Превенція насильства над жінками   Освіта задля ненасильства

Протягом багатьох років у Словаччині проводяться освітні та просвітницькі кампанії для молоді, метою яких є навчити молодь запобігати насильству щодо жінок. Згідно з опитуваннями, до 34 відсотків жінок у Словаччині зазнають насильства. Хоча ці кампанії не є загальнообов'язковими та не впроваджені в кожній школі, ми можемо дізнатися про  освіту з питань ненасильства від лекторів і лекторок, які працюють, наприклад, в неурядових організаціях. У чому полягає хороша освітня діяльність, яка могла б так сильно вплинути на молодь, щоб та не вчиняла насилля у дорослому віці? І як словацькі фахівці та фахівчині оцінюють роботу в цій сфері? Репортерка Сара Чінчурова розглянула кілька практичних підходів.

Насильство як норма

У 2015 році я як викладачка вперше долучилася до освітньої кампанії, спрямованої на підвищення ефективності первинної превенції домашнього насильства у словацьких середніх школах. Тоді я працювала в «Координаційно-методичному центрі з питань гендерно-зумовленого та домашнього насильства» (KMЦ), метою якого також була підтримка первинної превенції насильства.

Діяльність КМЦ включала інформаційно-просвітницькі заходи: кампанії, бесіди, семінари та роботу з медіа. Водночас, на основі аналізу змісту шкільних програм, КМЦ підготував експертні рекомендації щодо того, як додавати у шкільні програми елементи навчання з питань запобігання насильству та забезпечення рівності між чоловіками й жінками. КМЦ організував навчальні заходи для педагогічних та професійних працівників шкіл, а також семінари для учнів та студентів.

Донині згадую ситуації з молоддю, які мене тоді шокували. Один із заходів, який ми проводили в школах, називався «Здорові та нездорові стосунки». Ми роздали учням різні фрази на картках, деякі з яких містили попереджувальні сигнали про насильницькі стосунки. Наприклад, там було написано: «Партнер може контролювати одяг своєї партнерки і попросити її переодягнутися, якщо вона йому не подобається». Або: «Партнер має право перевіряти телефон, електронну пошту та смс-повідомлення партнерки». Учні мали завдання вибрати, яке з цих речень характеризує нездорові стосунки.

Помітила, що для деяких хлопців, — на другому чи третьому році навчання у середній школі,  —  такі звички, як вибір одягу для партнерки, були настільки укоріненими, що вони часто вступали з нами, лекторами, в суперечки. Бо вважали очевидним, що, якщо сукня їхньої партнерки надто коротка, то вони вимагатимуть, аби вона переодягнулася в іншу, менш відверту. Хлопці вважали це майже своєю справою і навіть не бажали обговорювати цей кейс зі мною — викладачкою і жінкою. Тоді я зрозуміла, що превенцію насильства та виховання толерантності потрібно починати з більш раннього віку, в ідеалі — з дитячого садка.

Прийняття моделей поведінки

«Діти стикаються з насильством не тільки у родинах, а й в іншому оточенні — в дошкільних і шкільних установах, серед однокласників і друзів», — говорить Пауліна Ракусова, проєктна менеджерка платформи «Без синців», що займається превенцією насильства і є частиною центру «Сонечко», некомерційної організації, що допомагає жінкам і дітям, які зазнають насильства. «Потрапляючи до дошкільного закладу, діти починають формувати свої перші міцніші дружні стосунки, знаходять своє місце і позицію в групі, вчаться співпрацювати і функціонувати в колективі. Вони вчаться ділитися іграшками, друзями, увагою важливих для них у цей час дорослих (вихователів). Це величезний простір, у якому можуть виникати труднощі, проблеми й конфлікти».
 
