Протести в Грузії  Шлях єдності: Як Грузія бореться за євроінтеграцію

Наприкінці травня парламент Грузії ухвалив закон «Про прозорість іноземного впливу», подолавши вето, накладене президенткою Саломе Зурабішвілі. Критики називають його «російським» і таким, що суттєво обмежує свободу слова, а також саботує заявку Грузії на вступ до ЄС.

Закон вимагає від усіх організацій, які отримують щонайменше 20% своїх коштів з-за кордону, реєструватися як «агент, що переслідує інтереси іноземної держави» – інакше їм загрожують штрафи.

У правлячій партії «Грузинська мрія» заявили, що новий закон необхідний, аби обмежити ймовірні іноземні спроби вплинути на внутрішню політику. Однак критики, зокрема у Венеційській комісії, переконані, що це антидемократичний документ і він загрожує євроінтеграційним перспективам Грузії.

Під час обговорення та ухвалення законопроєкту в столиці та інших великих містах Грузії відбулися масові протести під гаслом «Так – Європі. Ні – російському закону». За словами протестувальників, «російським» його називають, бо нагадує заходи, які Кремль використовує, щоб змусити замовкнути критично налаштовані організації, медіа та громадських активістів: масові арешти демонстрантів і фізичне насильство над ними.

Демократичні виклики

Зугдіді – одне з міст на заході Грузії, де місцеві жителі постійно збираються, щоб висловити свій протест. Місто розташоване на межі з ось уже понад як 30 років окупованим регіоном Абхазією. Якщо для грузинів Абхазія – це невід’ємна частина Грузії в стані «замороженого конфлікту», то для Росії – сусідня народна республіка та зона впливу на Кавказі. Ось чому протести на межі двох регіонів мають особливе значення, адже в прямому значенні цього слова показують зіткнення двох геополітичних реальностей – проєвропейської і проросійської.

Постійні мітинги тут організовує «Фонд громадянської солідарності», який утворили 2 роки тому для допомоги українському Покровську – місту-побратиму Зугдіді. З початком повномасштабного вторгнення місто прийняло чимало біженців з України. Нині їх там залишилось небагато. Більшість повернулись до дому, або ж переїхали до інших країн.

Арчіл Тодуа, один із засновників фонду та голова місцевого офісу Transparency International Georgia каже, що подолавши вето, уряд остаточно відмовився від демократії, а «російський закон», який намагається легалізувати парламент Грузії, спрямований на зникнення критичної, вільнодумної позиції в державі . «Це стосується не тільки неурядових організацій і медіа, –зауважує Арчіла, – а взагалі всіх, хто в майбутньому може мати критичну думку щодо влади. Кінцева мета – встановлення авторитарного російського режиму в країні, що унеможливлює європейську інтеграцію Грузії та загрожує незалежності країни. Хоча зусилля уряду – це одне, але тут набагато важливіше грузинське населення, абсолютна більшість якого наполегливо чинить опір зусиллям уряду, і я впевнений, що переможцем у цій битві вийде грузинський народ, а не уряд, який готовий здати країну Росії заради збереження влади» – вважає Арчіл.
  За кілька днів до ініціювання закону ще одна співзасновниця «Фонду громадянської солідарності», активістка Цабуня Вартагава була в США з ознайомчою поїздкою. «Я повернулася з купою нових ідей, і рівно за два дні був ініційований «російський закон», – розповідає жінка. – Усі мої ресурси, які можна було витратити на зміну свого оточення на краще, пішли на протести. Я ні секунди не думала здаватися, бо очікувала всього цього. Коли вето президентки було подолано, ми провели мітинг у Зугдіді. Бачила розчаровані обличчя моїх друзів. Один або двоє навіть плакали. Це були не сльози невдачі, це були сльози гніву. Через півтора місяця безперервних протестів те, за що всі боролися, зникло за секунду. Я підійшла до всіх і сказала, що все як і очікувалося, і ось – почнеться головний бій. На нас чекає важкий шлях до жовтня і ще більш важкий період виборів. На мій погляд, російський режим не захоче йти на вибори, проте в кінцевому підсумку все буде добре».
  Наразі єдиний план Цабунії залишитися і боротися до кінця, розмовляти з людьми в соціальних мережах або віч-на-віч і переконувати їх, чому їм слід прийти на вибори і чому голосувати за будь-яку політичну партію, крім «Грузинської мрії».

