Український національний стенд на Франкфуртському книжковому ярмарку цього року буде оформлено на основі візуально розвинених мотивів з мозаїки «Дерево життя» української художниці Алли Горської. Мозаїка була знищена в Маріуполі цього року внаслідок російської військової агресії проти України. Фотограф, журналіст, дослідник монументального мистецтва Іван Станіславський спеціально для Lectüra розповідає про долю цих робіт.
До початку російського вторгнення в Маріуполі перебувало одне з найбільших в країні зібрань мозаїчної монументалістики, що включало 26 видатних авторських творів та кілька десятків робіт меншого масштабу. Окреме місце серед них посідали мозаїки команди Алли Горської «Боривітер» та «Дерево життя». Вони лишалися одними з небагатьох робіт шістдесятниці на територіях, не окупованих Росією.
Історія створення цих панно почалася понад пів століття тому. Віктор Зарецький та Алла Горська опинилися в Маріуполі (тоді Жданов) не вперше і не випадково. Починаючи з 1965 року митці багато працювали на Донбасі. Тільки за той рік вони виконали в Донецьку 8 мозаїк: «Космос», «Вогонь», «Земля», «Сонце», «Надра», «Вода», «Вітер», «Життя». В серпні 1966 року художники завершували панно «Прометеї» («Шахтарський Край»). Саме тоді, за спогадами Олексія Зарецького, його батьки Віктор Зарецький та Алла Горська вирішили завітати до Приазов’я. Одною з цілей цієї поїздки було знайомство з маріупольським монументалістом Віктором Арнаутовим. Біографія Арнаутова нагадує пригодницький роман: син священника, офіцер білої гвардії, емігрант, учень видатного художника Дієґо Рівери, професор Стенфордського університету й зрештою реемігрант. В 1963 році Віктор Арнаутов повертається зі США на Батьківщину і стає найавторитетнішим художником-монументалістом у Маріуполі. В 1964-му він створює величезне панно «Підкорювачі космосу» («Зв’язківці») на фасаді Будинку зв’язку, в 1965-му — мозаїку «Вчителька з групою дітей» на фасаді школи №54.
На той час у Маріуполі вже сформувалась когорта митців-монументалістів. Крім Арнаутова, встигли заявити про себе Яків Райзін, Микола Тихонов, Валентин Константінов, Лель Кузьминков. В спогадах Олексія Зарецького, мабуть, саме Константінов і був отим «греком, який цього не приховував і за це всі його поважали», але «творчість якого не викликала у батьків захоплення». Того літа дует Константінова-Кузьминкова працював над монументальним проєктом, що вважався одним із найамбітніших в СРСР. Митці планували виконати на заводських корпусах ансамбль мозаїчних панно загальною площею понад 500 квадратних метрів. Пізніше Константінов відіграє помітну роль у долі мозаїк Горської.
Навесні наступного, 1967 року Віктор Зарецький та Алла Горська прибули до Маріуполя у творчу експедицію на чолі цілої бригади. До групи входили Борис Плаксій, Галина Зубченко, Василь Парахін, Надія Світлична та маріупольський художник Григорій Пришедько, що раніше працював з Віктором Арнаутовим. Автори вже пройшли всі кола бюрократичного пекла по затвердженню попередніх ескізів і мали на руках фінальні картони. Можна було починати.
Кілька наступних днів уся бригада «до болю в хребті» підіймала матеріали на п’ятий поверх та проводила підготовчі роботи, а 27 травня картони «Боривітра» вперше приміряли на стіну. Виявилося, що «сам Птах занадто великий. Маленьке приміщення. Малюватимемо просто на стіні», — пише у своєму щоденнику Алла Горська. «Боривітер» мав бути програмним соцреалістичним зображенням, але на свій страх і ризик митці змінили затверджений в інстанціях ескіз. Замість птиці-борця з'явилася легка, стрімка композиція. За задумом авторів, графічні й колірні рішення панно були покликані емоційно відобразити сутність Приазов'я як місця, де степові вітри стикаються з водами Азовського моря. Місцева природа таки вплинула на художників.
Робота над обома мозаїками відбувалася паралельно. Проте спершу почали викладати «Дерево життя». Цей образ символізує всесвітній лад, єдність світу. Корені дерева занурені в землю, гілки — в космічному світі, а стовбур між землею і небом. У кроні ж дерева розташоване гніздо. Автори мозаїки, використовуючи архаїчні символи Світового дерева та птахів, метафорично переповіли головний міф предків про створення Всесвіту. Панно «Дерево життя» мало чітко виражений український характер і зазнало критики ще під час створення.
3 липня Горська пише у своєму щоденнику:
«Був Іванченко з Києва. Нарада. Напади Іванченка на наше Дерево».
З 27 червня по 8 липня бригада викладала смальтою «Боривітер». Потім вносили невеликі поправочки, чистили, мили обидві роботи.
12 липня Алла Горська нотує:
«Розбили шампанське. Випили шипучку. Закінчили».
