Культурні протести в Словаччині  Шлях смолоскипа: Стань за культуру в містах Гуменне, Пряшів та Спишська Нова Весь

З вересня 2024 року в Словаччині страйкувало понад чотири тисячі працівників культури. На підтримку вимог культурної громадськості взимку організували естафету-протест «Словацький культурний смолоскип». В період з 17 листопада до 12 грудня. 2024 року символічний смолоскип щодня подорожував з одного міста до іншого, поступово рухаючись із Гуменного на сході країни, звідки він стартував, на захід, до Братислави. Репортерка Ґрета Чандова для онлайнового часопису JÁDU у п’яти містах східної Словаччини поспілкувалася з людьми, які вирішили підтримати протест як глядачі культурних заходів або як працівники культури, про те, що спонукає їх брати участь.

«Що закінчиться? Нічого не закінчиться, не бійтеся. Чому ви, молодь, досі боїтеся? Я вже пройшла ще й не такими періодами, всіляке відбувалося і відбувається! Навіть якщо здорового глузду немає, не може дійти до такої стадії, щоби культура розвалилася», – жінка з беретом стоїть перед Обласною галереєю в Пряшеві на місці проведення протесту «Словацький культурний смолоскип». Спочатку з виразно конфронтаційним тоном, але, зрештою, з музикантами Мартіном Гусовським та Катариною Кощовою, які прийшли підтримати протест, вони збігаються в поглядах.

Чому хвилювання виправдані, а нинішня ситуація безпрецедентна, узагальнила громадянська платформа Open Culture! і комітет Культурного страйку у 80-сторінковому звіті про завдану шкоду в культурній сфері під керівництвом міністерки Мартіни Шимковічової та генерального секретаря Міністерства культури Словацької Республіки Лукаша Махали, які з осені 2023 року очолюють це міністерство.

Список довгий, наслідки миттєві. Від повного паралізування схем дотацій, які є вирішальними для мистецької діяльності та догляду за пам’ятками, ігнорування оцінок експертів, взяття під контроль суспільного телебачення та радіо до масштабних кадрових чисток. Вони звільнили експертів і експерток не лише з міністерства, а й з керівництва закладів, призначених у районах, від Словацької національної галереї до Спішського музею в місті Левоча, і все це неодноразово супроводжувалося погрозами та залякуваннями. Дезінформація та конспірація, а також словесні атаки та дифамація ЛГБТІ+ людей, відмова від підтримки культурних проєктів їхніх організацій чи створення наративу про специфічну форму національної культури стали повсякденною реальністю.

Платформа Open Culture! разом із мережею словацьких культурних центрів Anténa організували естафету-протест «Словацький культурний смолоскип» на підтримку вимог культурної спільноти. В період з 17 листопада до 12 грудня 2024 протест щодня переходив з міста в місто. Символічний смолоскип поступово переміщувався зі сходу країни, з міста Гуменне, де він почався, на захід, до Братислави. У п’яти містах східної Словаччини ми поговорили з людьми, які вирішили підтримати протест як глядачі культурних заходів у місті або як працівники культури (від освітлювача в театрі до клерка в Офісі пам’яток), що спонукає їх до участі.
   

«Запалювання» смолоскипу в місті Гуменне

На площі в Гуменному спочатку тихо. Як для листопаду, то особливо холодно і сухо. В такий холод батарейки в моєму фотоапараті розраджуються майже до нуля. Мені вдається розігріти їх в одному закладі на площі, який сьогодні є єдиним відкритим – неділя і державне свято, естафета-протест починається в День боротьби за свободу і демократію, річницю Оксамитової революції. У Вігорлацькій бібліотеці горять свічки для Мартіни та Яна, і люди потихеньку починають збиратися перед входом, щоби символічно запалити смолоскип. Протест пройде містом, маршрут пролягає повз важливі культурні простори, які брали участь у протесті.

Поступово зупиняємося біля книгарні «Na korze», мистецького та громадського центру NERV Platform, History Art&Music Club, Міського культурного центру і, нарешті, біля музею «Вігорлат». Перед кожним закладом смолоскип передається комусь іншому. Діти привносять свою радість до цього дійства, захоплено тримаючи смолоскип або бігаючи навколо нього. Лунають сильні промови і думки, навіть один вірш. Усі вони без штучного пафосу, виглядають гідно і якось цивільно, спікери також діляться особистими переживаннями. Родинна та дуже дружня атмосфера додає всьому вечору певної сердечності та солідарності.