Поряд із санкціями, переконана Цабуня, важливо не забувати заповнювати інформаційний вакуум. За її словами, навіть у найменших селах громадяни мають знати, у чому переваги зближення з Євросоюзом і що може втратити країна, збившись зі шляху до нього.

«Кожна секунда перебування на акціях протесту уже історія, – вважає вона. – Стоячи на мітингу, я зазвичай тримаю рупор і ніколи не говорю сама. Просто дивлюся на всіх учасників акції і в думках обіцяю, що ми обов'язково це доведемо до кінця. Назавжди залишаться спогади про вуличних собак, які ночували з нами під час нічних протестів. Як заарештовували моїх друзів у Тбілісі та Зугдіді. Як нам махали солдати, коли ми проходили повз них у День незалежності Грузії. Як замість злості нас підтримують водії з машин на перекритих дорогах. Особливо емоційно мені запам'ятався виступ моєї подруги-біженки з Абхазії, яка зробила багато хорошого для розвитку молоді регіону. Пам'ятаю, як вона вийшла, з тремтячими руками і голосом вимагала відповіді, чому в нас відбирають майбутнє. Я тримала рупор і на мені були великі окуляри. Сльози текли по моєму обличчю і збиралися в них. Після промови ми почали марширувати, я дочекалася поки всі не пішли, а потім зняла окуляри, щоб витерти сльози».
 

 

Серед постійних учасників протестів на вулицях Зугдіді – люди з обмеженими можливостями. Один із них – засновник і керівник Асоціації інтеграції та розвитку людей з обмеженими можливостями «Хангі» Руслан Саджая. «Основною мотивацією мого виходу на мітинги є боротьба з дискримінаційним законом, який поряд із загальним прогресом країни перешкоджає створенню кращих умов життя для людей з обмеженими можливостями, відокремлює нас від країн, що допомогли нам досягти низки якісних змін, які дають нам наочні приклади, як можна захистити права людей з обмеженими можливостями та людей загалом... їхню рівність, справедливе та безпечне середовище для всіх» – вважає Руслан.
  Він порівнює грузинське сьогодення із радянським періодом, коли, за його ж словами, всіх обмежували заради власного добробуту партійців і коли робили тільки те, що хотіла влада. «Те, що зараз робиться для людей з інвалідністю, навіть державні програми, реалізується з фінансовою допомогою іноземних донорів. Вони навчили нас проводити дослідження, складати плани дій, співпрацювати з урядом. Закон завдасть шкоди інвалідам. І так буде не тільки з інвалідами, а й в усіх напрямках» – переконаний чоловік.

Руслан сподівається, що партнери не допустять, щоб долю Грузії було передано «імперіям зла»: «Я не знаю, що мають робити країни ЄС. Але впевнений, Захід прекрасно усвідомлює наявність важелів додаткового тиску проти Євросоюзу і цивілізованого світу шляхом поміщення Грузії в китайсько-російську орбіту. Я сподіваюся, що вони не дозволять «імперіям зла» чинити на них цей тиск».

Нана Шеданія – соціальна працівниця. Працює в цій сфері вже 9 років і намагається бути підтримкою для місцевих сімей і молодих людей. Нана, як і Руслан, є вимушеною переселенкою з Абхазії. «Мені було 5 років, коли ми виїхали із Сухумі, я взагалі пам'ятаю єдине, що від нашого будинку залишився ключ від ретельно замкненого будинку мого батька, – пригадує жінка. – Щодня він розповідав мені про Сухумі, річку Келасурі. Одного разу він втратив надію повернутися... А я хочу повернутися в Сухумі і доторкнутися до всього, що люблю. Неважливо, як називатиметься закон, на основі якого Росія спробує реалізувати свої інтереси – знову панувати над Грузією. Тому я на кожному мітингу. Російський закон упускає шанс грузинів і абхазів повернутися один до одного. Він відбирає шанс бути єдиною, вільною, незалежною, європейською країною!»

