Хасиди в Україні  Умань, Умань, Рош га-Шана!

Ортодоксальні євреї хасиди зі всього світу майже як два століття святкують єврейський Новий рік Рош га-Шана у священному для них місті Умань. Навіть війна не зупиняє паломників.

Щоосені на кілька днів невелике містечко Умань в центрі України перетворюється на столицю ортодоксальних євреїв хасидів. Багато представників брацлавського напряму хасидизму вважають своїм обов’язком хоча б раз у житті відвідати могилу їх праведника Нахмана із Брацлава (1772-1810) під час святкування юдейського Нового року Рош га-Шана. Вони вірять, що зустріч цього свята біля могили рабина принесе успіх наступного року.

Цьогоріч юдеї святкують свій 5785-й Новий рік, що за григоріанським календарем припадає на 3 жовтня.

Як зустрічає Умань

Цьогоріч 80-тисячну Умань на Рош га-Шана відвідало понад 30 тисяч паломників. Через закриті українські летовища діставатися довелося потягами, автобусами та навіть на таксі. 33-річний Авраам Коєн добирався в Україну три доби з США. Спершу летів до Парижу, там мав пересадку до Будапешту. Звідти прибував міжнародним потягом на залізничний вокзал крайнього міста України Чоп.
 
«Дорога була дуже-дуже довга. Я майже не спав. Квитків на потяги ні до Києва, ні до Умані не було. Тому їхали останні півтисячі кілометрів автобусом, який найняли з іншими паломниками. Вже в самій Умані проходили перевірку (на в'їзді до міста встановлені металеві рамки, через які усі хасиди мають проходити – ред.). У нас забрали алкоголь, який ми везли зі собою», – розповідає чоловік.

Спілкуються вони лише з чоловіками поліцейськими, жінок не сприймають. «Під час оформлення документів ми не можемо їх ідентифікувати, тому, що вони не дивляться нам в очі», – каже одна з працівниць пункту на в'їзді до Умані. Більшість приїжджих – чоловіки. У деяких хасидських громадах цілі родини збирають гроші, аби тільки відправити когось з них на святкування.
 
«Тут усе дуже дорого. Щоб добратись до Умані потрібно до 5 тисяч доларів витратити. Особливо дорого – це таксі – 100 доларів, поїсти – 20 доларів. Місцеві за все просять долари», – каже Авраам Коєн. Тут же вони платять туристичний збір – 1,8 тис. грн, без якого їм не дозволять увійти на територію святкування. Цьогоріч місто заробило на ньому 17 млн грн. Понад 14 тисяч охочих паломників-хасидів не змогли дістатися Умані. Частина з них – через масований обстріл Ізраїлю Іраном, закриття повітряного простору та скасування авіарейсів.
 

Святкування

Хасидський квартал в Умані – це близько 20 вулиць, які розташовані навколо павільйону з могилою цадика. У перший день святкування всі вільні площі навколо неї заповнюються хасидами. Багато з них одягнуті у традиційний одяг – чорний сюртук, білу сорочку та капелюх, з-під якого вибиваються пейси – це один з найвпізнаваніших атрибутів хасидів.
 
Чоловіки носять на головах та руках тфілін – чорні шкіряні коробочки, у яких вміщено пергамент із текстами з Тори.

 «У цих текстах йдеться про заповідь накладати тфілін і містяться основи єврейської віри. Одну коробочку накладають на голову, іншу на руку – під час ранішньої молитви. Також носять таліт – прямокутний шарф з чотирма китицями на кутах, який накидається на голову у знак смиренності перед Богом», – розповідає 30-річний Борух.
 
