Освіта з повагою  Інклюзивні школи: коли думати про потреби кожної дитини – це стандарт

Словаччина відстає від середнього рівня в країнах Організації економічного співпробітництва та розвитку за якістю освіти. Інклюзивна освіта може бути відповіддю на багато недоліків шкільної системи в країні, але вона має свої виклики, такі як збільшення кількості та підвищення кваліфікації вчителів. Репортерка Маґдалена Ройо подивилася кілька прикладів із практики шкіл і дитсадків Словаччини.

Тринадцятирічна зволенчанка (на її прохання не називаємо імені) цього року йде до сьомого класу. З другого курсу початкової школи вона має індивідуальний план навчання дитини з особливими потребами. «Вона сприймає все інакше, довкілля для неї є більш відволікаючим, вона часто не розуміє питання чи контексту так, як це було задумано, і вона навіть не усвідомлює цього», — каже її мати Крістіна. Крім того, додає, що у доньки легка форма дисграфії і графомоторика у неї інша. Це, наприклад, викликає проблеми з відповідями на відкриті запитання або з геометрією та сліпими картами. У цьому випадку індивідуальний план передбачав скорочення відвідуваності – у першому класі дівчинка ходила до школи лише по чотири години щодня. Вона також має право на асистента, інший бланк робіт і шкалу оцінок. Деякі заходи, які запропонувала школа та Крістіна, спрацювали, інші – ні, але в цілому можна сказати, що дівчинка пройшла перший клас.

Зміна відбулася у другому класі, коли вона потрапила до класу з більшою кількістю учнів і ходила до школи на стільки ж годин, скільки й інші, теж за власним рішенням. «При цьому нам довелося пройти повторну діагностику, яка її дуже травмувала. Відтоді вона відмовилася від подальших подібних процесів, і тому зміна плану навчання неможлива. Якби ми хотіли подати заяву на подальші винятки, нам потрібна була б ще одна оцінка, нові заяви, затвердження педагогічної ради», – каже Крістіна. Школа – це стрес для дівчинки, і останній рік вона могла ходити лише на кілька днів, а потім два тижні хворіла. Наприкінці року вона опинилася під загрозою – провалити рік.

Діти з синдромом дефіциту уваги, нейродивергенти, діти з вадами здоров’я, діти з проблемами психічного здоров’я, а також з соціально незахищених верств населення або, наприклад, діти іншої національності можуть опинитися в подібній ситуації в шкільному середовищі – до кожного з них потрібен індивідуальний підхід, в ідеальних умовах в інклюзивному колективі, де є діти, які на перший погляд не мають особливих потреб.

Безпечне та шанобливе середовище приносить користь усім дітям

«Інклюзивна освіта включає створення оптимальних умов для всіх дітей, тобто школу для всіх», – говорить торішня Вчителька року Міхаела Бабейова, яка викладає в початковій школі з дитячим садком імені M.Р. Штефаніка в Будимирі поблизу міста Кошице. Школа відома своїм досвідом інклюзії.

«Батьки часто не хочуть, щоб у класі їхньої дитини були діти ромської національності, вони не хочуть, щоб там була дитина біженців, учень із Синдром дефіциту уваги/гіперактивності чи фізичними вадами. Просто тому, що вони відчувають, що їхня дитина буде погамована. Але це велика помилка. Розвиток емпатії, взаємодопомоги, співпраці чи поваги – це потужні переваги, які ми можемо дати дітям», – вважає Юрай Гіпш, засновник нової інклюзивної школи «Alma» у Зволені. «Багато говорять про те, що в школі треба вчитися реальному життю. Але це означає, що мають бути справжні діти – з різними історіями, радощами та турботами. Тому що це реальний світ».

