Підтримка екосвідомих проєктів  Адаптація як виклик

Від квітучих полів біля села Залучі — до «лісової лабораторії» у містечку Крштіни: розповідаємо історії людей, які перевтілюють нашу природу своїми проєктами. Всі вони показують, що адаптація — не завжди й не всюди війна за виживання. Часом вона може стати ще й нагодою знов поєднати природу, технології та людську творчість. Глобальне потепління в цих проєктах — теж не просто загроза, а й шанс створити довкола себе екологічно безпечний світ.

Для мільйонів людей з усього світу зміна клімату давно перетворилася з ефемерної загрози на реальність, яка впливає на їхні життя. Погодні рекорди (затяжні періоди літньої спеки, сильні посухи, урагани чи повені) трапляються зараз дедалі частіше. Підвищення рівня моря загрожує прибережним містам, брак води й деградація ґрунтів збільшують ризик голоду в без того вразливих регіонах — та й про посухи ми теж уже знаємо не з чуток. Втрата біорозмаїття, спричинена вирубкою лісів і змінами екосистем, послаблює захисні механізми планети. Ця нова реальність іще дужче підкреслює необхідність адаптації — нерідко інспіративного й інновативного процесу, що допомагає не лише реагувати на поточні проблеми, а й готуватися до прийдешніх.

Коли в природу повертається життя

Коли природознавець Мартін Сметана вперше пройшовся безкраїми полями на Залучі біля Блатнічки (південна Моравія), то побачив перед собою лиш суцільний масив інтенсивно оброблюваної орної землі зі слідами водної й вітряної ерозії. Природа була тиха й ніби нежива. В уяві Мартіна Сметани вона поставала зовсім інакшою. «Коли мені випала можливість купити ці поля, я сказав собі: скористайся нагодою щось із ними зробити — і впливай на природу замість жалітись на неї за кухлем пива в корчмі, — згадує нинішній землевласник. — Я засіяв поля розмаїтими лучними травами, й уже в перший рік помічав, як сюди повертається життя. (...) Якщо уважно прислухатись, можна почути, як співають місцеві жайворонки. Недалечко звідси гніздуються чубаті чайки». На колишньому монокультурному полі Сметана посадив сливові дерева й коренясті дуби, прокреслив межі, розпланував, де ростимуть алеї грушок, а де — дикорослі квітучі кущі, які нині стали прихистком для птахів, бджіл та інших комах. Його робота надихає інших аграріїв із близьких і далеких сіл.
Кліматичні зміни впливають не тільки на ґрунти, а ще й на ліси — кожен, либонь, може собі пригадати якийсь соснячок, що поступово всихає через посухи й нашестя шашелі. У багатьох регіонах країни від лісів залишаються голі просіки. Постає питання: як дбати про ліси в часи кліматичних змін? Одне з прогресивних господарств, що охоче використовує нові адаптивні моделі землекористування, — Університетський лісгосп «Масариків ліс Крштіни». Регулярні прогулянки та екскурсії цим господарством надихають не тільки студентів Університету імені Грегора Менделя в Брні, якому воно належить, а й лісників та землевласників, які приїздять переймати тутешній передовий досвід з усіх куточків Чехії й навіть з-за кордону.

Найновіша модель лісового господарства, яку тут саме випробовують, називається free style, себто вільний стиль. Під час вирубок лісники намагаються зберегти розмаїтість — у різних видів дерев різні вік і висота, й ростуть вони на різній відстані одне від одного. Це може допомогти лісам бути стійкішими до катаклізмів. Дерева творять мозаїку світла й тіней; перед нами усі вікові фази цього лісу, вся його «родина». Кожне дерево й кожен квадратний метр ґрунту — неповторні, й цим наш ліс дуже відрізняється від соснових монокультур, які радше нагадують поле з посадками, аніж ліс.

Відкритість

«Університетський лісгосп завжди має проторювати нові стежки. (...) Ми стали лісовою лабораторією й досліджуємо, як найшвидше адаптувати нинішні ліси до кліматичних змін і допомогти їм фізіологічно та механічно давати з усім цим раду. Втім, одне з наших завдань — показати, що це можна зробити не в лабораторії, а просто в дикій природі», — пояснює очільник господарства Томаш Вршка, який з 2019 року втілює тут своє бачення адаптації лісів до кліматичних змін. Які, на його думку, ключові елементи цього процесу?
«Відкритість. Ми хочемо, щоби лісники могли думати про майбутнє, працювали зі здобутками науки про мінливий клімат, послуговувалися практичними напрацюваннями попередників — і були здатні відмовитися від практик, що не принесли користі, — пояснює пан Вршка. — Усім, хто працює з лісом, важливо мати терпіння. Нікуди не поспішати. Взяти потрібний курс і терпляче ним рухатися. Темпи життя прискорюються, але ліс завжди росте з однаковою швидкістю», — додає він. Лісничим, на відміну від землеробів, не судилось побачити плодів своєї праці. Змиритися з цим може бути важко, тому, за словами Вршки, багато лісників можуть боятися збочити з уторованої стежки. «Зараз ми тішимося лісами, які посадив іще рід Ліхтенштейнів, — а наші онуки, може, теж колись скажуть: які прекрасні ці довколишні ліси! Я називаю цю думку моральною аксіомою лісництва. Без неї я б не міг робити те, що роблю».

Адаптація як виклик

На відміну від стратегії, спрямованої на зниження викидів парникових газів і сповільнення кліматичних змін, мета адаптаційної стратегії — пристосувати життя та його інфраструктуру до нових умов. Дієві приклади адаптації в Чехії вже сьомий рік аналізує Фундація «Партнерство» (Nadace Partnerství) у рамках конкурсу на найкраще адаптивне рішення — Adapterra Awards — причому не лише в категорії «Природа», а й у категоріях «Забудова» чи «Будівлі». Десятки проєктів показують, як можна вирішити проблеми, спричинені зміною клімату.

