Perry Rhodan universum
Дуже побіжний огляд найдовшої серії науково-фантастичних романів
Я не знаю, чи буде Перрі Родан виходити через кілька років, проте мені точно відомо, що він вийде наступного тижня.
— Це ж Groschenromane! Ну кому вони потрібні?! Тобто, звісно, хтось їх читає, був же успіх в журналі «Терра», але щоб ціла серія… — гарячкував редактор.
— Те, що американці називають палп-фікшн, ніхто вже не називає «копійчаними романами». Останнім часом їхня фанбаза значно зросла. До того ж доречніше казати «буклетний роман», Heftromane, — заперечив своєму роботодавцеві Курт Бернхардт, редактор НФ-підрозділу видавничого дому Moewig. — І йдеться не про окремі твори, а про цілу серію! Врешті, надворі січень 1961 року! І я навіть знаю, кому доручити цю роботу!
Невідомо, чи саме так відбувалась розмова, під час якої було започатковано найбільшу в світі серію науково-фантастичних романів. Хай там як, чого тоді гер Курт не знав точно — то це того, що 15 січня 2019 року вийде 3000-й її роман. Різноманітні «вбіквели» при цьому слід рахувати окремо.
На жаль, про німецьку фантастику в нас відомо вкрай мало, проте це тема для окремої статті. Побіжно згадаю кількох її представників: Анжелу та Карлхайца Штайнмюллерів, Андреаса Ешбаха, Герберта Франке. І, звісно, Курта Мара, Карла-Герберта Шеєра і Кларка Дарлтона.
Останні нам цікаві тим, що саме вони безпосередньо пов’язані з найдовшою у світі серією науково-фантастичних романів «Перрі Родан». Власне, саме Шеєру та Дарлтону доручили розробляти концепцію серії.
Нагадую, що то був 1961 рік: оптимізм щодо освоєння космосу, холодна війна, страх перед атомною бомбою. Цю атмосферу розробники й заклали в серію та зберегли впродовж 3000+ томів.
Головного героя, Перрі Родана, як і багатьох інших у цій серії, вигадав Дарлтон, а Шеєр займався розробкою сюжетних поворотів і технологією світу. І вже через кілька місяців концепт майбутньої серії ліг на стіл редактора.
У недалекому (для 1961 року) майбутньому — в 1972 році — американський дослідницький корабель Stardust здійснює політ на Місяць. Капітан корабля, шеф-пілот Перрі Родан, після втрати зв’язку змушений здійснити аварійну посадку і знаходить прибульців — дослідницький корабель Великої Імперії Аркон. Сама Імперія вже віджила кращі часи, більшість її населення занурена в химерні віртуальні ігри, і тільки небагатьом цікавий реальний світ (певно, хтось із творців уже тоді не любив розважальне телебачення, бо до комп’ютерних ігор і тим паче до смартфонів залишалось іще чимало часу). Арконці ж настільки втратили зв’язок із реальністю, що переважній більшості з них вона просто не цікава. Ба навіть більша частина екіпажу дослідницького корабля не цікавиться майже нічим. Його навіть забули як слід укомплектувати, тож після аварії ремонт наявними силами та засобами просто неможливий. Фактично там є тільки дві дієздатні особи — капітанка корабля Тора й науковець Крест. До всього, науковець хворіє, і стандартні ліки йому не допомагають. Звісно, наука Великої Імперії Аркон легко вилікувала б цю хворобу — але лише в тому разі, якби бодай хтось зацікавився її дослідженням.
Перрі Родану вдається допомогти Крестові, а натомість він отримує всі знання арконців. І всіх їхніх ворогів.
І тут сюжет повертає так, як навряд чи міг би завернути його американський автор. Замість повернутись додому Перрі Родан вирішує, що між блоками наддержав на Землі надто багато чвар, щоб віддати ці знання в чиїсь одні руки. Тож він зриває шеврони, висаджується в пустелі Гобі й оголошує себе новим світовим полюсом, Третьою Силою, що об’єднає Землю перед новими загрозами та в майбутньому стане Сонячним Імперіумом.
