Перекладацька галузь
Навчатися, пристосовуватися, перемагати: переклад в Україні після 24 лютого
Задовго до початку повномасштабної війни з росією ми з кар’єрною консультанткою та моїм синдромом самозванця розмовляли про переклад як професію. Я щиро зізнавалася: мені дещо страшно, що переклад — моя основна навичка і чи не єдине, що я вмію робити. «А раптом щось станеться? — питала я. — Раптом докорінно зміниться робота громадських організацій — моїх основних клієнтів — і я втрачу змогу заробляти на життя?»
Що ж — сталося. І, безумовно, події останніх місяців змінили галузь, у якій я працюю — але, як не дивно, не тільки в гірший бік. І в цьому тексті я хочу поділитися пережитою тривогою, але й оптимізмом і надією, які відчуваю зараз щодо професії перекладачки.
Про 24 лютого
Лютий у галузі перекладу — традиційно доволі жвавий місяць. Усі можливі «післясвят» минули, і робота йде досить активно у сфері як усного, так і письмового перекладу. Зокрема у мене на 24 лютого цього року були заплановані письмова робота над різними документами та книжками, а ще два синхрони, на 10:00 і на 14:00.
Після вибухів та новин про вторгнення і колеги, і замовники були розгублені й дезорієнтовані. Усні переклади були в планах до останнього моменту, хоча, звісно, врешті-решт їх скасували. Всі заздалегідь заплановані заходи тимчасово були відкладені в довгу шухляду.
Натомість стало критично важливо швидко доносити світу актуальну інформацію. Тому цілий день 24 лютого у мене минув за роботою з Центром стратегічних комунікацій. Потрібно було оперативно та якісно перекладати новини для міжнародної аудиторії, робити публікації в Twitter, а події розвивалися так стрімко, що робота була практично безперервна й цілодобова.
Авторка за роботою (Фото з особистого архіву авторки)
Про нові спеціалізації
Коли минув перший шок, стало зрозуміло, що війна (очікувано) затьмарила всі інші теми. Проєкти, над якими ми працювали раніше, стали на паузу чи були скасовані. Дослідження громадської думки, проєкти міжнародної співпраці, розвиток бізнесу, які планувалися в січні-лютому, — нічого з цього більше не було актуальним. Годі й казати, який це був шок для книжкової галузі — у час, коли на першому місці для всіх опинилась тема банального виживання, здавалося, що книжки нікому не будуть потрібні ще дуже довго.
Натомість на цьому сумному підґрунті почали створювати й розвивати щось нове — і переклад незмінно залишався важливим аспектом такої роботи.
Безумовно, одним з основних і очевидних напрямків стало все пов’язане безпосередньо з війною. Перекладач(к)ам довелося терміново вчити, як перекладається англійською «плитоноска», «приціл» чи «РСЗВ». Навіть ті, хто ніколи не спеціалізувалися на воєнній тематиці, мусили вивчати базову термінологію (а іноді й поглиблену), щоб пристосуватися до нових умов. Сюди ж належать різноманітні інструкції до зброї, методички з тактичної медицини тощо.
Зважаючи на всю історію з потенційним вступом України в ЄС і (поки що) невступом у НАТО, ще однією галуззю, яку довелося терміново надолужувати тим, хто ще не встигли з нею освоїтися, стала політика та різна термінологія, пов’язана з різноманітними міжнародними організаціями. Так, заповнення величезного опитувальника для надання Україні статусу кандидата в члени ЄС потребувало згуртованих зусиль численних перекладачів і перекладачок. Оскільки самі лише запитання займали десятки сторінок, відповіді на опитувальник були просто-таки сагою, яку потрібно було перекласти за якомога стисліші терміни й при цьому максимально якісно.
Третя тема, пов’язана з попередніми, — це міжнародні договори, конвенції тощо. Оскільки росія явно визначила як своє завдання порушити максимальну кількість міжнародних документів, стало дуже на часі в них орієнтуватися, щоб використовувати в роботі правильні формулювання. Зокрема, звісно, йдеться про Женевські конвенції та документи, пов’язані з правами людини.
