Кліматична несправедливість   Кліматична криза розколює суспільство. Готовність жертвувати людьми з інвалідністю об'єднує його.

Klimatická kríza a ochota obetovať zdravotne znevýhodnených ľudí Ілюстрація: © Han Donau

Люди з інвалідністю мають у 2-4 рази більшу ймовірність отримати травми або загинути під час надзвичайних ситуацій, пов'язаних зі зміною клімату. Але не лише сама кліматична криза непропорційно впливає на людей з інвалідністю, а й деякі непродумані заходи з пом'якшення її наслідків. Вони створюють нові бар'єри для людей з інвалідністю, до того ж їхній вплив на подолання кліматичної кризи часто є мізерним, пише наша авторка Петра Еллер для JADU.

Кожну проблему, яка розколює суспільство, можна вирішити. Але спочатку потрібно об'єднати обидві сторони за допомогою наративу, з яким усі погодяться. Спершу я вважала цю ідею прекрасною, адже в єдності — сила. Але потім зрозуміла, що у випадку з кліматичною кризою людство дійшло згоди жертвувати людьми з інвалідністю. Це відбувалося несвідомо і всім здавалося цілком природним. Хоча ніяких домовленостей про це не було, одностайність протилежних сторін можна довести фактами.

Невидима причина, невидимі люди

Люди з інвалідністю — всі ті, на кого будь-яким чином впливає видима чи невидима частина їхнього здоров'я, і хто прийняв таку ідентичність. Спосіб, у який цю меншину ігнорують скептики, що сумніваються в реальності кліматичної кризи, є більш очевидним. Міхаель Ешлі Стейн, професор Гарвардського університету, повідомив, що у людей з ослабленим здоров'ям у 2-4 рази більше шансів отримати травми або померти під час кліматичних катаклізмів. Їхні організми інтенсивніше реагують на різкі зміни погоди, високі чи низькі температури. Багато з них життєво залежать від безперебійного електропостачання, професійної медичної опіки або не можуть залишати свої стерильні приміщення. Для значної частини з них небезпечні швидкі переміщення або коли непідготовлені люди роблять маніпуляції з їхніми тілами, — це ускладнює їхню евакуацію. Під час стихійних лих вони стикаються з перешкодами при транспортуванні та перебуванні у тимчасовому житлі, через те терплять вимушену соціальну ізоляцію та інституціоналізацію.

Люди з психіатричними діагнозами мають втричі вищий рівень смертності під час спеки. Це відбувається з низки причин: деякі види психіатричних препаратів порушують терморегуляцію. Крім того, за оцінками експертів, у 30-40 відсотків бездомних людей є проблеми з психічним здоров'ям, і саме вони не мають можливості сховатися від сонця. Люди можуть легко переплутати симптоми психіатричного нападу і перегріву. Психічні розлади дуже часто призводять до соціальної ізоляції, тому деколи люди не мають поруч нікого, хто міг би викликати швидку допомогу або повірити, що людина переживає серйозні проблеми зі здоров'ям.

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, до 2030 року через кліматичну кризу щороку помиратимуть на 250 000 людей більше, ніж тепер. Оскільки близько 15 відсотків населення світу мають порушення стану здоров'я, тож, враховуючи попередні дані, це означає, що до 2030 року від 65 000 до 105 000 людей з інвалідністю вмиратимуть щороку через кліматичну кризу.

З вищезазначеного висновуємо, що люди, які заперечують наявність або необхідність подолання кліматичної кризи, не можуть водночас стверджувати, що вони хвилюються за життя людей з інвалідністю. Однак, попри те, що кліматична криза завдає значного удару, прихильники екологічних рішень зазвичай залишають людей з інвалідністю осторонь від обговорень цих питань. Настільки, що, якщо ми пошукаємо поєднання термінів «кліматична криза» та «порушення здоров'я» або будь-які синоніми цих слів, ми не отримаємо жодного відповідного результату словацькою мовою.

Тому й не дивно, що жоден з моїх співрозмовників для цієї статті, включно зі мною, не знає про будь-які офіційні заходи або рекомендації, які можуть або повинні застосовувати люди з інвалідністю. Отже, у нас в Словаччині немає жодної інформації про те, як захиститися від наслідків кліматичної кризи, як врятуватися від стихійних лих або до кого звернутися за найбільш ефективною допомогою, якщо у нас є проблеми зі здоров'ям.

Вирок домашнього арешту

На світовому рівні теж не маємо досліджень. За винятком статистичних даних, які я перерахувала вище, практично неможливо знайти будь-які інші дослідження про досвід людей з інвалідністю в умовах кліматичної кризи. Останні дві величини мені довелося вирахувати самотужки. Таке враження, що здоровому населенню просто байдуже, що з нами відбувається під час кліматичної кризи і як цьому запобігти.