Скажімо, в містах улітку нам варто остерігатись так званих «теплових островів», що виникають, коли асфальт, бетон і стіни будівель накопичують тепло, яке потім випромінюють у довкілля. Для здорової людини такі острови «просто» неприємні, а от для літніх, дітей і носіїв хронічних захворювань вони можуть стати джерелом серйозної небезпеки. Можливим рішенням цієї проблеми може стати достатня кількість зелені, яка охолоджуватиме довкілля, — ну а оскільки причиною охолодження виступає випаровування води, адаптаційні заходи мають передбачати й розважливе її використання.
Фундація «Партнерство» сама намагається показати позитивний приклад — її брненський офіс, Освітньо-консультаційний центр «Відкритий сад» (Otevřená zahrada), вже 12 років демонструє поєднання різних адаптивних і пом’якшувальних стратегій. Одним із візуально найяскравіших елементів цих стратегій вважають так званий «зелений дах», укритий сукулентами, газонами й багаторічними рослинами. Частиною цього даху працівники/працівниці й гості центру можуть гуляти спекотними літніми днями, на собі відчуваючи одну з головних переваг таких дахів: прохолоду. Тоді як зі звичайних пласких дахів більшість води стікає додолу, з «зеленого» вона поступово випаровуватиметься, поліпшуючи тутешній мікроклімат.

Утримання й оптимізація житлових споруд

Дах іще одного корпусу цього ж центру виконує вже іншу функцію — замість рослин на ньому розкладені сонячні панелі, що покривають приблизно чверть спожитої організацією енергії. Вода з цього даху стікає в підземну цистерну об’ємом 30 кубічних метрів, звідки надходить у зливні бачки санвузлів — так зменшується загальне споживання питної води. Ще одна тутешня цікавинка — біоінженерні споруди для екологічного очищення використаної води з умивальників чи душів. Внутрішню температуру влітку допомагає знижувати продумана система віконних штор, а також економні теплові насоси на кшталт «земля–вода» (де використовується геотермальна енергія).
«Протягом року ми все фіксуємо й оцінюємо — причому я маю на увазі не лише споживання води, електрики чи тепла, а й стік дощової води, залежність нагрівання дахового покриття від його кольору та інших параметрів, а в «зеленому даху» стоять іще й теплові датчики. Показники цих вимірювань ми демонструємо як на своєму сайті, так і на рідкокристалічній панелі в саду, — і використовуємо їх у рамках своїх освітніх програм. Нам хотілося би, щоб наш досвід допомагав містам, селам і компаніям більше дбати про довкілля», — каже Мартін Чех, спеціаліст із зеленої архітектури в Фонді «Партнерство», який уже шостий рік займається утриманням і оптимізацією енерговикористання житлових споруд.

Ключовим елементом оптимального енерговикористання, за його словами, є збалансованість окремих конструкцій і технологій. «Адаптація й пом’якшення негативних наслідків мають крокувати в ногу одна з одною. Немає сенсу оснащувати будівлю адаптаційними механізмами, якщо вона неекономна, потребує великих витрат енергії й таким чином сприяє надто високим викидам парникових газів. Завдяки якісним теплоізоляційним матеріалам, підхожим технологіям, розумному менеджменту й уважним до природи адаптаційним крокам можна забезпечити в житлових спорудах чисте повітря, комфортне опалення й освітлення — не завдавши збитків екології», — завершує нашу розмову Мартін Чех.

Адаптація як шанс

Виявляється, адаптація до кліматичних змін — це не просто сукупність технічних проєктів, а ще й відкриті можливості переосмислити наш зв’язок з природою, ставлення одне до одного й до дарів природи (інакше кажучи, до ресурсів). Кліматичні зміни й потреба до них пристосовуватися підштовхують нас до створення майбутнього, в основі якого лежить не необмежене використання ресурсів, а радше співпраця, оновлення й екологічно свідоме процвітання.

Ключем до такої трансформації можуть стати інновації. Від технологічних до економічних (як-от нові моделі спільного господарювання) й агропромислових — кожна нова ідея може стати зародком системних змін. Скажімо, децентралізована чи комунальна енергетика, в основі якої лежать оновлювані джерела енергії, не лише зменшує нашу залежність від горючих корисних копалин, а й посилює самозарадність. Схожі підходи, базовані на замкнених економічних циклах, можуть мінімалізувати кількість відходів і змінити наше сприйняття матеріалів.

Ключова роль у всьому цьому належить суспільній справедливості. У процесі адаптації до кліматичних змін слід враховувати потреби вразливих груп населення й забезпечити рівномірний розподіл її позитивних наслідків. Таке врахування потреб передбачає підтримку регіонів і соціальних груп, постраждалих від змін клімату, участь громад у процесах ухвалення рішень та інвестиції в освіту, що дадуть людям шанс активно долучатися до змін.

Утім, ця трансформація стосується не тільки людей. Щоб її ефекти були тривкими, вона має охопити цілий світ. Сприяння біорозмаїттю, охорона природних екосистем і регенерація природи — не лише інструменти адаптації, а й знаряддя відновлення рівноваги між людською цивілізацією і планетою.

На цьому шляху постає багато колосальних труднощів — від технологічних і економічних до політичних і культурних. Але кожна з них — це ще й нагода переосмислити все, що здається нормальним. Мета екосвідомих трансформацій — не лише виживання, а й створення світу, що буде справедливішим, стійкішим і осмисленішим, — як для людей, так і для інших живих істот, що сусідять із нами на цій планеті.

березень 2025