І нарешті, водночас сумно і приємно, що доволі вагоме місце серед нових спеціалізацій посіла психологія, зокрема травматерапія та різні методи роботи з ситуаціями гострої травми та гострої кризи. Сама я ще з початку березня працюю з групою нідерландських психотерапевтів, які проводять навчання для українських колег щодо турботи про себе та про своїх клієнтів у поточних умовах. Таких груп існує вже декілька. На наших очах формуватимуться нові протоколи роботи з травматичним досвідом. І переклад стане важливим аспектом цієї роботи.
Авторка разом з командою психологів з Нідерландів Trauma Support Ukraine (Фото з особистого архіву авторки)
Про фіксерство
Чимало колег (і не-колег), які залишилися в Україні після 24 лютого, почали займатися супроводом іноземних журналістів. Тут ідеться вже не зовсім про переклад, оскільки робота такої людини значно ширша — допомогти, підказати щось у місцевому контексті, домовитися про інтерв’ю, знайти підхожу людину для спілкування й багато іншого.
Фіксери — не завжди фахові перекладачі. Часто це можуть також бути місцеві журналісти з хорошим рівнем володіння іноземною мовою. Через таке широке і не надто чітко визначене коло повноважень на перший план тут виходить вміння людини спілкуватися, адаптуватися та вирішувати завдання в міру їх виникнення, аніж суто перекладацькі навички.
На жаль, ця робота пов’язана зі значним рівнем небезпеки — як фізичної, так і психологічної. Спілкування часто відбувається з людьми, які переповідають свій складний і травматичний досвід, і сприймати це може бути непросто. Крім того, іноді йдеться про поїздки в «гарячі» точки. Зокрема, на жаль, під час роботи як фіксерки для Fox News у Горенці на Київщині 14 березня загинула українська журналістка Олександра Кувшинова.
Перекладачка Ганна Кирієнко (праворуч в окулярах) працює фіксеркою для команди каналу TF1-LCI на Київщині. (Фото з особистого архіву Ганни Кирієнко)
Про волонтерство та про аматорство
Цілком очікувано після початку повномасштабної війни потреба в перекладах зросла максимально — від новин і викриття російської дезінформації до списків ліків. Одним з найцікавіших видів роботи став синхронний переклад телемарафону «Єдині новини». Від початку вторгнення вже майже 70 перекладачів і перекладачок цілодобово забезпечують наявність англомовної версії телемарафону. Робота напрочуд цікава, емоційна і дуже специфічна, бо до неї майже неможливо підготуватися.
Робота для телемарафону «Єдині новини» (Фото з особистого архіву авторки)
Досить болючий особисто для мене момент, який актуалізувався після 24 лютого (окрім очевидного), — питання про загальний рівень перекладацької галузі. Переклад і раніше часто сприймався як галузь, у якій можна «спробувати свої сили» без необхідних знань і навичок. Внаслідок цього у сферу часто потрапляли люди, не здатні адекватно оцінити свої вміння та рівень знань. Після вторгнення ситуація тільки погіршилася.
Надавати свої знання на благо держави під час війни — чудова і шляхетна справа, якщо ці знання справді є. З кінця лютого виник величезний попит на переклад і, на жаль, закривався він не завжди перевіреною пропозицією.
Замовники публікували (й досі часом публікують) оголошення про пошук перекладачів для доволі відповідальних завдань, наприклад навчання військових — «рівень англійської хоча б В2, можна без досвіду». Ні, не можна. Це складна та дуже стресова робота, яку має виконувати підготовлена людина. Також чимало людей кинулися створювати проєкти для інформування міжнародної аудиторії та шукати для них волонтерів — досить часто такі проєкти дублюють одне одного, а їхня необхідність і цінність радше викликали питання.