Пан освітлює мобільним телефоном кожного, хто дорогою пише в подорожній хроніці, в якій люди залишають напучування та свої побажання словацькій культурі. Його звуть Петер і він працює у сфері промисловості. Каже, що його злить те, що все міністерство контролює одна необрана особа, яка в минулому працювала в правоекстремістській партії «Республіка», – це Лукаш Махала. «У медіа ми чуємо свідчення людей, які пішли з міністерства, і все це ґрунтується на помсті та створенні ворогів з акторів, закладів культури, меншин, – говорить Петер. – Я сам належу до угорської меншини, але приїхав підтримати словацьку культуру, тому що культура не має національності, культура є культура, а не такі безглузді речі, що культура має бути тільки словацькою. Це має бути відкриття світу, людям, поширення добра, а не злості, помсти. Тому я тут і буду приходити постійно».
 

Разом із дружиною Адріаною, яка працює в будівельній компанії, вони є постійними відвідувачами культурних заходів міста. За словами Адріани, те, що освічені люди отримують «тавро освіти», також є дуже поганою новиною для Словаччини. «Нинішній уряд спілкується мовою ненависті, брудно, вульгарно й безсоромно, і це також є тригером ворожнечі в суспільстві». Конфедерація профспілок Словацької Республіки також прокоментувала риторику членів урядової коаліції щодо працівників культури. Вона відкидає будь-яке створення двох груп громадян і створення конфлікту між ними: «І часто згадувана «кав’ярня» (слово, яким таврують художників і розумових працівників), так само як і працівники важких робочих професій можуть однаково стикатися зі складними умовами праці», – пише Конфедерація у своїй заяві.

Пані Адріана також розповідає про події в місті, які вважає позитивними, передусім те, що Гуменне – це «Місто культури 2024», і про можливості, які це принесло. «Та різноманітність – це щось надзвичайне, тому що цей проєкт охоплює всю культурну структуру в місті. Літературні вечори, мистецькі простори, театри, музика – це фантастика. Це все фінансує Фонд підтримки мистецтва, і було би завдано величезної шкоди іншим містам, якщо б вони не запустили його наступного року».
 

«Місто Гуменне є дійсно далеко не лише від економічних, а й від культурних центрів. Досі у нас тут була традиційна культура, народна культура, навіть великі театри приїжджали, але гуменський глядач мав небагато можливостей, якщо не подорожував, відчути сучасне мистецтво в його різноманітних формах і жанрах». Олександра Гарванова, яка керує та творить книгарню «Na korze», розповідає про свою мотивацію стати частиною команди «Міста культури 2024» і створити умови для презентації сучасного мистецтва в місті та «дати аудиторії можливість вирішувати, чи конкретне мистецтво для них, чи ні». Метою проєкту є також з’єднання інституцій усталеної та неформальної культур, меншин, програм для русинської, ромської, угорської чи єврейської культури. Також вдалося розпочати співпрацю між чотирма початковими мистецькими школами, які раніше конкурували між собою, а тепер створюють спільні програми.

Катаріна Матушковічова з Міського центру культури тримає смолоскип і висловлює побажання змін не лише «вгорі», а й у мисленні людей, щоб вони хотіли шукати більше стимулів через мистецтво, щоби хотіли більше думати, аби збільшилася відвідуваність на заходах, на концертах та в кіноклубах.

Кошице, бібліотека, пієтет

Кошицька частина естафети закінчується перед відділком поліції Словацької Республіки на вулиці Прібіновій, де люди запалюють свічку за пана Любомира, який став жертвою жорстокості поліції. «Культура – це також те, як ми ставимося одне до одного», – починає свої слова на його честь, а також про людяність Дорота Кендерова, директорка Східнословацької галереї. «Так, і культура політичної відповідальності також є культурою», – додає Зузана Псоткова, перформерка і співзасновниця центру «Tabačky Kulturfabrik». Люди різного віку запалюють свічки, накрапає дрібний дощ, з хвилину ми мовчки стоїмо і дивимося.
 

«Як вашу роботу можуть оцінювати люди, які її не розуміють і не є компетентними. Дуже складно підготувати проєкт чи діяльність, яка б їх зацікавила чи була б гідною їхньої підтримки», – каже Зузана Псоткова про розвал словацького Фонду підтримки мистецтва. Правління фонду, який виділяє фінансову підтримку мистецтву в Словаччині, наразі виведено з ладу кандидатами міністерки культури тим, що вони не відвідують засідання.

