Квір-спільнота в Литві  «Чому ми повинні завжди вибачатися, що ми теж люди?»

Незліченна кількість веселкових прапорів прикрасила центр литовської столиці Вільнюса в червні. Висока явка на Прайд-парад 2024 року не може приховати той факт, що Литва є однією з найбільш ворожих до квір-спільноти країн Європи. Тим не менш, литовська ЛГБТК-спільнота все впевненіше виступає за свої права.

Спершу ви бачите противників різноманіття. На Соборній площі в центрі Вільнюса вони тримають у руках хрести та ікони, вимахують національним прапором Литви чи плакатами. «Молимося за ваше навернення», – написано на них. «Захистіть дітей» або «Зупиніть руйнування Литви».

Однак лише за кілька метрів, позаду пам'ятника великому князю Гедиміну, у цю червневу суботу відкривається цілком інша картина. Тисячі людей прийшли на цьогорічний прайд-парад, прагнучи продемонструвати, що квір-люди є видимими і що вони мають права. Майорить безліч веселкових прапорів, панує гарний настрій. Декілька автомобілів готові проїхати через середмістя, і навіть міський голова навідується привітати учасників.

У Литві це не є чимось само собою зрозумілим. Ліберальна репутація країн Балтії в цьому випадку оманлива: Литва – одна з найбільш ворожих до квір-спільноти країн у Європі. На відміну від Естонії та Латвії гомосексуальні пари тут не мають права одружуватися або вступати в зареєстроване цивільне партнерство. Хоча закон, що забороняє обговорення гомосексуальності з неповнолітніми, застосовується рідко, але він усе ще залишається в законодавстві.

В опитуваннях щодо суспільного прийняття гомосексуальності та транс-людей Литва регулярно посідає одне з останніх місць в ЄС. У 2023 році майже половина населення вважала гомосексуальність «аморальною ідеологією», і лише 22% підтримували права ЛГБТК. Лише чверть громадян заявили, що підтримали б свою дитину, якби дізналися, що вона трансгендерна.
 
І все-таки за останні роки дещо змінилося: 2010 року за проведення першого прайду у Вільнюсі довелося боротися в суді, бо міська влада хотіла його заборонити. Тоді близько 350 осіб зібралися на огородженій території за межами центру міста, протистоячи кільком тисячам контрдемонстрантів.

Чотирнадцять років по тому 17 000 квір-людей та їхніх союзників ідуть маршем через центр міста – повз собор Святого Станіслава та будівлю парламенту. Контрпротести менш ніж сотні людей губляться в цьому морі райдужних прапорів. Парад закінчується у парку Вінгіс, де до пізнього вечора виступають дреґ-королеви й литовські поп-зірки. Перед сценою люди розкуто танцюють, у задніх рядах – збираються групами, сидять на траві, влаштовують пікніки, на галявині бігають діти й собаки. У такий день забувається те, що дискримінація й ворожість усе ще присутні в повсякденному житті квір-людей у Литві.

Лише один відкритий гей-депутат парламенту

Томас Вітаутас Рашкевічюс – людина, яка роками бореться за те, щоби квір-спільнота могла почуватися в суспільстві безпечно не лише один раз на рік. Єдиний відкритий гей-депутат литовського парламенту танцює під час прайд-параду з розмашистими ангельськими крилами у веселкових кольорах на автомобілі своєї партії.
 
Який контраст із атмосферою, що панує в будівлі парламенту, де в коридорах зустрічаються здебільшого статечні пани у темних костюмах. І хоча ангельських крил тут Рашкявічюс і не носить, але невеличка веселкова декорація неодмінно прикрашає його депутатський кабінет. Те, що цьогоріч так багато людей взяли участь у прайді, 35-річний політик вважає «абсолютно фантастичним». Висока публічна видимість квір-людей та їхніх прихильників – це «дуже, дуже сильне політичне послання».

