Освіта під час війни  Таємна школа

Невеличка українська громадська організація не полишає напризволяще українських школярів, які перебувають на окупованих Росією територіях або вимушені були виїхати з рідних місць. Від 2020 року ГО організовує професійні онлайн-уроки з дотриманням заходів цифрової безпеки, створюючи цінний простір для молодих людей в умовах війни.

«Діти завжди такі допитливі й так активно долучаються до занять, що додаткові уроки – це просто відпочинок!» Коли молода жінка розповідає про своє волонтерство, усмішка її сяє незгірш за щойно висаджені братчики і тепле травневе сонечко у харківському парку Шевченка.

23-річна Анастасія Гладкіх – учителька біології у приватній школі. Крім того, вже три роки вона по кілька разів на тиждень працює для організації ЗНОвУ – навчає українських дітей, які живуть на окупованих Росією територіях України або перебувають у статусі біженців у країнах Європи. Коли вона починала цю діяльність, то була ще на останньому курсі університету, але вже працювала в загальноосвітній школі.

Усі її заняття проходять онлайн. Після нападу Росії в лютому 2022 року, там, де в будівлі школи чи в безпосередній близькості від неї немає надійних бомбосховищ, проводять лише дистанційне навчання. Так само, як це було під час пандемії коронавірусу. Багато маленьких школярів в Україні практично не знають шкільного життя офлайн.
 
Ранкова прогулянка Анастасії в міському парку йде на користь. Харків практично щодня є мішенню для російських ракет, безпілотників та авіабомб. Але цей травневий ранок на рідкість спокійний. Уже через кілька днів після нашої зустрічі Росія розпочне новий наступ на Харківську область і всього за кілька тижнів майже повністю знищить прикордонне місто Вовчанськ.

«Я живу тут, у Харкові, і постійні обстріли вже навчили мене не впадати в розпач», – каже Анастасія. Вона говорить зосереджено, мова її влучна. До Харкова вона приїхала на навчання сім років тому з Донецька, великого міста на сході країни, яке від 2014 року перебуває під російською окупацією. «Іноді я помічаю, що маю багато спільного з учнями з окупованих територій – вони використовують знайомі мені слова, їхня вимова та досвід мені добре відомі».

Російська окупація проти української освіти

Достовірних даних про те, що відбувається на окупованих Росією територіях, небагато. Інформація здебільшого надходить від людей, які змогли виїхати з окупації. Тривала російська війна руйнує багато каналів комунікації. Бойові дії та окупаційна політика унеможливлюють дослідження на місцях.

За даними Міністерства освіти України, внаслідок війни вже зруйновано 3435 та пошкоджено 439 навчальних закладів. За повідомленнями Генеральної прокуратури, 561 дитина в Україні загинула та 1462 отримала поранення (станом на 15 липня 2024 року).

У нещодавньому звіті Human Rights Watch (HRW) вказано, що число українських дітей шкільного віку на окупованих Росією територіях становить близько мільйона, з них 458 000 – лише в Криму. Кожен український школяр під російською окупацією все ще формально належить до своєї попередньої української школи. Однак українська держава не може і далі деценралізовано організовувати онлайн-уроки в усіх «окупованих школах».
  Як повідомляє Міністерство освіти, 62 400 дітей продовжують навчання онлайн в українських школах. А за даними української освітньої бази даних ЄДЕБО, у 2023 році в українських університетах розпочали навчання 3 675 студентів з окупованих Росією територій – це 1,7 відсотка від усіх вступників на бакалаврат.

У своєму аналізі за травень 2024 року українська громадська організація «Альменда» виявила, що більшість першокурсників походять з регіонів, які були окуповані Росією після 24 лютого 2022 року. Ті, хто закінчив школу в Криму або на окупованих після 2014 року територіях Донецької та Луганської областей, майже ніколи не починають здобувати подальшу освіту в Україні. «Це можна пояснити тривалістю російської окупації та впливом російської пропаганди, тиском і залякуванням з боку окупаційної влади, а також процесами асиміляції і втратою громадянської та національної ідентичності серед дітей і батьків», – зазначається у звіті.