Так починається ця історія…
Ілюстратором серії обрали Джонні Брука — і вже 8 вересня 1961 року роман «Зоряний пил» з’явився в продажу. Наклад — 32 000 екземплярів — розійшовся за лічені дні. Я навіть боюсь уявляти, скільки коштує той буклет зараз. Якщо мандруватимете в часі, раджу роздобути. Утім, попит породжує пропозицію: друкувались додаткові тиражі, а новий роман виходив щотижня. Заради справедливості треба зазначити: те, що німці називали «буклетним романом», радше нагадує окрему повість обсягом 60 сторінок.
Після 50-го випуску серію продовжили. Згодом з’явився перший сюжет про чужопланетянина Атлана, а ще пізніше — відгалуження під загальною назвою «Планетарні романи» із виходом раз на місяць. У 1966 році розпочалося перевидання перших романів основної серії — «Срібних книг», про Атлана — «Блакитних книг», а решту назвали «Зеленими книгами». Романи (справжні, не буклетні) розділили на цикли по 49–99 книжок, об’єднаних наскрізною ідеєю чи конфліктом. Шеєр керував серією до 1991 року, потім його замінив спершу Вільям Вольтц, а згодом — Ернст Влчек, Роберт Фелдхофф, Уве Антон та інші. Теперішніми авторами серії є Крістіан Монтиллон і Вім Вандемаан.
Проте хибно буде думати, що в серії були лише успіхи. Про єдину екранізацію «Perry Rhodan — SOS aus dem Weltall» зазвичай згадувати не люблять. І загалом звідтоді прихильники серії негативно ставляться до будь-яких спроб її екранізувати — мовляв, книжки кращі.
Попри шалений успіх у ФРН, тривалий час серія залишалась маловідомою поза її межами. Втім, її вплив на світову фантастику не варто недооцінювати. Андре Кейперс став космонавтом, надихаючись книжками про Перрі Родана, і взяв один із примірників у свій перший політ. Джорж Лукас розповідав, що вигадав свою Зірку Смерті, надихаючись велетенськими лінкорами всесвіту Перрі Родана.
А ще, безсумнівно, кожен любитель фантастики впізнає велетенські кубічні кораблі, які керуються кіборгами, об’єднаними в єдину мережу, — це ж раса Борг зі всесвіту «Зоряного Шляху»! І помилиться: адже першопочатково це раса кіборгів Позбі. Аж у такий збіг не дуже віриться, тому вважатимемо це своєрідним омажем з боку творців Зоряного Шляху, а ніяк не плагіатом.
Події «Перрі Родана» розтягнуті в часі й просторі на якусь просто-таки нереальну величину: між окремими циклами романів можуть минути століття. Та при цьому, як не дивно, більшість головних героїв залишаються незмінними. Для зручності їх зробили безсмертними ще на початку, в третій книзі.
Крім Перрі Родана, Атлана та Креста, можна згадати про напарника Перрі. Реджинальд Бул часто стає «серцем» там, де Перрі — «мозком».
Не одразу, але міцно закріпився в серії Гукі — бобромишеподібний мутант-телепортер, любитель моркви. Читачі настільки полюбили персонажа, що певний час надсилали в редакцію пакунки з його улюбленим овочем.
А от ворог щоразу новий. Спершу це загниваюча Арконська Імперія, далі рептилоїди (як же без них!), згодом космічні торговці, що прагнуть зберегти монополію, потім згадані раніше кіборги з кубічних кораблів, Позбі. Безліч їх!
Не можна стверджувати, що Перрі Родан воліє вирішувати суперечки кулаками. Інколи впродовж навіть не однієї книжки він силкується розв’язати проблему мирним шляхом. Але якщо це не вдається, космос повниться спалахами битв багатотисячних флотів зорельотів.