Перед тим, як Рашкявічюс пішов у політику, він був активістом ЛГБТК і як адвокат представляв членів спільноти в судах. За словами Рашкевічюса, ця діяльність приносила йому задоволення. «Але в якийсь момент я зрозумів: можна скільки завгодно допомагати окремим людям, але наступного дня в моєму офісі з'явиться ще і ще хтось із такими самими проблемами. І тоді я подумав: «Гаразд, але це не вирішує кореня проблеми».
Він вирішив поставити права ЛГБТК на політичний порядок денний. У 2020 році його обрали до парламенту від ліберальної Партії свободи. Під час передвиборчої кампанії він пообіцяв, що незабаром буде ухвалено закон про цивільне партнерство. Однак, хоча його партія і входить до правлячої коаліції, цього досі не сталося. «Ми сформували дуже прогресивний уряд, але потім почалися всі ці погані речі: ковід, інструменталізація міграції, війна в Україні, – пригадує Рашкявічюс, – Й у суспільстві відбулася величезна мобілізація консервативних елементів, і все пішло шкереберть».

Антиквір-риторика знаходить відгук у виборців

У травні 2021 року понад 10 000 людей вийшли на вулиці на «сімейний марш» проти запланованого закону. Онлайн-петиція закликала позбавити Рашкявічюса посади голови парламентського комітету з прав людини через його гомосексуальність.

Відтоді хвилі обурення дещо вщухли, але лише декілька політиків готові відкрито виступати на захист прав ЛГБТК. Попри це Рашкявічюс налаштований оптимістично й вірить: Закон про партнерство буде ухвалено. Парламент уже двічі проголосував за законопроєкт, залишилося лише голосування у третьому читанні. Однак, якщо президент накладе вето, доведеться проводити ще й четверте голосування, а восени вже наступні вибори. Малоймовірно, що після них парламент стане більш дружнім до квір-людей.

Хоча в Литві не спостерігається такого явного зсуву вправо, як, наприклад, у Німеччині, в останні роки питання ЛГБТК стали дуже політизованими. Під час виборчої кампанії до Європарламенту декілька партій боролися за голоси виборців під гаслом «традиційна сім'я», а гомосексуальність презентувалася як загроза для сім'ї, традицій і нації. Політик Пятрас Ґражуліс, відомий своєю крайньою ворожістю до квір-людей, штурмував вуличні загорожі ще під час першого прайду, і тоді поліції довелося його затримати. Зараз він обраний до Європарламенту як один з одинадцяти литовських євродепутатів.

Вплив католицької церкви відчутний

«Опозиція змушена знайти щось, на основі чого можна виробити спільну позицію, і це – гомофобія. На жаль, це посилює її, адже гомофобною пропагандою все ще можна завоювати голоси, особливо в менш освіченій частині суспільства», – каже Моніка Антанайтите з Литовської Гей-ліги (ЛГЛ), єдиної неурядової організації в Литві, яка присвячується суто захисту прав квір-людей. Серед ком'юніті існує неоднозначне ставлення до організації через її монопольне становище. «На жаль, наші опоненти значно менше розколоті, ніж ми. Вони щораз більше консолідуються й мобілізують ресурси», – каже Антанайтите. На антиквір-медіа, таких як «Республіка», а також у соціальних мережах підбурюють проти квір-людей.

Існують різні причини, чому квір-фобія настільки поширена саме в Литві. З одного боку, гомофобні наративи часів радянської окупації все ще мають вплив і сьогодні. По-друге, тут дуже впливова Католицька церква. Католицизм, що сам по собі вже доволі консервативний, у Литві «набуває дуже агресивної форми, – пояснює Антанайтите. –  Церква користується багатьма привілеями».

Це також пов'язано з тим, що, як і в Польщі, церква, на думку багатьох, відіграла важливу роль у звільненні від радянської влади. Томас Рашкевічюс вважає, що до цього додається ще дещо: «Я думаю, головна причина в тому, що протягом усієї історії, –  і тут я маю на увазі не лише радянську історію, а й Середньовіччя, і Новий час, – виживання нашої нації залежало, так би мовити, від закритої спільноти». Так за радянських часів Литва чинила більший опір заселенню росіянами, ніж Естонія та Латвія. Сьогодні тему ЛГБТК у Литві сприймають як «відкритість до відмінностей та індивідуальності», а отже – як загрозу для закритої спільноти.

У правих наративах гомосексуальність і квір-ідентичність часто подають як загрозу нації ззовні, як свідомий ворожий вплив з метою послабити спільноту. Роками в російській пропаганді поширюється твердження, мовляв, ЛГБТК – це західна ідеологія і загроза «традиційним цінностям», – і його підхоплюють праві в інших країнах, зокрема й у Литві.

