8 липня Росія завдала масованого ракетного удару по Києву. Під атакою опинилася найбільша дитяча лікарня Охматдит. Наш автор і наш фотограф були на місці одразу після нападу.
На стіні зруйнованого травмпункту Київської дитячої лікарні Охматдитвисить календар. Червона рамка бігунка застигла на цифрі вісім:
понеділок, 8 липня 2024 року… Зліва від нього акуратно розкреслений
графік медичних чергувань. Між ними поличка з кольоровими олівцями.
Це єдине, що тут вціліло. УЗД-апарат згорів, операційна лампа в друзки...
Крізь розбите вікно проглядає дерево. На ньому сидить рятувальник,
сконцентрувавши свій погляд на епіцентрі вибуху. Він шукає живих. Ще
кілька годин тому вони були. Надія на те, що там під уламками ще досі
б’ються серця, є. Між тим, надія на те, що світ відчує наш біль тане.
Я багато працював на прильотах в Києві та за його межами. Вимкнути емоції під час цієї роботи важко. Втім, коли кількість репортажів множиться, багато чого робиш автоматично. А згодом взагалі вчишся переводити внутрішній щем в «режим польоту» і працюєш, бо треба. Інколи навіть виходило буденно теревенити з колегами, які разом з тобою просто зараз фіксують наслідки звірств. Це відчуття важко описати: ти включений, злий, зосереджений, ти розумієш де ти і для чого… Проте ти не можеш дозволити собі вийти за межі емпатичної огорожі, яку сам навколо себе і збудував. Після роботи – так, на роботі – ні. Шукай деталі, фіксуй, розпитуй, нічого не пропускай. Ти спокійний, зосереджений, позбавлений тремору і мотивований…
Київський рятувальник на території лікарні Охматдит в центрі Києві. Через велику кількість руйнувань розбирати завали допомагали цивільні волонтери та військові | Фото: © Андрій Жигайло
Військові Збройних сил України заносять у травматологічний пункт дитячої лікарні фанеру, якою замінять тимчасово вікна. | Фото: © Андрій Жигайло
Працівниці дитячої лікарні на наступний день прибирають територію Охматдиту, куди влучила російська ракета та пошкодила три з шести корпусів лікарні | Фото: © Андрій Жигайло
Вид на знищений російською ракетою токсикологічний корпус, де діти отримували діаліз в спеціалізованій дитячій лікарні Охматдит в центрі Києві. Щороку тут лікують до 20 тисяч дітей, зокрема з рідкісними та тяжкими захворюваннями. У лікарні щороку проводять до 10 тисяч операцій. Це єдиний у країні центр, де рятують недоношених новонароджених дітей з масою тіла від 500 грамів. | Фото: © Андрій Жигайло
Дитячі іграшки, які винесли з палат онкологічного центру дитячої лікарні Охматдит в Києві, куди влучила російська ракета. З лікарні евакуювали понад 600 дітей, які проходили лікування. Частину з них виносили на руках – у закладі займались лікуванням найскладніших випадків дитячих захворювань. | Фото: © Андрій Жигайло
Електрики лагодять електропідстанцію в дитячій спеціалізованій лікарні Охматдит, куди 8 липня влучила російська ракета. Єнота, який сидить на листі, намалював на підстанції київській художник Віталій Гідеван у 2020 році. «Такий малюнок дітками додасть сил для одужання!», – казав тоді автор малюнку. | Фото: © Андрій Жигайло
Жінка несе сина через двір зруйнованої лікарні Охматдит, куди влучила російська ракета. З лікарні довелось евакуювати понад 600 маленьких пацієнтів, яких доправили в інші лікарні столиці України. Частину з них перевезуть на лікування у Німеччину та Польщу, які виявили бажання взяти дітей на лікування | Фото: © Андрій Жигайло
Лялька принцеса Анна із мультфільму «Крижане серце 2» серед врятованих речей з сплюндрованої російською ракетою дитячої лікарні в Києві. Більшість дітей, які лікувались в лікарні, евакуйовували без їх речей | Фото: © Андрій Жигайло
Лікарняне ліжко завалене вазонами з кактусами під стінами токсикологічного корпусу дитячої лікарні в Києві. Пацієнтів, які не могли самотужки покинути пошкоджену будівлю, вивозили прямо у ліжках на вулицю, подальше від епіцентру вибуху | Фото: © Андрій Жигайло
Волонтери, рятувальники та поліцейські чекають своєї черги дійти до місця влучання російської ракети, щоб допомогти розібрати завали на місці токсикологічного корпусу лікарні. До медзакладу за кілька годин приїхало кілька тисяч небайдужих українців, які по цеглині розбирали завали та шукали живих | Фото: © Андрій Жигайло
