про жінок у житті Кафки
Тут був Франц Кафка
Літературна критикиня Богдана Романцова продовжує розповідь про життя та творчість Кафки. Цього разу ми дізнаємося більше про його любовне життя.
У 1910 році в Празі проживало близько 230 тисяч мешканців, а якщо рахувати сучасні межі міста, то і всі 600 000. З них 91 % — чехи, а 9 % — німці. Чимала єврейська спільнота мала обирати, до кого себе зараховувати і якою мовою спілкуватися на роботі: німецькою, тобто мовою еліт, чи чеською. Родина Германа Кафки була на боці німецькомовної традиції, а свою крамницю тримала не в єврейському кварталі, а на Староміській площі.
Прага, як і Київ, — місто пагорбів і мостів. Над усім височіє Град, імператорська резиденція без імператора. Паноптикум без наглядача, місце фантомної влади, яка, втім, впливає на всіх містян. І так, якщо ви щойно подумали про прообраз замку з однойменного роману Франца Кафки, то, дуже ймовірно, ви маєте рацію.
Втім, пиво не перше століття лишається універсальною мовою пражан, тож у кафе «Лувр», відкритому 1902 року, можна було зустріти журналістів, художників, чиновників і, дуже ймовірно, землемірів. Карел Чапек, Альберт Айнштайн, редактор Аксель Юнкер, філософський гурток Брентано із самим Францом Брентано на чолі — всі вони сиділи за сусідніми столиками, бесідували про астрономію, писали репортажі на фірмових листівках. Пізніше у підвалі відкрили винний льох, тож там почали проводити зустрічі художники. Саме у «Луврі» відбулося перше засідання чеського ПЕН-клубу, почесним гостем якого став Томаш Масарик.
На той час празький міський текст міг бути як чесько-, так і німецькомовним. Що ж їх об’єднувало? Теми, інтонації, проблеми. Франц Кафка доєднається до німецькомовного річища, хоча згодом, познайомившись із перекладачкою Міленою Єсенською, щиро співчуватиме чехам, чию історію довгий час визначала німецькомовна імперська традиція. Невідомо, якою мірою це вплив Мілени, а якою — тривалі пошуки Францом своєї ідентичності, однак достеменно знаємо, що у розмовах з чеським письменником Густавом Яноухом, які відбувалися саме у розпал роману з Єсенською, Кафка стає на бік чехів у їхній суперечці з німцями.
До слова, про жінок у житті Кафки. Якби Франц жив сьогодні і зареєструвався у тіндері, він майже напевне був би популярним: ніжний, чутливий, емпатичний, елегантний — ідеал у дусі нової щирості. Наш герой якнайдалі відійшов від образу сильного патріархального чоловіка, що може зубами підняти із землі мішок з борошном (таку історію розповідали про Францового дідуся). Макс Брод, найкращий друг Франца ще з гімназійних часів, у біографії «В’язень абсолюту» зазначить, що Кафці завжди були ближчі жінки з його родини, ніж чоловіки. Тиха Юлія перебувала під впливом Германа і боялася стати на захист сина, однак Франц проніс крізь все життя ніжну любов до матері й трьох своїх сестер, зокрема Оттли, яка підтримуватиме брата навіть в останні непрості дні його життя.
Влітку 1907-го Кафка, випускник Празького університету, їде на канікули у Трест в Моравії до свого дядька Зіґфріда Леві. З листів знаємо, що там у нього трапляється літній роман із дівчиною, яку Франц опише як «надокучливу». Звати енергійну панянку Гедвіґа Вейлер, і вона з Відня. Після розставання молоді люди листуються, і саме в листах Францова пристрасть розгорається — він загалом вважав епістолярні стосунки безпечнішими й прийнятнішими для себе. Вейлер приїде до Франца у гості, однак невдовзі закохані остаточно розсваряться, і Гедвіґа навіть попросить повернути їй листи.
Друге велике кохання Франца — Феліція Бауер, яку Франц спочатку схарактеризує як жінку з «кістлявим порожнім обличчям». Пара знайомиться в гостях у Макса Брода 13 серпня 1912-го, і вже за кілька днів Франц наважується на нові стосунки. Кафка їздитиме до Феліції в Берлін, і вони навіть заручаться, розійдуться і знову заручаться. Родини підтримуватимуть цей союз, однак урешті-решт пара остаточно розійдеться. Від цих стосунків лишилося оповідання «Вирок» та понад 700 сторінок листів про творчість, кохання, мову, усі від Франца — Феліції. І попри те що дослідники, на кшталт Еліаса Канетті, відгукувалися про Бауер іронічно, сьогодні літературознавці сходяться на думці, що Феліція була розумною і сильною жінкою, цілком собі рівня інтелектуалу Кафці. Пізніше Бауер вийде заміж за берлінського банкіра, однак усе життя ретельно зберігатиме листи від Кафки.