З іншого боку, маємо формування численних волонтерських груп, у більшості з яких не було жодної перевірки людей, що до них долучалися. Тож до них радісно додавалися численні люди, які до вторгнення не мали жодного стосунку до сфери перекладу і, на жаль, це позначалося на якості їхньої роботи. Навіть у поважних українських виданнях англомовна версія чудових, якісних матеріалів часом виявлялася абсолютно нечитабельною. А на пресконференції з російськими полоненими, яку проводила цілком авторитетна організація, перекладачка так хвилювалася, що постійно плутала терміни й видавала незв’язний, а часом і зовсім незрозумілий результат.
Аматорський переклад в умовах війни цілком має право на існування та своє місце. Волонтери на вокзалах і в точках перетину кордону, які допомагали українським громадянам спілкуватися на місці після виїзду з рідної країни, виконували й виконують надзвичайно важливу роботу, для якої необов’язково мати перекладацькі навички та досвід — тут важлива не так точність, як базова допомога з тим, щоб порозумітися. Допомогти розібратися з якоюсь процедурою, переказати зміст документа чи інструкції — з цим чудово можуть впоратися люди, які просто володіють українською та іноземною мовою. Але ось таке загальне зниження стандарту галузі через війну означає, що нам ще довго доведеться за нього боротися й відновлювати його після перемоги.
Про оплату
Велика кількість волонтерських замовлень також означає дещо інакше ставлення до оплати. Коли йдеться про важливі замовлення, часом можна погодитися на ставку, нижчу за свій стандарт, або на виконання роботи на волонтерських засадах, якщо розумієш, що це важливо й потрібно. Чимало колег, як і я сама, давали й досі дають можливість українським замовникам відкласти оплату проєктів, що очікувалася в кінці лютого чи в березні, бо з розумінням ставляться до складності їхньої фінансової ситуації. Відносно стандартним пунктом в оголошеннях про переклад стало «волонтерство» або «за гроші».
Водночас скористаюся нагодою, щоб закликати молодших чи не надто впевнених у собі колег — будь ласка, не погоджуйтеся безоплатно чи зі знижкою працювати на великі міжнародні організації, іноземних замовників тощо. Вони зазвичай прекрасно можуть дозволити собі українські ставки, і коли вони використовують бажання українських перекладачів допомогти своїй країні, щоб зекономити — це на їхній совісті. А на нашій совісті — не давати їм це робити.
Про книжки
У видавничій справі ситуація (з портфоліо, з масштабами, з прибутками і з тарифами) була дуже неоднорідна ще й до повномасштабної війни, а зараз — і поготів. Після того як 24 лютого все фактично зупинилося (спричинивши величезні збитки для видавців), видавництвам довелося переосмислювати свої робочі процеси, відмовлятися від запланованих проєктів, шукати нові варіанти роботи та пристосовуватися. Книжкові перекладачі й перекладачки так само, як і інші фахівці, мусили шукати інші варіанти заробітку, зокрема переходячи в більш актуальні на той момент види роботи, такі як фіксерство. Пропозицій роботи в книжковій галузі з початком повномасштабного вторгнення суттєво поменшало.
При цьому на ринку є як дуже сумні випадки фактичної зупинки роботи видавництв, де досі нема надії на бодай якесь відновлення, так і досить цікаві й оптимістичні кейси. Більше про це — в окремому матеріалі.
Авторка з першою з перекладених нею книжок, що вийшла друком після початку повномасштабного вторгнення (Фото з особистого архіву авторки)
Про поступове відновлення галузі та (несподівано) ковід
Нині, коли минуло чотири місяці від початку повномасштабного вторгнення, варто визнати: перекладацька галузь якщо не відновилася повністю, то принаймні тримається надзвичайно гідно. Протягом першого місяця до нас почали звертатися міжнародні замовники, а затим активувались і українські, які знайшли свої ніші та проєкти в поточних умовах. Так, минулого тижня до мене звернулося видавництво, з яким я співпрацювала, з пропозицією продовжувати роботу над книжками, і це відчувалося як свято. Фінансово галузь теж «не спить» — знаю, що деякі колеги вже вийшли на долютневі показники доходів і переконані, що це — не межа.