Усі ці речі носять в перший день 2 жовтня, коли починається молитви о 12:00. Святкування розпочинається, коли усі присутні промовляють вголос молитву, яка називається Тікун а-Клалі – це масова молитва, під час якої зачитується зібрання з десяти псалмів царя Давида, читання яких служить тшувою – покаянням за всі гріхи. Бо так заповідав Рабі Нахман. А після неї виголошують ще одну спеціальну молитву, тепер вже присвячену Україні. «Ми молимося Богу і віримо, що Бог є тим, хто нас захищає. Молитва тут, біля могили рабі Нахмана, приносить захист і безпеку не лише нам, а й українцям», – пояснює Борух. Молитва закінчується трубінням у ріг, що сповіщає, що настає Рош га-Шана. Він має назву шофар і зроблений з баранячого рогу. Його звук нагадує про жертвоприношення Авраама та закликає до покаяння.​​​​​​​
 
«Саме під подібний звук створювався світ. Під час Рош га-Шана ми дуємо в нього 101 раз. І цей звук завжди різний. У кожної людини вийде інша мелодія, бо вже інше дихання», – пояснюють паломники.

За традицією, до святкування не допускаються жінки. Раніше на вулицях поблизу могили цадика Нахмана не можна було їх зустріти. Лише персонал, переважно місцеві, які переміщалися територією, і то в супроводі правоохоронців. Нині ж саме жінок-паломниць побільшало, визнають самі хасиди. Однак вони все одно не з’являються на вулиці в час молитви, а лише ввечері, коли настає новорічний шабат. Жінок звільнено від деяких обов’язків, які повинні виконувати чоловіки, зокрема, вони мають набагато менше молитися.

Десятки тисяч хасидів моляться за те, щоб закінчилася війна, щоб люди не гинули, щоб був мир у всьому світі. Далі Вони вітають одне одного, співають, танцюють, їдять, спілкуються. Якщо на центральній вулиці звучить традиційна музика, то у двориках проводять дискотеки під електронну. 
 
Ще одна важлива частина містерії Рош га-Шана в Умані – купання у місцевому ставку. Ця традиція має назву Ташлих. Найсміливіші хасиди роздягаються та голяка лізуть у воду, моляться, закликаючи «викинути» гріхи у «безодню моря». Далі йдуть на традиційну стрижку, де зістригають пейси. «До наступного Нового року вони відростуть. А купання – це фактично «змивання» гріхів і очищення» – додає Борух. Ввечері, коли сходить перша зоря, починається шабат. Більшість паломників перевдягаються у білий одяг і знову стають на спільну молитву прямо на вулицях, а потім – знову починаються танці й співи. Згідно з релігійним віруванням із заходом сонця необхідно припинити будь-яку діяльність, відпочивати. І триває шабат до заходу сонця на завершення святкових днів.
 

Єврейський квартал

Вулиці навколо могили Рабі Нахмана нагадують невелике ізраїльське місто. Усі вивіски тут на івриті. Колориту додають хасиди, які веселяться й постійно кудись ідуть.

Жителька Умані Аріна Ніконоренко ще з 90-х років тісно прив'язана до хасидського кварталу. Займалась торгівлею, тепер працює на одного з місцевих хасидів, який володіє кількома готелями.
 
«Ми працюємо тут на всі єврейські свята – тут є як і магазини, так і кілька кафе та їдалень. Вже майже всі будинки і земля належать хасидам. Якщо раніше були українці, то тепер все викуплене.У 2000-х я мала квартиру в одному з будинків. Здавала її в оренду на хасидські свята і за це жила потім рік. Побудувала навіть будиночок під Уманню», – розповідає жінка. Згодом вона також продала квартиру та переїхала в інший район міста. Кімната на одну людину в готелі, де працює жінка, коштує за тиждень разом з харчуванням і міквою (водний резервуар для омивання з метою ритуального очищення) 40 тисяч гривень. Часто їх орендують кілька людей, аби лише було де переночувати. «У нас деякі кімнати заброньовані на рік уперед – звідти можна молитися одразу ж з балкону, який виходить на центральну вулицю перед могилою рабі Нахмана. Чим далі від кварталу і могили – тим ціна менша. Але більшість воліє бути ближче до цадика, тому готові платити шалені гроші. Вся Умань намагається заробити на них – таксисти, продавці сувенірів, кафе чи готелі. Тому що їх приїзд – це вже частина економіки міста» – додає жінка.​​​​​​​
 
