Історії Чорного моря
Black sea lit

Лавінія Браніште (*1983, Брейла, Румунія) навчалася іноземним мовам у Клуж-Напокі (Клаузенбург) та Бухаресті. У 2006 році вона опублікувала свою першу книгу – збірку поезій Povești cu mine (Розповіді про мене), а потім з'явилися збірки коротких оповідань Cinci minute pe zi (П'ять хвилин на день, 2011) і Escapada (Втеча, 2014). Лавінія Браніште є також авторкою романів Sonia ridică mâna (Соня піднімає руку, 2019) та Interior zero (Нуль кома щось, 2016), які були перекладені не тільки на німецьку, але й на польську та іспанську мови, а також були поставлені як сценічні адаптації в Румунії та Німеччині (Фріес Веркштат Театер Кельн).

Браніште написала п'єси Dreaming of voices (Режисер: Ніколета Лефтер) і Exeunt (Режисер: Бобі Прікоп), а також написала сценарій до найновішого фільму Влада Петрі Between Revolutions (Між революціями). Фільм був нагороджений премією журі FIPRESCI на Берлінському кінофестивалі 2023 року у секції «Форум».

Богдан Коса (*1989) випустив у 2011 році свій дебютний роман Покер і перший том трилогії. За рукопис роману він отримав першу премію за дебют у літературі від видавництва Cartea Românească. У 2013 році була випущена збірка поезій O formă de adăpost primară, а також друга частина трилогії під назвою Black Glass, за яку він був визнаний Молодим письменником року 2013. Остання книга трилогії Ultraviolență вийшла у 2017 році. За роман Cât de aproape sunt ploile reci він отримав премію за кращий прозовий твір 2021 року в Румунії. У тому ж році він випустив свою першу дитячу книгу Ziua în care Adam a devenit băiat bun (День, коли Адам став хорошим хлопчиком).

Ека Кеванішвілі (*1979, Тбілісі) навчалася міжнародній журналістиці та працює кореспонденткою для радіо, телебачення та преси з моменту закінчення Тбіліського державного університету. У 2008 році вона почала працювати журналісткою в офісі Радіо Свобода Європа/Радіо Свобода в Тбілісі, займаючись питаннями внутрішньої політики, соціальних та медичних проблем, прав людини та міноритетів. Вона також працювала розслідувальною журналісткою для кількох провідних грузинських газет.

Ека Кеванішвілі є авторкою семи книг, включаючи чотири збірки поезій, збірку коротких оповідань та збірку есеїв і інтерв'ю. Поезія першої збірки віршів Еки Кеванішвілі Rumor (2006) присвячена поєднанню еротичної лірики та бунту, і тому її називають Енн Секстон свого часу. Друга збірка Don't Stand Here (2010) займається соціальними проблемами та війною. Ця збірка також визначила стиль поезії Еки Кеванішвілі, який відносять до урбаністичної поезії. Зі збіркою Selling The House (2013) вона представила колекцію політичних віршів, в яких фемінізм є повторюваною темою. Поезія Кеванішвілі вважається сучасною в найкращому розумінні цього слова, оскільки вона в основному присвячена соціальним питанням, гендерним питанням, сучасному світу, а також глобальним і особистим проблемам.

Арчіл Кікодзе – письменник, актор, екскурсовод, фотограф та спостерігач за птахами, одне з провідних імен сучасної грузинської літератури. Він закінчив своє навчання в Інституті східних досліджень Тбіліського державного університету. Також він навчався кіно та сценарію в Тбіліському державному університеті для кіно і театру.

Кікодзе розпочав писати наприкінці 1990-х років і протягом майже 20 років присвятив себе написанню коротких оповідань та туристичних посібників. Його дебютний роман Південний слон (2016) здобув великий успіх у читачів. У своїх літературних творах Кікодзе вдало відображає видимі та невидимі зв'язки грузинських людей. Діалоги між поколіннями, подорожі та пошук відповідей - основні теми, якими він займається у своїх творах.

Ануш Кочарян – письменниця, культурна журналістка і керівниця з мистецтва з Арменії. У 2012 році вона закінчила магістерську програму з журналістики в Державному університеті Єревану. Вона є випускницею програми обміну Міжнародної програми лідерства Відділу державного секретаря США.

Ануш Кочарян є генеральним директором Державного камерного хору Ховер, продюсеркою документального музично-культурного проекту «Сагсара», головною посадовою особою Центрів саморозвитку «Лофт» та головною редакторкою та викладачкою в Центрі документальної фотографії «4Plus». Вона пише під літературним агентством ARI та є членкою Асоціації письменників ПЕН Армения. У 2014 році вона стала переможницею в конкурсі Європейської мережі драми в перекладі EURODRAM (Франція), а у 2015 році посіла друге місце серед сценаристів в конкурсі Нюрнберзького державного театру. Вона є однією з переможців у категорії поезії на Книжковому фестивалі в Єревані та учасницею літературного фестивалю LIT:potsdam.

