бібліотеки
«Наша слабкість була нашою силою», — досвід Луганської бібліотеки
До 2014 року Луганська обласна універсальна наукова бібліотека (ОУН_Б) була звичайною великою регіональною бібліотекою. З початком російсько-української війни бібліотека змушена була переїхати до Старобільська. Після повномасштабного вторгнення у 2022 році вона евакуйовувалася вдруге.
Зараз, попри брак фондів і великого приміщення, Луганську ОУН_Б називають однією з найпрогресивніших в Україні. Бібліотека проводить події в різних містах, збирає інформацію про бібліотеки на тимчасово окупованих територіях Луганщини та ділиться рекомендаціями для галузі. Журналістка Марія Бліндюк поговорила з директоркою бібліотеки Світланою Моісєєвою про досвіди евакуації, важливість команди та пошуки форматів в обставинах воєнного часу.
«Команда — найкраще, що зі мною відбулося»
Велика обласна бібліотека
Світлана Моісєєва працювала в Луганській ОУН_Б із кінця 1980-х. Це була одна з найбільших обласних бібліотек в Україні з понад мільйонним книжковим фондом. Потужний заклад працював на всю область і завжди входив у пʼятірку найкращих бібліотек країни.
Навесні 2014 року в Луганськ заходять проросійські терористичні організації. Починаються активні бойові дії, в місті стає небезпечно. Тоді Світлана Моісєєва була заступницею директорки Інни Риб'янцевої. Директорка ухвалила рішення призупинити роботу бібліотеки й дати людям можливість виїхати в безпечні місця. У вересні 2014-го було підписано Мінські угоди, в яких за територією Луганська був закріплений «особливий статус».
Після укладання угод керівництво бібліотеки написало доповідну на Луганську обласну адміністрацію — мовляв, місто захоплено, повернутися туди немає можливості, а на нову владу вони працювати не збираються. Відтак, приблизно рік бібліотека була у вимушеному простої. Світлана згадує, що тоді вдалося вивезти тільки документи, статути й бухгалтерію. Намагалися також забрати певні машини, жорсткі диски й компʼютери, але бібліотека вже була захоплена. Самотужки евакуювати фонди неможливо, оскільки це тонни книг. «Хто б нам дозволив вивозити ті фонди, якщо нам не дозволили взяти навіть жорсткі диски, які можна покласти в сумочку?» — пояснює Світлана.
До повномасштабного вторгнення з деякими працівниками бібліотеки, що залишилися в окупації, тримали звʼязок. Була інформація, що книжкові фонди доти не вилучали, вони залишалися в тому приміщенні, де й були. Українські книги зняли з відкритого доступу й перенесли в книгосховище. Але після 24 лютого 2022 року звʼязок зник, і що зараз відбувається з книгами — невідомо.
Бібліотека в Старобільську — майже з нуля
Директорка Інна Риб'янцева та невелика частина команди з Луганська переїхали до Старобільська. Тривалий час було незрозуміло, як відновлювати бібліотеку: робити нову чи працювати на базі районної. «Ми бачили, що люди потребують методичної допомоги. Думок про те, щоб повноцінно відновити бібліотеку, не було», — каже Світлана Моісєєва. Завдання науково-методичних центрів обласних бібліотек — аналізувати розвиток бібліотечної галузі в регіоні й розповсюджувати інформацію. Цей орган допомагає бібліотекам впроваджувати інновації, організовує навчання для бібліотек.
А проте майже всі обласні заклади були переміщені й наново утворені, тому бібліотеку також вирішили відновлювати, не обмежуючись суто методичним напрямком. Потроху збирали фонд, заразом почали формувати місцевий колектив, оскільки з луганської команди в Старобільську було тільки шестеро людей. У 2017 році директоркою бібліотеки стала Світлана Моісєєва. І за сім років робота бібліотеки була відновлена практично в повному обсязі.