Наступну любов звуть Юлія Вохрицек, і про неї Франц писатиме як про скромну і незначну панянку, схожу на метелика, що пурхає навколо лампи. Ви вже зрозуміли цей принцип, так? Спочатку — облаяти у листах, а далі закохатися по вуха. Ці двоє зустрілися у пансіонаті для хворих на туберкульоз. В обох розбите серце: Франц ніяк не може відійти від стосунків із Феліцією, Юлія поховала на війні нареченого. Герман Кафка категорично проти цього союзу, а тому Франц, звісно, робить Вохрицек пропозицію, а ще пише знаменитого «Листа до батька», якого Герман, до слова, ніколи не прочитає, бо Юлія Кафка чоловікові послання не передає. Просто перед весіллям квартиру, яку планували орендувати молодята, віддають іншій родині, і це стає початком кінця чергових заручин. Одруження відкладається, почуття Франца швидко згасають. Попереду — нова любовна історія, геть не схожа на попередні.
Журналістці Мілені Єсенській Франц напише сам у квітні 1920-го. І це, можливо, єдина кохана, про яку Кафка із перших листів відгукуватиметься захоплено. «Живий вогонь, якого раніше в житті не бачив» — так письменник скаже про свою перекладачку чеською. Дружина літературного критика Ернста Поллака, колумністка кількох видань, дочка університетського професора, епатажна і блискуча, поборниця прав жінок і головна партнерка Кафки в його епістолярних іграх. Єсенській Франц навіть запропонував жити разом, однак та пропозицію відкинула (я ж кажу, мудра дівчина!). У цей період автор розпочинає «Замок», свій найвідоміший роман. Мілена надихає, Кафка захоплюється сміливістю її ідей, дотепністю, ерудицією, однак союз між ними неможливий — Поллака Єсенська покинути відмовляється. Втім, навіть після розриву Мілена лишатиметься Францовою подругою, а після його смерті напише найзворушливіший некролог на його пам’ять.
У липні 1923-го вже геть хворий Франц їде на Балтійське море і там знайомиться із акторкою і волонтеркою літнього табору Берлінського єврейського будинку. Їй 22, її звати Дора Діамант, і це єдина жінка, з якою Кафка оселиться окремо від батьків. Повернувшись після лікування, Франц збирає речі, аби переїхати до Дори в Берлін. Їм лишається менш як рік щастя, однак це буде напрочуд продуктивний рік: у листах Броду Франц зізнається, що ніколи ще не почувався так натхненно. «Голодомайстер», «Співачка Жозефіна, або Мишачий народ», «Жіночка» — тексти цього періоду. Віддана Дора лишиться із Кафкою у санаторії до самого кінця. Купуватиме йогурт і квіти, ходитиме з листами на пошту, а після смерті Франца втече від гестапо в СРСР, переживе заслання, а згодом відправиться в Англію, стане дизайнеркою одягу, однак помре забутою майже всіма. У 1999 році на її могилі у Іст-Гемі встановлять дошку із написом: «Хто знає Дору, той знає, що означає любов».
Кафка перебирав не лише жінками, а й ідентичностями. Для письма він обрав німецьку мову, хоча знав французьку, вчив давньогрецьку, читав чеською, а сам був євреєм. Мріяв поїхати в Палестину, оселитися в Берліні, вчитися в Мюнхені — бажано все одночасно. Визначити, чий Франц Кафка, непросто: чехи зробили з нього свого genius loci, австрійці впевнено у кожній статті пишуть про австрійського або австро-угорського письменника. Дисертацій про єврейське коріння Кафки теж не бракує. Втім, не лише інші не могли визначити, куди ж зарахувати Кафку, — він і сам у цьому повсякчас сумнівався. Знав лише одне: хоче втекти з Праги, — іронічно, що Прага його після смерті остаточно присвоїла і зробила модерніста своїм символом.