Варто також згадати про Корпус Мутантів (хто пригадав Псі-Корпус із Вавілону-5, із тим Гукі поділиться морквою) — групу людей, що мають паранормальні здібності. Згідно з ЛОРом (сукупністю основної інформації про вигаданий світ художнього твору) всесвіту, подібні мутанти з’являються в кожної раси невдовзі після того, як цивілізація входить в атомну еру, але зазвичай вони не приживаються і зникають ще до виходу раси у Великий Космос. Перрі Родану поталанило, що Земля отримала потрібні технології саме тоді, коли мутанти тільки-но з’явилися.
Щоправда, носія однієї мутації, надто вже ультимативної, довелося позбутись уже в другому томі. Але телепатія, телепортація, телебачення (себто інтравізія, можливість проникати поглядом крізь матерію) присутні в повній мірі — і використовуються.
Також слід розглянути космогонію серії. Головна її ідея полягає в поетапному розвитку можливостей цивілізації — щось близьке до шкали Кардашева, але з більш екзистенційним спрямуванням. Галактичні цивілізації, які зуміли вижити, поступово перетворюються на «суперінтелекти», могутні надлюдські істоти, які об'єднують у собі розум, цінності та ідеї цивілізації, що їх породила. Своєю чергою, «суперінтелекти» еволюційно тяжіють до об'єднання з усією наявною матерією в щось подібне до мислячої сингулярності, уявної розумної Чорної Діри. І так далі.
Якщо довіряти Пангалактичній Статистиці, то 21% усіх подій у Всесвіті є маніпуляціями Сил Порядку, 16% — проявами Хаосу, а 63% — власними діями живих істот.
Головним екзистенційним конфліктом серії є вселенська боротьба двох груп надлюдських істот: Космократів (послідовників Сил Порядку) та Хаостархів (відповідно, послідовників Хаосу). Перші прагнуть будувати та впорядковувати все й усіх, другі ж, навпаки, руйнують усі впорядковані структури.
Найнеприємнішим для героїв у цьому протистоянні є те, що обидві сторони недолюблюють живих істот через їхню схильність об'єднувати в собі елементи порядку й хаосу. Тому Перрі та його команді доводиться постійно грати ролі то любителів Порядку, то поціновувачів Хаосу, аби уникнути знищення.
Авторський колектив циклу доволі ретельно ставиться до змін уявлень про Всесвіт і намагається осучаснити книжки циклу. Але не безкінечними перезапусками, чим грішать американські серіали-«довгожителі», а сюжетними поворотами. Згідно з ЛОРом циклу більшість високорозвинених технологій працює з використанням багатомірного гіперпростору, однією з характеристик якого є так званий «гіперопір» — величина, що час від часу може змінюватись. Коли ж вона змінюється, то змінюється все… Ну, гаразд, не все, але дуже багато. Одні технології перестають працювати, інші працюють, але не можуть бути відтворені через розрив технологічних ланцюжків, відкриваються нові можливості. І головне — розривається безкінечна спіраль наростання «гіперкрутості».
Слід зауважити, що технологічні моменти прописані дуже ретельно, тож «заклепочники» будуть раді.
Звісно, Сонячний Імперіум з часом видозмінюється, а Перрі Родан встигає побувати і Першим Адміністратором, і Зоряним Президентом, і вигнанцем. Він очолюватиме Перший Імперіум, Другий Імперіум, якусь там Федерацію… І так упродовж десь трьох тисячоліть. Або й довше.
Проте цей справді грандіозний, найбільший у світі цикл науково-фантастичних романів напрочуд мало відомий світові. Попри успіх у Німеччині, в повному обсязі він так і не перекладений. Хоча кількасот романів видавались у США, Бразилії, Франції, Чехії та Японії (тут із оригінальними ілюстраціями). Тому безліч закладених там ідей досягають багатьох споживачів опосередковано, через відображення в інших книжках, фільмах і коміксах.
