Порятунок замків у Словаччині   Нове життя руїн

У Словаччині близько 170 замків і замкових руїн. За колишнього режиму влада звертала увагу лише на деякі з них. Решта були приречені злитися з місцевістю. Коли зміна режиму відкрила шлях для громадянської активності, волонтери знайшли дорогу до руїн. Адже ефективна система підтримки з боку держави припинила працювати, і ніхто не знає, що буде в наступному сезоні.

Зараз 9 листопада, але над меандром Вагу ще тепло. Волонтери могли взяти ще одну робочу суботу та продовжити роботу на стінах Старого замку. У цей час на півночі Словаччини зазвичай значно холодніше. Але цього року ще можна мурувати за традиційними технологіями. На щастя. Бо кошти на реставрацію пам’яток національної культури з програми Міністерства культури Словаччини «Відновимо наш дім» у сезоні 2024 року затримувалися. Міністерство зазвичай укладало контракти з успішними претендентами навесні, щоби вони могли працювати в теплу пору року. Тепер це сталося тільки в жовтні. Роботи на замках зупинилися, одні ентузіасти брали кредити, щоби не втратити весь сезон, інші робили хоча б найнеобхідніше в дрібних масштабах і самотужки. Проте мурувати можна лише до приморозків, а ті, хто отримав грантові гроші, мають витратити їх до кінця року. На це пішов Рудо Мліх, директор Асоціації збереження Старого замку – «castrum Warna». Руїні терміново потрібно законсервувати небезпечні стіни, з яких падає каміння.
 

Бій з вітряками

Рудо Мліх вивчав історію. Кілька разів працював у Л’єтавському та Грічовському замках, де вже розпочалися ремонтні проєкти. Але в основному фотографував замки, адже фотографування – одне з його захоплень. Тобто, було. «Зараз у мене на це дуже мало часу, оскільки я ремонтую замок», – пояснює він. Також фотографував Старий замок. Незважаючи на те, що він є найстарішим в околицях Жиліни, його ніхто не намагався відремонтувати. Влада про нього навіть забула. Лише у 2017 році його оголосили пам’яткою культури національного значення. Шість років тому Рудо зібрав групу ентузіастів і вони розпочали роботи.

Зі Старого замку відкривається чудовий краєвид на меандр річки Ваг, а від автостоянки можна легко дійти пішки. Коли ви дивитеся вниз на річку, ви все ще можете визначити, де колись був брід. Сьогодні жвава дорога веде іншим берегом, але колись потрапити в північні райони можна було лише нижче Старого замку. У ньому збирали мито. Рудо Мліх пояснює, що замкова гора могла бути заселена з доісторичних часів. Поки що найдавніші знахідки - кельтські, з Латенської культури, датовані двомастами роками до нашої ери. «Старий замок втратив своє значення як митний пункт, коли технології розвинулися, і дорогу перенесли на інший берег річки», — каже він.
 
У Словаччині близько 170 замків і замкових руїн. За колишнього режиму влада звертала увагу лише на деякі з них. Решта були приречені злитися з місцевістю. Коли зміна режиму відкрила шлях для громадянської активності, волонтери знайшли дорогу до руїн. Почали чистити та ремонтувати замки. Оскільки це національні культурні пам’ятки, будь-яке втручання необхідно узгоджувати з органами охорони пам’яток. Таким чином, усі ремонтні роботи мають поважати genius loci середньовічних будівель і виконуватися оригінальними методами.

У Старому замку наразі мають на меті відремонтувати найкритичніші частини зруйнованих стін. «Це схоже на боротьбу з вітряками», — каже Рудо Мліх. — Камінь продовжує падати».

Неймовірна компанія

Колись це була величезна будівля, 150 метрів завдовжки, 35 метрів у найширшому місці, за архівними документами вона мала 45 кімнат. Сьогодні дві третини вражаючого замку зруйновано. Рудо Мліх показує мені залишки замкової кухні в одному з бастіонів. На старих стінах досі видно чорну кіптяву. Майже непомітний виступ над нашими головами колись був частиною превету — замкового туалету, який складався з круглого отвору над замковим валом.