Тож я провела власне дослідження того, як наслідки кліматичної кризи впливають на людей з інвалідністю, що живуть у Словаччині. В опитуванні взяли участь вісім респондентів, яким я поставила такі запитання: Який ваш діагноз або найвиразніші симптоми? Який вплив на вас має кліматична криза? Чи знаєте про якісь офіційні заходи або рекомендації, які ви можете або повинні застосовувати як людина з інвалідністю? Вони допомагають вам чи погіршують вашу ситуацію? Чи розробили ви для себе конкретні стратегії, щоб впоратися з кліматичною кризою?

Важливим є не лише наше самотнє виживання. Рівність — це, перш за все, можливість жити вільним і повноцінним життям, як і всі інші. У цьому нам часто заважають не наші діагнози, а всілякі системні бар'єри, а також ігнорування вирішення кліматичної кризи.

Я живу з діагнозом прогресуюча спінальна м'язова атрофія, — це означає, що я перебуваю на легеневій вентиляції. Можу подорожувати з моїм типом дихального апарату, але згідно з офіційними рекомендаціями, я не маю права піддавати його температурі вище 35°C, інакше він може перегрітися і зламатися.

У суворі зими я можу швидко захворіти на пневмонію, тому що легенева вентиляція подає повітря ззовні безпосередньо в мої легені. Воно значно холодніше, ніж те повітря, яке вдихають люди без трахеостомії: перед тим, як потрапити в легені, воно нагрівається в роті та горлі. При цьому для мене смертельно небезпечний навіть сезонний грип, не кажучи вже про запалення легенів.

Кліматична криза посилює будь-яку погоду й усуває її помірність. Якщо наступить стадія, коли будуть виключно екстремальні температури, це означатиме довічний домашній арешт для мене і для всіх, хто перебуває на легеневій вентиляції. Чому ми повинні «відсидіти» довічні ув'язнення, коли злочини проти нашої планети здебільшого скоюють сотні компаній, керівництво яких тим часом багатіє?

Сподіватися, що не помремо

Ця небезпека вже не є суто теоретичною. Наприклад, організм одного з моїх респондентів, який користується легеневою вентиляцією, не переносить кондиціонер — він швидко хворіє, навіть при найслабших налаштуваннях. Коли влітку температура сягає вище 35°C, батьки обгортають його дихальний апарат рушниками, змоченими у крижаній воді, і разом сподіваються, що апарат витримає.

У нашому домі ми теж непросто переживаємо зими, під час яких мені доводиться звертатися до лікаря щонайменше раз на місяць. Батьки загортають зігрівальну гелеву подушку в рушник і прикріплюють все це до резервуара з повітрям на моєму апараті штучної вентиляції легенів. Потім ми просто сподіваємося, що я не застуджуся.

Респонденти з ослабленими легенями під час високих температур відчувають значні труднощі з диханням. Зокрема, ті респонденти, у яких з різних причин порушена природна терморегуляція, втрачають свідомість у сильну спеку. Наприклад, вони носять вологі хустки на голові, компреси з льодом, перфорований одяг або речі з натуральних тканин, але всі ці заходи не вважаються надійними.

Респонденти з діагнозами від дитячого церебрального паралічу й паралічу після нещасного випадку аж до недіагностованих захворювань нервової системи часто втрачають мобільність в умовах суворої зими. Однак, якщо вони можуть здійснювати певні дії протягом решти року і, наприклад, у присутності лікаря, який проводить моніторинг, то їм не буде надана особиста асистенція в таких ситуаціях. Мова йде про раптову втрату фізичної свободи без можливості розв’язання цієї проблеми. Непродумана система змушує людей, які й так мають мінімальні можливості через державну політику, пристосовуватися самостійно або вмирати.

Підвищення інфекційності захворювань

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, кліматична криза ще й збільшує заразність хвороб, які передаються через воду, їжу, тварин або людей. Кожен з моїх респондентів зазначив, що боїться за своє життя щоразу, коли хворіє. Тіла з відсутнім або з ослабленим імунітетом навряд чи можуть захиститися від інфекцій навіть після кількох курсів антибіотиків. Крім того, вони піддаються ризику задишки або серцевої недостатності. Після певного перенасичення ліками вони можуть ними отруїтися або виробити імунітет до антибіотиків, що вкрай небезпечно в довгостроковій перспективі, оскільки це позбавить їх єдиного перевіреного способу лікування. Навіть для тих людей з інвалідністю, які не мають такого чутливого організму, хвороби завершуються довготривалою слабкістю, на одужання часто йдуть місяці, а це загрожує відрахуванням зі школи чи звільненням з роботи.