Перекладів жодного роману з циклу українською, наскільки мені відомо, поки що не існує.
— Те, що американці називають палп-фікшн, ніхто вже не називає «копійчаними романами». Останнім часом їхня фанбаза значно зросла. До того ж доречніше казати «буклетний роман», Heftromane, — заперечив своєму роботодавцеві Курт Бернхардт, редактор НФ-підрозділу видавничого дому Moewig. — І йдеться не про окремі твори, а про цілу серію! Врешті, надворі січень 1961 року! І я навіть знаю, кому доручити цю роботу!
Невідомо, чи саме так відбувалась розмова, під час якої було започатковано найбільшу в світі серію науково-фантастичних романів. Хай там як, чого тоді гер Курт не знав точно — то це того, що 15 січня 2019 року вийде 3000-й її роман. Різноманітні «вбіквели» при цьому слід рахувати окремо.
На жаль, про німецьку фантастику в нас відомо вкрай мало, проте це тема для окремої статті. Побіжно згадаю кількох її представників: Анжелу та Карлхайца Штайнмюллерів, Андреаса Ешбаха, Герберта Франке. І, звісно, Курта Мара, Карла-Герберта Шеєра і Кларка Дарлтона.
Останні нам цікаві тим, що саме вони безпосередньо пов’язані з найдовшою у світі серією науково-фантастичних романів «Перрі Родан». Власне, саме Шеєру та Дарлтону доручили розробляти концепцію серії.
Нагадую, що то був 1961 рік: оптимізм щодо освоєння космосу, холодна війна, страх перед атомною бомбою. Цю атмосферу розробники й заклали в серію та зберегли впродовж 3000+ томів.
Головного героя, Перрі Родана, як і багатьох інших у цій серії, вигадав Дарлтон, а Шеєр займався розробкою сюжетних поворотів і технологією світу. І вже через кілька місяців концепт майбутньої серії ліг на стіл редактора.
У недалекому (для 1961 року) майбутньому — в 1972 році — американський дослідницький корабель Stardust здійснює політ на Місяць. Капітан корабля, шеф-пілот Перрі Родан, після втрати зв’язку змушений здійснити аварійну посадку і знаходить прибульців — дослідницький корабель Великої Імперії Аркон. Сама Імперія вже віджила кращі часи, більшість її населення занурена в химерні віртуальні ігри, і тільки небагатьом цікавий реальний світ (певно, хтось із творців уже тоді не любив розважальне телебачення, бо до комп’ютерних ігор і тим паче до смартфонів залишалось іще чимало часу). Арконці ж настільки втратили зв’язок із реальністю, що переважній більшості з них вона просто не цікава. Ба навіть більша частина екіпажу дослідницького корабля не цікавиться майже нічим. Його навіть забули як слід укомплектувати, тож після аварії ремонт наявними силами та засобами просто неможливий. Фактично там є тільки дві дієздатні особи — капітанка корабля Тора й науковець Крест. До всього, науковець хворіє, і стандартні ліки йому не допомагають. Звісно, наука Великої Імперії Аркон легко вилікувала б цю хворобу — але лише в тому разі, якби бодай хтось зацікавився її дослідженням.
Перрі Родану вдається допомогти Крестові, а натомість він отримує всі знання арконців. І всіх їхніх ворогів.
І тут сюжет повертає так, як навряд чи міг би завернути його американський автор. Замість повернутись додому Перрі Родан вирішує, що між блоками наддержав на Землі надто багато чвар, щоб віддати ці знання в чиїсь одні руки. Тож він зриває шеврони, висаджується в пустелі Гобі й оголошує себе новим світовим полюсом, Третьою Силою, що об’єднає Землю перед новими загрозами та в майбутньому стане Сонячним Імперіумом.