Водночас переважна більшість литовців налаштовані проєвропейськи. Росію вони вважають колишньою колоніальною державою та актуальною загрозою і бояться вторгнення, подібного до того, що сталося в Україні. Тому квір-ворожість у Литві, часто послуговуючись тими самими аргументами, що й російська пропаганда, водночас є антиросійською. На одному з плакатів протестувальників проти прайду у Вільнюсі було написано: «Не знищуйте Литву, як цього хоче Путін».

Багато хто хоче більш радикального прайду

Литовська Гей-ліга, яка організувала цьогорічний прайд, прагне створити якомога ширший суспільний консенсус, щоби протистояти ворожості до квір-людей у країні. Тому організація обрала для прайду позитивне гасло: «Choose Love» – «Обирай любов», яке мало би викликати якомога менше опору й не відлякувати прихильників і прихильниць радикалізмом. «Можливо, це послання й позитивне, але я думаю, що воно більше пасує для святкування Дня Святого Валентина чи запрошення до церкви», – написала гендерна дослідниця Раса Навіцкайте у своєу критичному тексті на Facebook.

На її думку, це гасло надто відкрите, адже «зрештою, групи, які протестують біля собору з плакатами “Содом і Гоморра”, ймовірно, теж вважають, що вони “обирають любов”». Пост Навіцкайте часто поширюють у соцмережах після прайду.

Багато хто у квір-спільноті хотів би чути більш політичне гасло та конкретні вимоги, як у попередні роки, коли ліві групи організовували у Вільнюсі некомерційні прайд-паради. «Гадаю, можна змінити ситуацію, якщо бути трохи радикальнішими, чинити дещо сильніший тиск на владу. Якщо ми висунемо кілька конкретних вимог, то, звісно, багато гомофобів і трансфобів скажуть: «О, що це таке?». Так зав’яжеться розмова. І навіть якщо це буде не дуже позитивна розмова, принаймні про неї почує більше людей», – каже художник і транс-активіст Саша Кохан, який був одним із організаторів більш політично спрямованих прайдів.

Увечері після цьогорічного прайду в підвалі південніше центру Вільнюса відбувається вечірка, що дає можливість висловитися тим, кому не вдалося взяти слова поміж професійно оформленими плакатами з рекламними слоганами великих фірм та концертними виступами відомих зірок. У двох приміщеннях грає техно, у довгому коридорі між ними висять плакати з політичними вимогами, а на банері написано «Assimiliation is not Liberation» – «Асиміляція – не визволення». Кожен охочий може скористатися відкритим мікрофоном. Хтось розповідає про свій камінґ-аут, хтось читає еротичні вірші. Інші закликають до політичного прайду або заявляють про свою солідарність з Палестиною. «Ми не тільки веселі, ми розгнівані», – влучно формулює хтось із учасників.

Така вечірка проводиться тут щороку, а виручені кошти йдуть на громадські квір-ініціативи. Активістка Вікторія Колбешнікова є однією із співініціаторів. Балтійський прайд почали проводити у 2016 році. Тоді на головному банері було гасло We are People, not Propaganda – «Ми люди, а не пропаганда» – реакція на ворожі до квір-людей твердження, буцімто видимість квір-ідентичностей є пропагандою, що має шкідливий вплив на суспільство.

Колбешніковій та іншим це не сподобалося: «Ми подумали: що за дурня? Чому ми повинні завжди вибачатися, завжди пояснювати, що ми теж люди? Нам не подобався цей самовиправдовувальний тон». Тоді ми швидко вирішили: взяти для назви серії некомерційних вечірок поняття «пропаганда» і підкреслити власне, радикальніше розуміння прайду: We are propaganda – «Ми – пропаганда».
 

Транс-люди стикаються з упередженнями, невіглаством і ненавистю

Однією з ініціатив, яка підтримує серію вечірок своїми надходженнями, є «Trans Autonomija», в якій бере участь Саша Кохан. Проєкт заснувала у 2021 році група лівих активістів, які вже організували кілька квір-заходів у Вільнюсі. «Trans Autonomija» проводить кампанії за права транс-людей, а також слугує платформою для взаємної підтримки та нетворкінгу всередині спільноти.

«У нас досі немає жодного офіційного закону про права транс-людей. Лише кілька папірців з міністерства, які не є справжніми законами і можуть бути скасовані в будь-який момент», – каже Саша. Щоби змінити документи, доводиться звертатися до суду, і відсутні чіткі правила для медичного переходу. Щоб почати гормональну терапію, потрібен діагноз від психіатра – і люди часто змушені значну частину медичних рахунків сплачувати самостійно. Тому особливо важливо, щоб спільнота трималася разом, обмінювалась інформацією, наприклад, про те, яким лікарям можна довіряти.