У 2022 році Ануш Кочарян видала свою першу книгу Дикий газон. У ній авторка зібрала поезії, які вона писала між 2012 і 2022 роками. Вони були перекладені на кілька мов і супроводжували Кочарян на багатьох літературних фестивалях. З 2013 року Кочарян працює над своїм дебютним романом, який стосується життя та співіснування з незалежністю, травматичних спогадів та подій з пострадянського і першого незалежного покоління в Арменії. Роман має документально-художній характер.

Галина Крук (*1974, Львів) – визнана поетеса і прозаїк, перекладачка і науковиця. Вона авторка п'яти збірок поезії: Доросла (2017), Спів/Існування (2013), Обличчя поза світлиною (2005), Сліди на піску (1997) та Мандри у пошуках дому (1997), збірки оповідань Ніхто, крім мене (2021) і чотирьох дитячих книжок. Книги Марко мандрує довкола світу та Важко бути найменшим були перекладені більш ніж 15 мовами. Вона отримала численні літературні нагороди в Україні, зокрема премію «Жінка в мистецтві» 2023, премію Фонду Коваліва 2022 за збірку Ніхто, крім мене, нагороду за найкращу книгу Букфоруму 2021, літературну премію «Смолоскип», премію Ігоря Антонича та нагороду «Гранослов».

Твори Крук були перекладені на багато мов, її найновіша збірка поезії Прискорений курс з коктейлів Молотова вийшла в 2023 році в англомовному перекладі у США. Вона є співавторкою мультимедійних проектів, таких як «BookWAR» (у співпраці з електромузикантом Юрком Єфремовим та народною співачкою Галиною Бреславець, 2021) та поетично-музичного виступу «Опір матерії» (2016). Галина Крук є членкою Асоціації письменників PEN Україна. У 2001 році вона захистила докторську дисертацію з української барокової літератури та викладає в цій галузі в Національному університеті імені Івана Франка у Львові.

Армен Оганян (*1979, відомий як Армен з Вірменії) – прозаїк, есеїст та перекладач. Він закінчив філософський факультет Державного університету в Єревані і отримав диплом перекладача в Американському університеті Вірменії. Він є автором збірки оповідань Повернення Кікоса (2013) та трилогії романів Мамин край. З 2017 року він є президентом Асоціації письменників PEN Вірменії.

Остап Сливинський (*1978 року, Львів) – літературознавець та поет. У 2000 році він закінчив філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, де вивчав болгарську мову та літературу. У своїй дисертації (2007) він досліджував феномен мовчання в болгарській прозі 1960-1990-х років. До 2018 року вийшло п'ять поетичних збірок автора, які, так само як його критика та есеїстика, перекладені на 16 мов.
Літературний критик Костянтин Москалець сказав про поета: Лірика Сливинського повна тонких деталей, що відзначається ніжним ставленням до деталі. Вони є фундаментально незвичайними, незважаючи на своє походження з повсякденного життя.

У 2020 році його переклад Ольги Токарчук Книги Якова отримав особливу визнання Премії Львова – міста літератури ЮНЕСКО. Він брав участь у виданні двомовної українсько-болгарської антології Український поетичний авангард (2018). Він також є редактором онлайн-антології сучасних есе Ковчег під назвою Титанік: 20 есе про людство 2020 року і антології української поезії війни Поміж сирен (2023). Остап Сливинський є віце-президентом Асоціації письменників PEN Україна та з 2004 року викладає у своєму рідному місті Львові в Інституті польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Іна Влчанова – журналістка, письменниця, продюсерка та перекладачка з французької та російської мов. Вона отримала ступінь магістра з болгарської філології в Софійському університеті святого Климента Охридського.

У своїй професійній діяльності вона присвячує себе мистецтву аудіодрами. Як старший продюсер вона працювала протягом багатьох років у драматичному відділі Болгарського державного радіо та створила численні аудіоадаптації творів міжнародних та болгарських письменників. За свої аудіопродукції вона отримала перше місце на хорватській премії Маруліча в 1998 році, друге місце на премії Європи і восьме місце на премії Музи в Софії в 2006 році.

За екранізацію її першого роману Потопання Созополя авторку нагородили Державною премією «Золота роза» за сценарій у 2014 році. Наступного року фільм переміг на Міжнародному кінофестивалі у Нью-Йорку у номінації «Найкращий іноземний фільм» і на фестивалі в Мілані у номінації «Найкращий акторський склад». У 2016 році фільм отримав перше місце на Празькому незалежному кінофестивалі. Її третя книга Острів катастроф виграла літературний конкурс «Розвиток» на непубліковані болгарські романи в 2016 році, а також літературну премію Європейського союзу в 2017 році. У 2020 році роман був виданий німецькою мовою.

Ліза Вєда (*1989) – авторка гібридних, багаторазових та мультиіммерсивних медіа, викладачка і художниця. Вона випустила новелу Дім Петровського (2016), була співавторкою фотокниги Молодняк (з Робіном Алішою Клеменс, 2018) і брала на себе сценарій та режисуру віртуальної реальності Роздрібний (2019), який був номінований на конкурсі IDFA DocLab у категорії «Іммерсивна недокументальна фікція» того ж року. У 2020 році їй було присуджено стипендію C.C.S. Cronestipendium. Її роман Александра вийшов у жовтні 2021 року і отримав високу оцінку від критики.