Підліткова редакція
По той бік синього кордону: реальність як антиутопія
Давно шукаєте цікаву історичну книжку? Розповідаємо, чому слід дати шанс «По той бік синього кордону» німецької письменниці Доріт Лінке: незвична структура, продумані персонажі, довершeна мова й історія, що залишається з тобою, після того як перегорнеш останню сторінку.
1989 рік видається не таким уже й далеким. Пройшло всього якихось 32 роки. Але детальна картина життя у Східній Німеччині 1980-х у романі німецької письменниці Доріт Лінке «По той бік синього кордону» — ніби інша реальність. Проте і в ній підлітки були підлітками.
Ханна й Андреас — головні персонажі-підлітки в романі — здійснюють відчайдушну спробу переплисти Балтійське море та втекти із соціалістичної Східної Німеччини на Захід. Їхня монотонна боротьба зі стихією змішується з флешбеками з дитинства та юності. Числені трагікомедійні епізоди, що повільно, але неухильно вели їх до цієї авантюри. Захоплива ідея сюжету на папері, але на ділі є великий ризик, що сюжетна лінія про перепливання моря буде дуже нудною порівняно з динамічними флешбеками, які охоплюють різні локації й періоди життя героїв. Тут у гру вступає письменицька майстерність Доріт Лінке, її увага до внутрішнього стану героїв, станів тіла й діалогів між двома дуже близькими персонажами, де репліки часто ховають у собі несказані тривоги.
Ханна, на якій сфокусована історія, носить у собі тривогу й непевність, спершу навіть здається, що вона може вписатися в систему. Ханна займалася плаванням і майже прорвалася в олімпійські спортсменки, але не склалося, і чим далі, тим гіршим стає її становище, незважаючи на всі її зусилля. Щодо Андреаса, друга дитинства Ханни, то йому ніколи не судилося вижити в тоталітарному світі. Хоча він має розум і харизму, його характер не сумісний зі світом піонерів і Берлінської стіни. До того ж він змушений терпіти батька-абьюзер, і в цій боротьбі він самотній. Ця не надто життєрадісна парочка врівноважена Саксі — хлопцем із Саксонії зі смішним акцентом і довгуватим чубом, готовим у будь-який момент розплакатися. Ханна й Андреас беруть його у свою компанію. Вони часто глузують з Саксі, а він сипле бородатими анекдотами. Частина флешбеків про дитинство знайомить нас із чудовими другорядними персонажами — родичами, вчителями й друзями Ханни й Андреаса, з часами, повними милих ситуації й легкого дитячого бунту, коли їм ще не болять думки про майбутнє, але далі будь-які варіанти життя, яке варто жити, стають неможливими. Поступово змінюється навіть мова Ханни, росте й розвивається разом із нею. Сім’я Саксі якимось чудом дістає дозвіл виїхати на Захід. Саме до нього і пливуть Ханна й Андреас у надії, що Саксі допоможе їм почати нове життя. Якщо вони, звичайно, виживуть.
Хоча «По той бік синього кордону» визначають як історичний роман, він має багато спільного з популярними підлітковими антиутопіями. А ще уникає дратівливих елементів обох жанрів. Не сприймає себе занадто серйозно й передає історичні події через невеликі деталі, замість розлогих експозицій, як часто буває в історичній прозі. На відміну від антиутопічних бестселерів тут немає непотрібних любовних ліній і беззмістовної драми. Насправді Доріт Лінке створила прекрасний приклад, як можна показати дружні стосунки так само цікаво, комплексно і трагічно, як і романтичні. Немає тут і нереалістичних героїчних подвигів, коли підлітки ведуть революцію проти злого уряду з незрозумілих мотивів. Ханна згоджується допомогти Андеасу перепливти Балтику, бо він єдине хороше, що в неї залишилося, й не може зробити цього сам. Андреас біжить, бо він настільки не сумісний із цим життям, що рано чи пізно його гарантовано чекає в’язниця. Вони не намагаються повалити систему, лише здобути шанс на щось інше для себе. Але в цю книгу все ж прокралася одна класична біда: коли є тріо головних персонажів, один із них недотягує. На жаль, Саксі не має тієї ж глибини, що й Ханна з Андеасом, якими би прекрасними не були його анекдоти. У підліткових антиутопіях також часто зустрічаються сюжетні дірки й невідповідності, через не до кінця продуманий світ, але ця антиутопія реальна, частина юності письменниці, тож правдоподібна в усьому.
Як у будь-якій хорошій книзі, у «По той бік синього кордону» все написане написано не просто так. Ханна й Андреас наважуються переплисти кордон у серпні 1989 року. Лише за місяць до падіння комуністичного режиму в Східній Німеччині. Коли ми через усі драматичні події і випробування добираємося до відкритого фіналу книги, виникає питання: а що якби? Якби Ханна й Андеас, двоє підлітків, яким немає місця в системі, просто почекали лише місяць. Можливо, цей місяць був би гіршим за неспокійне море. А можливо, деякі з нас від початку приречені на свободу за будь-яку ціну.