Волонтери та поліцейські розбирають завали у палатах та коридорах дитячої лікарні Охматдит. Люди стали ланцюгом та передавали цеглини та різні елементи декору, які відірвало від вибухів | Фото: © Андрій Жигайло
Українські військові, рятувальники та волонтери розбирають по камінцю завали. Внаслідок атаки загинули двоє людей, за медичною допомогою звернулися 32 поранених. Госпіталізовані з травмами 8 дітей. | Фото: © Андрій Жигайло
Стара картина на місці пожежі в дитячій лікарні, де російська ракета влучила у будівлю. Вогонь виник в одному з кабінетів токсикологічного корпусу – ординаторській, де працюють та відпочивають лікарі. Під час таки загинула лікарка-нефролог – 30-річна Світлана Лук’янчик. Її поховали у місті Львів 10 липня | Фото: © Андрій Жигайло
Українські пожежники відпочивають біля свого авто, яке стоїть на території дитячої лікарні Охматдит, куди влучила російська ракета Х-101. Рятувальники та волонтери безперервно розбирали завали зруйнованого корпусу протягом доби | Фото: © Андрій Жигайло
Медсестра стоїть на тлі пошкодженого центрального комплексу української дитячої лікарні Охматдит, по якій росіяни вдарили ракетою 8 липня. За її словами, вона встигла евакуюватись у сховище лікарні до моменту влучання ракети у сусідню будівлю | Фото: © Андрій Жигайло
Небайдужі українці несуть воду на місці розборів завалів. Волонтерів прибуло настільки багато, що поліції довелось обмежити доступ до медичного закладу | Фото: © Андрій Жигайло
Коли вранці 8 липня 2024 року я показував на вході в задимлену лікарню Охматдит свою акредитаційну картку поліцейському, жодне з вище перерахованих відчуттів уперто не виринало всередині мене. Жодне… Натомість: пустка, сплутаність думок, біль, ніби тобі живцем витягли серце, і жахлива невідомість. Востаннє такий неприємний емоційний вир я стишував у грудях на початку квітня 2022 року, коли позв Бучу заїжджав у звільнений, але ущент зруйнований Ірпінь…
Охматдит – у прямому сенсі рідна для мене лікарня. Дитиною я лежав тут два рази у стаціонарі та безліч разів приходив до місцевої поліклініки. Я донор тутешнього Центру крові і раз на три місяці регулярно приходжу на забір. Навіть у березні 2022-го, коли Київ був у облозі, не пропустив донацію. Врешті, я був тут зі своїм шестирічним сином. Ось-ось, буквально учора… Більше того, позашкільні заняття малого проходять у дитячому центрі за 300 метрів від головних лікарняних воріт. І двічі на тиждень моє дитя проходить позв привітні різнокольорові малюнки на стінах і паркані Охматдиту…
Світ так і не став сміливим як Україна.“
Винесена вибуховою хвилею з приміщення старого хірургічного відділення дитячої лікарні Охматдит іграшка | Фото: © Ігор Дармостук
Медобладнання, яке врятували зі знищеної будівлі токсикології | Фото: © Ігор Дармостук
Календар в розтрощеному кабінеті травмпункту Охматдиту | Фото: © Ігор Дармостук
Скульптура «дівчина з кульбабою» на газоні біля нового корпусу лікарні | Фото: © Ігор Дармостук
Фасад нового корпусу лікарні Охматдит. Вікон не лишилося ніде | Фото: © Ігор Дармостук
Лікар Олег Голубченко. В момент вибуху він оперував дитину | Фото: © Ігор Дармостук
Розбита оглядова палата в травмпункті лікарні | Фото: © Ігор Дармостук
Біля токсикології людський мурашник. Медики, рятувальники, поліцейські, перехожі вишикувалися в шеренги, передаючи з рук в руки цеглини, труби, рештки лицювання. Те, що кілька хвилин тому було унікальним медичним закладом – нині палаюче море уламків. Море горя, яке намагаються вручну осушити сотні небайдужих.
Серед людського виру помічаю фотокореспондентку, володарку премії World Press Photo 2024 Юлію Кочетову. Ми разом вчилися в Aspen Institute. Вітаємося. Працюємо. Увечері у Facebook Юлі побачив фото того самого людського мурашника і допис, який перегукувався з моїми особитими відчуттями на порозі лікарні: «У Києва вирвали серце і він взявся за руки»...
«Сміливість» і «небайдужість» – ось два слова, котрі я б використав, якщо мене попросили коротко описати пошуково-рятувальну операцію в Охматдиті. Правда, було ще слово «біль», але його намагалися видерти, витіснити і проігнорувати усі, хто в цей час перебував на території військового злочину, вчиненого росіянами.
Чи боліло жінкам, які піднімали з газону подаровану Pfizer скульптуру «Дівчина з кульбабою»? Боліло, але вони стишуючи біль, прибирали рештки лікарняного краму, а потім звичайними мітлами згрібали бите скло з місцевих доріжок і галявинок.
