Від дітей з маргіналізованих спільнот в підвищеній мірі чекають, що вони скористаються можливостями, які пропонує їм підтримка талантів. Очікується, що вони будуть цілеспрямованими і не робитимуть помилок лише тому, що отримали «винятковий» шанс. І навпаки, здається, що для прийняття «невдачі» або залишення навчання немає жодних рамок або форматів догляду. Як далі підтримувати дітей, у яких «інвестиції» не виправдалися? На основі чого ми можемо виправдати той факт, що інтерес до благополуччя дітей часто зумовлений використанням «дарованих» можливостей? Музикознавиця і письменниця Домініка Моравчікова досліджує, як наше розуміння «дару» як інвестиції в контексті освіти може не тільки допомогти подолати, а й підкреслити економічну та іншу нерівність.
«Це свіжа новинка, грандіозний подарунок», — сказав учитель музики у своєму виступі в громадському центрі під час адвент-концерту у 2018 році. Діти з сусіднього ромського поселення тоді вперше заграли на наборі ударних інструментів, подарованих центру найближчою початковою школою мистецтв. Учитель продовжив: «Також це є велике зобов’язання, тому що це справді чудовий інструмент, не якась дитяча іграшка. Пан директор очікує від нас чудових виступів у майбутньому, тож маємо тішитись і боятися водночас».Ця частина промови зацікавила мене сприйняттям дару як чогось двосічного, що означає і радість, і страх, розширення можливостей і водночас їх звуження (саме ударні інструменти були тими, у грі на які мали діти в поселенні найбільше розвиватися). Висловлювання вчителя було, звичайно, адресоване присутнім дітям, тому воно було таким драматично повчальним і перебільшеним. Але саме на цьому трохи перебільшеному рівні він міг розкрити спосіб, яким ми часто сприймаємо дари котрі є інвестицією в освіту. У цьому випадку такі претензії все одно поширювалися на всю освітню спільноту, оскільки інвестиція не належала конкретній дитині, а «великі досягнення» стосувалися багатьох інших.
Мене зацікавило сприйняття дару як чогось двосічного, що означає і радість, і страх, розширення можливостей і водночас їх звуження.
Дар як контракт
Візія професійної музичної кар'єри формується в сім'ях середнього класу з раннього віку, якщо дитина успішно виступає на учнівських конкурсах. До купівлі концертного інструменту готуються (і економлять на нього) довший час. Музичні консерваторії висувають високі вимоги щодо рівня музичної інтерпретації та інструменту, начебто кожен має бути майбутнім професіоналом. Водночас ці вимоги не відображають реального попиту на професійних виконавців, оскільки більшість випускників надає перевагу музично-педагогічній діяльності.Коли мою сестру зарахували до консерваторії на поперечну флейту, моїм батькам довелося вкласти кошти в її освіту, купивши професійний інструмент концертної категорії. Нова флейта була віхою, зобов’язанням і даром, який фундаментально підняв ставки освіти. Перехід до вищого класу інструментів дозволив поставити нові цілі щодо якості звуку, причому вміння ними користуватися вимагало нового рівня тренування, зусиль і майстерності у створенні тону. Для сестри подарована концертна флейта була основоположною частиною контракту на отримання елітної музичної освіти, яке мало продовжуватися в університеті. Зрештою, мабуть, флейта мала опинитися в тій ролі, для якої її створювали – як інструмент членкині професійного оркестру.
Однак після закінчення навчання через проблеми зі здоров’ям сестра більше не могла відповідати високим вимогам навчання та інвестицій, які не були підтримані іншими важливими інвестиціями у сфері психосоціальних умов навчання. Через деякий час вона продала флейту. При цьому батьки довго відкладали продаж інструменту, бо сподівалися, що вона повернеться до гри на ньому. Повна відмова від кар’єри флейтистки не входила в попередні перспективи, і ніби не існувало мови, яка б це ствердно описала.
Сімейний досвід дару музичного інструменту дозволив мені зрозуміти прагнення до інструментальної якості (чого можуть бажати навіть ті, хто не може собі дозволити придбати інструмент), а також сила тиску, коли потрібно виправдати очікування, невдачі, докори, витрати. У певному сенсі це було прообразом досвіду, який стався набагато пізніше під час мого докторантського дослідження з музикознавства.
Коли я починала своє етнографічне дослідження музичної освіти ромських дітей у Словаччині, одним із перших визначених правил було те, що я не даруватиму респондентам при дослідженні подарунків. Проте відрізнити подарунок, увагу чи винагороду в ситуаціях, з якими я стикалася на місці, було важко. Тема дарування втручалась в дослідження в різних формах, і питання про те, хто має можливість і привілею дарувати, хто має можливість отримувати дар і довільно ним розпоряджатися, стали визначальними енігмами мого дослідження.