Волонтери хочуть зберегти стіни і, коли буде можливість, зробити невеличку виставку під дахом замку. Вони вже мають криту територію. Може, вдасться провести до замку електрику, під ним будують гірську хатину. Неважливо, що робота йде повільно. «Так зберігається genius loci. В Угорщині зараз для пам’яток використовують бетон. Так втрачається їх цінність. Я сподіваюся, що ми ніколи не підемо цим шляхом в Словаччині», – каже Рудо. Мене дивує, що він боїться висоти, трохи боїться стояти на краю урвища – але вранці, як кажуть, був на риштуваннях. Сміється, що якось звик. Ну, для важкої роботи на висоті наймають досвідчених. Вони можуть собі це дозволити завдяки ресурсам програми «Відновимо свій дім». Починали з 11 тисяч євро на рік, у 2023 році отримали 51 тисячу євро. Рудо переконаний, що за 100 тисяч євро на рік стіни та експозицію закінчили б за десять років. Залучити безробітних, які могли б сезонно працювати на реставрації пам’яток культури через проєкт Мінсоцполітики, вони не змогли, бо не мають координатора, який би день у день був із ними на замку.
 
Тому радше покладаються на волонтерів. Близько п'ятеро їх зустрічається в замку щосуботи. «Той, хто не зацікавлений у розбудові своєї країни, не стане волонтером. Ми хочемо, щоби тут було мальовниче. Щоби тут добре жилося. Безкоштовно ремонтуємо державні пам’ятки. Але ми повертаємось до поганих часів, бо державна підтримка зменшується», – каже Рудо. – Ми робимо це не для себе». Мовляв, Старий замок згуртував групу чудових людей. «Влітку навіть додому не хочеться... Я вірю, що кожен поганий період колись закінчиться. Сподіваюся, ми зможемо це зробити, і я збережу цю хорошу команду. Якщо ні, я прийду сюди сам».

Сотні безробітних

Кажуть, гірших часів «замківці» ще не переживали. Голова асоціації «Врятуймо замки» Ратібор Мазур спершу згадує про кращі роки: у 2011 році пілотний проєкт програми Міністерства культури «Відновимо наш дім» розпочався з підпрограми залучення безробітних до відновлення культурної спадщини у замках Угровец і Шариш. Через рік до них приєдналося десять локацій, а наступного — десятки. До 2021 року громадські об’єднання, які займалися реставрацією замків, могли щороку писати проєкт, отримувати кошти на матеріали, необхідні дослідження та експертів, а також сезонно працевлаштовувати людей із служб зайнятості – в окремі роки їх було понад вісімсот. Робота над замками йшла швидко.

Ратібор Мазур тринадцять років реставрує замок Ревіште. Там він побачив позитивний вплив цих проєктів. «Кожного сезону ми були підготовлені, знали, як все спланувати заздалегідь, що будемо робити. Це також позитивно вплинуло на шукачів роботи. Серед них було багато представників ромської громади. Вони працювали в замку, а деякі з них потім отримали постійну роботу на заводах в околицях. Цьому проєкту нам дійсно заздрили навіть за кордоном».
 
Однак уряд Петра Пеллеґріні не продовжив проєкт. У 2022 році з коштів для ромських громад вдалося виділити гроші на новий проєкт під назвою «Люди і замки». У 2022 та 2023 роках через нього 465 осіб отримали роботу для реставрації 25 пам’яток культури. Ратібор Мазур пояснює, що умовою було працевлаштування щонайменше 60 відсотків людей із ромських громад. «Це було лише для населених пунктів у кадастрах муніципалітетів, які потрапляють в Атлас ромських громад. Нам вдалося залучити замок Ревіште, Ревіштське Підзамче є частиною міста Жарновіца, де проживає ромська громада. З 18 працівників у нас було 13 ромів. Іронія полягала в тому, що, наприклад, село Ясенов біля міста Гуменне не змогло взяти участь. Села Ясенів в Атласі немає. Однак у попередні періоди там працювали роми з Гуменного». Проєкт має продовжитися наступного року, і в ньому більше немає умови працевлаштування людей із ромських громад.

Втрачений сезон

Однак, за словами Ратібора, багато хто втратив сезон 2024 року. «Комісії зібралися із запізненням, Мінкульт оцінив проєкти лише у вересні. Деякі заявники позичали гроші. Це абсолютно екстремальний випадок – коли ти ремонтуєш державну пам’ятку і береш на це гроші в банку», – вважає Ратібор. – Гроші від проєкту надійшли в жовтні. Багато хто їх не прийняв. Умовою було реінвестувати їх до кінця року. В замках переважно мурується. Ви повинні зробити це до кінця вересня, до перших приморозків, і традиційний вапняний розчин матиме ще чотири тижні гарної погоди для висихання».
 