Російська пропаганда – зокрема й у навчальній програмі окупантів – фокусується на мілітаризації та героїзації російської армії, що з часом руйнує українську ідентичність дітей. Особливу увагу окупанти приділяють предмету історії, як пояснює Еллісон Едвардс з Ворикського університету у статті для Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень (ZOiS) у Берліні у 2022 році: згадки про Київ та Україну вилучаються насамперед із тих російських підручників, яким надається перевага у школах на окупованих територіях. Для Росії «надзвичайно важливо не лише колонізувати Україну фізично, але й проникнути у свідомість людей», тож Москва бачить шкільну освіту «як відповідний засіб для такої зміни».

Це також підтверджує звіт Human Rights Watch від червня 2024 року: «Українські діти в умовах окупації зазнають індоктринації антиукраїнською пропагандою з боку Кремля. Вони також проходять в межах шкільної програми військову підготовку». Це передбачає використання підручників з історії, що виправдовують російське вторгнення і зображають Україну та її уряд як «неонацистську державу». При цьому не допускається вивчення української мови. Усі ці аспекти порушують «право українських дітей на освіту, що виховувала б повагу до їхньої «власної культурної ідентичності, мови та цінностей», а також «національних цінностей» країни походження дитини», як це закріплено в Конвенції ООН про права дитини.

Провідні політики також підкреслюють, що соціально-політичні теми, пов'язані з дитинством та освітою в умовах воєнного часу, є ключовими для майбутнього українського суспільства й економіки. Невеличка громадська організація зрозуміла це ще кілька років тому.

Зробити можливим те, що видається неможливим

За чашкою доброї кави у новій гіпстерській книгарні-кав'ярні в центрі Києва Ольга Коваль та Олена Павлюк (обом трохи за двадцять) розповідають про свій проєкт, у який вони вклали душу. Разом з Анастасією Бєляєвою 2020 року вони заснували освітню ініціативу ЗНОвУ.

Познайомились засновниці на шкільному проєкті Teach for Ukraine, який скеровує випускників педагогічних університетів до шкіл у містечка й села, щоб поширювати сучасні методи у шкільному середовищі та допомагати молодим учителям набувати професійного досвіду. На крайній зустрічі проєкту один спільний знайомий наштовхнув їх на цю ідею. Він розповів, що його молодший брат залишився після 2014 року в Донецьку під проросійською окупацією – і за шість років втратив практично всі зв'язки з українською мовою, культурою та суспільством. І справді, як він мав підтримувати ці зв'язки, якщо в школі, медіа та повсякденному житті там домінує російська пропаганда?

«Це відкрило нам очі: ми весь цей час жили і працювали вчителями, але навіть не замислювались над тим, що частина української молоді втрачає українську освіту!» – каже Олена. А Ольга додає: «Я сама родом з Луганська, за який теж ішли важкі бої і який був окупований. Я знаю, що там досі багато проукраїнськи налаштованих людей».

«Для багатьох із нас російська окупація – це ще й особиста історія», – каже Олена.
 
Тож утрьох вони почали планувати: як можна влаштувати безпечні онлайн-уроки для учнів в окупованих регіонах? Що потрібно цим дітям? Як до них достукатися? І щоб усе це не було для них загрозою? Адже низка свідчень очевидців показують, що симпатія до українських установ чи проукраїнських груп або контакти з ними в умовах російської окупації можуть призвести до свавільного переслідування, ув'язнення, викрадення, катувань і навіть убивства.

Міжнародна організація Human Rights Watch повідомила про учня школи в окупованому Мелітополі (Запорізька область), якого російські силовики відвезли у віддалений район з мішком на голові і залишили напризволяще через те, що він розмовляв у школі українською мовою. Окупаційна влада погрожує батькам штрафами, позбавленням батьківських прав та тюремними термінами, якщо вони не віддають своїх дітей до російських шкіл або якщо ті відвідують українські школи онлайн. Тож будь-яка необережність із персональними даними може бути ризикованою.

Безпека понад усе!

Підготовка ЗНОвУ тривала пів року. Разом із ІТ-компанією, що спеціалізується на інформаційній безпеці і також співпрацює з українськими міністерствами, активістки розробили концепцію. Обрали серверний сервіс, який практично не асоціюється з освітніми програмами і не блокується в Росії. Протестували методи шифрування.