Менше ніж за два місяці бригада Горської-Зарецького оздобила інтер’єр ресторану «Україна» двома мозаїками, першими в Маріуполі застосувавши смальтовий набір і низку інших матеріалів та технік. Роботи мали експериментальний характер, оскільки митці широко використали нестандартні матеріали — шлакоситал та метал. В архітектурі «Дерева життя» особливе місце посів листовий алюміній, що надав роботі химерної прозорості та сяяння. «Боривітер» містить навіть фрагменти нержавіючих ложок. Сміливі фактурні сполучення матеріалів, чергування рельєфів та контррельєфів надали зображенням ефекту руху, який помічали сучасники.
За роботою митців спостерігав місцевий художник-монументаліст Валентин Константінов. У другій половині 60-х років він був головою худради виробничих майстерень і курував створення всіх монументальних робіт у Маріуполі. За його спогадами, Алла виділялася з-поміж усіх, робота захоплювала її повністю. Вона прискіпливо розглядала кожен камінчик перед тим, як визначити його місце. Результат був дивовижним: камінці одного кольору не тільки давали відблиски різних відтінків, а й змінювали їх залежно від кута освітлення. Це створювало ефект руху — гілки «Дерева життя» гойдались, пригадує Константінов. На його думку художня цінність творів бригади Алли Горської була надзвичайно висока.
Після загибелі Горської роботу «з ідеологічних міркувань» замурували цеглою. Залишати у всіх на очах роботу відомої дисидентки із зображенням дерева, що символізує вічне життя, було неприйнятно. Панно пробуло в застінку майже сорок наступних років, поки завдяки ентузіазму дослідниці життя Алли Горської Людмилі Огнєвої не було визволене.
22 липня 2008 року Людмила Огнєва разом з донецьким художником-монументалістом Михайлом Кушніром приїхала до Маріуполя за запрошенням власника ресторану «Україна» Миколи Тимченка. Цьому візиту передували кілька років роботи в архівах та розслідування на місці. Вже навіть мало хто пам’ятав, що в ресторані було дві мозаїки, але Огнєва сподівалася, що «Дерево» не загинуло. На огляд були запрошені маріупольські монументалісти Валентин Константінов та Лель Кузьминков. В приміщенні ресторану вже почалися ремонтні роботи. Було демонтовано стелю, і це давало можливість зазирнути зверху за стіну, яка закривала мозаїку. Так з’ясували: «Дерево життя» збереглося. У неділю 13 жовтня 2008 року стіну, яка майже 40 років затуляла панно, прибрали. Проте склалося так, що невдовзі ресторан припинив роботу, а приміщення на довгі роки опинилося під замком. Через це дуже небагатьом пощастило побачити роботи бригади Алли Горської на власні очі. Сюжетно позачасові, досконалі естетично та позбавлені будь-яких соцреалістичних концепцій, ці дві роботи бригади Алли Горської залишалися невідомими перлинами маріупольського зібрання монументалістики.
Російське вторгнення завдало Україні безліч незворотних втрат, серед яких — тотальна руйнація матеріальних об’єктів культурно-історичної спадщини. Постраждав і монументальний спадок митців-шістдесятників. До окупації він налічував понад сто творів у різних техніках. Скільки їх лишилося на цей час — сказати важко, проте втрати однозначно великі. І чи не найболючішою з них є руйнування мозаїк, виконаних бригадою на чолі з Аллою Горською.
«Дерево життя» та «Боривітер» зазнали ушкоджень під час штурму Маріуполя російськими окупантами наприкінці березня. Згідно зі свідченнями, роботи втратили приблизно 25–30% мозаїчного полотна; у площинах опорних конструкцій утворились наскрізні отвори та тріщини. Мозаїки були виконані прямим набором на цементну основу, тож пошкодження основи призведе до поступового руйнування панно під впливом атмосферних явищ.
Реставрація пошкоджених робіт сьогодні ймовірна лише в теорії. Брак майстрів і досвіду подібної роботи, відсутність необхідних матеріалів, деталізованих фото творів та зрештою їх фізична недоступність унеможливлюють порятунок монументальних робіт на практиці. Тому, на превеликий жаль, перспектива повної та незворотної руйнації виглядає найреалістичнішим розвитком подій.
Автограф митців на панно Дерево Життя | Foto: Іван Станіславський ©
Приміщення ресторану «Україна», яке мали прикрасити монументальними роботами, складалося з двох об’ємів. В першій, більшій залі художники мали зробити мозаїчне панно «Дерево життя» площею 35 квадратних метрів. Ліворуч, за рогом, розташовувався окремий майданчик менших розмірів, де мав з’явитися «Боривітер» площею 18 квадратів. 23 травня о 7:30 ранку Зарецький та Горська увійшли до ресторану «Україна», щоб розпочати роботи. З вікон останнього поверху відкривався гарний краєвид на море. В цю пору ранки в Маріуполі ще свіжі та бадьорі, а літня спека тільки починає підбиратися зі степів у місто.
Панно Дерево Життя у липні 2022 | Foto: Іван Станіславський ©
На жаль, майже весь творчий доробок Горської-монументалістки наразі втрачено. Мисткиня працювала переважно на сході, і більшість її робіт опинилися на окупованих територіях ще у 2014 році. На цей час відомо лише про дві мозаїки авторства Алли Горської, що збереглися на підконтрольній Україні території.