До замку Ревіште відвідувачі можуть дістатися після короткої прогулянки лісом. Звідси відкривається прекрасний краєвид на річку Грон та околиці. Сам замок має імпозантний вигляд. Тут можна побачити багаторічну працю, з 2012 року тут працює Асоціація порятунку замку Ревіште. «Я відвідав замок 14 років тому. Це був зарослий торс. Я почав шукати варіанти підтримки. Я знав, що треба створити громадське об’єднання і отримати дозволи в державних лісництвах як власників землі, в місті, в установах, що відповідають за  пам’ятки... Це було не так вже й складно. Тож я взявся за це зі своїми друзями», — розповідає Ратібор. До цього він просто реконструював історичний будинок у місті Модра та міщанський будинок у місті Банська Штявниця. «Мені подобалося зберігати максимально точне зображення їх початкового стану».

Намір волонтерів – стабілізувати руїну, зробити виставку в критих приміщеннях та екскурсійні маршрути з безпечними сходами та перилами. Сьогодні відвідувачів чекають у замку, вхідний квиток у розмірі двох євро можна оплатити готівкою або текстовим повідомленням, і Ратібор сподівається, що через два роки Ревіште запрацює в нормальному режимі.
 

Повільно до мети

На Ревіште знаходили черепки, дрібні монети, частини зброї, наконечники стріл, кулі від вогнепальної зброї, ґудзики, пряжки, шпори. Але також і музичні інструменти – наприклад, дві барабанні палички. «Нічого особливо рідкісного, але це доповнює картину життя в замку», — міркує Ратібор. Найбільше його захоплюють керамічні кахлі з печей. «Багато видів, — уточнює він. — Тож раніше постійно модернізували інтер’єри. У них були гарні печі з різними сюжетами. У нас є підказки щодо того, що це були за сцени, але ми все одно будемо проводити дослідження та плануємо спеціальну публікацію про них».

Ремонт замку розрахований на роки і десятиліття, вимагає від людини присвячувати йому кожну вільну хвилину, а також багато праці та фізичних зусиль. Однак Ратібор насолоджується цим повільним, важким шляхом до мети, а не миттю, коли одного разу в майбутньому «це буде зроблено» і йому більше не доведеться присвячувати себе замку Ревіште. За його словами, поступова, повільна реставрація людьми, яким це подобається і які таким чином будують стосунки з нашою історією та пам’ятками, краще, ніж масова підтримка та наймання великих компаній без необхідних знань. «Ми радіємо, коли відвідувачам подобається замок. Коли говорять про те, як тут було десять-п'ять років тому і наскільки гарніше зараз. Нам приємно, коли запитують, що ми знайшли під час археологічного дослідження і як воно насправді відбувається. Наш шлях – повільний, потрібно чуйно відремонтувати пам’ятку. І неважливо, що це займає багато років».

З мінімальним бюджетом

Замок Чабрадь вважається єдиним замком у Словаччині, з якого не видно жодної цивілізації. Від лазу, куди ще веде вузька асфальтова дорога, треба йти близько сорока хвилин лісом і аж наприкінці піднятися на пагорб. Коли Альберт Лойдл приїхав сюди вперше 27 років тому, здавалося, що він збирається знайти Сплячу Красуню в замку. «Ми пройшли лише три метри від в’їзних воріт. За ними були зелені джунглі. Я цілий тиждень проламував собі шлях у верхній замок за допомогою мачете. Минуло три роки, поки я обійшов весь замок», — згадує він.
 
Замок Чабрадь залишився набагато безлюднішим, ніж замкові руїни, які можна було побачити. Він належав сусідньому селу Чабрадський Врбовок, але це маленьке село, і ремонт замку був йому не під силу. Альберт Лойдл і його друзі заснували громадську асоціацію «Rondel». Роки йдуть, повільно, поступово, силами кількох ентузіастів і з мінімальними коштами ремонтують мури замку. Вони організовують більшу весняно-осінню бригаду, і троє-четверо з них збираються там хоча б один вихідний на місяць. Зі самого початку потрібно було багато експериментувати з оригінальними технологіями. Альберт каже, що він спробував чимало з того спочатку у власному будинку. Вони використовують лише чисте негашене вапно, гасячи його на місці. Їм вдалося перекрити деякі будівлі. Проте замок є центром природного заповідника з п’ятим ступенем охорони, тому навіть серйозні втручання не допускаються, а інформаційна дошка стала таким собі винятком з правил.