Торгівля на вулицях йде повним ходом. Ціни загалом вказані в доларах та шекелях, та зазвичай є сильно завищеними у порівнянні з ринковими. Для паломників працює кілька безкоштовних їдалень, які спонсорує хасидська громада з Нью-Йорку. Готувати там можуть лише чоловіки, жінки допомагають, чистять і нарізають продукти, прибирають. Традиційною проблемою для хасидського кварталу Умані залишається сміття, яке залишається після святкування. Обгортки, серветки, паперові стакани, коробки з-під піци хасиди часто кидають просто під ноги – бо шабат. Сміттєвози та комунальники кілька разів на день забирають вміст чотирьох контейнерів та прибирають вулиці, але за кілька годин вони знову обростають купами сміттєвих пакетів.

Сусіди

Хасиди та їх цадики до початку ХХ століття були активною частиною українського соціуму. Євреї жили по всій сучасній Україні у невеликих містечках, займалися ремеслами, були часто лихварями. А їх цадики керували усіма духовними та світськими аспектами життя громади.​​​​​​​
 
«В добу виникнення хасидизму українці і євреї були сусідами у спільному середовищі, і в яких було багато культурних перетинів. Але внаслідок світових воєн, розвалів імперій і всіляких катастроф велика кількість хасидів переїхала в інші країни. І вони вже далекі стали від українців, які жили за „закритими воротами“ Радянського Союзу. Нині українці заново вчаться співіснувати з цією релігійною течією», – каже уманський історик Віктор Фуркало.

В українському, що в єврейському фольклорі згадується легендарна зустріч лідера опришків Олекси Довбуша з лідерами хасидів Баал Шем Товом. В одній з казок розказувалося, що Баал допоміг опришкам переховатися від небезпеки, а Олекса за це подарував йому свою люльку. Ще одне цікаве ісотричне явище – це спільні українсько-єврейські музичні групи. Клезмери – це єврейські музиканти, які грали зазвичай на весіллях. Клезмери часто об’єднувалися з українськими музиками в спільні гурти та виступали разом. У їхньому репертуарі були народні пісні як українською мовою, так і на івриті. Нині ж в Україну приїздять хасиди, які вже дуже давно живуть у своїх окремих кварталах в Америці, Ізраїлі чи Африці. Тому контакти між українцями і хасидами зменшуються.

«Люди приїжджають з усього світу, живуть у маленьких кімнатах, аби провести час біля могили святої людини», – пояснює хасид з Південної Африки Міхаель. В Україну він приїхав вже вдруге. Перша його поїздка була шість років тому. Тоді був тут з батьком, який помер торік. «Я приїхав, щоб помолитись за нього. Мені подобається бути в Україні. В новинах в нашій країні кажуть, що тут постійно вибухи і живуть погані люди. У Кейптауні мало знають про українців, більше говорять про Росію і Путіна. Але серед хасидів Україну, звісно, знають», – розповідає Міхаель.​​​​​​​
 

У його планах поїхати ще у кілька українських міст на заході України, де є поховання хасидських рабинів. «Подорожувати Україною легко – у вас вчасно приходять автобуси і потяги, можна їхати автомобілем куди треба. Звісно, є багато поліції і військових – але я розумію, що війна триває. Я бачив похорони військового, як їхав сюди. Люди дуже сумували», – розповідає Міхаель. – Але мене тут нормально зустрічали що шість років тому, що зараз. Українці відкриті люди, часто хочуть допомогти. На кордоні ще поліцейські попередили про можливі російські ракети чи дрони. Але це не страшно. Я вірю, що Бог нас захистить».

Більшість паломників не йде у сховища, якщо вмикається повітряна тривога. Святкування не припиняється навіть у комендантську годину, яка в хасидському кварталі діє з 00.00 до четвертої ранку. Тоді як уся Умань порожніє, у районі паломництва опівночі майже нічого не змінюється. «Умань, Умань, Рош га-Шана!», – радісно вигукує натовп на тривогу і водить хороводи. Хасиди цілковито покладаються на Бога й вірять, що він убереже від усіх небезпек.

листопад 2024