Однією з ініціатив, які вже реалізуються у Словаччині, є оригінальна словацька профілактична програма «Козмо та його пригоди», що в ігровій формі пояснює дітям, як вибудовуються здорові стосунки. Програма починає працювати з дітьми вже в дитячому садку й аж до 8-річного віку. Саме в дитячому садочку та школі найкраще формуються здорові стосунки, повага до себе й інших. Період після закінчення середньої школи є вже запізнілим з погляду первинної превенції, натомість з молоддю у деяких випадках вдається проводити лише корекційну роботу.

Схожий досвід сприйняття насильства як соціальної норми серед дітей старшого віку мала і Радка Мікшік, лекторка з питань стосунків і сексуальної освіти з організації «inTYMYta», яка працює з підлітками віком від 10 років і з молоддю. Її організація займається низкою тем у сфері запобігання насильству та домаганням, й особливо рефлексією щодо впливу гендерних стереотипів на стосунки та спосіб життя, а також їхнього зв'язку з домаганнями. Вона розглядає питання про те, що таке кордони, що таке згода і як її виражати. «Пояснюємо, як керувати емоціями, пов'язаними з невдоволенням і неприйняттям у стосунках, чітко окреслювати межі, страхи й очікування в контексті стосунків, інтимності, сексуального і репродуктивного здоров'я, розпізнавати нездорові моделі поведінки у стосунках, такі, як контроль, влада, маніпуляція, емоційний шантаж, примус. Аналізуючи типові ситуації, ми говоримо про те, що насильство буває не лише фізичним, бо має й інші прояви. Про те, як запобігти насильству і домаганням (йдеться в основному про роль і відповідальність кривдника, про те, що необхідно питати згоди), а також про те, як з ними боротися: безпечні дорослі, куди звертатися, що таке анонімні гарячі лінії і так далі», — пояснює Мікшік.

Мікшік та її команда часто стикаються з тим, що молоді люди переймають певні уявлення, особливо про гендерні ролі, від своїх батьків. У деяких громадах навіть спостерігається те, що домашнє насильство сприймається як норма. «Саме тоді дуже важливо нагадати про право на безпеку та здоров'я, поінформувати про проблему шкільну команду підтримки, а також проводити постійну роботу з молоддю, наприклад, навчаючи вчителів та батьків, як бути прикладом для наслідування, як говорити з дітьми про згоду, як робити це відповідно до віку дитини тощо», — каже вона.

Жертви насильства серед дітей

Барбора Бурайова, старша менеджерка КМЦ, згадує, що хоч кожна зустріч з молоддю відрізнялася від інших, завжди були спільні риси. «Відмінності залежали від типу школи, а ще, без сумніву, від вчителів, від того, чи і як порушували вони теми прав людини, рівності та принципу нульової толерантності до насильства. Спільна риса — це своєрідний сором'язливий інтерес до теми насильства, а також той факт, що в кожній учнівській групі була людина, яка пережила досвід насильства», — сказала Бурайова.

Не слід забувати, що молодь зі словацьких середніх шкіл часто росте у сім'ях, де присутнє домашнє насильство, все ще дуже поширене у нашій країні. Кожна третя жінка в Європейському Союзі зазнала фізичного та/або сексуального насильства у віці від 15 років: зокрема, 34 відсотків жінок — у Словаччині. Ця цифра стосується лише жінок старших ніж п’ятнадцять років, тому реальна кількість жертв насильства, включаючи дітей, ймовірно, набагато вища.

Крім того, чимало молодих людей, особливо дівчат, пізнали насильство у стосунках. Нерідко молоді дівчата у стосунках з чоловіками зазнають образ, примусу до сексу чи висміювання. У такому випадку до теми потрібно підходити дуже делікатно. Крім того, з досвіду викладання знаю, що викладач чи вчитель повинен могти порекомендувати джерела допомоги: або телефон довіри для жінок, які зазнали насильства, або шкільного психолога чи психологиню, або чинні організації поблизу. Та не кожен вчитель чи вчителька у Словаччині володіє такою інформацією. Іноді це навіть спричиняє те, що вони бояться розглядати тему насильства. Однак для запобігання важливо, щоб у кожній школі був хоча б один член педагогічного колективу, який буде готовий реагувати на подібні випадки, — а це в нинішніх умовах не гарантовано.

