Республіка Молдова: між ЄС та Росією  Ривки й зупинки: до Європи на тряскому велосипеді

Після референдуму з мінімальною перевагою прихильників євроінтеграції та переобрання проєвропейської президентки Майї Санду Республіка Молдова тримає хиткий курс у напрямку ЄС. Нова велосипедна доріжка в Кишиневі демонструє, наскільки непростим може бути шлях до Європи у повсякденному житті.

«Що за Мортал Комбат?» — подумав Ніку, лежачи на холодному асфальті. З ноги стирчала зламана гомілкова кістка, а повз байдуже проносилися автівки. Мить тому він мчав на велосипеді, а тепер його розтрощений двоколісник лежав поруч. Агресивний таксист, яких так багато на шалених дорогах Кишинева, просто наїхав на 32-річного графічного дизайнера.

Це було в 2021. Тоді Ніку знову засумнівався, чи зможе він і далі жити в країні, де навіть проста поїздка на велосипеді перетворюється на бій за виживання. Проте після шести місяців на милицях, року реабілітації та двох операцій Ніку знову осідлав свого ровера. Його друзі, які давно емігрували до «Європи», лише хитали головами: «Змінюй країну — бо люди вдома все одно не зміняться», — так написав йому друг з Амстердама.
 
Попри все Ніку вирішив залишитися. Його щоденна боротьба за право безпечно пересуватися на велосипеді давно стала чимось більшим за особисту історію. Вона уособлює бажання молодого покоління змінити країну, зробити її безпечнішою та рухатися в напрямку Європи. Але в Молдові прогрес просувається нерівномірно, наче велосипедист по вибоїстих дорогах Кишинева, – з ривками й зупинками, а часом і травмами.

Мінімальна перевага на жовтневому референдумі, який мав зафіксувати в конституції прагнення до європейської інтеграції, лише підкреслила цю нерівномірність. З одного боку, це історична подія, з іншого - вона показала, що існує великий опір, який супроводжується російською пропагандою. Розколоте суспільство, яке нерідко вставляє палиці собі ж у колеса, побачило себе в дзеркалі.

Шляхи революції

«Це історичний момент», — каже 31-річна Ана Попа. На її обличчі сяє широка посмішка, однак вона має на увазі зовсім не референдум. Ана вказує на велосипедну доріжку з двома смугами, відокремлену від проїжджої частини чорно-жовтими бар’єрними стовпчиками. Машини з гуркотом пролітають повз, поки велосипедист спокійно крутить педалі, прямуючи новим веломаршрутом.
 
Для міста, де велосипедисти раніше майже не мали власного простору, це ціла революція, хай і невеличка. «Ми доклали скажених зусиль, щоб домогтися створення велосмуги поруч із проїжджою частиною», — розповідає Попа, яка є активісткою групи «Alianța Biciclete Chișinău» (Альянс велосипедистів Кишинева - прим.пер.) і разом з однодумцями регулярно організовує акції «Critical Mass», а також постійно відстоює необхідність безпечних велодоріжок та покращення міської інфраструктури.

Для Попи новий веломаршрут — це більше, ніж просто шматок асфальту. Він символізує те, що навіть у Кишиневі можливе екологічне майбутнє, якщо достатньо людей докладатимуть до цього зусиль.

Неочікуваний успіх

Взагалі-то початкові плани міської влади мали небагато спільного зі сталістю, хоч їм і дали пафосну назву «зелений коридор». Замість створення простору для велосипедистів та пішоходів односмугову вулицю планували доповнити ще й другою автосмугою. «Ми були в шоці, — згадує Попа. — «І що ж у цьому «зеленого»?»

Активісти довго не барилися й обурено відповіли протестами, петиціями та гучною участю у громадських слуханнях — ритуалі, який довгий час вважався чистою формальністю.

Але потім сталося дещо неочікуване. Міська влада відкликала початкові плани та фактично втілила в життя вимогу активістів. Замість додаткової смуги для автомобілів з'явилася сучасна двосмугова велодоріжка.

«Ми були вкрай здивовані, що вони прийняли нашу версію проєкту», — каже Попа. — «Навіть не уявляю, звідки раптом така відкритість. Чи це інвестори натиснули? Чи просто сталося диво?»
 