Нана не любить виступати з промовами на мітингах. Надає перевагу справам. «Однак під час одного з мітингів я відчула, що щось тримає мене в горлі, ніби душить, – говорить надломленим голосом Нана. – Це була образа, злість, біль. Я не витримала і вийшла з промовою. Не пам'ятаю порядку слів, які я там вимовила, але мені було важко тримати мікрофон, навіть двома тремтячими руками. Я закінчила свою промову голосом, що плакав, бачила, що багато людей плакали разом зі мною. Нам боляче від того, що нашу Батьківщину продали. Нам прикро, що продавці нашої Батьківщини – грузини».
  Нана сподівається, що грузинський народ не здасться і буде боротися до кінця за європейське майбутнє. «Доля поставила в сусіди тирана Росію, це дуже важкий хрест... ми століттями були завойовані Росією, нарешті позбулися цієї епохи і тепер, коли шанс для Грузії приєднатися до великої сім'ї Європи такий близький, дуже важливо, щоб Європейський Союз не залишив нас у цій битві. Потрібно вжити відповідних заходів, а точніше дати адекватні відповіді всім зрадникам, застосувати персональні санкції проти всіх тих людей і членів їхніх сімей, які перешкоджають процесу європейської інтеграції Грузії. Усі, хто загрожує європейському майбутньому країни, має отримати відповідну відповідь. А грузинський народ обирає європейське майбутнє!»

Захищаючи свободу

«Я хочу, щоб мене ніхто не затримував за критичну думку або фотографії. Я не хочу, щоб уряд називав мене агентом, що вже сталося в Росії, і через що кільком моїм колегам довелося покинути дім. Я не хочу, щоб це повторилося в моїй країні», – говорить Іраклі Гамсахурдія, відеооператор і фотограф з Абхазії. Працює в цій сфері вже 10 років. Каже, що своїми світлинами вже давно демонструє суспільству проблеми, яких вдосталь у маленьких містах.
  В Зугдіді Іраклі назвали цифровим літописцем сучасної історії. «Запровадження російського закону кинуло мене зовсім в іншу колію, я повністю перейшов на акції, водночас беру замовлення, прийняті до запровадження закону, і тим самим підтримую мою сім'ю. Моя мотивація – двоє моїх дітей, я хочу залишити їм вільну країну і також хочу займатися улюбленою справою. Працюючи над репортажем, спостерігаю за емоціями людей. Відчуваю, що тепер ми частина чогось великого і єдиного. Я був на акціях у Тбілісі кілька разів. Якось раз перебував дуже близько до епіцентру і мені довелося вдихнути велику кількість газу, стало дуже погано. Пам'ятаю, як дівчина, що стояла поруч, промила мені око фізіологічним розчином, інша дала води... Пізніше я шукав їх, щоб подякувати, але не зміг знайти. Коли прийшов додому, не міг спати. Люди, яких я зовсім не знав, здалися дуже знайомими, і це дало мені потрібну підтримку і мотивацію, щоб піти на наступні мітинги. Таке відчуття, що це моя друга сім'я» – переконаний фотограф.

На завершення розмови він говорить про необхідність більш активного залучення західних партнерів, особливо Євросоюзу. «Звичайно, їхня роль має для нас велике значення, я очікую від них більшої жорсткості щодо зла. З деякими людьми дипломатія не працює, і що швидше вони це зрозуміють, то скоріше буде надано допомогу свободі» – підсумовує Іраклі.

Люди не дорівнюють владі

Серед протестувальників зауважуємо жінку з хлопчиком-підлітком, закутаним в український прапор. В руках у них транспарант. Виявляється, Женя та її син Федір із Росії. Вони покинули країну два роки тому, коли Росія напала на Україну.
  «Перший раз потрапила на протест проти «російського закону» торік, – пригадує. – Вийшли з чоловіком гуляти, побачили ходу і, ні секунди не думаючи, забігли до магазину за прапорами Грузії та України і приєдналися до ходи». Женя каже, що майже вперше в житті може дозволити собі розкіш висловлювати думку і протестувати, не замислюючись. Однак вона побоюється, що ситуація і тут дійде до плачевної цензури.

Переконана, що найголовніше зараз – це участь тих країн, які можуть мати реальний вплив на цей процес. «Жодних компромісів – жорсткі санкції для всіх, хто брав участь у розробці й ухваленні закону, і в жодному разі не позбавляти Грузію статусу члена в кандидати Євросоюзу, – переконана Женя. – Це означатиме одне – Євросоюз програв, а Путінізм знову переміг. Навпаки, прискорити цей процес. Докласти всіх можливих зусиль, щоб восени в Грузії не було навіть можливості фальсифікувати вибори, і якщо ця фальсифікація все-таки станеться, беззастережно визнати цю владу нелегітимною. Не робити нічого, що відкочувало б Грузію назад у бік підпорядкування Росії, і всіма силами витягати з чіпких лапок імперії. Якомога більше висвітлювати протести в медіа, щоб ні в кого в Європі та світі не було сумнівів у тому, що люди в Грузії не дорівнюють владі, і люди хочуть іншого».

червень 2024