Водночас було розуміння, що в Старобільську не було ресурсів і великого приміщення, щоби створити таку ж бібліотеку, як у Луганську. Тому вирішили шукати новий формат. Разом із молоддю, яка прийшла на роботу, в Старобільську створили майданчик для інновацій. Бачення нової бібліотеки намагалися розповсюдити в області й Україні загалом. Зрештою Good library стала відомою в Україні як інноваційна бібліотека, яку запрошували на заходи як приклад втілення бібліотечної реформи.
Світлана Моісєєва вважає, що зробити нову бібліотеку без фундаменту набагато легше, ніж реформувати: «Наша слабкість була нашою силою. В нас не було нічого». На її думку, найголовніше — змінити кадри й завести в бібліотеку молодь: «У нас інколи запрошують молодь, але не дають їй повноважень. Молоді люди потрапляють під керівництво мудрих і досвідчених колег, їм стає нецікаво. Треба давати їм свободу: навіть якщо вони помиляються, і щось не спрацьовує — не страшно, все можна виправити». Світлана каже, що бібліотеку в Старобільську сформував колектив, і 2022 рік це тільки підтвердив. Мовляв, далі вдається працювати, тому що команда збереглася й далі генерує ідеї: «Кадри рішають всьо».
Рокфестиваль «Зі сходу до заходу» в Старобільську за ідеєю Сергія Жадана.
Після 24 лютого
«У нас знову не було можливості евакуювати книги чи техніку. Ми знову опинилися майже на кордоні. Російська армія підійшла впритул, дороги обстрілювалися, незрозуміло було, куди їхати», — згадує Світлана. Із приміщення бібліотеки забрали все цінне: документи, сервер, портативну техніку. А головним завданням вкотре стало евакуювати людей: «Там не можна було залишатися, бо це небезпечно. Старобільськ — невелике місто, всі всіх знають, і ми розуміли, що до нас рано чи пізно прийдуть. Із точки зору квазіреспубліки ми “прєдатєлі родіни” — зрадники, які мають сидіти у вʼязниці». Спершу вся команда працювала онлайн із різних міст. Спробували зʼясувати, хто з користувачів(-ок) бібліотеки на звʼязку, й запропонувати їм свої заходи. Спочатку поновили тренінги з української мови: «Багато слухачів(-ок) були ще зі Старобільська, з окупації — там ще був нормальний звʼязок і було більш-менш безпечно», — розповідає Світлана Моісєєва.
Мандрівна бібліотека
Світлана розповідає, як нещодавно співробітники(-ці) сказали їй, що були впевнені, що далі працюватимуть, коли виїжджали: «Це для мене відкриття. Коли я виїжджала, в мене не було бачення, що далі. Єдине, чого хотілося — евакуювати людей, щоби з ними нічого не сталося. А виявляється, люди виїжджали з чітким розумінням, що працюватимуть далі. Я їм вдячна за це».Згодом працівники(-ці) Good library почали шукати в містах, де перебували, майданчики для заходів. Гуманітарні хаби різних міст приймали в себе події формату, який назвали «Мандрівною бібліотекою». Команда мандрувала Україною й пропонувала свої заходи там, де це було потрібно.
Директорка Світлана Моісєєва опинилася в Черкасах, там і зафіксували фізичну адресу: «Щойно ми змогли, зробили релокацію — це юридична формальність, інакше нам не сплачували б зарплати. Ми узгодили релокацію з обласною адміністрацією Черкас. Потроху сюди підтягнулися працівники(-ці) — нас тут уже девʼятеро, майже половина».
Працівники(-ці) Луганської бібліотеки висаджують рослини в Ірпені.
Також Світлана розповідає, що місцевий обласний молодіжний центр допоміг не тільки з майданчиком для подій, але й із офісом: «Директорка центру сказала, що в них є пуста кімната, яку нам можна зайняти й працювати. Нам дуже пощастило. В них гарний колектив і схожі прийоми роботи».
