Як створити журналістський текст?
«Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад – не читати їх».
Ці слова належать американському письменнику Рею Бредбері. Зі свого боку можу додати – і не пишучи їх.
У Бредбері була універсальна порада як стати письменником – багато писати і читати. Кожного дня він сідав за рукопис. Вірив, що це продовжує життя.
Подібну ситуацію маємо і в медійній сфері. Аби видавати на-гора журналістські тексти - потрібна щоденна практика. Це основа всього. Ніхто не народжується геніями, але ними стають, якщо докласти надзусиль.
Нагострюємо перо
Автор бестселерів The New Yourk Times Малколм Гладуелл у своїй книзі «Неординарні. Історії успіху» наводить дані дослідження, згідно з яким існує магічне число для справжньої майстерності: десять тисяч годин. В календарному вимірі – це приблизно десять років наполегливої праці.
Автор розповідає, що Моцарт почав займатись музикою з раннього дитинства. Однак свій перший видатний твір (No.9, K.271) написав, коли йому виповнилось 21 рік: доти писав концерти вже протягом десяти років.
Подібну закономірність можна простежити і в професійному становленні багатьох інших музикантів, спортсменів, письменників, бізнесменів тощо.
Отож правило номер один для тих, хто задається питанням, як же написати професійний журналістський текст –Практикуйтесь щоденно.
З кожним новим реченням, сформованим абзацом та завершеним текстом ваша майстерність зростатиме. Це те ж саме, як в плаванні чи їзді на велосипеді. Ці види спорту дозволяють дуже чітко відчути особистий прогрес – від першого занурення у воду і утримання рівноваги на двоколісному - до перепливання Босфору і навколосвітніх велоподорожей.
Як знайти свою тему
Пошук цікавої теми - ще один виклик, який здатен відбити бажання творити. Хоча не такий страшний чорт, як його малюємо в уяві. Процитую ще одного відомого письменника та журналіста Джорджа Оруела: «Журналістика – це писати про те, про що ніхто не хоче писати. Все інше – піар».
Він розумів, що цікаві теми є навколо нас, у щоденному житті. Потрібно лише сфокусуватись. З власного досвіду можу порадити бути Допитливим.
Уявіть, що ви їдете в потязі. Разом з вами в купе – ще троє людей. Попереду - багато годин гойдання і відсутність Інтернету. Ви можете підпертись рукою, позіхати та рахувати тополі за вікном, або ж розпочати бесіду зі своїми попутниками. Хто його, знає, може, перед вам – три готові історії. Для цього потрібно увімкнути свого внутрішнього Шерлока Холмса чи Міс Марпл.
Панує думка, що героями журналістських матеріалів мають бути неодмінно зірки, винятково успішні, талановиті, неординарні особистості. Проте звичайні люди також є невичерпним джерелом історій, які цікаві уже тим, що у них ми можемо побачити власне відображення. Звідси і випливає друга порада–Говоріть з людьми.
Наступна – Використовуйте соціальні мережі.
Новинна стрічка, дописи друзів, випадково побачений пост, відео чи фото може стати тією самою темою, яку так наполегливо шукаєте. Особливо цінно визначитись із сферою професійних інтересів. Якщо хочете писати про політику – моніторте відповідні групи, профілі політиків, експертів, сторінки та канали тематичних видань, підписуйтесь на колег журналістів та блогерів, які «варяться» в цій темі.
Не забувайте - Читати професійну пресу, форуми, переглядати відеоресурси. І не лише українські, а й зарубіжні видання. Це розширить кругозір. Знаючи, що відбувається у світі, країні, місті, чи селі зможете чітко зрозуміти, що наразі є найбільш актуальним і про що варто розповісти потенційним читачам чи глядачам. Не соромтесь наслідувати стиль того чи іншого автора, або ж запозичувати цікавий формат для власного матеріалу. Це допоможе з часом виробити власну манеру і бачення.