Замок, який має ядра

В асоціації «Rondel» не беруться за великі проєкти. У них немає нікого, хто міг би здійснювати будівельний нагляд у замку, тому найняти претендентів з Центру зайнятості для них не вихід. «Більше того, нам було б важко це реалізувати. Навіть волонтери повинні мати власний транспорт. У вихідні до села Чабрадський Врбовок ходять лише два автобуси. Звідти ще вісім з половиною кілометрів. Найближче місто з хорошим автобусним сполученням знаходиться за 25 кілометрів», – пояснює Альберт. За його словами, в спартанських умовах проживання в замку можуть провести кілька ночей лише мотивовані волонтери. А порівняно з минулим, це буквально королівські умови: дерев’яна підлога в критій будівлі, вода з колодязя за якихось сімсот метрів від замку, газовий пальник та багаття на подвір’ї.

У перші роки волонтери все оплачували зі своїх коштів. В іншому випадку вони працюють переважно за рахунок невеликих грантів і 2 відсотків, які кожен міг би надіслати від податку на прибуток обраній неприбутковій організації. Таким чином, «Rondel» збирав 2000-2500 євро на рік, і його учасникам вдавалося обходитися цим бюджетом. Однак наразі уряд змінює спосіб перерахування 2 відсотків податків – з 2025 року люди зможуть вибирати між підтримкою некомерційних організацій і переказом грошей батькам. Волонтери знають, що втратять частину своїх прихильників. Великі гранти, зокрема програма «Відремонтуй свій дім», потребують п’ятивідсоткового співфінансування. Учасникам «Rondel» не до цього. Оскільки їх небагато, і вони не можуть використовувати важку техніку, Альберт вважає, що консерваційні роботи на руїнах можуть тривати десятиліттями.
 
«Ми сміємося, що ми — замок, який має ядра». Альберт пояснює, що вони знайшли п’ять великих кам’яних ядер у замковому рові, а інші замуровані в стінах. «Це ядра для великих метальних пращ, так звані требюшети, які використовувалися при підкоренні середньовічних замків у XII-XV століттях – потім їх витіснили гармати. «А ядра залишилися як декорації, знущання: дивіться, інші нас намагалися завоювати і не дістали», — міркує Альберт. — Замок витримав кілька облог».

Нотатки з гостьової книги

В архівних документах замковики знайшли згадки про замок Літава та занедбаний замок Літава. Літава — оригінальна назва замку Чабрадь. Але занедбана Літава? Одного разу вони провели експедицію у співпраці з офісом пам’яток Банської Бистриці і справді знайшли номер 2, краще сказати номер 1, бо він існував раніше, за кілька кілометрів нижче за течією річки Літави. Власники покинули його в першій половині XIV століття через майнові суперечки та розташування в стратегічно невигідному місці, що не дозволяло модернізувати укріплення. Виявили лише рельєфні зміни. Земля вже поховала стіни. «Ми хотіли зберегти це місце в секреті. Але про це опублікували в Будапешті, і за два роки це місце розграбували «чорні археологи». Як багато інших пам’яток без охорони в нашій країні», – констатує Альберт.
 

У 1812 році Чабрадь згорів. Проте садиба в підзамчі продовжувала функціонувати, тут була решта майна та помешкання управляючого. За традицією відвідувачі ще розписувалися в книзі відвідувачів замку. «У нас вона зберіглася від середини XVIII до кінця XIX століття, — каже Альберт. Її планують видати у книгарнях. Це дуже цікаве чтиво. Там усі можливі мови з моменту винайдення світу. Іврит, польська, латинська, російська, словацька, угорська, італійська, чеська... У замку існувала традиція, що скільки ночей гість там проводить, стільки ударів отримує дощечкою для нарізання їжі. З нею пов’язано багато смішних віршів».

Пошук в архівах історії замку – більш складна частина роботи. Але також потрібно знати, як класти камінь. Перш ніж дозволити волонтеру працювати над кладкою, Альберт дозволяє йому її скласти. Кажуть, для цього потрібне відчуття. Хтось не може зробити так, щоби каміння тримало ряди і стіна не розсипалася. Для інших це природно. Альберт нікуди не поспішає. За його словами, шлях є метою, а ручна робота на руїнах приносить йому задоволення. «Я усвідомлюю відповідальність. Працюю над собою. Завдяки реставрації я вивчив чимало технік. І мені ще багато чому потрібно навчитися. Зараз працюю з деревом. Спостерігаю за пальцями наших теслярів. Плануємо добудувати в’їзний міст над третіми воротами. Я з нетерпінням чекаю цього». Цю статтю опублікували в рамках проекту PERSPECTIVES – нового лейблу для незалежної, конструктивної та мультиперспективної журналістики. JÁDU реалізовує цей проект, який співфінансується ЄС, разом з шістьма іншими редакційними командами з Центрально-Східної Європи під керівництвом Goethe-Institut. >>> Дізнайтеся більше про PERSPECTIVES

грудень 2024