Основними концептами в творчості письменника стали вирок, ідентичність і перетворення — все те, що йому самому доводилося переживати. Вирок у текстах Кафки позначений старозавітною суворістю: син не виправдовує сподівань батька — і той засуджує власну дитину на смерть; чоловік розчаровує жінку або й уникає щастя з нею, адже не вірить у тривання гармонії в шлюбі. Франц постійно почувався винним, і часом здається, ніби йому це навіть подобалося. У романі «Процес» Йозеф К. приймає вирок і тягар провини як щось незбагненне, але водночас неуникне. В «Зниклий безвісти: Америка» персонаж опиняється в Штатах, бо його туди відсилає родина, буквально виганяє за переступ за межі звичного європейського простору. Вирок — це приреченість на первинний гріх і постійну спокуту, яка ніколи не веде до остаточного прощення. Недарма ж тексти Кафки часто розглядають у контексті філософії екзистенціалізму.
Персонажі Кафки приречені не лише на вигнання і маргіналізацію, а й на постійний пошук власної ідентичності. Персонаж «Замку» так уперто прямує нагору саме тому, що це дасть йому змогу нарешті визначити свій статус у спільноті — в селі внизу. Карл Россман в «Зниклий безвісти: Америка» повсякчас опиняється у межовому просторі, як-от коли працює в готельному ліфті — постійно переміщуючись, він ніде не годен знайти себе. Персонажі намагаються ідентифікувати себе через обставини: так Йозеф К. лишається у статусі обвинуваченого, Россман — емігранта, герой «Замку» — землеміра, тобто того, хто шукає певності, хоче накласти на новий для себе простір сітку координат. Втім, щоразу ідентичність вислизає. Празька багатомовність і мультикультурність була для Кафки і звичною, і болючою, адже він сам мусив перевизначати себе, так само, як і його герої. Нескінченний вибір без остаточної точки — єдина можлива Францова ідентичність.
Нарешті, перетворення тісно пов’язане як з першим, так і з другим концептами. Часто персонаж приречений на нього через вирок або присуд фатуму, як-от в однойменному тексті. І хай ідентичність героя лишається сталою, тобто він не стає Чужим із фільмів Рідлі Скотта, — оточення не готове вірити тому, хто здається монстром. По суті, інші персонажі пов’язують ідентичність із зовнішніми проявами і відмовляють героєві у праві визначати власну сутність через дію. Це оголює тотальну самотність людини, її закинутість у світ і неможливість знайти порозуміння.
Висновок із творів — та й особистого життя — Кафки досить невтішний: ми самотні й не здатні на правдиву взаємодію з іншими такими ж самотніми істотами. Ми розщеплені і приречені на кафкізацію, тобто на абсурд. Часто нас судять і нами керують люди, яких ми навіть не бачимо, згідно з правилами, яких не знаємо. Але, зображаючи цей темний світ, Кафка також нагадує, що ми самі його створили. А значить, здатні змінити на краще.
Прага, як і Київ, — місто пагорбів і мостів. Над усім височіє Град, імператорська резиденція без імператора. Паноптикум без наглядача, місце фантомної влади, яка, втім, впливає на всіх містян. І так, якщо ви щойно подумали про прообраз замку з однойменного роману Франца Кафки, то, дуже ймовірно, ви маєте рацію.
Втім, пиво не перше століття лишається універсальною мовою пражан, тож у кафе «Лувр», відкритому 1902 року, можна було зустріти журналістів, художників, чиновників і, дуже ймовірно, землемірів. Карел Чапек, Альберт Айнштайн, редактор Аксель Юнкер, філософський гурток Брентано із самим Францом Брентано на чолі — всі вони сиділи за сусідніми столиками, бесідували про астрономію, писали репортажі на фірмових листівках. Пізніше у підвалі відкрили винний льох, тож там почали проводити зустрічі художники. Саме у «Луврі» відбулося перше засідання чеського ПЕН-клубу, почесним гостем якого став Томаш Масарик.
На той час празький міський текст міг бути як чесько-, так і німецькомовним. Що ж їх об’єднувало? Теми, інтонації, проблеми. Франц Кафка доєднається до німецькомовного річища, хоча згодом, познайомившись із перекладачкою Міленою Єсенською, щиро співчуватиме чехам, чию історію довгий час визначала німецькомовна імперська традиція. Невідомо, якою мірою це вплив Мілени, а якою — тривалі пошуки Францом своєї ідентичності, однак достеменно знаємо, що у розмовах з чеським письменником Густавом Яноухом, які відбувалися саме у розпал роману з Єсенською, Кафка стає на бік чехів у їхній суперечці з німцями.