Досліджуйте.Раптово з’явилась ідея для тексту? Зупиніться. Спершу дослідіть її, зберіть усію необхідну інформацію, прочитайте, що писали ваші колеги уже раніше про це, порівняйте. Опісля зробіть висновок – чи справді в обраній темі є новизна та чи зацікавить вона аудиторію.
Наприклад, моя подруга пише про екологію. Одного разу розповіла, що у Карпатах сохнуть ялинки і вона хоче цю тему запропонувати редактору. Чесно кажучи, це мене здивувало – ну, в чому тут сенсація? Всі і так знають, що ялинки сохнуть. Однак вона пояснила, що ретельно дослідила це явище. По-перше, не всі знають. По-друге, це все - наслідок глобальних змін клімату. Виявляється, загальна температура підвищується і зменшується кількість опадів. Через це знижується рівень ґрунтових вод. Дерева втрачають опір до заселення шкідливими комахами – короїдами. З часом трухлявіють і сохнуть. Як вам історія? Це ж екологічний блокбастер.
Без табу
Визначившись із темою, виникає наступне питання – як її висвітлити, аби це було професійно. Ви знайдете низку підручників з теорії журналістки, де детально прописані етичні принципи роботи в медіа. Я пропоную лише ті, які для мене мають найбільш практичне значення.
Перш за все, у своїх текстах можна говорити не тільки про комфортне або популярне, а й те, що хвилює соціум, що викликає дискусії, є суперечливим і потребує суспільної реакції.
При цьому, завжди пам’ятайте про аудиторію – для кого пишете. Вочевидь, історія про нещасні ялинки не дуже зацікавить видання, яке спеціалізується на антикорупційних розслідуваннях. І не тому, що тема погана. Вся річ у тім, що аудиторія такого видання прагне отримати інформацію іншого напрямку.
Також у текстах не заборонено описувати конфлікт і шляхи його вирішення. При цьому, уникайте довгих речень, моралізаторства, викладу особистої думки. Ціль журналістського матеріалу – інформувати. Читачі самі зроблять необхідні висновки.
Використовуйте цитати, пряму мову. Це збагачує будь-який матеріал. Дивіться на проблему під різними кутами, зважуючи всі «за» і «проти». Намагайтесь бути максимально об’єктивним.
Табу
Одного разу Ернест Хемінгуей заклався, що напише оповідання, яке складатиметься всього з шести слів, але яке здатне зворушити будь-якого читача. Автор виграв суперечку: «Продаються дитячі черевички. Неношені».Важливо не те, скільки слів використаєте для свого тексту, а ідея - що хочете за допомогою цих слів сказати.
Натомість, журналісти подекуди намагаються викласти всю інформацію, не пропускаючи жодної деталі. У результаті замість лаконічного, структурованого, соковитого тексту отримуємо бюрократичні звіти. Уникайте таких пасток.
Ще одне медіатабу, про яке варто пам’ятати - писати есе і роздуми на вільну тему. Це зовсім інший жанр і він далекий від журналістики. Однак, якщо вас магнітом тягне у ці формати, не лякайтесь. Вочевидь, маєте всі шанси розвинути свої літературні навики.
Ще одне моє улюблене табу - бути ледачим. Виробіть у собі звичку не лінуватись перевіряти всіх і все: прізвища, імена, географію, біографічні дані героїв, цифри тощо. Краще потратити лишню годину на тлумачний словник української мови, аніж червоніти за свої помилки.
Не використовуйте абревіатури без розшифровки, власні скорочення, смайлики, нікнейми, LOL, OMG або ж великі літери - СЕНСАЦІЯ!!!
І пам’ятайте – в українській мові тести не Пишуться, їх Пишуть. Тому не захоплюйтесь пасивною формою дієслів та будьте обережними з використанням прикметників та художнім описом подій. На кшталт, «зустріч на вищому рівні», «кращі з кращих», тавтологія - «наш власний кореспондент повідомляє». Це те, що руйнує динаміку тексту і зменшує його цінність. Адже хотіти писати – це чудово. А хотіти писати грамотно – це вже професія.