Неля Ваховська
Перевіряти переклад реальністю?
Здається, аксіоматичним є твердження, що першою й непохитною реальністю для художнього перекладу є вихідний текст, тобто оригінал. Називає авторка сніг зеленим? Це її бачення, психологічна риса її героїв, метафора врешті-решт. Ставить під сумнів закони термодинаміки чи доказової медицини? Ми зітхаємо / глибоко вдихаємо / нервово хихикаємо (потрібне вибрати) і йдемо слідом, навіть якщо самі впевнені у протилежному. Зрештою, Quod licetI Іovi non licet bovi, що в нашій ситуації можна адаптувати як: «Що дозволено авторці, не дозволено перекладачці».
Однак існує низка випадків, коли вимога цілковитої лояльності до вихідного тексту й авторки (саме в такому порядку, адже питання «Що каже текст у нашому контексті?» безумовно переважає над «Що хотіла сказати авторка?») поступається місцем сумніву і навіть робить його обов’язковим елементом роботи.
Авторка помиляється – наводить цитати «з пам’яті», неправильно пише іноземними мовами, плутає географічні назви, дати, вік, кількість дітей, рук та ніг своїх персонажів, і це не художній прийом. У випадку з цитатою ще можна аргументувати, що саме на таке тлумачення орієнтувалася письменниця, тому й перекладати мусимо її версію. Що ж до іншого – можемо або відшмагати авторку примітками (нехай знає, як не поважати доказову медицину!), або просто виправити неточність і подумки передати привіт іноземній редакторці.
Авторка пише про наші реалії. Залежно від градусу наближення чи занурення тексту в місцеву (українську) реальність переклад може виявитися псевдозворотнім: дійсність, схоплену іноземною, доводиться переописувати мовою, що рідна цій дійсності. Це як із цитатою умовного Франка: наведена в перекладі, вона вплетена у вихідний текст. Просто замінити її оригінальною цитатою з українського видання – можна зруйнувати логіку тексту, перекласти самій – та чи залишиться цей текст Франковим і чи буде прочитаний в Україні як Франковий? Звісно, можна коментувати (часом це справді доцільно) і молитися, щоб коментарі не задушили переклад. Частіше ж доводиться повсякчас перевинаходити баланс між двома лояльностями – вихідному тексту і місцевому контексту (зокрема, й політичному), перевіряти реалії, регістри, деталі і постійно приймати рішення, для яких не придумано правил.
Ми не уявляємо собі річ, місце, настрій, описані в тексті. Так інколи буває: наче розумієш усі слова – а образ купи не в’яжеться, й українські слова до нього добрати неможливо. І справа не у страшенних індивідуальних чи культурних особливостях (як у тих древніх греків, які чи то не бачили синього кольору, чи то не мали для нього означника і тому плавали по багряному морю) – часом нам просто бракне досвіду інших місць і переживань.
Мій нинішній клопіт – німецька письменниця, поетка і, гірше, фотографка. У своєму романі, сплетеному із сотні замальовок-есе, вона переживає смерть коханого чоловіка – переживає через опис ландшафтів зимової бідної Італії. Текст густий, із нестабільним інтуїтивним ритмом, така собі поезія руїни – зовнішньої і внутрішньої. Ця книжка зводила мене з розуму. Як знайти баланс між поетичністю і реалізмом? Який регістр обрати, коли я, на додачу, ще й не маю «картинки» перед очима? Наприклад:
Багато сумнівів, легкий пієтет перед авторкою і романтичною гірською Італією спершу вилилися у варіант:
Далі в тому ж есе з’явилися «північнобарвий», «білясто-бетонно-сірий», «заблукалі берізки», які «журяться» на скелі, і не встигла я зоглянутися, як переклад накренився у щиру й добру поетичність. Моє уявне село розрослося. Я малювала його карту, намагаючись уявити собі відстані, перспективу, зміни фотографічного ракурсу, вловити відтінки... І вже майже все придумала, коли завдяки програмі ТОЛЕДО випала нагода поїхати на місце дії. Дійсність виявилася суворою: село маленьке, тісне, бідне, хоча, можливо, навіть трохи миле у своїй банальності. Щоб описати його, справді треба видертися на найближчий пагорб (а краще гору), бо тиснява внизу швидко викликає відчуття короткозорості, а дихати стає складно. Так сталося, що саме цього села google maps не знає, тож німецький текст правив мені за путівник, і я не лише перевіряла переклад реальністю, але й реальність – книжкою. І правити я почала вже там:
P.S. У тексті фемінітиви вжито як генератив до всіх людей.
Авторка:
Неля Ваховська
Українська перекладачка з німецької, оглядачка сучасної німецької літератури, організаторка семінарів та тематичних воркшопів для перекладачів, одна з ініціаторок перекладацької ініціативи Translators in Action
Ілюстраторка:
Маркош Крижак
Графічна дизайнерка, ілюстраторка. Співпрацює з культурними інституціями та громадськими організаціями. Також веде мистецьку діяльність в різних медіа.
