"Транзит"
Загублені в сьогоденні...

Крістіан Петцольд екранізує роман Анни Зеґерс «Транзит» та розповідає цю історію вигнання поза часом, при цьому зберігаючи оригінальне місце дії – Марсель. Ми побували на зйомках у Франції.

У приймальні американського консульства в Марселі натовп, який напирає, перешіптується. Тут юди різного віку, серед жінка з двома псами, всі знервовані, неспокійні, стоять у черзі з паперами та нетерпляче чекають, коли їх нарешті впустять. Раптом у кімнату вривається молода елегантна дама в червоній блузці. Вона задихана, схвильована і схоже шукає когось у черзі, поспіхом оглядаючи натовп. Потім вона зникає так само раптово, як і прийшла. Дещо пізніше з’являється молодик, вдягнений по простому. Секретарка вигукує його ім’я, і він стрімко минає збентежену чергу, не вірячи своїй удачі та окрилений надією на жадану і довгоочікувану транзитну візу…

Це сцена з фільму Транзит, який режисер Крістіан Петцольд (Phoenix, Barbara, Yella, Die innere Sicherheit, Gespenster, Wolfsburg) зняв влітку 2017 року під враженням однойменного роману Анни Зеґерс. Він розповідає про особливі стосунки, які протягом років поєднували його з цим романом: «Транзит – це улюблена книга як у мене, так і у мого товариша Гаруна Фарокі. Ми перечитували її раз на рік. На мою думку, цей роман Анни Зеґерс – наша історія: така закинутість-у-світ». З Фарокі був написаний і перший варіант сценарію, в якому Петцольд, за його власним зізнанням, орієнтувався скоріше на Жан-Люка Ґодара і його На останньому подиху ніж на дотриманні роману Зеґерс, яка надзвичайно точно описує чоловічих героїв, при цьому зводячи жіночих персонажів ледь не рівня фантомів, що часто видаються зовсім прозорими. У своєму творі Зеґерс опрацьовує свій власний досвід вигнання у часи Другої світової війни, і роман слугує для Петцольда плівкою, яку він накладає на сьогоднішній Марсель. Класичні костюми поза часом виносять сюжет у непевний часовий контекст. В історії про вигнанців з минулого режисер вбачає своєрідну «історію привидів», яка відсилає і до сьогоднішнього Марселю. «Для біженців час зупиняється, годинник більше не обертається. Минуле, яке в них було, нікого не цікавить. Майбутнього у них немає, вони живуть лише у теперішньому. А цей час їх не приймає до себе». Ця сучасність, не даючи людям ніякого життя, перетворюється на неминучий парадокс, який зрештою робить їхпривидами - розчарованими, витісненими, що більше не мають мови і поневіряються з одного місця до іншого. Як тоді, так і тепер. Адже ситуація з вигнанцями, які у 1940-х роках тікали з Європи до американського континенту, не відрізняється від потоків біженців у наш час, лише напрямок інший.

У головних ролях Паула Бєр та Франц Роґовскі

Марі, жіноча героїня з Транзиту, така ж вигнанка. У поневіряннях вона втрачає не лише свого чоловіка, але й старе життя, і тепер у відчаї силкується усе повернути. Вона прив’язується до іншого чоловіка, знайомиться у Марселі з третім іншим, безіменним персонажем роману, який закохується в неї і тому постійно міняє свої плани втечі. Паула Бєр виконує роль Марі і дуже наочно зображує свої спроби наблизитись до цього складного, важко охоплюваного образу: «Для мене важливо розуміти персонажа, яким він був до того часу, коли починається дія фільму, десь за вісім місяців. Думаю, що вона дуже змінилась і в кінці історії знову трохи повертається до свого старого я». Інтенсивні розмови з режисером та виконавцем головної ролі Францем Роґовскі перед зйомками допомогли їй відшукати образ, який виникає у загальному контексті. «В мене таке відчуття, що це було більш відкрите наближення до образу, ніж я переживала раніше». А досвіду молодій акторці не позичати, адже у свої 22 роки Паула Бєр вже має за плечами солідну кар’єру. У 14 років її відкрив фільм Poll Кріса Крауза, відтоді вона активно знімається у кіно. Міжнародне визнання прийшло у 2016 році після головної ролі у фільмі Франсуа Озона Франц, за яку вона отримала Премію для молодих акторів на кінофестивалі у Венеції. Петцольд познайомився з Паулою Бєр радше випадково, коли допомогав Озону з німецькими діалогами для Франца і так побачив записи з кастингу молодої акторки. Відтоді йому стало зрозуміло, що вона має бути його Марі у Транзиті. З обома акторами Петцольд працює вперше. Франца Роґовскі він побачив у фільмі Love Steaks, і він відразу викликав у нього захоплення.

«Дивитися кіно і створювати його – ці речі часто не сильно розділені»

В минулом режисер плекав у себе своєрідну відданість певним акторам, серед яких Ніна Госс, Бенно Фюрманн, Юлія Гуммер або Барбара Ауер, з якими зняв не один фільм. Так Барбара Ауер з'являється і в Транзиті, як і німецький каталанець Алекс Брендемюль, якого Петцольд помітив у останній стрічці Ніколе Ґарсіа Жінка на Місяці (2016), де він яскраво виконує тонку роль поряд з Маріон Котільяр. Брендемюль, який у Транзиті грає мексиканського консула, розповідає, що працювати з Петцольдом дуже приємно, і він цінує перш за все спокій та обачливість режисера в спілкуванні з акторами. Це підтверджує також і Паула Бєр, пояснюючи, що Петцольд репетирує з акторами кожну сцену протягом двох годин, пробуючи, міняючи, дискутуючи та прилаштовуючи, відтак самі зйомки проходять досить швидко. Часто Петцольд знімає сцену один або щонайбільше два рази. З оператором Гансом Фромом його поєднують 20 років спільної роботи, і серед команди є такі, що працюють з режисером вже багато років. Зібрати випробуваний колектив – в цьому полягає і мета Петцольда, тому він свідомо називає його не сім'єю, а «гуртом партизан». Для налаштування на новий фільм Петцольд традиційно відводить тиждень, який проводить спільно з усією командою у дискусіях і кінопереглядах. Так і під час зйомок у Марселі вся група збиралась упродовж трьох-чорирьох вечорів на даху готелю, щоб спільно подивитися кіно. «Ми дивимось фільми, які не обов’язково пов'язані з нашою роботою, нам йдеться про кіно взагалі, про яке ми потім говоримо. Адже дивитися фільми і робити кіно – ці речі часто не так вже і розділені».

Кінофестиваль "Нове німецьке кіно 2018" в Україні