Найдивовижніше, що швидкому відновленню перекладу, особливо усного, дуже посприяв досвід роботи під час ковіду. Ще звідтоді чимало заходів проводилися онлайн, у нас була й залишається професійна гарнітура та налагоджені механізми спільної роботи, тому тут не довелося вибудовувати якісь нові схеми.
Про майбутнє
Вірю, що галузь перекладу принаймні в найближчому майбутньому буде надзвичайно важлива, потрібна й матиме високий попит. Міжнародна увага до України означає, що українські культурні продукти потребуватимуть представлення за кордоном. Компаніям і організаціям необхідні будуть матеріали та сайти українською мовою. Українські книжки вже потихеньку виходять друком у перекладах іноземними мовами, і їхні обсяги тільки зростатимуть із часом. Ті українські компанії, що досі не встигли зробити якісну (або хоч якусь) україномовну версію сайту, швидко почнуть надолужувати. А євроінтеграційні процеси, що чекають на нас найближчими роками, означатимуть величезний масив документів і політик, які потребуватимуть точного, якісного фахового перекладу. Для нас це і можливість працювати, і — дуже сподіваюся — нагода відновити постраждалий від війни галузевий стандарт.
Чи варто зараз починати займатися перекладом? (Особливо після мого гнівного абзацу про аматорство?) Коротка відповідь — можна, якщо ви цього хочете і до цього готові. Якщо маєте відповідні знання, готові вчитися та сприймати галузь серйозно — пробуйте, пробувати завжди варто. Знайдіть собі ментора чи менторку, дослухайтеся до порад, тренуйтеся. Як і в мирний час.
Про себе
Мені дуже пощастило з професією. Від самого початку офіційної війни з росією я мала змогу бути корисною та почуватися на своєму місці. Я перекладала матеріали про російську дезінформацію та інформаційно-психологічні операції, новини, переліки ліків і медичного обладнання. Працювала над складними, але важливими дослідженнями про воєнні злочини на Київщині та в Маріуполі. Брала участь у вебінарах для психологів і вчителів. Синхронила марафон «Єдині новини» та долучалася до перекладу важливих державних документів. Продовжувала співпрацю з командою і колегами. Якби в цей час можна було робити щось інше… я справді не знаю, що робила б. Війна відкинула все несуттєве, і виявилося, що ця робота — це справді частина мене.
Авторка
Наталя Сліпенко – усна та письмова перекладачка, синхроністка. Правозахисна активістка. Вболівальниця української видавничої справи. Колись створить комікс про пригоди своєї кицьки в Європі.
Лютий у галузі перекладу — традиційно доволі жвавий місяць. Усі можливі «післясвят» минули, і робота йде досить активно у сфері як усного, так і письмового перекладу. Зокрема у мене на 24 лютого цього року були заплановані письмова робота над різними документами та книжками, а ще два синхрони, на 10:00 і на 14:00.
Після вибухів та новин про вторгнення і колеги, і замовники були розгублені й дезорієнтовані. Усні переклади були в планах до останнього моменту, хоча, звісно, врешті-решт їх скасували. Всі заздалегідь заплановані заходи тимчасово були відкладені в довгу шухляду.
Натомість стало критично важливо швидко доносити світу актуальну інформацію. Тому цілий день 24 лютого у мене минув за роботою з Центром стратегічних комунікацій. Потрібно було оперативно та якісно перекладати новини для міжнародної аудиторії, робити публікації в Twitter, а події розвивалися так стрімко, що робота була практично безперервна й цілодобова.
Авторка за роботою (Фото з особистого архіву авторки)
Про нові спеціалізації
Коли минув перший шок, стало зрозуміло, що війна (очікувано) затьмарила всі інші теми. Проєкти, над якими ми працювали раніше, стали на паузу чи були скасовані. Дослідження громадської думки, проєкти міжнародної співпраці, розвиток бізнесу, які планувалися в січні-лютому, — нічого з цього більше не було актуальним. Годі й казати, який це був шок для книжкової галузі — у час, коли на першому місці для всіх опинилась тема банального виживання, здавалося, що книжки нікому не будуть потрібні ще дуже довго.