Моніка Кіцова працює в Державній науковій бібліотеці в місті Кошице. До них також на роботу приходять різні незрозумілі вказівки, коли їм з одного боку затверджують фінансові кошти, але вони повинні їх використати за місяць. «Тоді ви бачите безглуздість використання, яке є абсолютно неефективним, марнотратним і суперечить усім принципам, про які вам розповідали до того моменту» – розповідає вона.

Її непокоїть те, що Міністерство культури не цікавиться бібліотеками, галереями та музеями, і наголошує на проблемах невеликих закладів, які стають ще більш виразними на додачу до багаторічного недофінансування галузі. «Наприклад, невеликі сільські бібліотеки покладаються на Фонд підтримки мистецтву, вони отримують кошти в першу чергу з нього, щоби мати змогу проводити заходи чи купувати сучасну літературу. На даний момент, з паралічем і втратою професійної довіри до фонду, для них це екзистенційна криза», – говорить Моніка Кіцова. Наприклад, вже тривалий час є незадовільними умови для складів та сховищ книжок, тобто речей першої необхідності, що також впливає на громадськість: «Згідно зі законом, бібліотеки також зобов’язані охороняти бібліотечні фонди. І якщо у вас є будівлі, до речі, пам’ятки національного значення, а склади валяться на голову, є пліснява і вони не підходять для сучасного депозитарію XXI століття, то це впливає на базову місію бібліотеки. Коли ти оприлюднюєш річний звіт про свою діяльність, може, прийти один чиновник з міністерства, він півтори години слухає звіт, киває головою на знак згоди і йде. Це відсутність інтересу, навіть глухота до базових проблем».

За кордоном бібліотеки стають сучасними культурно-просвітницькими центрами. За словами Моніки, ми навіть не можемо говорити про якийсь прогрес, бачення, щось на майбутнє, тому що в цій ситуації це абсолютно нереально. Вона бажає, щоби не пропало те, що є добре: «Для мене бібліотека – це не сховище книг, це не просто місце, куди я просто приходжу взяти книгу і почитати. Для мене це живе місце, де я можу вчитися, де я можу побути на самоті, де я можу бути в групі, де я можу розважитися, такий мультипростір різних ситуацій, які я можу там пережити. І, можливо, я хотіла би, щоби це вижило».
 

Моніка також бере участь у активних діях, пов’язаних із доглядом за пам’ятками. У рамках Ініціативи сучасної архітектури, вони також говорять про нечутливі реконструкції, поточні загрози та потенційні втрати культурної спадщини, особливо у східній Словаччині. Тож вона зблизька бачить підхід уряду до пам’яток, що посилює її розчарування: «Бувають мультикризи, а це мультирозчарування. Мені дає надію хвиля солідарності, навіть серед моїх колег, які, можливо, не публічно, але точно всередині закладу хочуть працювати в культурі, у них є рішучість, але питання в тому, якою ціною. Тому я власне й написала заяву на звільнення і йду з бібліотеки».

Естафета в місті Кошице розпочалася від Східнословацького музею, який надав стілець, щоби люди могли зручно сидіти, пишучи побажання в хроніках «Культурний смолоскип», під час зупинок в «Tabačka Kulturfabrik», в книжковому магазині «Artforum», у Східнословацькій галереї, в театрі «Perón», в галереї «Šopa» та театрі «Thália». У кінотеатрі «Úsmev» ми розмовляємо з Олівером Шимчиком, який уже третій рік працює оператором на Словацькому телебаченні: «Моя професія – це таке ремесло, що абсолютно не вплине на мою частину роботи, але вплине на те, які теми будуть висвітлюватися, а точніше, які теми не розкручуватимуться і цілеспрямовано викидатимуться». Останнім часом він любить дивитися особливо хороші фільми в кінотеатрі, а сьогодні прийшов підтримати ідею протесту. Це також відображає зміни в RTVS. «Очевидно, що зміни були цілеспрямовані, вони хотіли позбутися директора, який там був. Ці зміни, якими вони аргументували скасування RTVS, не були виправданими, тому що вони прийшли не з покращеннями. Попередня назва була нормальною, Star було б гірше, я собі цього не уявляю [сміється]. Назва STVR теж підходить, але причини та спосіб змін, яким це було зроблено, не в порядку». Він також додає: «Маю надію, що такі зустрічі вселяють в людину надію».
   