Амбівалентність дару
На початку 2022 року в програму Дикі маки (Divé maky) потрапив талановитий акордеоніст із села в центральній Словаччині, з яким я познайомилась завдяки своїм дослідженням з 2019 року. Ця організація підтримує талановитих дітей ромської національності у розвитку різних видів талантів. 12-річний акордеоніст отримав бюджетну стипендію на «розвиток таланту», який включав витрати, пов’язані зі шкільним приладдям та репрезентацією, наприклад, одягом. Проте, йому був потрібний акордеон – старий інструмент, на якому він навчився грати, тимчасом розпався. Як правило, програма Divé maky публікує краудфандингові кампанії для закупівлі дорожчих інструментів, але в цьому випадку пріоритетом програми було отримання спонсорської допомоги та наставника для стипендіата, а краудфандингової кампанії ще не було на горизонті.Протягом багатьох місяців студенту доводилося час від часу позичати простіший акордеон у місцевого старости. Тож у нього не було можливості континуально розвивати свою гру та бути гнучким, якщо хотів «підробляти» або брати участь у сезонних сільських заходах. Я підсумувала, що інструмент кращої категорії був би хорошою інвестицією також і для мого дослідження. У мене була уява про велику кількість чудової віртуозної музики, яку я зможу слухати, і про музичний розвиток, за яким я буду спостерігати та використовувати при дослідженні. Цими перспективами я виправдала сама перед собою дар вартістю 1200 євро – і водночас заздалегідь обумовила його конкретним результатом.
„Я розумію, що це був дар“, – сказала мені по телефону мама акордеоніста, маючи на увазі, що вона усвідомлює, що з даром „потрібно“ поводитися інакше. Я була вражена вибором нею цього слова – спосіб, яким вона його використала, вказував на помпезність і зобов’язання.
«Я розумію, що це був дар», – сказала мені по телефону мама акордеоніста, маючи на увазі, що вона усвідомлює, що з даром «потрібно» поводитися інакше. Я була вражена вибором нею цього слова – спосіб, яким вона його використала, вказував на помпезність і зобов’язання. Об’єкт чи послуга, які я, досить наївно, намагалася оформити як форму співпраці чи експерименту, були зрештою сприйняті як дар, який несе з собою тягар інвестицій і зобов’язань – при цьому, не лише отримувачами, а й мною.
Після «визволення» акордеону з ломбарду молодому музиканту довелося розбиратися з іншими проблемами. До школи він не ходив, тому що було далеко, а ще довго хворів, у нього виявили хронічне захворювання серця. Він провалив клас початкової школи, що було виключено умовами стипендії. Невдовзі він остаточно продав акордеон.
Очікування успіху та «повернення інвестицій»
Що саме є дар? Філософ Марсель Енафф (2020) пише, що у філософії єдиним справжнім даром часто вважається той, на який не відповідають взаємністю, а тому не базується на взаємності та не передбачає особистої вигоди того, хто дарує. Енафф зазначає, що метою цієї радикальної концепції дару є відмова від економічної орієнтації на максимальний прибуток і повернення інвестованого (дарованого). Згідно з філософією Еммануеля Левінаса (1987), вимога радикальної щедрості полягає в тому, щоб не вимагати вдячність, або ж прямо вимагати невдячність.Однак таке уявлення про дар є далеким від загального сприйняття «дару освіти». Крім того, від маргіналізованих дітей в підвищеній мірі очікують, що вони скористаються наданими їм освітніми можливостями, і будуть цілеспрямованими та бездоганними просто тому, що їм надали «винятковий» шанс. Дискурс допомоги маргіналізованим обдарованим дітям на шляху до музичної освіти має широкий спектр високопарних виразів, коли діти, які отримують підтримку, беруть шанс в свої руки і досягають успіху. І навпаки, здається, що немає жодних рамок або форм догляду, для прийняття «невдачі» або залишення навчання. Як далі підтримувати дітей, у яких «інвестиції» не виправдалися? На якій підставі ми можемо виправдати той факт, що зацікавленість благодійних талановитих проєктів у добробуті дітей обумовлена використанням «дарованих» можливостей? Не кажучи вже про довільні умови допомоги, такі як неможливість провалитися в початковій школі (успішність у якій може взагалі не співвідноситися з успішністю підтримуваного таланту).
Зобов’язання, яке випливає з дару, може бути не лише надихаючою силою та джерелом енергії для навчання, а й деформацією, яка висвітлює значний контраст, який важко подолати, між даром та загальними умовами освіти.
Зобов’язання, яке випливає з дару, може бути не лише надихаючою силою та джерелом енергії для навчання, а й деформацією, яка висвітлює значний контраст, який важко подолати, між даром (музичним інструментом чи незвичайною можливістю) та загальними умовами освіти (економічна нестабільність, відсутність транспортної інфраструктури до місця навчання або недостатні джерела підтримки в керуванні очікуваннями батьків і «дарувальників»). Таким чином, дар може не лише допомогти подолати економічну та іншу нерівність, але й підкреслити їх – створити доступ до зазвичай недоступних можливостей і попри це показати, що доступність освітньої спільноти чи закладу була лише відкриттям завіси, яке сприяє болючому відчуттю важко переборних структурних нерівностей.
Навіть якщо філантропічні проєкти та навчальні заклади невблаганні у випадку невикористання «дарованих» можливостей, ми повинні принаймні шукати поза межами їхніх правил способи дарування згідно з принципом радикальної щедрості, згаданим вище. У той же час, ми можемо боротись за те, щоб уже існуючі формати освіти та підтримки маргіналізованих (та інших) дітей не лише були адаптовані до їхніх потреб, але й уважно ставилися до ризиків дарів, яким слід «радіти та боятися водночас»
Цю статтю опублікували в рамках проекту PERSPECTIVES – нового лейблу для незалежної, конструктивної та мультиперспективної журналістики. JÁDU реалізовує цей проект, який співфінансується ЄС, разом з шістьма іншими редакційними командами з Центрально-Східної Європи під керівництвом Goethe-Institut. >>> Дізнайтеся більше про PERSPECTIVES
вересень 2024