Натомість на цьому сумному підґрунті почали створювати й розвивати щось нове — і переклад незмінно залишався важливим аспектом такої роботи.
Безумовно, одним з основних і очевидних напрямків стало все пов’язане безпосередньо з війною. Перекладач(к)ам довелося терміново вчити, як перекладається англійською «плитоноска», «приціл» чи «РСЗВ». Навіть ті, хто ніколи не спеціалізувалися на воєнній тематиці, мусили вивчати базову термінологію (а іноді й поглиблену), щоб пристосуватися до нових умов. Сюди ж належать різноманітні інструкції до зброї, методички з тактичної медицини тощо.
Зважаючи на всю історію з потенційним вступом України в ЄС і (поки що) невступом у НАТО, ще однією галуззю, яку довелося терміново надолужувати тим, хто ще не встигли з нею освоїтися, стала політика та різна термінологія, пов’язана з різноманітними міжнародними організаціями. Так, заповнення величезного опитувальника для надання Україні статусу кандидата в члени ЄС потребувало згуртованих зусиль численних перекладачів і перекладачок. Оскільки самі лише запитання займали десятки сторінок, відповіді на опитувальник були просто-таки сагою, яку потрібно було перекласти за якомога стисліші терміни й при цьому максимально якісно.
Третя тема, пов’язана з попередніми, — це міжнародні договори, конвенції тощо. Оскільки росія явно визначила як своє завдання порушити максимальну кількість міжнародних документів, стало дуже на часі в них орієнтуватися, щоб використовувати в роботі правильні формулювання. Зокрема, звісно, йдеться про Женевські конвенції та документи, пов’язані з правами людини.
І нарешті, водночас сумно і приємно, що доволі вагоме місце серед нових спеціалізацій посіла психологія, зокрема травматерапія та різні методи роботи з ситуаціями гострої травми та гострої кризи. Сама я ще з початку березня працюю з групою нідерландських психотерапевтів, які проводять навчання для українських колег щодо турботи про себе та про своїх клієнтів у поточних умовах. Таких груп існує вже декілька. На наших очах формуватимуться нові протоколи роботи з травматичним досвідом. І переклад стане важливим аспектом цієї роботи.
Авторка разом з командою психологів з Нідерландів Trauma Support Ukraine (Фото з особистого архіву авторки)
Про фіксерство
Чимало колег (і не-колег), які залишилися в Україні після 24 лютого, почали займатися супроводом іноземних журналістів. Тут ідеться вже не зовсім про переклад, оскільки робота такої людини значно ширша — допомогти, підказати щось у місцевому контексті, домовитися про інтерв’ю, знайти підхожу людину для спілкування й багато іншого.
Фіксери — не завжди фахові перекладачі. Часто це можуть також бути місцеві журналісти з хорошим рівнем володіння іноземною мовою. Через таке широке і не надто чітко визначене коло повноважень на перший план тут виходить вміння людини спілкуватися, адаптуватися та вирішувати завдання в міру їх виникнення, аніж суто перекладацькі навички.
На жаль, ця робота пов’язана зі значним рівнем небезпеки — як фізичної, так і психологічної. Спілкування часто відбувається з людьми, які переповідають свій складний і травматичний досвід, і сприймати це може бути непросто. Крім того, іноді йдеться про поїздки в «гарячі» точки. Зокрема, на жаль, під час роботи як фіксерки для Fox News у Горенці на Київщині 14 березня загинула українська журналістка Олександра Кувшинова.
Перекладачка Ганна Кирієнко (праворуч в окулярах) працює фіксеркою для команди каналу TF1-LCI на Київщині. (Фото з особистого архіву Ганни Кирієнко)
Про волонтерство та про аматорство
Цілком очікувано після початку повномасштабної війни потреба в перекладах зросла максимально — від новин і викриття російської дезінформації до списків ліків. Одним з найцікавіших видів роботи став синхронний переклад телемарафону «Єдині новини». Від початку вторгнення вже майже 70 перекладачів і перекладачок цілодобово забезпечують наявність англомовної версії телемарафону. Робота напрочуд цікава, емоційна і дуже специфічна, бо до неї майже неможливо підготуватися.
