Прага – Серія портретів  Олена і її мудрість

Олена, журналістка і мати, виїхала з Києва у березні 2022 та оселилась у Празі. Вона балансує між роботою та доглядом за доньками і знаходить розраду в природі та нових зустрічах. Посеред невизначеності вона зберігає спокій і надію, зберігаючи найважливіші орієнтири у хаотичному світі.

Дванадцять величезних бронзових немовлят, дев’ять металевих капсул і понад двісті метрів сталевих колон. Так з підніжжя виглядає Празька телевежа, розташована в районі Жижков. Цілий рік київська журналістка Олена дивилась на неї з вікон готелю, відведеного для українських біженців. Неподалік підшукала й квартиру, коли з’явилась можливість. Свій район вона впізнає з різних куточків Праги за гострим шпилем вежі, який бовваніє над морем будівель.

Раніше своїми були інші місця. Спочатку батьківський дім в місті Шостка на Сумщині. Тоді власна квартира у Києві, де виростали доньки. З неї перші обстріли лютого 2022 вигнали у великий підвал, що належав друзям. Він давав прихисток від небезпеки, але тим самим ніби засмоктував, не випускаючи назовні. Допомогла сусідка: дала контакти людей з машиною. Змінилось ще кілька помешкань: квартира доброзичливих незнайомців у Вінниці, зали спортивної школи у Львові. І тоді нарешті Чехія. Тут подруга, відносний спокій і надія незабаром повернутися додому.
  Кар’єрні оберти, високі й виснажливі до війни, невблаганно зменшувалися. З посади шеф-редакторки Олена перейшла на шлях вільної журналістки. Зникли планерки, зустрічі з колегами, поспіх редакційних процесів. Цього інколи бракує, та зараз її увага набагато більше потрібна донькам. Олена шукає героїнь, проводить інтерв’ю і пише тексти, поки доньки в школі. Інколи працює прямо в телефоні, позираючи одним оком на дитячий майданчик. Дві дівчинки, що граються там, дорожчі їй за метушню високих посад.

Один такий майданчик є біля мигдалевих садів на пагорбі Петршин. На ньому за давніх часів язичники вклонялися Перуну. Олена християнка і Бога знаходить в церкві, а сюди приходить відпочити. Подивитися на розквіт яблунь, лягти на скошену траву, набратися сили від природи. Ще на Петршині є астрономічна обсерваторія. Там можна подивитися на зоряне небо, та це Олені вдається і без спеціального обладнання. За телескоп їй править оптимістичний вислів, вичитаний ще за студентства: «Умійте бачити зорі в буденних калюжах життя».

Калюж знаходиться чимало. Друзі, які колись були близькими, перестають відповідати на повідомлення. Голос чоловіка чути лише через екран. Догляд за дітьми повністю ліг на її плечі. Але Олена добре опанувала мистецтво емоційного балансування. Сум можна виплакати. Самотність пом’якшується новими знайомствами: якщо не закриватися, свої люди знаходяться всюди. А відповідальність за доньок спонукає маму краще дбати про себе.

Уві сні вона часто бачить квартиру, в якій виросла. Вулицю з двоповерховими будинками, де під вікнами граються діти. Всі одне одного знають. Там легко дихається, вільно говориться, там не відділяє від людей висота мовних бар’єрів. Олена дуже чекає повернення в Україну. Втім, дещо не змінилося: домівка там, де твої найрідніші. Заспокійливо діє дотик до коричневої сумки через плече. В неї вміщаються документи і всі найважливіші речі. Все інше Олена має у собі самій. Її сила - це врівноважено тримати курс у мінливому, хаотичному світі.

травень 2024