Для кожного уроку – нове посилання для доступу. В онлайн-кімнатах використовуються лише імена або псевдоніми. Жодних розмов про конкретні локації, ситуацію на фронті чи політику. Учні з окупованих територій часто беруть участь у заняттях без камери – щоб не видати свого місцезнаходження або через надто слабкий Інтернет.

До участі в програмі допускаються лише ті учні, чиїх батьків поінформували та які дали згоду. «Ми мусимо так чинити, – підкреслює Ольга, – бо неповнолітні ще не здатні самостійно оцінити ризики та ситуацію щодо безпеки. Освіта, звісно, важлива, але безпека – це найважливіше».

ЗНОвУ налагодила зв'язки з кількома активними громадськими організаціями на сході України та встановила контакти з учителями й учнями. У першому навчальному році 2020/21 засновниці ще викладали самі: Ольга – англійську мову, Олена – математику, Анастасія – українську. Загалом було дев'ять учителів з восьми предметів та 12 учнів, десять з яких – з окупованих територій на сході. Учні мали змогу обрати до чотирьох предметів, з яких вони хотіли би пройти тестування. «Більшість обирали три предмети, – розповідають організаторки, – але були й такі, що брали навіть по п'ять».

«Перший рік був пробним – тоді ми ще знали багато особистих історій, – згадує Олена. Деякі випускники згодом приєдналися до ЗНОвУ. Відтоді кількість учасників зросла у двадцять разів: на 2023/24 навчальний рік було подано понад 800 запитів, врешті залишилось 250 учнів, у яких викладали 88 учителів. Учителі повинні мати відповідний досвід, багато з них самі пережили російську окупацію та/або втечу. У ЗНОвУ вони попередньо проходять підготовчі курси з цифрової безпеки та психології.

Наразі триває реєстрація на новий навчальний рік, який розпочнеться восени 2024 року. Після реєстрації проводиться тестування на рівень знань, потім – відбір за задекларованою мотивацією та регіональними пріоритетами: окуповані території, звільнені регіони, прифронтова зона, внутрішньо переміщені особи, ті, що виїхали за кордон.

Від війни на Сході до повномасштабної війни

Хоча до 2022 року ГО ЗНОвУ вже пропонувала українську освіту для молоді на окупованих Росією територіях, повномасштабна війна суттєво змінила її роботу.

У період між 2014 і 2022 роками перетин лінії зіткнення все ще був можливий: люди – насамперед діти, пенсіонери та жінки – могли їздити туди і назад, наприклад, щоби залагодити справи в державних установах чи відвідати родичів – хоч і з блокпостами та псевдо-прикордонним контролем. Принаймні, школярі з окупованих територій могли їздити на випускні іспити в українські школи або на вступні іспити до українських університетів. ЗНОвУ пропонувала їм підготовку до іспитів за українською програмою.

Тим часом на лінії фронту йдуть безперервні бої. Єдиний відкритий пункт перетину українсько-російського кордону існує в Сумській області. Ті, хто хоче виїхати з окупації на захід, зазвичай змушені робити це через Росію та країни Балтії, Польщу чи інші транзитні держави. Ольга згадує двох слухачок ЗНОвУ, яким вдалося це зробити минулого року.

Ситуація на місцях часто залежить від військових підрозділів та різних подій. З 2022 року людей на окупованих територіях частіше перевіряють, а в школах контролюють мобільні телефони учнів.

Під час російських псевдовиборів президента у березні 2024 року, які також проходили й на окупованих українських територіях, у багатьох населених пунктах озброєні люди змушували людей іти голосувати. У цей час не можна було проводити жодних занять – ризик викриття був надто великий.

Скасовують заняття і тоді, коли через обстріли відключається електрика. Наразі молодь шкільного віку також залучають до воєнізованих клубів та призивають у російську армію. За даними Управління ООН з прав людини, російська влада вимагає від шкіл на окупованих українських територіях списки прізвищ учнів віком від 18 років, які підлягають призову до армії.