Робота для телемарафону «Єдині новини» (Фото з особистого архіву авторки)
Досить болючий особисто для мене момент, який актуалізувався після 24 лютого (окрім очевидного), — питання про загальний рівень перекладацької галузі. Переклад і раніше часто сприймався як галузь, у якій можна «спробувати свої сили» без необхідних знань і навичок. Внаслідок цього у сферу часто потрапляли люди, не здатні адекватно оцінити свої вміння та рівень знань. Після вторгнення ситуація тільки погіршилася.
Надавати свої знання на благо держави під час війни — чудова і шляхетна справа, якщо ці знання справді є. З кінця лютого виник величезний попит на переклад і, на жаль, закривався він не завжди перевіреною пропозицією.
Замовники публікували (й досі часом публікують) оголошення про пошук перекладачів для доволі відповідальних завдань, наприклад навчання військових — «рівень англійської хоча б В2, можна без досвіду». Ні, не можна. Це складна та дуже стресова робота, яку має виконувати підготовлена людина. Також чимало людей кинулися створювати проєкти для інформування міжнародної аудиторії та шукати для них волонтерів — досить часто такі проєкти дублюють одне одного, а їхня необхідність і цінність радше викликали питання.
З іншого боку, маємо формування численних волонтерських груп, у більшості з яких не було жодної перевірки людей, що до них долучалися. Тож до них радісно додавалися численні люди, які до вторгнення не мали жодного стосунку до сфери перекладу і, на жаль, це позначалося на якості їхньої роботи. Навіть у поважних українських виданнях англомовна версія чудових, якісних матеріалів часом виявлялася абсолютно нечитабельною. А на пресконференції з російськими полоненими, яку проводила цілком авторитетна організація, перекладачка так хвилювалася, що постійно плутала терміни й видавала незв’язний, а часом і зовсім незрозумілий результат.
Аматорський переклад в умовах війни цілком має право на існування та своє місце. Волонтери на вокзалах і в точках перетину кордону, які допомагали українським громадянам спілкуватися на місці після виїзду з рідної країни, виконували й виконують надзвичайно важливу роботу, для якої необов’язково мати перекладацькі навички та досвід — тут важлива не так точність, як базова допомога з тим, щоб порозумітися. Допомогти розібратися з якоюсь процедурою, переказати зміст документа чи інструкції — з цим чудово можуть впоратися люди, які просто володіють українською та іноземною мовою. Але ось таке загальне зниження стандарту галузі через війну означає, що нам ще довго доведеться за нього боротися й відновлювати його після перемоги.
Про оплату
Велика кількість волонтерських замовлень також означає дещо інакше ставлення до оплати. Коли йдеться про важливі замовлення, часом можна погодитися на ставку, нижчу за свій стандарт, або на виконання роботи на волонтерських засадах, якщо розумієш, що це важливо й потрібно. Чимало колег, як і я сама, давали й досі дають можливість українським замовникам відкласти оплату проєктів, що очікувалася в кінці лютого чи в березні, бо з розумінням ставляться до складності їхньої фінансової ситуації. Відносно стандартним пунктом в оголошеннях про переклад стало «волонтерство» або «за гроші».
Водночас скористаюся нагодою, щоб закликати молодших чи не надто впевнених у собі колег — будь ласка, не погоджуйтеся безоплатно чи зі знижкою працювати на великі міжнародні організації, іноземних замовників тощо. Вони зазвичай прекрасно можуть дозволити собі українські ставки, і коли вони використовують бажання українських перекладачів допомогти своїй країні, щоб зекономити — це на їхній совісті. А на нашій совісті — не давати їм це робити.