Так починається ця історія…
Ілюстратором серії обрали Джонні Брука — і вже 8 вересня 1961 року роман «Зоряний пил» з’явився в продажу. Наклад — 32 000 екземплярів — розійшовся за лічені дні. Я навіть боюсь уявляти, скільки коштує той буклет зараз. Якщо мандруватимете в часі, раджу роздобути. Утім, попит породжує пропозицію: друкувались додаткові тиражі, а новий роман виходив щотижня. Заради справедливості треба зазначити: те, що німці називали «буклетним романом», радше нагадує окрему повість обсягом 60 сторінок.
Після 50-го випуску серію продовжили. Згодом з’явився перший сюжет про чужопланетянина Атлана, а ще пізніше — відгалуження під загальною назвою «Планетарні романи» із виходом раз на місяць. У 1966 році розпочалося перевидання перших романів основної серії — «Срібних книг», про Атлана — «Блакитних книг», а решту назвали «Зеленими книгами». Романи (справжні, не буклетні) розділили на цикли по 49–99 книжок, об’єднаних наскрізною ідеєю чи конфліктом. Шеєр керував серією до 1991 року, потім його замінив спершу Вільям Вольтц, а згодом — Ернст Влчек, Роберт Фелдхофф, Уве Антон та інші. Теперішніми авторами серії є Крістіан Монтиллон і Вім Вандемаан.
Проте хибно буде думати, що в серії були лише успіхи. Про єдину екранізацію «Perry Rhodan — SOS aus dem Weltall» зазвичай згадувати не люблять. І загалом звідтоді прихильники серії негативно ставляться до будь-яких спроб її екранізувати — мовляв, книжки кращі.
Попри шалений успіх у ФРН, тривалий час серія залишалась маловідомою поза її межами. Втім, її вплив на світову фантастику не варто недооцінювати. Андре Кейперс став космонавтом, надихаючись книжками про Перрі Родана, і взяв один із примірників у свій перший політ. Джорж Лукас розповідав, що вигадав свою Зірку Смерті, надихаючись велетенськими лінкорами всесвіту Перрі Родана.
А ще, безсумнівно, кожен любитель фантастики впізнає велетенські кубічні кораблі, які керуються кіборгами, об’єднаними в єдину мережу, — це ж раса Борг зі всесвіту «Зоряного Шляху»! І помилиться: адже першопочатково це раса кіборгів Позбі. Аж у такий збіг не дуже віриться, тому вважатимемо це своєрідним омажем з боку творців Зоряного Шляху, а ніяк не плагіатом.
Події «Перрі Родана» розтягнуті в часі й просторі на якусь просто-таки нереальну величину: між окремими циклами романів можуть минути століття. Та при цьому, як не дивно, більшість головних героїв залишаються незмінними. Для зручності їх зробили безсмертними ще на початку, в третій книзі.
Крім Перрі Родана, Атлана та Креста, можна згадати про напарника Перрі. Реджинальд Бул часто стає «серцем» там, де Перрі — «мозком».
Не одразу, але міцно закріпився в серії Гукі — бобромишеподібний мутант-телепортер, любитель моркви. Читачі настільки полюбили персонажа, що певний час надсилали в редакцію пакунки з його улюбленим овочем.
А от ворог щоразу новий. Спершу це загниваюча Арконська Імперія, далі рептилоїди (як же без них!), згодом космічні торговці, що прагнуть зберегти монополію, потім згадані раніше кіборги з кубічних кораблів, Позбі. Безліч їх!
Не можна стверджувати, що Перрі Родан воліє вирішувати суперечки кулаками. Інколи впродовж навіть не однієї книжки він силкується розв’язати проблему мирним шляхом. Але якщо це не вдається, космос повниться спалахами битв багатотисячних флотів зорельотів.