Важко ззовні оцінити ситуацію, у якій опинилися молоді люди. «Тим більше нас захоплює те, що учні, коли в них є така можливість, завжди дуже старанно ставляться до занять», – із здивуванням розповідають засновниці ЗНОвУ. З весни 2024 року ГО ЗНОвУ вперше отримала фінансову підтримку від програми розвитку США. Це дало змогу розширити пропозицію: від першого класу до випускного. Причиною таких змін стала статистика.

«Ми зрозуміли, що частка студентів з окупованих територій різко скоротилася, – пояснює Олена. – Якщо в перші два роки вона становила понад 80%, то з 2022 року – менше 15%. Це логічно: якщо дитина провела все своє шкільне життя, з 2014 року, під російською окупацією, то вона навряд чи вже ідентифікує себе з Україною. Це проблема, адже зрозуміло: до цих дітей ми більше не можемо достукатися.

Тож ЗНОвУ тепер навчає також дітей молодшого та середнього шкільного віку. Навчання включає в себе медіаграмотність, що допомагає дітям протистояти дезінформаційним кампаніям, а також психологічну підтримку і тренування життєстійкості. «Ми можемо також надавати котанкти на юридичні консультації та підтримку у виїзді з окупованих територій», – додає Олена. Її мережа вже розрослася і досягла достатнього для таких послуг рівня.

«У цьому навчальному році в нас знову з'явилися учні з Криму, який уже десять років як анексований Росією, – радіє Олена й додає. – Діти батьків-українців, які самі ніколи безпосередньо в Україні не жили. І хоч вони не розмовляють українською, але добре її розуміють. Це справляє на нас дуже велике враження».

Не залишати напризволяще

Часто учні ЗНОвУ приходять на додаткові заняття з особливо високим рівнем мотивації: «Більшість із них хочуть дізнаватися щось нове, чути українську мову й розмовляти нею, спілкуватися з однолітками», – розповідає Анастасія Гладкіх з Харкова. Вона готує старші групи до іспитів з біології, а в молодших викладає краєзнавство, малювання та медіаграмотність. «Деяким із них досі важко розмовляти українською – вони майже не мають практики у своєму оточенні, бо там це небезпечно».

Однак навіть у ЗНОвУ мало що знають про уроки в російських окупаційних школах. «Батьки часто хвалять наші сучасні методи навчання, – каже Анастасія, – отже, мабуть, викладання в російських школах усе ще суворе й застаріле. Натомість у нас діти можуть спілкуватися вільніше».

«Багато дітей і підлітків почувають себе самотніми – як в окупації, так і в еміграції, – розповідає Ольга. – Про це свідчать анкети зворотного зв'язку. У нас вони відчувають підтримку однолітків і вчителів. Вони часто кажуть: «Дякую, нарешті я можу поспілкуватися з нормальними людьми».

«Наша мета також полягає в тому, щоб якомога більше української молоді повернулося з-за кордону, – наголошує Ольга. – Ми розраховуємо на те, що діти матимуть майбутнє в Україні. А для цього їм потрібна мова. І якісна освіта». Учителів потрібно навчати роботі з травмою, пояснює Олена. Їм доводиться мати справу з прогалинами в знаннях, із перервами у навчанні через бойові дії. І з соціальними упередженнями. «Багато людей, зокрема і в Україні, вважають, що всі, хто досі живе під російською окупацією, хочуть цього і є втраченими для України, – кажуть організаторки ЗНОвУ. – Але треба розглядати кожного учня й учителя індивідуально. І боротися з цією стигмою в суспільстві».

«Ми не маємо ілюзій, – каже Олена. – На окупованих територіях багато проросійськи налаштованих людей. Але є і проукраїнські, і їхнє життя стає все важчим і небезпечнішим. Нам потрібно підтримувати зв'язок із ними і говорити про їхні реалії».

Анастасія Гладкіх з Харкова розповідає про урок малювання, на якому діти показували свої малюнки з російської школи. Одна дівчинка з гордістю показала малюнок: довга дорога, що веде до будинку вдалині; на дорозі лежить перекреслене обличчя Путіна, а поруч – український прапор.

«Я була шокована, – каже Анастасія, – якби вона намалювала це і показала в російській школі, це могло би стати причиною багатьох неприємностей».

липень 2024