Пряшів: «Підпишіть нас, що ми пенсіонерки»

У Пряшові я вже бачу Самека, студента Академії сценічних мистецтв, який здалеку знімає першу частину шляху смолоскипа, і ми вже знаємо один одного з попередніх днів і місць. Пан, який проходить повз, махає рукою на звернення: «Йой, залиште мене в спокої з тою культурою». Учасник акції протесту, чоловік середніх років, зупиняється і читає вірш, який відображає сучасні події. Крім серйозності теми, у культурній спільноті панує гарний настрій і присутні приємні люди. Це свідчить про те, що вийти на акцію протесту таким чином – вступити в цікаві розмови з перехожими – це сильна додаткова цінність цього дня. Дві милі пенсіонерки – «Підпиши нас, що ми пенсіонерки!» – говорить одна другій зі сміхом, каліграфічно записують побажання.
 

«Ми дякуємо вам, і ми, жителі Пряшова, пишаємося вами і любимо вас», – каже подружня пара актрисам Анні Якаб-Раковській і Габріелі Марцінковій, які цього ж вечора гратимуть у театрі «Slzy Janka Borodáča» у виставі «Outcast». Цей театр, а також «Wave»-центр незалежної культури, заклад «Christiania Prešov», кінотеатр «Pocity» та «Stromoradie» є місцевими співорганізаторами протесту, і з ранку діячі культури з Пряшова по черзі тримають смолоскип з годинним інтервалом перед Обласною галереєю.

«Мені дуже подобається моя робота і я хочу виконувати її гідно і продовжувати те, що ми робимо, тому що бачу в цьому великий сенс. Загалом у Словаччині дуже приємна спільнота людей, які працюють у сфері культури, які є неймовірними фахівцями». Олександра Сірко родом з України, з 2009 року живе в Словаччині, а з 2011 року працює в Wave-центрі незалежної культури в Пряшові: «Буквально сьогодні ми зустріли тут одного нашого відвідувача, він любить приходити до центру «Wave» і сказав, що не знає, що написати в книзі, але все одно нас підтримує. Але я відчуваю, що просто такої мовчазної підтримки мені зараз недостатньо. Наче само собою зрозуміло, що ми завжди були тут, ми тут зараз, ми можемо впоратися і з цим, і все буде добре, але зараз нам цього недостатньо. На мою думку, неформальна культура зараз потребує більш голосної підтримки з боку спільноти». Рік тому їхній центр культури переїхав із середмістя у житловий масив. За її словами, це розширило спектр людей, які їх сприймають, але окрім підтримки вони іноді зустрічають і ненависть. Графік роботи та все, що вони пропонують, також змінилися. «Приємно бачити, що люди повертаються до нас – раніше вони ходили на вечірки, а тепер приходять до нас як батьки з дітьми чи то на програму, чи просто так, і вони в захваті» – говорить Олександра.
 
Мартін Гусовський працює як театральний композитор, а його рідним театром є «Slzy Janka Borodáča». Чи бачить він вихід із фрустрації, про яку говорять? Гусовський вважає щастям те, що мистецтво може бути «понад усім тим». «Усе життя я робив це і буду робити, мені тільки прикро, що культура сприймається як щось непотрібне, а це неправда», – говорить Мартін. Вони регулярно їздять з театром на вистави по п’ять годин, як він каже, «по наших гарних трасах», за шість годин до вистави монтують сцену та апаратуру, звук і світло, щоби після вистави скласти все і знову їхати назад. «Без підтримки це не буде працювати, або буде, але квиток коштуватиме 50 євро, щоб принаймні покрити витрати та щоб люди могли отримати принаймні мінімум за той час, яким вони жертвують», – пояснює він. Працівників цієї сфери не можна зводити до вузької однорідної групи, на чому підкреслює і Мартін, вказуючи на різноманіття професій: «Адже в культурі працює страшенно багато людей, не тільки тих, кого ми бачимо. Часто ми навіть не знаємо, що в театрі є така людина як, наприклад, технік».
 