Світлана Моісєєва пояснює, що вони не відновлюють свої книжкові фонди, тому що незрозуміло, що робити з ними далі: «Ми збираємо невеличку колекцію, щоби обслуговувати потреби ВПО в гуманітарному штабі». Книжки отримують за різними проєктами, також іноді автор(-к)и надсилають примірники.
Методцентр для бібліотек Луганської області
Один із важливих напрямків роботи цієї команди — методологічний центр області. Саме ці функції закладали на початку роботи в Старобільську. Good library збирає інформацію щодо колег(-жанок) на тимчасово окупованих територіях і комунікує з тими, хто не перейшли на бік окупантів. «В нас чітка картина, де й що відбувається. Є територіальні громади, де колектив відразу перейшов на інший бік. Є випадки, коли керівництво пішло на співпрацю, а колектив принципово залишився. Тоді окупанти набирають працювати абикого, людей із вулиці. А є й випадки, коли вся бібліотека на чолі з керівництвом відмовляється працювати», — розповідає Світлана.
Водночас досвід Луганської ОУН_Б став прикладом для бібліотек інших територіальних громад. Керівництва бібліотек Рубіжанської, Лисичанської, Гірської та Кремінської громад перевели роботу колективу в дистанційний режим і отримують зарплату. Good library викладає методичні матеріали й рекомендації у відкритий доступ, щоби допомогти іншим втілити цей формат.
«Єдине, чим ми не “світимо”, — це алгоритм дій керівника(-ця)м, які потрапили в окупацію. Їх ми розсилали в месенджерах нашим директор(-к)ам, які не пішли на співпрацю, але не змогли евакуюватися, — додає Світлана. — Коли у травні 2022 року ми почали спілкуватися з директор(-к)ами області, то зрозуміли, що вони в повному розпачі й не розуміють, що робити. Громадська ініціатива й ініціатива фахівців важливі в країні. Ми зробили те, що мали зробити. Нам вдячні наші колеги — це головне».
Реформа галузі
Good library планує далі вдосконалювати свій формат: «У нас є можливість розробити варіант дистанційної роботи бібліотеки, який, як мені здається, буде корисним. Моя особиста думка, за яку мене можуть захейтити колеги: така кількість бібліотек, яка була до вторгнення в Україні, — не потрібна. Їх неможливо утримувати в такій кількості. Це радянське надбання, коли в кожному селі бібліотека», — вважає Світлана.І додає: «Формат підтримки й надання бібліотечних послуг може бути потрібний у населених пунктах, де небагато людей, і куди поки складно дістатися. Виявилося, що це не потребує великих фінансів, утримання приміщень тощо. Ми спробуємо вдосконалити й запропонувати таку модель бібліотечній спільноті. Можливо, це навіть буде корисно на майбутнє».
Спілкуючись із бібліотекаря(-ка)ми Луганської області, Світлана бачить, що вони зараз теж готові помріяти про те, як можна розробити нову модель бібліотеки після повернення в Луганську область: «Ми розуміємо, що в нас там усе майже знищено, і треба знову перетворити це на вікно можливостей, зробити якось по-іншому».
Говорячи про нову модель, Світлана Моісєєва каже, що бібліотека може поєднати в собі не лише книги, а й, наприклад, психологічну підтримку: «Багато бібліотек під час повномасштабного вторгнення перетворилися на гуманітарні штаби — вони надавали прихисток ВПО, збирали одяг, допомагали армії. То чому ж не залишити цю функцію бібліотекам після війни?». Мова не про воєнний контекст, а про допомогу людям — тобто є ідея розширити функцію бібліотеки до соціального хабу.
Також Світлана розуміє, що команді бібліотеки треба буде вчитися залучати гроші через фонди. Зараз їхній формат не потребує великих фінансових вкладень, але вони продумують, що може бути потрібно після повернення на деокуповані території: «Повертатися треба з чіткою картиною, що робити. Поки ми малюємо цю картину».
