Курси водіння вантажівок для жінок  За кермом 7 тонної фури

Брак чоловіків на ринку праці підштовхує українських жінок займати робочі місця, які традиційно вважаються «чоловічими». Як-от, водійки вантажівок, автобусів чи потягів метро.

Валентина повільно, але впевнено їде вулицями ранкового Києва за кермом високої вантажівки. Коли 57-річна водійка пригальмовує перед «зеброю», перехожий чоловік зустрічається з нею поглядом, посміхається та показує клас.

«Бачите, люди вже реагують позитивно на жінку за кермом великої машини. Але ще дивуються. Та я вірю, що і це з часом змінюється», – Валентина не встигає закінчити думку. Загоряється «зелене світло», їй час рушати далі. В українській столиці починається робочий день, рух транспорту стає жвавішим, і жінка органічно вливається в нього. Так ніби завжди була водійкою вантажівки.

Та насправді, якби три роки тому хтось сказав логістці Валентині Костренко з Маріуполя, що вона буде навчатися в Києві на водійку категорії С та планувати керувати вантажною фурою, вона б не повірила.

«Хоча я б раніше ніколи не повірила і в те, що буде війна», – каже енергійна водійка в окулярах. Вона – одна з багатьох українських жінок, які з початком повномасштабної війни змінюють професії та долають гендерні стереотипи.
 
Війна вплинула на все в Україні. І ринок праці не виключення. Чоловіки йдуть на фронт і ситуація в країні підштовхує жінок займати робочі місця, які традиційно вважаються чоловічими.

За останні два роки в Україні з'явилися курси водійок вантажівок, автобусів та потягів метро. Жінки сіли за кермо тракторів прибирати врожай. Вони ремонтують побутову техніку та видобувають вугілля. Жінки розміновують землю, по якій будуть ходити їх діти. Вони стали волонтерками, що рятують людей та тварин з-під обстрілів. Та стали головними годувальницями у своїх сім’ях й тими, хто приймає рішення.
   

Дівчата

Валентина та ще 16 жінок зараз закінчують в Києві курс OnTrack по проєкту Reskilling Ukraine. Цей проєкт – це безоплатна програма перекваліфікації, яка надає можливість жінкам отримати професію водійки вантажних автомобілів чи автобусів та водійське посвідчення категорії С. Він з’явився як допомога у відбудові Україні та реалізується шведською неприбутковою організацією Beredskapslyftet з січня цього року.

«Курс складається з теоретичної та практичної частин. Теоретична частина проходить онлайн, практична частина – у Києві або Тернополі. Після курсу учасниці складають іспит на отримання водійського посвідчення категорії С. Також ми знайомимо учасниць з партнерами-роботодавцями проєкту, тобто вони можуть знайти роботу. І багато наших випускниць вже працевлаштовані», – розповідає Комунікаційна менеджерка Reskilling Ukraine Вікторія Посєва. Курс перекваліфікації пройшли вже понад 100 дівчат. Та до кінця року Reskilling Ukraine планує збільшити цю цифру до 300.
 
«Абсолютно всі дівчата в моїй групі по своєму унікальні. Кожна, коли розповідає про свою долю, ти дивуєшся, наскільки війна перекрутила, переламала їх. А потім дивуєшся, як вони пройшли через всі ці випробування і розумієш, що кожна – неймовірна», – захоплено каже Валентина. Деякі дівчата прийшли навчатися, щоб мати змогу возити гуманітарні вантажі на фронт, хтось хоче знайти новоу роботу, щоб годувати сім’ю, поки чоловік воює, а хтось як Валентина – розвиватися професійно.

Разом з однокурсниками на час проєкту Валентина живе в одному з готелів Києва. Їх проживання та харчування оплачується також коштом курсу. Валентина помітила, що місяць навчання в тихому місці біля парку – це відпочинок. Тут вони вперше змогли відволіктися від постійних небезпек, що стали частиною життя з початку повномасштабного вторгнення.