«Можливо, нам слід було підвищувати обізнаність серед молодих людей, які, здається, живуть у приватних фрагментованих всесвітах і почуваються в безпеці і повз них проходить те, що зараз відбувається», – зауважує Славо Цапек, також через свою роботу в Пряшівському університеті на кафедрі музики, мистецтва та фізичного виховання. У своєму оточенні він також стикається зі спрощеним поглядом, що ті, хто сьогодні страждає або конфліктує з нинішньою владою, є виключно людьми з ліберальним спектром думок. «Але я вважаю, що культурну спільноту не можна зводити лише до людей з ліберальними цінностями. Навпаки, я знаю багато людей у культурі, які навіть у приватному житті сповідують консервативні цінності, і їм також не подобається ця тенденція» – додає він.

Попрад: витривалість з великої V

Даніела та Естер, учениці середньої школи в Попраді, належать до тих молодих людей, яким дійсно важливий напрямок розвитку суспільства. Вони вже кілька годин стоять на вулиці, прийшли допомогти розповсюдити листівки з інформацією про ситуацію в культурі. «На уроках історії я зрозуміла, що після вільної культури важко зупинити доміно падіння демократії. Для мене це своєрідна терапія – зустріти тут однодумців. Хоча я також люблю зустрічати людей з протилежною думкою, і мені було приємно, коли мене хтось запитував, про що йдеться», – зазначає Даніела. Естер погоджується і вважає, що важливо, щоби більше молодих людей приходило на ці протести, оскільки це стосується їхнього майбутнього: «Ми мали як позитивну, так і негативну реакцію. Багато разів люди раділи, дехто не знав, про що йдеться, один пан запитав мене, що відбувається в культурі. Перш ніж я встигла відповісти, він відмахнувся від мене, сказавши, що все гаразд, і пішов геть. Що коли ми досягнемо його віку, ми будемо мати іншу думку про це, тому треба покинути ті листівки і поберегти свій голос». Якийсь час ми говоримо про інші речі, про написання, вони цікавляться, як йде репортаж. Завдяки їм я усміхаюся всю дорогу до вокзалу.
 
Попрадський етап «Словацького культурного смолоскипу» був пов’язаний із черговим зібранням, яке вже рік організовує громадянська платформа «Попрад за демократію». Це була вже їхня 25-та зустріч. Один із організаторів Здено Сухий каже, що людей сьогодні небагато, бо кілька днів тому вони вже мали особливе зібрання на 17 листопада. Але незважаючи на це, завдяки цьому тут найбільше людей серед міст, які ми відвідали, це додає естафеті зовсім інший вимір. На підписання хроніки смолоскипу утворилася безпрецедентно велика черга. Коли ми слухаємо виступ письменника Сильвестра Лавріка, до мене підходить пенсіонер, який каже, що хотів би мені ще щось сказати. Коли я звернулася до нього в натовпі декілька хвилин тому, то він трохи завагався. Він не припиняє виходити на протести, навіть якщо не завжди сподівається на зміни. За його словами, Роберт Фіцо спустошив цю країну етично, морально, матеріально, і він хотів би, щоби більше людей усвідомили, що це ненормально.

Поруч зі мною від початку зборів стоїть жінка в теплому сірому пальті та капюшоні, вона дістає дзвіночок із напівпрозорої баночки, що лежить біля хроніки. Питаю, чи можна її сфотографувати. Звичайно, каже вона, випромінюючи неймовірний спокій.

Спишська Нова Весь: нова культурна ініціатива

«У мене все добре, я добре виспався», – усміхається Якуб від вуха до вуха. На ньому гарний светр. – Мені його мама зв’язала, я його називаю курильний светр, в ньому є одна кишеня для тютюну, попільнички і запальнички, щоб я міг курити іншою рукою». Перед Спишським музеєм у місті Спишська Нова Весь, після сірих днів в інших містах, світить сонце, воно освітлює саме маленький столик Якуба Фабіана і Мартіна Главатого зі смолоскипом. Вони єдині в місті, хто активно долучився до організації заходу. Разом вони утворюють «Chyžu CNK». Якуб, графік і фотограф, вісім років тому разом із другом створив там фотостудію «Cmava chyža», де згодом час від часу організовують заходи. Коли культурний менеджер Мартін там «хрестив» свою книгу, він закохався в цей простір, і тому два місяці потому почалася нова історія «Chyžа» як незалежного культурного центру. Вони показують мені затишні простори та всі чудові закутки, розповідають про програму та виставлене мистецтво чи оригінальну дошку шкідливих звичок, обоє сповнені енергії, що аж роздавай її.
 