З прагматизмом до Європи

Роман Гунявій, консультант Міністерства культури, вважає ключовим фактором успіху європейські інвестиції. «Фінансування від Європейського інвестиційного банку та Європейського банку реконструкції та розвитку відкрило унікальні можливості», — наголошує він.

Чи не намагалась міська влада показати себе з кращого боку, щоб отримати ці кошти? І чи вписувалися в цей план молоді активісти зі своїми європейськими ідеями? Гунявій ухиляється від прямої відповіді, але його посмішка багатозначна.

Велодоріжка — це не просто інфраструктурний проект, а символ чогось більшого, вважає Роман. «ЄС постійно наголошує, що треба прислухатися до місцевих громад». Громадські слухання, про які раніше ніхто й не чув, тепер стали звичною справою.

Але Роман застерігає: не треба плекати ілюзій. «Європейська інтеграція – це, звісно, чудово, але сподіватися треба тільки на себе. Не варто чекати, що ЄС чи уряд вирішать усі проблеми».

Нове покоління вже на старті

Анета Дабіжа — одна з тих, хто береться за зміни власноруч. "Хто ж знав, що я подамся в політику!" – каже 34-річна експертка з культурної спадщини та сталого розвитку міста, примостившись на дерев'яній лавці біля Національної бібліотеки. А все почалося з того, що провладній партії знадобилася позапартійна депутатка в міськраду, і їхній вибір несподівано впав на Анету, провідну діячку громадської організації «Save Chișinău» (Збережімо Кишинів - прим.пер.). Вона погодилась.

Дабіжа пояснює: важливу роль у її рішенні відіграла поїздка до Берліна, що відбулася кілька років тому. Тоді вона разом з іншими молдовськими та румунськими архітекторами й активістами брала участь у навчальній програмі. Один берлінський чиновник, що займався міським плануванням, дав їй мудру пораду: хочеш щось змінити – йди в політику. Повернувшись до Молдови, Анета усвідомила, наскільки важко достукатися до тих, від кого залежать рішення. «І тоді я вирішила: буду діяти сама!»

За її спиною ніби прислухається до розмови статуя румунського поета Васіле Александрі. Цей літератор у 19 столітті збирав румунські народні пісні і боровся за культурну ідентичність народу. Тепер же його бронзове погруддя наче символічно охороняє Анету, яка так само захищає історичну спадщину Кишинева. До того ж Александрі був не лише поетом: як революціонер і міністр закордонних справ, він активно виступав за політичні зміни.
 
«Коли мова заходить про розвиток міста, треба рівнятися на європейські міста», — впевнена Анета. — «Велосипедна інфраструктура, зелені зони, реконструкція замість знесення старих будівель – це невід'ємні складові сучасного міста. Місто має бути простором, де людям приємно і комфортно жити».

На жаль, Кишинів поки що далекий від цього ідеалу. «За радянських часів міста будували для автомобілів, а не для людей. В Україні те ж саме. Ті ж самі проблеми», – констатує Анета.

Анета вважає, що зміни давно вже назріли. І вони вкрай важливі, якщо Молдова справді хоче зберегти курс на Європу. «Неможливо інтегруватися в Європу, зберігаючи старі звички. Зміни повинні починатися на рівні міст, у яких ми живемо». Але місцева влада, за словами Анети, часто не розуміє, як втілити ці зміни в життя.

Розігнавсь - гальмуй!

Це стосується і мера Іона Чебана, і чиновників мерії, які планували будівництво нової магістралі з велодоріжкою, що мала би пролягати зовсім поруч, за десять метрів від Дабіжі та статуї перед Національною бібліотекою. Мала б...

Але тут прогрес на двох колесах раптово зупинився. Західну і східну ділянки чотирикілометрової доріжки збудували, а в центрі шлях обривається. Там під час робіт було знайдено старовинну бруківку 19 століття.
 
Велосипедисти, як-от Ніку, спочатку радісно вітали появу нової велодоріжки, а тепер змушені знову пробиратися як колись на цілих двохстах метрах. Їм доводиться лавірувати між вибоїнами, об'їжджати дитячі візки та пішоходів, а то й взагалі злазити з велосипедів, аби безпечно дістатися до продовження доріжки.

Дабіжа, Гунявій та інші критики дорікають міській владі за недбалість. На їхню думку, чиновники, прагнучи швидше показати результат і здобути політичні дивіденди, знехтували історичною спадщиною і не провели належної експертизи.