До слова, про жінок у житті Кафки. Якби Франц жив сьогодні і зареєструвався у тіндері, він майже напевне був би популярним: ніжний, чутливий, емпатичний, елегантний — ідеал у дусі нової щирості. Наш герой якнайдалі відійшов від образу сильного патріархального чоловіка, що може зубами підняти із землі мішок з борошном (таку історію розповідали про Францового дідуся). Макс Брод, найкращий друг Франца ще з гімназійних часів, у біографії «В’язень абсолюту» зазначить, що Кафці завжди були ближчі жінки з його родини, ніж чоловіки. Тиха Юлія перебувала під впливом Германа і боялася стати на захист сина, однак Франц проніс крізь все життя ніжну любов до матері й трьох своїх сестер, зокрема Оттли, яка підтримуватиме брата навіть в останні непрості дні його життя.
Влітку 1907-го Кафка, випускник Празького університету, їде на канікули у Трест в Моравії до свого дядька Зіґфріда Леві. З листів знаємо, що там у нього трапляється літній роман із дівчиною, яку Франц опише як «надокучливу». Звати енергійну панянку Гедвіґа Вейлер, і вона з Відня. Після розставання молоді люди листуються, і саме в листах Францова пристрасть розгорається — він загалом вважав епістолярні стосунки безпечнішими й прийнятнішими для себе. Вейлер приїде до Франца у гості, однак невдовзі закохані остаточно розсваряться, і Гедвіґа навіть попросить повернути їй листи.
Друге велике кохання Франца — Феліція Бауер, яку Франц спочатку схарактеризує як жінку з «кістлявим порожнім обличчям». Пара знайомиться в гостях у Макса Брода 13 серпня 1912-го, і вже за кілька днів Франц наважується на нові стосунки. Кафка їздитиме до Феліції в Берлін, і вони навіть заручаться, розійдуться і знову заручаться. Родини підтримуватимуть цей союз, однак урешті-решт пара остаточно розійдеться. Від цих стосунків лишилося оповідання «Вирок» та понад 700 сторінок листів про творчість, кохання, мову, усі від Франца — Феліції. І попри те що дослідники, на кшталт Еліаса Канетті, відгукувалися про Бауер іронічно, сьогодні літературознавці сходяться на думці, що Феліція була розумною і сильною жінкою, цілком собі рівня інтелектуалу Кафці. Пізніше Бауер вийде заміж за берлінського банкіра, однак усе життя ретельно зберігатиме листи від Кафки.
Наступну любов звуть Юлія Вохрицек, і про неї Франц писатиме як про скромну і незначну панянку, схожу на метелика, що пурхає навколо лампи. Ви вже зрозуміли цей принцип, так? Спочатку — облаяти у листах, а далі закохатися по вуха. Ці двоє зустрілися у пансіонаті для хворих на туберкульоз. В обох розбите серце: Франц ніяк не може відійти від стосунків із Феліцією, Юлія поховала на війні нареченого. Герман Кафка категорично проти цього союзу, а тому Франц, звісно, робить Вохрицек пропозицію, а ще пише знаменитого «Листа до батька», якого Герман, до слова, ніколи не прочитає, бо Юлія Кафка чоловікові послання не передає. Просто перед весіллям квартиру, яку планували орендувати молодята, віддають іншій родині, і це стає початком кінця чергових заручин. Одруження відкладається, почуття Франца швидко згасають. Попереду — нова любовна історія, геть не схожа на попередні.
Журналістці Мілені Єсенській Франц напише сам у квітні 1920-го. І це, можливо, єдина кохана, про яку Кафка із перших листів відгукуватиметься захоплено. «Живий вогонь, якого раніше в житті не бачив» — так письменник скаже про свою перекладачку чеською. Дружина літературного критика Ернста Поллака, колумністка кількох видань, дочка університетського професора, епатажна і блискуча, поборниця прав жінок і головна партнерка Кафки в його епістолярних іграх. Єсенській Франц навіть запропонував жити разом, однак та пропозицію відкинула (я ж кажу, мудра дівчина!). У цей період автор розпочинає «Замок», свій найвідоміший роман. Мілена надихає, Кафка захоплюється сміливістю її ідей, дотепністю, ерудицією, однак союз між ними неможливий — Поллака Єсенська покинути відмовляється. Втім, навіть після розриву Мілена лишатиметься Францовою подругою, а після його смерті напише найзворушливіший некролог на його пам’ять.
