елементи «лівої повістки», якими нібито переобтяжена ця картина. Часто звучить питання: а це взагалі на часі? І все-таки дістати хороші квитки мені вдається не з першого разу.

У «Барбі» багато того, що не на часі. Саме це й приваблює. Під час війни ми більше, ніж будь-коли, схильні до кінематографічного ескапізму. Всіх нас часом наздоганяє бажання розслабитися і відволіктися. Однак не кожне відволікання є втечею. У випадку з «Барбі» йдеться радше про подорож туди й назад, спосіб бодай уявно пережити ілюзію миру. Навіть якщо ми знаємо, що просто начепили рожеві окуляри на 113 хвилин.

Мода на яскраво-рожевий вибухнула в 20 столітті по завершенню Другої Світової війни. Цей колір ніби повідомляв жінкам: тепер нарешті можна повернутися з військових перипетій до стереотипного жіночого всесвіту. Рожевий ознаменував закінчення війни і початок часів, якими панувати могла вже не скрута, а романтизована краса. Звісно, що й нас війна навчила цінувати найменші крихти радості, реальні чи уявні. Звідси вкраплення рожевих сукенок в стилі «Барбі» в українську вуличну моду. І, можливо, тут спрацьовує ще й деяке підсвідоме бажання: бажання скоріше увійти в нову післявоєнну епоху. Я пам'ятаю свою першу ляльку Барбі. Мама подарувала мені її на Святого Миколая, і ми разом шили для неї стильний одяг. Відколи я виїхала з батьківського дому в Боярці на Київщині до Львова, між мною і цим спогадом лежать 500 кілометрів і 20 років. У непевні часи ми тримаємося за звичні речі, які дають нам відчуття безпеки й захищеності. Дитинство, сповнене іграми та мріями, може назавжди залишитися для нас надійним якорем, завдяки якому можна повернутися додому принаймні подумки.

Авжеж, «Барбі» залишається фільмом для жінок і про жінок. Я думаю про всіх матерів, які виїхали за кордон, щоб врятувати своїх дітей. Про тих, які залишилися в країні, де ракети влучають в пологові будинки і дитячі садки. А ще про знайому, яка поставила на паузу наукову діяльність і пішла в армію. І про військову журналістку, яка бачить свого дворічного сина чи не раз на місяць. Українське «She can be everything» надзвичайно далеке від лялькових палаців, літніх вечірок чи дивовижних історій успіху. Це площина складних життєвих рішень.

Що ж стосується конкуренції з чоловіками, в українських умовах це нонсенс. Нам йдеться радше про спільну боротьбу проти токсичних і деструктивних ідеологій. У цьому сенсі «Барбі» актуальна. Звісно, знаходяться й глядачі, які обурюються через гадану пропаганду і ображаються на гумор Ґрети Ґервіґ. Їм «Барбі» пропонує чудову можливість дати волю своєму гніву та обуренню. Навіть якщо насправді їхня злість має зовсім інше походження.

© 2023 Universal Pictures

Оппенгеймер: Світова провина та ядерний катарсис

В моїй кишені лежать бервуха. Взяла їх на сеанс, щоб регулювати гучність. Я пам'ятаю, як моє тіло здригалося від перших вибухів цієї війни. Хтозна, чи не буде акустичне враження занадто сильним для мене. Приємно мати контроль над ситуацією.

Спочатку з'являється світло, тоді лунає звук вибуху. Фальшива атомна бомба Нолана вибухає перед камерами без комп'ютерних ефектів. Ядерний гриб настільки реальний, наскільки це взагалі можливо на екрані. Відгомін вибуху слабшає, а з ним спадає й напруга, яку я носила в собі місяцями. Бервуха залишаються в кишені.

Я видихаю. Цей катарктичний ефект – саме те, на що я сподівалась. Але для багатьох такий досвід несе ризик повторної травматизації. «Мені здається, що нам цього жаху вистачає зараз у реальності. Війна, бомби, вибухи, смерть. Краще вже на «Барбі»!», - читаю в коментарях до українського трейлера. Що ж, він/вона захищає себе, тримаючи правильну дистанцію. Я намагаюся зцілити себе через контрольоване переживання. І те, й інше в порядку.

Великі плани Оппенгеймера вражають мене не менше, ніж вибухи. У другій половині фільму його обличчя просто-таки випромінює провину й безпорадність. Людина великого таланту, багато в чому він здається маленьким. Його наукове завзяття випливає з підліткового ентузіазму. Проєкт у Лос-Аламосі втілює юнацьку мрію поєднати фізику та Нью-Мексико. А його віра в те, що за допомогою атомної бомби політики хочуть запобігти війнам, майже по-дитячому наївна. Окрім портрета Оппенгеймера, мені не вистачає багатьох інших обличь. Ворогів Америки майже не показують в фільмі – хіба що на розмитих газетних фотографіях. Багатонаціональний Радянський Союз зводиться до росії, смерті японців – до промови Трумена по радіо, а про перші жертви випробувань атомної бомби в Нью-Мексико годі й згадувати. Байопік показує нам лише одну жертву – впливового американського фізика-теоретика, якого переслідує гнітюче відчуття провини. Трагічна, але дещо недіалогічна історія.

Кілліан Мерфі в ролі Роберта Оппенгеймера | Still: © 2023 Universal Pictures

Барбігеймер

Прокатний період обох фільмів незабаром закінчиться. Що вони залишать по собі? Страх перед атомною бомбою знайомий нам вже давно. Захоплення неймовірними пригодами Барбі невдовзі згасне. Можливо, залишиться відчуття, що ми йдемо в ногу з рештою світу. Барбігеймер став спільним досвідом, а також поштовхом до роздумів.

А я надовго запам'ятаю українця Георгія Кістяківського або Джорджа, як його називають у фільмі Нолана. Кістяківський розробив підривник для детонації бомби, пізніше протестував проти війни у В'єтнамі і намагався стримати ескалацію ядерної війни. Народився він у моєму рідному місті Боярка. Але якби в кошмарному сценарії подій мої батьки побачили ядерну хмару на горизонті, то я б звинувачувала не його. І не Опі.

вересень 2023