Люди стоять біля смолоскипа і дискутують, пишуть побажання в книзі, поруч мобільна ятка з гарячими напоями, з якої грає різдвяна музика – Габера-Дворський-Ґотт. Мартін каже, що з політичного погляду це місто є, по суті, бастіоном партій «Smer» і SNS, про що свідчать результати муніципальних і парламентських виборів останніх років. Однак це не впливає на них і не збентежує їх. Причиною того, що інші діячі культури міста не взяли публічної участі в організації акції протесту, є занепокоєння та намагання зберегти лідерські позиції. Вони також отримали повідомлення підтримки та пропозиції допомоги, за що вдячні. Деякі відповіли, що як установа вони не можуть публічно підтримати естафету-протест, але їхні працівники можуть прийти індивідуально, якщо захочуть. «Ну, були й дешеві виправдання або відсутність відповідей, але я прекрасно розумію, у кожного свої установки, переконання і пріоритети», – підсумовує Мартін.
 

«Схрестимо пальці, сподіваємось, що скоро цього не буде», – каже доброзичлива пані з Чехії. На протесті присутня фрілансерка-художниця і скульпторка Амалка, яка також організовує різноманітні заходи у місті. «Зіграй щось», – кажуть Мартін і Якуб своєму другові та музиканту Мартіну Піжему. За мить той приносить гітару, і зразу в нас концертна атмосфера.

«Ми почали робити проєкт «Chyžа CNK», тому що у нас є енергія, мотивація, ми робимо це з любов’ю, без вимоги гонорару і без будь-яких дотацій. Ми відчуваємо велику підтримку з боку рідної громади, яка допомагає нам і підтримує фінансово, за що ми дуже вдячні, тож поки що у нас все дуже добре» – говорить Мартін. Багато років він також працював в усталеній культурі, зокрема в центрі обізнаності, і завдяки цьому уже заздалегідь готовий до того, що буде дуже важко, він на це налаштований. «Я шукаю способи отримати кошти на наше виробництво не тільки через Фонд підтримки мистецтва, тому що з програмою та виробництвом альтернативної культури меншин, якими ми хочемо займатися, є дуже мала ймовірність того, що ми будемо отримувати гранти. Ми плигаємо до тієї висоти, якої можемо сягнути, можливо, це трохи розкріпачує нас. Ми не обмежуємося лише створенням бажаних чи популярних постановок, тому що тут це не діє. Перш за все, ми хочемо робити те, що нас задовольняє, і ми хотіли б представити це іншим людям» – додає він.
 
Їхній відвідувач Матуш також підтверджує, що це важливо. Він художник за освітою, але на даний момент не займається мистецтвом професійно, займається бізнесом у сфері комп’ютерних послуг. Після повернення з-за кордону в село біля Спішської Нової Весі йому довелося звикати до дещо іншого режиму та частоти культурних заходів. Якби він хотів жити в подібно якісному споживанні культури, йому довелося б, як він каже, багато подорожувати регіоном, на що він не має коштів. Він радий, що від знайомих дізнався про «Chyžа CNK», яка робить місцеве культурне середовище чимось різноманітнішим. «Це дозволило мені трохи по-іншому відчути життя за останні тижні. Це змусило мене почуватися добре. Небагато треба. Й це не мусить бути чимось надзвичайним».
 
Червоний смолоскип із дерев’яної фанери, авторами якого є Борис Белан та Браньо Матіс, загорнутий у харчову фольгу, у якій відбиваються придорожні вогні. Добігає кінця перший день мандрівки Словаччиною. Ми напхані з ним в автобусі з Гуменного до Кошиць. Тут з нами є також Катка та Самко з камерою та мікрофоном, які супроводжуватимуть його окремими містами на першому етапі його подорожі. Ця ділянка залізничної лінії була закрита протягом року через реконструкцію та електрифікацію, тому на потяг до Кошиць ми пересідаємо в селі Бановці-над-Ондавою. Ми встигли лише завдяки тому, що Олександра Гарванова, організаторка маршу в Гуменному, після його закінчення, підвезла нас на автовокзал. Сьогодні високоякісна та різноманітна культура в Словаччині базується на сотнях цих маленьких жестів солідарності, а також на наполегливості людей, які часто виходять за межі своїх можливостей своїм особистим внеском та енергією.
 

грудень 2024