Про книжки
У видавничій справі ситуація (з портфоліо, з масштабами, з прибутками і з тарифами) була дуже неоднорідна ще й до повномасштабної війни, а зараз — і поготів. Після того як 24 лютого все фактично зупинилося (спричинивши величезні збитки для видавців), видавництвам довелося переосмислювати свої робочі процеси, відмовлятися від запланованих проєктів, шукати нові варіанти роботи та пристосовуватися. Книжкові перекладачі й перекладачки так само, як і інші фахівці, мусили шукати інші варіанти заробітку, зокрема переходячи в більш актуальні на той момент види роботи, такі як фіксерство. Пропозицій роботи в книжковій галузі з початком повномасштабного вторгнення суттєво поменшало.
При цьому на ринку є як дуже сумні випадки фактичної зупинки роботи видавництв, де досі нема надії на бодай якесь відновлення, так і досить цікаві й оптимістичні кейси. Більше про це — в окремому матеріалі.
Авторка з першою з перекладених нею книжок, що вийшла друком після початку повномасштабного вторгнення (Фото з особистого архіву авторки)
Про поступове відновлення галузі та (несподівано) ковід
Нині, коли минуло чотири місяці від початку повномасштабного вторгнення, варто визнати: перекладацька галузь якщо не відновилася повністю, то принаймні тримається надзвичайно гідно. Протягом першого місяця до нас почали звертатися міжнародні замовники, а затим активувались і українські, які знайшли свої ніші та проєкти в поточних умовах. Так, минулого тижня до мене звернулося видавництво, з яким я співпрацювала, з пропозицією продовжувати роботу над книжками, і це відчувалося як свято. Фінансово галузь теж «не спить» — знаю, що деякі колеги вже вийшли на долютневі показники доходів і переконані, що це — не межа.
Найдивовижніше, що швидкому відновленню перекладу, особливо усного, дуже посприяв досвід роботи під час ковіду. Ще звідтоді чимало заходів проводилися онлайн, у нас була й залишається професійна гарнітура та налагоджені механізми спільної роботи, тому тут не довелося вибудовувати якісь нові схеми.
Про майбутнє
Вірю, що галузь перекладу принаймні в найближчому майбутньому буде надзвичайно важлива, потрібна й матиме високий попит. Міжнародна увага до України означає, що українські культурні продукти потребуватимуть представлення за кордоном. Компаніям і організаціям необхідні будуть матеріали та сайти українською мовою. Українські книжки вже потихеньку виходять друком у перекладах іноземними мовами, і їхні обсяги тільки зростатимуть із часом. Ті українські компанії, що досі не встигли зробити якісну (або хоч якусь) україномовну версію сайту, швидко почнуть надолужувати. А євроінтеграційні процеси, що чекають на нас найближчими роками, означатимуть величезний масив документів і політик, які потребуватимуть точного, якісного фахового перекладу. Для нас це і можливість працювати, і — дуже сподіваюся — нагода відновити постраждалий від війни галузевий стандарт.
Чи варто зараз починати займатися перекладом? (Особливо після мого гнівного абзацу про аматорство?) Коротка відповідь — можна, якщо ви цього хочете і до цього готові. Якщо маєте відповідні знання, готові вчитися та сприймати галузь серйозно — пробуйте, пробувати завжди варто. Знайдіть собі ментора чи менторку, дослухайтеся до порад, тренуйтеся. Як і в мирний час.
Про себе
Мені дуже пощастило з професією. Від самого початку офіційної війни з росією я мала змогу бути корисною та почуватися на своєму місці. Я перекладала матеріали про російську дезінформацію та інформаційно-психологічні операції, новини, переліки ліків і медичного обладнання. Працювала над складними, але важливими дослідженнями про воєнні злочини на Київщині та в Маріуполі. Брала участь у вебінарах для психологів і вчителів. Синхронила марафон «Єдині новини» та долучалася до перекладу важливих державних документів. Продовжувала співпрацю з командою і колегами. Якби в цей час можна було робити щось інше… я справді не знаю, що робила б. Війна відкинула все несуттєве, і виявилося, що ця робота — це справді частина мене.
Авторка
Наталя Сліпенко – усна та письмова перекладачка, синхроністка. Правозахисна активістка. Вболівальниця української видавничої справи. Колись створить комікс про пригоди своєї кицьки в Європі.
