Словаччина перед виборами до Європарламенту  Будьмо обережні у тому, чого собі бажаємо

Європейські дебати прийшли до Словаччини після років пасивності. Можна очікувати значно вищої явки виборців напередодні п'ятих європейських виборів, в яких словаки беруть участь. Євроскептичні сили можуть отримати вигоду.

Сказати, що громадяни Словаччини досі не виявляли жодного інтересу до виборів до Європейського парламенту, можна вважати евфемізмом – словаки чотири рази поспіль встановлювали рекорд за найнижчою явкою, причому при цифрах нижче двадцяти відсотків вже можна говорити про зневагу до феномену європейської політики.

Все інакше, ніж раніше

Причин є більше, але найвизначнішими є, мабуть, дві: По-перше, словаки фактично не відчували потребу і, швидше всього, навіть перспективу вступати в загальноєвропейську дискусію. Однак це не означало відмову від ЄС, навпаки, тривалий час вони були одними з сильно єврооптимістичних націй, не опиралися втраті суверенітету у сфері прикордонного контролю (Шенген), монетарній політиці (євро), ані обмеженню права вето (Лісабонський договір).

Хоча їхнє ставлення до «порятунку Греції» через європейські позики було негативним, насправді воно не було інтенсивним, а оскільки Роберт Фіцо не хотів його «політично монетизувати», а, навпаки, як прем’єр-міністр, баналізував, і як умілий і прагматичний політичний механік, він зміг відсунути його на узбіччя політики.

Друга причина полягає в тому, що європейські питання не були справжньою лінією фронту внутрішньополітичних дебатів. Чи то вже з ідеологічних, або із суто прагматичних міркувань, існував консенсус, що ЄС «хороший» (в сенсі політичної та економічної зрілості, або просто як джерело грошей), і що Словаччина є надто незначною, щоб хтось піклувався про її позицію.

Тому значення виборів до Європарламенту було обмеженим – для соціологів чи журналістів вони служили барометром настроїв і темою для коментарів, для політичних партій були додатковим джерелом функцій для партійних кадрів, що особливо стосувалося «проєвропейських» партій, які в них змогли порушити довгострокову гегемонію партії Smer (у 2004 році їх перемогла помірковано народна SDKÚ Мікулаша Дзуринди, а в 2019 році – ліберальна партія Progresívne Slovensko).

Перед п'ятими виборами в Європарламент у Словаччині можна констатувати, що змінилося абсолютно все.

Радикалізація політичного ландшафту

Для зміни словацької і, зрештою, європейської політичної реальності є, мабуть, важливим те, що жоден із претендентів на перемогу не належить до найбільших і традиційних європейських партійних сімей, у формі народних партій з одного боку та соціалістів з іншого. У той час як Smer відділився від S&D через свою радикалізацію, PS належить до ліберально-прогресивної групи Renew Europe.

Неважко назвати основну подію та актора цієї зміни: цією подією є війна в Україні, а актором є Smer під керівництвом радикалізованого Роберта Фіца.

Війна в Україні, в сусідній державі, логічно повернуло зовнішню політику після двадцяти років в центр внутрішньої дискусії, і Smer зайняв у ній безпрецедентно загострену антиєвропейську позицію.

Хоча Роберт Фіцо завжди використовував євроскептичні мотиви, в останні роки вони у нього переросли у відкриту антизахідну кампанію, в якій ЄС, його інституції та провідні країни-члени виступають як елементи колонізації та розпалювачі війни, що загрожують суверенітету та безпеці Словацької республіки.

Тож не дивно, що центральними темами його європейської кампанії є «мир» (його він вимагає не від Москви, яка його порушила і може будь-коли в односторонньому порядку встановити, а від таємничого «Брюсселя») і захист права вето як символу суверенітету. Виставлення опонентів цих позицій розпалювачами війни та зрадниками країни є лише логічним завершенням обраної ним стратегії.

На протилежному боці стоїть PS, яка у свою чергу інструменталізує радикальну риторику Smer як загрозу позиціям Словаччини в євроатлантичному просторі, чи вже через авторитарні внутрішні амбіції (скасування спецпрокуратури, контроль над громадським телебаченням шляхом зміни закону, і це лише найвизначніші зміни) або шляхом розриву альянсів і атакуванням найближчих союзників.

Згадані позиції хоч і є суперечливими, але їх об’єднує втягування зовнішньої та європейської політики у внутрішню боротьбу. У той час як Smer робить «Захід» джерелом нестабільності, загрозою безпеці та суверенітету, для партії PS є ризиком уряд Словаччини і вона сприймає європейські інституції як опори та гаранти демократії. У певному сенсі ці позиції можна сприймати як взаємодоповнюючі та взаємопідбадьорюючі.

Сумніви в перемозі прогресистів

Водночас вибори до ЄП у Словаччині завершують трійку виборів, причому парламентські виграв Smer, який сформував уряд, а президентські кандидат від коаліції Петер Пеллегріні. Тому прогресисти силкуються мобілізувати виборців, намагаючись виграти «хоч щось», тому що завдяки традиційно вищій участі «прозахідних виборців» вони донедавна були безперечними фаворитами на виборах до Європарламенту.

Однак впевненості в них у цьому не було.

Сумніви щодо перемоги прогресистів виходили з двох джерел ще до замаху. Перший – значне зростання участі до тридцяти-сорока відсотків, яке прогнозували коментатори і експерти. В інших країнах це були б середні чи низькі показники, але в Словаччині вони являють собою зростання в рази більше, порівняно з минулим.

По-друге, це приховані радикалізовані виборці коаліції, котрі живуть у важкодоступному світі конспірологічних сайтів і каналів соціальних мереж, і опитування їх не враховують. Їх сотні тисяч, вони суттєво змінили очікувані результати на парламентських і президентських виборах і можуть повністю обернути євровибори.

Все вищесказане було актуальне ще до замаху на Р. Фіца, після нього це все можна помножити на два.

Завдяки реакції представників Smer, а також внутрішньополітичним обставинам, шанси партії Smer на перемогу різко зросли. Замах мобілізував би її електорат за будь-яких обставин, до яких також треба зарахувати слабких коаліційних партнерів у вигляді соціал-демократичної партії Hlas та націоналістично-конспіративної SNS, від яких він може отримати подальшу підтримку.

Тому обставини, пов’язані з цьогорічними виборами в Європарламент у Словаччині, є ілюстрацією того, що ми повинні бути обережними у тому, чого собі бажаємо. Низька участь і майже повна відсутність дебатів на європейські теми роками були предметом громадської критики, але зміна цієї ситуації наразі не обіцяє якісного покращення.
 

травень 2024