Чи боліло лікарям, які довідалися, що їхня колега загинула, тільки тому, що забігла в токсикологічний корпус перевірити чи не залишилися там люди? Боліло, але вони не впали в істерику і відмінно впоралися з евакуацією пацієнтів і майна клініки.
Чи боліло тисячам киян, яких новина про бомбардування дитячої лікарні застала у відносно безпечних місцях? Боліло, але вони знайшли в собі сили вийти назовні та прийти в Охматдит з ліками, водою, їжею… Прийти і перетворитися в єдиний живий організм, котрий попри біль і розпач діє ефективно і злагоджено.
Масові розстріли? Геноцид? Екологічні катастрофи? Ні, не страшно? Коли ж ви вже злякаєтеся...?“
Be brave like Ukraine (будь сміливим, як Україна), – це гасло бачили у всьому світі. І воно радикально правдиве. Українці дійсно дуже смілива і згуртована нація. Ми збираємося докупи, ми дивуємо, ми рятуємо… Але ця сміливість, робить із нами злу штуку. Світ звик до неї. І світ так і не став сміливим як Україна. Наша війна рутинізується. Наша війна стає звичною і попри весь жах, світ зрозумів, що ми навчилися стишувати емоції, включатися і гуртуватися, щоб вижити.
9 липня швейцарська щоденна безкоштовна газета 20 minuten написала про обстріли Києва. Два фото, посилання на МВС і Президента. Текст уміщено на 10 шпальті. Анонсу на першій нема. Титульне фото на передовиці заслужили фанатки Тейлор Свіфт у Цюриху.
У мене абсолютно немає претензій до швейцарців, і я дивлюся на примірник цієї масової газети лише як на приклад того, що страждання українців більше не є мейнстрімом. Як ми навчилися витісняти свій біль і діяти, так і світ навчився витісняти погані новини з України на периферію інформаційного порядку денного. Наша сміливість – норма. Наші страждання – норма. Наші смерті – норма. І чим довше триватимуть жахи в Україні, тим сильніше ця норма вкорінятиметься.
Між тим, бажати стовідсоткової емпатії і включеності від звичайного швейцарця чи португальця – наївно. Вони не ходили по наших вулицях, не мають особистих історій, пов’язаних із нашими зруйнованими будівлями, здебільшого не говорять однією мовою із загиблими. Для них наш біль – біль з телешоу, яке можна перемкнути, коли набридне.
Ми знаємо про це і потай сподіваємося, що замість емпатії до нас світ почне відчувати страх за себе. «Люди в інших країнах мають боятися за свої життя», – міркує українець, промовляючи: «Ось тоді вони змусять свої уряди передати нам всю зброю! Ось тоді ми жахнемо! Масові розстріли? Геноцид? Екологічні катастрофи? Ні, не страшно? Коли ж ви вже злякаєтеся»...?
Цей колообіг гірких питань і претензій до світу під’южує нас зсередини. Ми сильні, бо живемо надією. Ми сильні, бо ми Українці – нація вільних і нескорених. Але особисто мені дуже страшно уявити, що має відбутися в моїй країні, щоби світ дійсно злякався.
Внаслідок ракетного обстрілу Національної дитячої спеціалізованої лікарні Охматдит загинули 2 людей. На момент атаки в закладі перебували 627 маленьких пацієнтів, понад 50 – зазнали поранень. 465 пацієнтів, які потребували планового лікування, були обстежені та тимчасово виписані додому. 94 дитини були доставлені до інших лікарень Києва, з них 8 отримали поранення під час обстрілу.
Наразі у вцілілих будівлях лікарні залишаються на лікуванні 68 пацієнтів.
Корпус токсикології з відділенням хронічних та гострих інтоксикацій, де дітям проводять діаліз, зазнав повного руйнування. У старому хірургічному корпусі вибито майже всі вікна, значно пошкоджено два хірургічні та два соматичні відділення, відділення інтенсивної терапії та операційний блок. У новому корпусі, зведеному лише нещодавно, пошкоджено 12 відділень, з яких 8 — хірургічних, 5 — онкологічних, дві реанімації, операційний блок, відділення радіології та променевої терапії. Також пошкоджена єдина в країні онкогематологічна лабораторія.
Загалом, станом на 9 липня внаслідок ракетного обстрілу Києва: 31 загиблий, 117 постраждалих.
Цю статтю опублікували в рамках проекту PERSPECTIVES – нового лейблу для незалежної, конструктивної та мультиперспективної журналістики. JÁDU реалізовує цей проект, який співфінансується ЄС, разом з шістьма іншими редакційними командами з Центрально-Східної Європи під керівництвом Goethe-Institut. >>> Дізнайтеся більше про PERSPECTIVES
липень 2024