В «Alma» у перших двох групах першокурсників є діти з різного оточення. «У нас є діти, які мають вдома сучасні технології і їздять відпочивати на море, а також діти, які живуть без доступу до питної води та електрики. У школі ми створюємо такі умови для всіх дітей, незалежно від їхнього соціально-економічного походження, щоб вони почувались у безпеці та відчували дружню атмосферу», – каже Гіпш. Окрім дітей із соціально незахищеного середовища, зареєструвалася й дитина з вадами зору. Син Івони Годашової, який працює вихователем в інклюзивній школі та дитсадку «Rozmanita» в Братиславі, не має жодних особливих потреб. Але, як каже Годашова, «кожна дитина має особливі потреби, лише деякі більш помітні. Одному потрібна більш тривала адаптація, іншому заважає шум, третій засне тільки з ведмедиком. Саме в різноманітних колективах великою перевагою є те, що думати про потреби всіх – це стандарт». Зрештою, різноманітність приносить користь усім дітям і в різних сферах їхнього життя. Про деякі вже згадував Юрай Гіпш. Ще однією великою перевагою є, наприклад, вплив інклюзивних колективів, у яких усі діти почуваються у безпеці, є їх психічне здоров’я. Центр аналізу освіти в недавній статті підкреслив, що все більше дітей і молодих людей мають проблеми з психічним здоров’ям. 

«Склад дітей (у звичайних школах) навіть близько не відображає реальності, з чого складається суспільство, яке є дуже різноманітним. Тому діти не готові до реального життя. У майбутньому вони можуть відчувати стрес і хвилювання саме тому, що не стикалися з дійсністю в школі. Добре керована інклюзія означає, що діти з різними історіями та потребами зустрічаються в школі. Тому школа створює простір і підтримку для шанобливого співіснування. Це справжня підготовка до життя та підтримка психічного здоров’я», – каже Гіпш.
 

Заходи підтримки

Хоча слово інклюзія вживається частіше в Словаччині, з погляду соціально-економічної сегрегації ми перебуваємо в авангарді країн Організації економічного співпробітництва та розвитку. Оцінка Словаччини щодо включення дітей з іншими особливими потребами є такою ж невтішною. Частково також той факт, що багато дітей не мають необхідних умов, створених у системі освіти, призводить до того, що словацькі учні досягають нижчих середніх результатів. Згідно з результатами тестів Programme for International Student Assessment 2022 року, які вивчали рівень навичок і знань з читання, математики та природничих наук, понад 35 відсотків дітей перебували у групі ризику. Це означає, що ці діти не мають навіть елементарних навичок читання, необхідних для подальшої освіти. 

В останні роки уряди Словацької Республіки намагалися відреагувати на ситуацію, ухваливши нові закони та зміни, щоб забезпечити підвищення якості освіти, а також її доступності та ефективності. У 2023 році Міністерство освіти під керівництвом тодішнього міністра Даніеля Бутори запровадило систему заходів підтримки в рамках поправки до Закону про освіту. Це необхідно для того, щоб учні, які потребують індивідуальної підтримки, її отримували. Тому це шлях до інклюзивнішої системи освіти.

Створено Каталог заходів підтримки. На практиці вони реалізуються Міністерством у співпраці з безпосередньо керованими організаціями, а саме Національним інститутом освіти та молоді та Дослідницьким інститутом дитячої психології та патопсихології. Ці організації також повинні брати участь у методичному керівництві школами та шкільними закладами.

Експерти, а також деякі люди, які брали участь у підготовці поправки, бачать у ній та її реалізації кілька недоліків і викликів. «Вона була запущена спонтанно рік тому, і міністерство не дуже впоралося з її запуском. Особливо, якщо йдеться про методичне керівництво цією темою», – розповідає Віктор Кріжо, координатор «Inklucentra» – Центру інклюзивної освіти. «Міністерство не має жодної статистики щодо цієї реформи, тому що воно забуло це закріпити в законі, тому ми не можемо оцінити реформу після першого навчального року». Кріжо також каже, що завдання полягає в тому, щоб поінформувати школи про те, як вони можуть залучати кошти, і спростити подачу заявок на них.