У липні 1923-го вже геть хворий Франц їде на Балтійське море і там знайомиться із акторкою і волонтеркою літнього табору Берлінського єврейського будинку. Їй 22, її звати Дора Діамант, і це єдина жінка, з якою Кафка оселиться окремо від батьків. Повернувшись після лікування, Франц збирає речі, аби переїхати до Дори в Берлін. Їм лишається менш як рік щастя, однак це буде напрочуд продуктивний рік: у листах Броду Франц зізнається, що ніколи ще не почувався так натхненно. «Голодомайстер», «Співачка Жозефіна, або Мишачий народ», «Жіночка» — тексти цього періоду. Віддана Дора лишиться із Кафкою у санаторії до самого кінця. Купуватиме йогурт і квіти, ходитиме з листами на пошту, а після смерті Франца втече від гестапо в СРСР, переживе заслання, а згодом відправиться в Англію, стане дизайнеркою одягу, однак помре забутою майже всіма. У 1999 році на її могилі у Іст-Гемі встановлять дошку із написом: «Хто знає Дору, той знає, що означає любов».
Кафка перебирав не лише жінками, а й ідентичностями. Для письма він обрав німецьку мову, хоча знав французьку, вчив давньогрецьку, читав чеською, а сам був євреєм. Мріяв поїхати в Палестину, оселитися в Берліні, вчитися в Мюнхені — бажано все одночасно. Визначити, чий Франц Кафка, непросто: чехи зробили з нього свого genius loci, австрійці впевнено у кожній статті пишуть про австрійського або австро-угорського письменника. Дисертацій про єврейське коріння Кафки теж не бракує. Втім, не лише інші не могли визначити, куди ж зарахувати Кафку, — він і сам у цьому повсякчас сумнівався. Знав лише одне: хоче втекти з Праги, — іронічно, що Прага його після смерті остаточно присвоїла і зробила модерніста своїм символом.
Основними концептами в творчості письменника стали вирок, ідентичність і перетворення — все те, що йому самому доводилося переживати. Вирок у текстах Кафки позначений старозавітною суворістю: син не виправдовує сподівань батька — і той засуджує власну дитину на смерть; чоловік розчаровує жінку або й уникає щастя з нею, адже не вірить у тривання гармонії в шлюбі. Франц постійно почувався винним, і часом здається, ніби йому це навіть подобалося. У романі «Процес» Йозеф К. приймає вирок і тягар провини як щось незбагненне, але водночас неуникне. В «Зниклий безвісти: Америка» персонаж опиняється в Штатах, бо його туди відсилає родина, буквально виганяє за переступ за межі звичного європейського простору. Вирок — це приреченість на первинний гріх і постійну спокуту, яка ніколи не веде до остаточного прощення. Недарма ж тексти Кафки часто розглядають у контексті філософії екзистенціалізму.
Персонажі Кафки приречені не лише на вигнання і маргіналізацію, а й на постійний пошук власної ідентичності. Персонаж «Замку» так уперто прямує нагору саме тому, що це дасть йому змогу нарешті визначити свій статус у спільноті — в селі внизу. Карл Россман в «Зниклий безвісти: Америка» повсякчас опиняється у межовому просторі, як-от коли працює в готельному ліфті — постійно переміщуючись, він ніде не годен знайти себе. Персонажі намагаються ідентифікувати себе через обставини: так Йозеф К. лишається у статусі обвинуваченого, Россман — емігранта, герой «Замку» — землеміра, тобто того, хто шукає певності, хоче накласти на новий для себе простір сітку координат. Втім, щоразу ідентичність вислизає. Празька багатомовність і мультикультурність була для Кафки і звичною, і болючою, адже він сам мусив перевизначати себе, так само, як і його герої. Нескінченний вибір без остаточної точки — єдина можлива Францова ідентичність.
Нарешті, перетворення тісно пов’язане як з першим, так і з другим концептами. Часто персонаж приречений на нього через вирок або присуд фатуму, як-от в однойменному тексті. І хай ідентичність героя лишається сталою, тобто він не стає Чужим із фільмів Рідлі Скотта, — оточення не готове вірити тому, хто здається монстром. По суті, інші персонажі пов’язують ідентичність із зовнішніми проявами і відмовляють героєві у праві визначати власну сутність через дію. Це оголює тотальну самотність людини, її закинутість у світ і неможливість знайти порозуміння.
Висновок із творів — та й особистого життя — Кафки досить невтішний: ми самотні й не здатні на правдиву взаємодію з іншими такими ж самотніми істотами. Ми розщеплені і приречені на кафкізацію, тобто на абсурд. Часто нас судять і нами керують люди, яких ми навіть не бачимо, згідно з правилами, яких не знаємо. Але, зображаючи цей темний світ, Кафка також нагадує, що ми самі його створили. А значить, здатні змінити на краще.