А перехрестя, на якому будівельні роботи зупинилися понад рік тому, має глибоко символічне значення: тут перетинаються вулиця Пушкіна, названа на честь російського поета, що став символом імперіалістичної культури, і вулиця 31 серпня 1989 року — дата, яка нагадує про запровадження румунської мови як державної.

Яма на шляху

Для Павла Брейли, відомого кишинівського художника, ця розкопана ділянка — не просто якась там вибоїна на дорозі. Це щось більше. «Молдова завжди шукала свого шляху», — каже він. — «Ось є ця чудова “зелена” доріжка, символ прогресу, і раптом — бац! — посеред шляху яма. Як так вийшло?»

Брейла народився в 1971 році. Вже більше двадцяти років він розмірковує над тим, з чого складається національна ідентичність Молдови і чому її постійно кидає то на Схід, то на Захід.

Ще у 2002 році у своєму фільмі «Shoes for Europe» (взуття для Європи - прим.пер.) він зобразив алегорію складнощів, з якими стикається країна на шляху до Європи. Фільм показує, як на кордоні між Молдовою та Румунією потяги змушені годинами чекати на переобладнання, адже ширина колії в Молдові, успадкована з радянських часів, не відповідає західноєвропейським стандартам.
 
«Коли розпався Радянський Союз, багато молдован вирушили на пошуки кращої долі — хто на заробітки, хто в пошуках нового життя. Часто вони їхали до Росії, бо Європа здавалась чимось недосяжним», — розповідає Брейла.

Дорога на Захід виявилася тернистою. Багато молдован стикались із труднощами, потрапляли в знедолене становище, ставали жертвами експлуатації, а дехто навіть опинявся поза законом. Лише в останні роки Європа почала поступово відкривати свої двері для молдован, але старі зв'язки з Росією досі дають про себе знати.

«Молдова — країна розділена», — зітхає Брейла. «Хоча наша влада обрала європейський вектор, Росія досі має на нас сильний вплив».

Коли ж це закінчиться?

«Ця бруківка – наче хроніка боротьби», — каже 37-річна Міхаела Чеботарь, роздратовано дивлячись на будівництво. «Але мене цікавить не історія, а майбутнє. У мене є діти, і мені важливо, яким воно буде».

Чеботарь, засновниця ІТ-стартапу, в якому дітей навчають програмування, належить до покоління, якому набридло вічне перетягування канату між минулим і майбутнім. Замість вести безкінечні історичні дискусії, вона зосереджується на тому, щоб дати наступному поколінню навички, необхідні для того, щоб залишитися в Молдові — а не покидати країну, як багато хто до них.

Ще до жовтневого референдуму щодо вступу до ЄС Чеботарь міркувала: «Якщо проросійські сили переможуть, доведеться серйозно задуматися про еміграцію. Але якщо переможе ЄС, це буде наш перший реальний шанс на щасливе майбутнє».

А як же велодоріжка? «Поки її зроблять, ми вже давно будемо в Європі!» — весело сміється Міхаела.

Залили бетоном — і забули?

І що ж далі з цією недобудовою посеред Кишинева? Всі тільки й говорять про неї, а рішення все немає. Мер пропонує: забетонувати все і відкрити рух для автомобілів. Проте Анета Дабіжа, активісти та урбаністи виступають категорично проти. Вони закликають до нової «революції» — створення пішохідної зони з озелененням.

А тим часом міська адміністрація і Міністерство культури вже майже два роки перекидають відповідальність одне на одного. Досі невідомо, хто має реставрувати цю історичну ділянку — а також фінансувати реставрацію.

Схоже, боротьба за правильний шлях ще довго триватиме. Вона відображає глибинний конфлікт у молдовському суспільстві, яке балансує між пострадянським «прагматизмом» і прагненням до сталого — і можливо, європейського — майбутнього.
 
Тим часом Ніку продовжує вперто крутити педалі. У березні його знову збила машина. Цього разу він відбувся подряпинами, і навіть велосипед залишився цілим. Водій запропонував йому десять євро, щоб “зам'яти” справу. Ніку лише розсміявся, сів на велосипед і поїхав далі.

Тепер він завжди носить шолом і яскраво-жовтий жилет. «Шолом би мені тоді не допоміг», — сухо каже він. «Але з ним я почуваюся безпечніше». Після короткої паузи він додає: «Хай навіть тут ніколи не буде цілком безпечно».

лютий 2025