«Тут ми можемо навчитися чомусь новому. Зараз під час війни ти не знаєш, що буде завтра. І зайвих знань, і умінь не буває. Зараз жінкам треба вміти все», – каже Валентина та вправно переключає передачі навчальної вантажівки.
 
На стоянку київської автошколи учасниці курсу приходять щодня, щоб відпрацьовувати паркування, повороти, гальмування та рух містом.

Їх зустрічає інструктор Назар, який вже багато років викладає в Києві водіння. В руках привітний чоловік тримає відомість з прізвищами своїх учнів та часом їх занять. Сторінки курсу OnTrack підписані в нього просто ДІВЧАТА.

«Те, що жінки гірші водійки – це великий стереотип. І жінок навіть простіше навчати, адже вони краще слухають, вони вміють визнавати помилки, а хлопці часто більш зухвалі. З ученицями в цьому проєкті я взагалі не маю проблем, бо всі вони дуже мотивовані й дуже хочуть вчитися», – каже інструктор. Та додає, що з початком великої війни в Україні, в автошколах Києва навчається більше жінок, ніж чоловіків.
   

Мотивація

Коли Валентина заповнила анкету курсу, вона з нетерпінням чекала на відповідь. Та не надто вірила, що її відберуть.

«Мені – 57 років. Думаю, мабуть, таких в космонавти вже не беруть», – сміється вона. Та насправді проєкту Reskilling Ukraine не має вікових обмежень. Навпаки пріоритетними категоріями учасниць курсу OnTrack є: ветеранки, жінки з родин військових, переселенки, матері, які виховують дітей самостійно та жінки старше 50 років. Валентина окрім віку пройшла також за категорією ВПО.

«Раніше я жила в Маріуполі. У нас з чоловіка була фура. Він – далекобійник, а я – його логіст, директор, кухарка і все інше. Тому я дуже розумію цю професію. Знаю, яка вона важка та знаю, яка важлива», – каже жінка. Як логіст Валентина уявляє собі мапу доріг та маршрутів України як судини, по яких тече кров. Російське вторгнення знекровило цю систему, зламавши її гармонії та зупинивши рух.
 
«Ми довго та складно виїжджали під обстрілами. Сіли на маленьку машину, забрали свекра і поїхали в Київ, щоб забрати доньку з котом. Нашу фуру вкрали окупанти, наш дім підпалили», – згадувати Маріуполь Валентині досі боляче. Вона пам’ятає, як лишила на підвіконнях квартири з видом на Азовське море купу зелених квітів. Та як жалкувала дорогою, що не віддала ключі від квартири сусідам, щоб вони могли їх полити.

«Звичайно потім я зрозуміла, яка смішна ця думка, про квіти. Коли люди в Маріуполі пили воду з калюж, коли зливали її з батарей. Моя кума поховала свою маму власними руками у дворі дома. Це важко осягнути», – тихо каже жінка, що зараз з чоловіком мешкає в Броварах. В неї в Маріуполі не залишилося нічого. «Мій чоловік каже, це – добре. Бо більше ні до чого туди не тягне», – так втішає себе Валентина та намагається жити далі. Саме пережита втрата дому та важка евакуація змусили жінку подивитися на своє життя по новому та не втрачати в ньому жодного шансу.

«Для мене головне в цьому проєкті – це навіть не навчання. А це – перезавантаження, доказ, що життя триває. Тож для мене це дуже філософський досвід», – посміхається Валентина.

Поки їй ще важко паркувати величезну фуру та заходити у круті повороти, але навчання йде з радістю та позитивними емоціями. Тож жінка налаштована успішно скласти іспит та працювати водійкою фури разом з чоловіком.

«Наше суспільство змінюється, але ще є куди розвиватися далі. І жінки трактори водять, і на полях працюють, і воюють. Мені б хотілося, щоб і після війни ми бачили не колір шкіри, не стать, не якісь зовнішні відмінності, а просто бачили в людині людину», – каже майбутня водійка 7-тонної вантажівки Валентина.
   

вересень 2024