Варто також згадати про Корпус Мутантів (хто пригадав Псі-Корпус із Вавілону-5, із тим Гукі поділиться морквою) — групу людей, що мають паранормальні здібності. Згідно з ЛОРом (сукупністю основної інформації про вигаданий світ художнього твору) всесвіту, подібні мутанти з’являються в кожної раси невдовзі після того, як цивілізація входить в атомну еру, але зазвичай вони не приживаються і зникають ще до виходу раси у Великий Космос. Перрі Родану поталанило, що Земля отримала потрібні технології саме тоді, коли мутанти тільки-но з’явилися.
Щоправда, носія однієї мутації, надто вже ультимативної, довелося позбутись уже в другому томі. Але телепатія, телепортація, телебачення (себто інтравізія, можливість проникати поглядом крізь матерію) присутні в повній мірі — і використовуються.
Також слід розглянути космогонію серії. Головна її ідея полягає в поетапному розвитку можливостей цивілізації — щось близьке до шкали Кардашева, але з більш екзистенційним спрямуванням. Галактичні цивілізації, які зуміли вижити, поступово перетворюються на «суперінтелекти», могутні надлюдські істоти, які об'єднують у собі розум, цінності та ідеї цивілізації, що їх породила. Своєю чергою, «суперінтелекти» еволюційно тяжіють до об'єднання з усією наявною матерією в щось подібне до мислячої сингулярності, уявної розумної Чорної Діри. І так далі.
Якщо довіряти Пангалактичній Статистиці, то 21% усіх подій у Всесвіті є маніпуляціями Сил Порядку, 16% — проявами Хаосу, а 63% — власними діями живих істот.
Головним екзистенційним конфліктом серії є вселенська боротьба двох груп надлюдських істот: Космократів (послідовників Сил Порядку) та Хаостархів (відповідно, послідовників Хаосу). Перші прагнуть будувати та впорядковувати все й усіх, другі ж, навпаки, руйнують усі впорядковані структури.
Найнеприємнішим для героїв у цьому протистоянні є те, що обидві сторони недолюблюють живих істот через їхню схильність об'єднувати в собі елементи порядку й хаосу. Тому Перрі та його команді доводиться постійно грати ролі то любителів Порядку, то поціновувачів Хаосу, аби уникнути знищення.
Авторський колектив циклу доволі ретельно ставиться до змін уявлень про Всесвіт і намагається осучаснити книжки циклу. Але не безкінечними перезапусками, чим грішать американські серіали-«довгожителі», а сюжетними поворотами. Згідно з ЛОРом циклу більшість високорозвинених технологій працює з використанням багатомірного гіперпростору, однією з характеристик якого є так званий «гіперопір» — величина, що час від часу може змінюватись. Коли ж вона змінюється, то змінюється все… Ну, гаразд, не все, але дуже багато. Одні технології перестають працювати, інші працюють, але не можуть бути відтворені через розрив технологічних ланцюжків, відкриваються нові можливості. І головне — розривається безкінечна спіраль наростання «гіперкрутості».
Слід зауважити, що технологічні моменти прописані дуже ретельно, тож «заклепочники» будуть раді.
Звісно, Сонячний Імперіум з часом видозмінюється, а Перрі Родан встигає побувати і Першим Адміністратором, і Зоряним Президентом, і вигнанцем. Він очолюватиме Перший Імперіум, Другий Імперіум, якусь там Федерацію… І так упродовж десь трьох тисячоліть. Або й довше.
Проте цей справді грандіозний, найбільший у світі цикл науково-фантастичних романів напрочуд мало відомий світові. Попри успіх у Німеччині, в повному обсязі він так і не перекладений. Хоча кількасот романів видавались у США, Бразилії, Франції, Чехії та Японії (тут із оригінальними ілюстраціями). Тому безліч закладених там ідей досягають багатьох споживачів опосередковано, через відображення в інших книжках, фільмах і коміксах.
Перекладів жодного роману з циклу українською, наскільки мені відомо, поки що не існує.