У 2023 році, прийнявши поправку, Словаччина зобов'язалася виділити кошти з державного бюджету на реалізацію заходів підтримки до 2026 року. «Втілення реформи в життя залежить від грошей. У цьому випадку фінансування з боку ЄС закінчується, і з вересня 2026 року підтримка повинна буде надходити тільки з державного бюджету. Для цього потрібне політичне рішення про те, що інклюзія дійсно важлива, і я хвилююся, чи буде цей уряд діяти справді просоціально», – каже депутатка від Прогресивної Словаччини Тіна Ґажовичова, яка два роки працювала разом над підготовкою реформи. З іншого боку, Кріжо вважає, що грошей бракує: «Фінансові ресурси поступово збільшуються. На жаль, у школах це дуже мало усвідомлено, і тому на практиці так виходить, що школи продукують бюрократію, а діти отримують все менше реальної підтримки».

Перепони для заходів підтримки на практиці

Деякі школи все ще втрачають заходи підтримки, інші – менше. «Ми маємо інформацію про заходи підтримки, і її легко знайти – на вебсайті Міністерства освіти, регіональних управлінь шкіл, консультаційних та профілактичних центрів», – каже Яна Баволярова, директорка початкової школи з дитячим садком імені М.Р. Штефаніка в Будимирі.

Баволярова вважає, що було достатньо вебінарів, очних і онлайнових навчань на цю тему. «Поки нам не вистачає більшого практичного досвіду та фінансового забезпечення заходів підтримки, які будуть надходити поступово».

Фінанси з держбюджету зараз виділяються, наприклад, на створення команд підтримки та асистентів за всіма напрямками, які є в класах для дітей з особливими потребами. За словами Кріжа, вимоги допоміжних професій і асистентів будуть запроваджені з вересня 2024 року. «Поки що лише в меншій мірі, ніж це необхідно. Окрім збільшення, важливо координувати та розподіляти роботу цих людей. Не кожен асистент має бути з дітьми з особливими потребами протягом усього уроку, інколи важливіше бути в шкільному клубі вдень чи на перервах», – каже Кріжо. Кошти вже виділяються на мовну підтримку іноземців або на репетиторство, але ці заходи підтримки використовуються недостатньо, вважає Кріж. «Школи або не знають, як це надати, або не мають можливостей, не розуміють цієї підтримки».

Слова Кріжа підтверджує також, наприклад, аналіз Центру освітнього аналізу щодо успішності інтеграції українських дітей у дев’яти школах Братислави. «Як виявилося з нашого аналізу, потреби шкіл пов’язані в основному з кадрами – школам не вистачає фахівців, які б володіли українською мовою. Наприклад, досі існує проблема з визначенням особливих освітніх потреб у дітей з України, в основному через мовний бар’єр. Також бракує вчителів словацької мови як іноземної, а деякі діти, які тривалий час перебувають у Словаччині, досі не знають словацької настільки добре, щоб навчатися словацькою», – каже аналітик центру Міхал Регуш. «Школам також не вистачає двомовних матеріалів, які могли б допомогти подолати мовний бар’єр під час навчання. Проблема також у тому, що вчителі здебільшого не мають специфічних навичок роботи з дітьми з іншого мовного чи культурного середовища».
 

Робота з викладачами

Інклюзивна освіта висуває певні вимоги до всіх учасників. Перед початком навчального року в словацьких школах не вистачало понад 1400 викладачів. У той же час, якщо школа хоче реагувати на потреби дітей індивідуально, вчителі повинні навчати в малих групах. «Ми однозначно вітали б меншу кількість учнів у класах, особливо у 2 класі. Підготувати вчителя до уроку дуже складно, якщо він повинен враховувати індивідуальні потреби кожного учня, тому коротший робочий день, безсумнівно, допоможе», – припускає Баволярова.