Під час кампанії Бурайова також помітила, що хоча молоді люди можуть погодитися з неприйнятністю фізичного насильства, вони менш чутливі до актів контролю або приниження, плутаючи перше з турботою, а друге — зі жартами. «Під час обговорення цього питання деякі учні та учениці виявили значну незгоду з нашою інтерпретацією цих проявів як таких, що є шкідливими», — каже вона.

Таке легковажне і навіть байдуже ставлення до цієї теми в середніх школах помітила і Б'янка Урбановска, яка працює з молоддю в школах і дитячих таборах під егідою ініціативи «За Себе», що присвячена запобіганню насильству та навчанню здорового самозахисту. Ця ініціатива вчить дітей виявляти проблеми, кликати на допомогу, аналізувати й підтримувати здорові межі та захищати себе, коли це необхідно.

«У середніх школах ми проводимо вправу з молоддю, де ділимо модельні ситуації на три зони. На безпечну зелену зону, де почуваємося комфортно, добре; на помаранчеву зону, коли тіло подає попереджувальні сигнали, коли відчуваємо дискомфорт; і на червону зону, коли відчуваємо загрозу життю чи здоров'ю. Людина також може перебувати між цими кольорами», — пояснює Урбановска.
 
Однак не всіх молодих людей цікавить ця вправа і не всі хочуть долучатися до неї. «Деякі ставляться до цього легковажно, інші іноді псують її своїми насмішками, — розповідає Урбановска. Для декого ця вправа дискомфортна, та вони також бачать у ній додаткову корисність, бо вже пережили подібний досвід.

Урбановска теж підтверджує, що молоді люди часто мають складний досвід. «У школах це можуть бути знущання в колективі та знущання з боку старших дітей. Дівчата у віці 14 років стикаються з домаганнями на вулиці, з примусом до вживання алкоголю і до різних сексуальних практик під час перебування у стосунках». Бо не всі дівчата здатні відповідно захистити себе, і мало з них у їхніх сім’ях навчилися підтримувати власні кордони. «Чого батьки самі не знають, того не можуть навчити дітей. Тому ми створили курс, де разом батьки і діти», — каже Урбановска.

Здорові кордони

Ще одна річ, яка шокувала Урбановску, — це те, що діти не знають, як оцінити сексуальне домагання. Під час занять у таборах вона обговорює з дітьми такий типовий сценарій: головна героїня — 12-річна плавчиня. Одного дня до неї підходить тренер, який має доньку такого ж віку. Він розповідає їй, що батьки недостатньо піклуються про неї, що вона чудова плавчиня, що в неї гарні ноги. Він везе її до себе додому і пригощає гарячим шоколадом.

«Діти взагалі не оцінювали таку ситуацію як ризиковану, — зазначила Урбановска. «Для дітей близькі люди, сім'я, тренери (особливо ті, які мають власних дітей) знаходяться поза увагою. З незнайомими людьми вони можуть оцінити небезпеку, а з близькими — ні. Ми самі не знали, як їм пояснити, що, якщо ти 12-річна дівчинка, то це не нормально, коли хтось у віці твоїх батьків гладить тебе по голівці й каже, що у тебе гарні ноги», — розповідає Урбановска.

Вона додає, що однією з причин, чому діти можуть бути не настільки чутливими до кордонів, є те, що батьки часто несвідомо перетинають дитячі кордони, наприклад, заходячи до ванних кімнат дівчат-підлітків. Або, наприклад, змушують дітей і підлітків дарувати небажані поцілунки чи обійми родичам, або шанобливо ставитися до старших родичів, навіть якщо ті, наприклад, неприємні і не ставляться з повагою до молодших. «Водночас, у сім'ях часто вчать дітей зберігати таємниці — наприклад, коли один з батьків просить дитину не розповідати щось іншому, або бабуся змушує дитину приховувати щось від батьків». Тому важливо працювати з громадськістю та батьками, щоб ті змалку привчали дітей до здорової автономії та вчили їх поважати власні кордони

Яка ситуація в дорослих?