Підвищена інфекційність хвороб через кліматичну кризу, таким чином, означає постійний страх і часто втрату майбутнього для людей з інвалідністю. Крім того, приголомшує, що 100 мільйонів людей щороку опиняються за межею бідності через стан свого здоров'я та пов'язані з ним витрати. Згідно з дослідженнями, ці цифри лише збільшуються через кліматичну кризу.

Вірусні відео, нові бар'єри

Однак, на мій погляд, є факт, який так само лякає, як і все, що я вище перелічила. Люди, які намагаються вирішити кліматичну кризу, а отже, єдині особи, у яких люди з інвалідністю повинні знайти підтримку в цьому питанні, також заподіюють нам шкоду.

Можна згадати чимало випадків, коли безбар'єрні товари були вилучені з ринку або навіть замінені на бар'єрні. Готовність пожертвувати людьми з інвалідністю найбільш виразно проявилася у забороні пластикових соломинок. Це було закріплено в Директиві (ЄС) 2019/904 Європейського парламенту та Ради від 5 червня 2019 року про зменшення впливу деяких пластикових виробів на навколишнє середовище. Згодом державам-членам було надано два роки на виконання цієї директиви.

Однак початок цього глобального руху датується 11 серпня 2015 року, коли морська біологиня Крістін Фіггенер опублікувала на YouTube відео, де вона разом з колегами рятує черепаху, у ніздрі якої застрягла пластикова соломинка для пиття. Це необроблений запис, без щемливої музики, графіки, коментарів та ін. Відео цього не потребує – ці вісім хвилин жахливі самі по собі. На відео черепаха скиглить від болю, у неї тече кров з ніздрі, вона ледве дихає і явно переживає фізичний та емоційний жах. Це був один із тих рідкісних моментів, коли, мабуть, кожен з обох полярних сторін дебатів про кліматичну кризу погодився, що таке ніколи не повинно статися з невинною, беззахисною твариною.

Твариною. Звертаю вашу увагу на це ключове слово. Тобто те, що відбулося далі, викликало страхітливо схожі наслідки для людей з інвалідністю.

Щоб усім було зрозуміліше, я особисто вважаю, що кожен у будь-який спосіб повинен допомагати у боротьбі з кліматичною кризою. Але, як і в кожній важливій справі, допомога має ґрунтуватися на обізнаності. Позаяк людина може лише погіршити проблему, або, як лікар-аматор, завдати нових травм своїм імпровізованим «лікуванням».

Отже, факти такі: Дослідження, опубліковане 24 квітня 2024 року в журналі Science Advances, показало, що 56 компаній відповідальні за 50 відсотків світового забруднення природного середовища пластиком. Лише на шість з них припадає 12,5 відсотків глобального забруднення. Для порівняння: пластикові соломинки складають 0,025 відсотка пластику, який щороку потрапляє в океани, згідно зі звітом National Geographic.

Тому логічним рішенням, на мою думку, було б чинити тиск на жменьку корпорацій, про які йдеться, або на Європейський парламент, Конгрес США та урядові органи нижчого рівня, щоб змусити їх змінити свою практику виробництва та викиду відходів продукції. Але вищезгадане відео з черепахою отримало 110 мільйонів переглядів. Воно стало світовим видовищем, і тому людство обрало ідентичний перформативний активізм. Було досягнуто заборони пластикових соломинок. Цей крок дозволяє знизити статистику 0,025 відсотка пластику, який щороку викидаємо в океан, за рахунок якості життя чималого відсотка людської популяції.

Необдумана заборона пластикових соломинок

Пластикові соломинки для багатьох людей з інвалідністю є єдиним способом для пиття. Натомість компанії почали виготовляти соломинки з найрізноманітніших матеріалів, і всі вони, очевидно, призначені для людей, які вважають їх забавним способом випити, а не необхідним інструментом.

Важливо: жодна соломинка, окрім тієї, що виготовлена з пластику, не має гнучкого коліна, яке підлаштовується під положення людини, що п'є. Тому всі органічні соломинки передбачають, щоб людина нахилялася під певним кутом. Хоча пластикові соломинки, як правило, викидають після кожного напою, ціна на їхні альтернативні замінники свідчить про те, що люди користуватимуться кожною одиницею упродовж тривалого часу. Однак люди з ослабленим імунітетом потребують ретельної дезінфекції багаторазових соломинок після кожного пиття, але тільки силіконові соломинки дають їм таку можливість. Металеві, скляні, акрилові та бамбукові соломинки зараз виготовляють надмірної товщини, щоб захистити ніздрі тварин, тільки ці матеріали не можна стиснути, щоб адаптувати до ротів людей, які не можуть відкрити їх як слід або обхопити губами більший діаметр соломинки. Ці тверді матеріали також становлять ризик травмування для людей, які роблять різкі неконтрольовані рухи. Частини паперових, трав’яних, макаронних та інших їстівних або крихких соломинок можуть легко застрягти в роті людей, які не здатні їх контролювати, і задушити.