Школа в Будимирі підтримує своїх співробітників різними способами: від залучення їх до пошуку рішень і їх ухвалення, через освіту та підтримку особистого розвитку. Вчителі мають наставників, які скеровують їх у цьому зростанні. Раз на місяць вони проводять семінари для вдосконалення своїх викладацьких компетенцій, а також проводять заходи для пізнання своїх талантів, які служать для знайомства з іншими членами команди.
  Водночас директорка бачить, що багато вчителів не готові до створення інклюзивного середовища. Так само це сприймають і директори інших шкіл, де намагаються створити змішані колективи. «Це проблема не лише вчителів-початківців, а й багатьох із багаторічним стажем. Вони часто бачать проблему в інклюзії та відкидають її», – каже Юрай Гіпш. Вони погоджуються з Баволяровою, що навіть в університетах майбутніх викладачів потрібно готувати інакше. «Треба готувати вчителів до реальної практики та роботи з різними дітьми. Але цього не можна зробити через сценарії та лекції, нам потрібно набагато більше практики та якісного менторства. «Вчителям у школах потрібні не додаткові брошури, а якісне навчання, наставництво та співпраця з командою підтримки школи», — каже Гіпш.

Коли я запитала маму Крістіни, чия донька з особливими потребами була під загрозою виключення, який із усіх заходів спрацював найкраще, вона сказала, що наявність асистента їй не підходить, тому що її дочка відмовляється від його уваги. Прикрим їй здалося й те, як негнучко затверджувалися зміни в індивідуальному плані її дочки. З іншого боку, вона підкреслила людяність вчителів і вчительок. «Вони справді зацікавлені в тому, щоб глибше пізнати дитину та супроводжувати її в навчанні, яким би воно не було, якими б не були його сильні та слабкі сторони».

Таким чином, інклюзія певною мірою розкриває, які ми люди, які маємо здібності та навички, щоб жити разом. «Для того, щоб вчителі створювали інклюзивне середовище в класах, їм потрібна відкритість, знання, вміння бути людьми і водночас вміння працювати з людьми, вміння створити в школі таке середовище, де діти почуваються у безпеці та добре», – каже Міхаела Бабейова, вчителька в Будимирі.

Як це зробити?

Щоб школа була інклюзивною, потрібно створити середовище, яке буде для всіх дітей – наприклад, щодо доступності. Крім того, важливо вибрати правильні методи роботи з урахуванням потреб дітей, а також адаптувати до них тривалість занять або метод оцінювання. «Оскільки між нашими учнями та ученицями іноді є великі відмінності протягом одного року, наприклад, у рівні читання, ми використовуємо диференційоване навчання, навчання про ровесників (наприклад, старші діти можуть виступати у ролі вчителів для молодших – ред.), а також цифрові технології. Система репетиторства та організованої позакласної роботи також є потужним інструментом», – каже Гіпш. Бабейова також говорить про читання: «Як і всіх дітей, ми також підтримуємо дітей з особливими потребами, перш за все, позитивне ставлення до читання, книг і літератури як такої. Ми використовуємо таблиці для читання або вікна для читання та створюємо цілеспрямовані умови та можливості для того, щоб вони досягли успіху у зв’язку з читанням, почувалися добре, зростали у своїй впевненості в собі та бачили свій прогрес».

П'ятирічний Юлко також відвідує експериментальний інклюзивний дитсадок і школу «Rozmanita» в Братиславі. Мама Юлка розповідає, що порівняно з державним дитсадком, який він відвідував раніше, це середовище приємніше з погляду кількості дітей і є таким, де відчуваєш більше поваги. «Різнопланова група дітей також є великим плюсом», — каже його мати Тереза Кріжкова. «Мій син має африканське походження з боку батька, і було чудово, що він одразу знайшов найкращого друга, батьки якого з Ефіопії. Оскільки він виріс у повністю білій сім’ї, це дуже важливо для нього». У школі «Rozmanita» Тереза зізналася вчительці, що Юлко «бореться» зі своєю ідентичністю.

«Він часто казав мені, що хоче бути білим, він навіть казав, що бути білим краще. Класний керівник Юлка одразу проконсультувалася з дитячим психологом, який щодня працює з дітьми в «Rozmanita», і вони підготували заходи для Юлка та всієї команди, які могли б йому допомогти».

І насамкінець, інклюзивна школа у співпраці з батьками допомагає дітям, серед іншого, рости та відкривати свою унікальність, якою вони можуть збагатити світ.

вересень 2024