Магдалена Мусілова, експертка з проблематики сексуальних домагань, вже кілька років проводить семінари для компаній та організацій, на яких вона переважно займається питаннями запобігання домаганням на робочому місці.

Вона підтверджує, що жертв сексуального насильства та домагань можна знайти всюди. «Майже на кожному тренінгу присутній хтось, хто пережив сексуальні домагання, або зустрінете когось, хто зазнав тієї чи іншої форми домагань під час свого робочого життя. Неодноразово в мене бувало, що хтось залишав тренінг і не повертався: або тому, що зміст тренінгу був занадто травматичним для нього чи неї, або тому, що йому чи їй було важко примиритися зі своїми минулими вчинками», — розповідає Мусілова.

Також Мусілова дуже часто стикається з тим, що люди здатні критично оцінити той факт, що вони вчинили неетичну поведінку в минулому, і вирішують змінити її в майбутньому. «Ще частіше я бачу, що люди усвідомлюють, що вони зараз зазнають або зазнавали домагань у минулому, і багато разів ці люди дивуються, що вони цього не усвідомлювали. Це спричинено і тим, що у нас, безумовно, нормалізовані форми такої поведінки, навіть коли вона є домаганням; і тим, що більшість людей не знає, що робити з сексуальними домаганнями: бо коли говорять про сексуальні домагання, то мають на увазі найбільш інвазивні форми домагань, а менш шкідливі, на перший погляд, (наприклад, жарти чи висловлювання з сексуальним підтекстом) не розглядаються і вони стають частиною організаційної культури».

Серед дорослої аудиторії найпоширенішою формою спротиву, з якою зіштовхується Мусілова, є намагання применшити або висміяти проблему. «Саме тому ми включаємо в наш тренінг досить великий розділ про вплив сексуальних домагань на психічне та фізичне здоров'я людини, яка їх зазнає, а також на організацію в цілому. Щоб після тренінгу всім було зрозуміло, чому дуже важливо запобігати та протидіяти сексуальним домаганням на робочому місці, в освіті, охороні здоров'я тощо».

Однак Мусілова також описує дуже позитивний досвід від тренінгів, з яких вона зазвичай виходить повна енергії та з «відчуттям, що все це має сенс». І не лише для учасників чи учасниць, а й для відділів з управління персоналом в організаціях, які вважають протидію сексуальним домаганням своїм пріоритетом.

Позитивно оцінює вплив семінарів і Радка Мікшік. «Значною мірою ми стикаємося з тим, що молодь вже знає, що таке згода, у підлітків зауважуємо обурення з приводу того, наскільки недосконале в цьому контексті словацьке законодавство. Молоді люди позитивно оцінюють можливість відкрито ділитися своїми поглядами, поважаючи межі особистого, підкреслюють, що це допомагає їм почути думки інших, а також цінують конкретні поради щодо того, як реагувати і куди звертатися у випадку домагань чи насильства. У зворотному зв'язку ми також спостерігаємо рішучість молоді поширювати інформацію про згоду серед своїх однолітків», — каже вона.

У мене був схожий досвід. Молоді дівчата, зокрема, висловлювали вдячність за те, що навчилися бачити тривожні ознаки насильницьких стосунків, і за те, що навчилися уникати їх у майбутньому. Молоді люди здебільшого були в захопленні тим, що з ними говорили на складну тему і вони могли обговорювати її відкрито. І хоча у Словаччині не здійснюється загальнонаціональна освіта з цієї теми, та здається, що ініціативи громадських та інших організацій потрапляють у благодатний ґрунт, адже в нашій країні існує великий інтерес до обговорення питань насильства та здорових кордонів.

вересень 2024