Транс-людям у Литві доводиться боротися не тільки з відсутністю юридичного визнання, але й з упередженнями, невіглаством і ненавистю. Кохан розповідає про свій досвід перебування у публічному просторі: «Я завжди помічаю, як люди дивляться на мене, особливо поза центром міста. Дивуються: «Хто це?». Зазвичай я в навушниках, але коли їх немає, то чую, як вони мене обговорюють».

Лише кілька безпечних місць за межами столиці

У столиці, маючи невідповідний гендерним стандартам вигляд, іще можна сяк-так почуватися в безпеці, а от за її межами із цим складніше. У сільській місцевості транс-спільнота зустрічається переважно в Інтернеті. Одним із небагатьох безпечних місць за межами Вільнюса є соціальний центр «Емма» в Каунасі, другому за величиною місті Литви, набагато консервативнішому, ніж столиця.

Самоорганізований центр у Каунасі, названий на честь анархістки Емми Ґольдман, яка тут народилася, відкрився у 2016 році. У приміщенні на першому поверсі синьої дерев'яної будівлі неподалік від центральної пішохідної зони є бібліотека, кухня та багато місця для проведення заходів, таких як дискусії, кінопокази чи вечірки.
 
У Каунасі немає квір-барів чи клубів, тож це – одне з небагатьох місць, де спільнота може зустрічатися, каже Вікторія Колбешнікова, яка також активно працює в Соціальному центрі «Емма». Але центр – це безпечна територія, що перебуває під загрозою зникнення. Колбешнікова вказує на веселковий прапор в одному з вікон: «Коли ми його вивісили, у вікно влетів камінь». Це був не єдиний напад. Було ще кілька спроб із базграниною на стінах тощо, а також саморобна бомба, яку кинули у двір. На щастя, ніхто не постраждав, але сигнал зрозумілий.

Нападники – неонацисти. За їхньою діяльністю Колбешнікова стежить в інтернеті: «Очевидно, головне, що їм заважає у цьому місці, – це квір-питання. Тут збираються різні групи, але для них найгарячішим є питання ЛГБТ, а не книжки Карла Маркса в бібліотеці».

Хоча ситуація для квір-людей у Каунасі набагато напруженіша, ніж у Вільнюсі, у 2021 році Колбешнікова та її однодумці організували прайд-парад – перший і поки що єдиний у місті. Як і у Вільнюсі, міська рада Каунаса намагалася заборонити захід.

Контрпротест був потужним, і поліції довелося застосувати силу проти антиквір-протестувальників, які блокували маршрут параду. Незважаючи на напади, прайд у Каунасі залишив важливий слід, каже Колбешнікова. «Наше гасло було «Ми всюди», тобто ми хотіли сказати, що ЛГБТК-люди живуть скрізь. І це не проблема, яка стосується лише ліберальної еліти у Вільнюсі».

Активісти між скептицизмом та оптимізмом

Але в селах і малих містах зазвичай немає жодних структур ком'юніті, жодних безпечних територій, і більшість ЛГБТК-людей не наважуються відкрито заявити про себе, оскільки бояться неприйняття з боку сім'ї, друзів, на роботі. Тому Вікторія Колбешнікова не дуже оптимістично дивиться в майбутнє. Закон про партнерство, безумовно, буде ухвалено в найближчі рік-два. «Але я не знаю, чи це приведе до великих змін. Адже якщо у Вільнюсі можна буде публічно одружуватися, то це ще не означатиме, що люди в Рокішкісі наважаться зробити те саме».

Депутат Томас Вітаутас Рашкявічюс налаштований оптимістичніше. «Поки Росія на нас не нападає, все буде добре», – каже він. Зміни потребують часу, але він упевнений, що його завдання – щоб вони відбулися якомога швидше.

«Люди мають почувати себе добре у своєму повсякденному житті, щоби їхній гнів не був спрямований на інших, – каже Колбешнікова. – Для цього потрібні політичні заходи, які забезпечать фінансову безпеку та освіту.»

Раса Навіцкайте у своєму критичному дописі про прайд-парад у Вільнюсі зазначила: «Нам іще треба пройти довгий-довгий шлях, безумовно, довший, ніж від собору до парку Вінгіс».

серпень 2024