Тому уряди багатьох країн адаптували директиву таким чином, що пластикові соломинки можна продавати лише людям з медичними проблемами. Це лише за умови, що магазини чи аптеки не виставляють їх як загальнодоступні товари. Тож їхні громадяни з інвалідністю не можуть дізнатися, де знайти безбар'єрні соломинки, і змушені звертатися до абсолютно незнайомих продавців зі своїми потребами. Крім того, з огляду на вкрай низькі прогнозовані прибутки, магазини не матимуть сенсу замовляти пластикові соломинки спеціально для нас, тому такі соломинки неминуче зникнуть зі складів.

Але в Словаччині такого винятку немає. Мої респонденти повідомляють, що найчастіше в словацьких ресторанах навіть не пропонують відвідувачам безбар'єрних екологічних соломинок.

Як ми можемо зараз напитися води чи прийняти ліки? Візьміть до уваги, що мені, як тій, що потребує цілодобового догляду, надано лише 15 годин особистої допомоги на день. Переважна більшість людей з інвалідністю, які живуть у Словаччині, не мають особистої допомоги в більшості випадків, тому нікому допомогти їм із питтям. Вони б і не потребували такої допомоги, якби мали під рукою відповідні соломинки. Крім того, значна частина людей з інвалідністю не може пити традиційно зі склянки навіть з допомогою персональних асистентів, оскільки раптовий приплив рідини наражає цих людей на ризик захлинутися, задихнутися або отримати пневмонію.

Люди з інвалідністю як інноватори у вирішенні кризи

Тому багатьом з нас доводиться вводити зонди в шлунок, щоб отримувати їжу. За іронією, найпоширенішим і найменш інвазивним видом зондування є назогастральна інтубація, яка вводиться через ніздрю в шлунок. Досвід використання дуже схожий на те, що сталося з черепахою на відео: зонд перешкоджає диханню через одну ніздрю, викликаючи нудоту, кровотечу і біль.

Обов'язково врятуймо черепах, як і всіх тварин, які страждають від людської провини. Але ж люди з інвалідністю — теж живі істоти, так само, як і ви. То чому ж нам можна завдавати такої ж шкоди, як і тій черепасі, над якою плакав увесь світ? Заборонивши соломинки, ми просто замінили одну необачність на іншу, а кліматичну кризу анітрохи не сповільнили. Однак з часом це вб'є і черепах, яких ми нібито намагаємося врятувати.

Однак, очевидно, певні групи людей знають, що заборона соломинок допоможе лише незначною мірою і що від цього постраждають люди з інвалідністю. Зрештою, за оцінками Програми ООН з навколишнього середовища, лише 9-12 відсотків відходів переробляється в усьому світі з усіх матеріалів і в усіх країнах, тож навіть екологічно чиста соломинка все одно може опинитися в носі беззахисної тварини. Наприклад, Сет Боренстейн у своїй статті для наукового порталу psych.org побіжно згадав, що якщо людина не має інвалідності, то заборона на соломинки, на думку вчених, на неї не вплине. У вражаючій кількості статей та заяв експертів соломинки продовжують сприйматися лише як символ змін на краще.

Чи справді страждання людей з інвалідністю є лише символом? Якщо так, то група прихильників вирішення кліматичної кризи може знову погодитися зі скептиками. Зрештою, в минулому спалювали й топили відьом і мучеників, людей, яких перетворили на символи того, що зло вразило світ. Давайте краще погодимося, що такі дії належать до варварського минулого. Прийміть нас як рівних собі, як людей, які можуть зробити значний внесок у подолання кліматичної кризи. Зрештою, з огляду на історію, люди з інвалідністю є незамінними інноваторами, які зробили свої найкращі винаходи з мінімальними можливостями і в часи потреби, коли боролися за власне виживання або свободу. Ми створені для цього. Якщо ж, навпаки, принести нас, екологічно свідомих людей, у жертву заради найменшого блага, то це означатиме відмову від вирішення кліматичної кризи.

Perspectives_Logo Цю статтю опублікували в рамках проекту PERSPECTIVES – нового лейблу для незалежної, конструктивної та мультиперспективної журналістики. JÁDU реалізовує цей проект, який співфінансується ЄС, разом з шістьма іншими редакційними командами з Центрально-Східної Європи під керівництвом Goethe-Institut. >>> Дізнайтеся більше про PERSPECTIVES

Вас може зацікавити

Failed to retrieve recommended articles. Please try again.

Редакція радить

Failed to retrieve articles. Please try again.

Найпопулярніші статті

Failed to retrieve articles. Please try again.