Комунікація

Спілкування на великій віддалі – до цього прагнули люди ще у XIX столітті. Численні дослідники проводили тоді експерименти з електричними апаратами для передачі на відстань мови. У 1861 році німцеві Філіппу Райсу вдалося добитися прориву: перший телефон складався із дерев'яної вушної раковини, на яку була натягнута плівка з тваринних кишок. Вимовлені слова приводили цю мембрану в рух і таким чином змінювали тиск між металічною пластинкою та проводом. Це зумовлювало коливання електричного струму, які передавалися адресату і там через підсилювач знову трансформувалися у звук.

Райс помер у 1874 році, так і не подавши заявку на реєстрацію патенту, який 7 березня 1876 року отримав Александр Ґрем Белл із США.

Винахідник телефона Філіп Райс у своїй «лабораторії»

Перший мікрофон:
вухо з дерева

Віднині улюблена музика завжди з нами, де б ми не були: на тренуванні, в підземці, чи відпустці. Невеликий цифровий програвач MP3 може втримувати в пам'яті тисячі мелодій. Це стало можливим завдяки розробці команди вчених товариства ім. Фраунгофера на чолі з Карлгайнцом Бранденбурґом:

метод аудіо-кодування MP3 орієнтований на властивості людського слуху. Та частина музики, яку ми добре чуємо, вводиться в пам'ять в усіх деталях; частоти, що не сприймаються нами, опускаються. Таким чином досягається скорочення масиву інформації, що підлягає запам'ятовуванню, на 90 відсотків. Перші MP3-плеєри з'явилися на ринку в 1990-х роках.

Музика скрізь і завжди – це можливо завдяки MP3

Олімпіада наживо, музичні кліпи, короткометражні фільми й кіно-хіти. Рухомі зображення нині можна без проблем приймати у найкращій якості й на мобільних приладах. Це стало можливим завдяки особливо високопродуктивним технологіям відео-компресії, які «спресовують» фільми в процесі передачі.

Нині діє міжнародний стандарт H.264, технологія, створена берлінським дослідниками. Він дає можливість суттєво згорнути обсяг даних без помітного негативного впливу на якість. Адже завдяки йому забезпечується передача лише тих частин зображення, які рухаються. Всі нерухомі сегменти можуть вираховуватися на базі попередніх кадрів.

Завдяки стандарту H.264 рухомими зображеннями в найкращій якості можна насолоджуватися і в дорозі

Сучасні телевізори видають зображення, що не поступається за якістю кінопоказу. Тим самим цифрові телеприймачі сягнули кінця свого довгого шляху, що почався у 1931 році. Тоді Манфред фон Арденне на Берлінській міжнародній радіовиставці представив першу електронну телевізійну установку. Апарат складався із електронно-променевої трубки, котра по іншому називалася трубкою Брауна. В ній за допомогою електронного променя здійснювалась проекція елементів зображення на шибку із скла, покриту люмінесцентним матеріалом. Публіка була у захваті – про винахід на своїй титульній сторінці повідомила навіть газета «Нью Йорк Таймс».

Манфред фон Арденне – видатний винахідник: ще в 16 років він подав заявку на реєстрацію першого патенту, а на момент смерті в 1997 році мав на своєму рахунку близько 600 винаходів і патентів в найрізноманітніших сферах.

Манфред фон Арденне з першим телевізором, 1931 рік

Перша регулярна телевізійна програма в Німеччині вийшла в ефір у 1935 році

Симфонічний оркестр, що годиться для будь-якого помешкання? Тривалий час про це годі було й думати. Але в 1887 році виходець із Ганновера Еміль Берлінер збудував прилад, здатний «консервувати» музику. Принцип дії: звукові хвилі трансформувались у горизонтальні рухи голки, котра передавала ці коливання на круглу пластинку шляхом її подряпування – Берлінер назвав її «платівкою».

А програвач, що знову відтворював звук, охрестив іменем «грамофон». Завдяки йому можна скрізь і завжди слухати музику. Перші грамофони доводилося заводити ручкою. Електричні грамофони поступово завоювали визнання.

Такі зірки як оперний співак Енріко Карузо швидко зробили платівку популярною

Онлайн-банкінґ, дані про клієнтів, важливі переговори – існує чимало інформації, якою можна поділитися лише з певним колом людей. Але яким чином захистити дані від хакерів у процесі їхньої передачі? Особливо перспективною вважається квантова криптографія. При ній таємний ключ ховається так би мовити у певній послідовності світлових квантів.

І оскільки тут суттєву роль відіграє випадок, кодування неможливо «зламати». І що саме головне: шпигуна можна в будь-якому випадку виявити, адже будь-яка взаємодія змінює кванти. Проте виклик полягає у забезпеченні передачі квантів на далекі відстані, в оптимальному варіанті – через супутник. У 2014 році вченим інституту ім. Макса Планка в Ерланґені за допомогою лазера вдалося надіслати крізь атмосферу спеціальне квантове світло, що стало важливим кроком на шляху до надійної передачі даних.
» Відео: квантова фізика – захист від прослуховування завдяки випадку

Лазерна установка на даху науково-дослідного інституту в Ерланґені