Берлінале 2020
Ускладнений рестарт

70-й Берлінале представив нову керівну команду - це Карло Шатріан та Маріете Рісенбек. Чи вдалося їм надати Берлінале мистецького та кураторського  поштовху?

Von Ула Бруннер

І в перший рік нової ери Берлінале зберіг репутацію найбільш політичного серед усіх фестивалів категорії А: найважливіші премії на урочистому нагородженні отримали драма про аборт і зворушливий заклик до скасування смертної кари. Золотого ведмедя вручили фільму Зла не існує (There is No Evil) іранського режисера Мохаммада Расулофа (Mohammad Rasoulof). Його кіноальманах – це художньо насичений заклик до скасування смертної кари в його рідній країні. Журі відмітило те, як стрічка унаочнює примус людей до нелюдських дій у тоталітарних системах.

Завдяки премії стрічка  отримала потужну експозиційну платформу, що вже стало фестивальною традицією: Берлінале постійно підтримує іранських кінематографістів, які попри репресії, цензуру чи ув’язнення продовжують свою мистецьку діяльність. У 2011 році першим іранським фільмом, що отримав Золотого ведмедя, став Надер та Симін (Nader und Simin) режисера Асгара Фархаді (Ashgar Farhadi). В 2015 році головним призом відзначили стрічку Тaxi Teheran Джафара Панагі (Jafar Panahi). Як і Панагі, Расулоф отримав заборону на виїзд, тож нагороду отримали його дочка Бейран і копродюсер Кавех Фарнам (Kaveh Farnam).  

політично вибухова Драма про аборт 

Вперше у конкурсній програмі було представлене незалежне кіно Сполучених Штатів. Мовчазна драма про аборт Ніколи рідко іноді завжди (Never Rarely Sometimes Always) режисерки Елізи Гітман (Eliza Hittman) отримала Гран-прі від журі фестивалю. Двоє дівчат підліткового віку їдуть із сільської Пенсільванії до Нью-Йорка, щоб перервати вагітність.   
 

У спокійній манері стрічка розповідає про те, що відчуває молода дівчина, яка хоче самоствердитися в суспільстві, де домінують чоловіки.  Важливий твір, який з огляду на законодавчі обмеження щодо абортів у США за президента Дональда Трампа набуває все більш вибухового характеру в політичному плані.

Срібний ведмідь для русалки

Уже вп’яте Крістіан Петцольд бере участь у конкурсній програмі. Його стрічка  Ундина (Undine) переносить дію казки про морську русалку в сучасний світ і поєднує її з дискурсом про міську історію Берліна.  

Виконавиця головної ролі Паула Бер (Paula Beer) перемогла у номінації «Краща акторка» і принесла принаймні одного Срібного ведмедя для Німеччини. Натомість без нагород залишилась нова екранізація міського роману Альфреда Дьобліна Берлін, Александерплатц (Berlin Alexanderplatz) режисера Бургана Курбані (Burhan Qurbani).

Багато знайомих імен у конкурсній програмі

На цьогорічному фестивалі за одного золотого та сім срібних ведмедів змагалися 18 фільмів з різних країн. При цьому новий мистецький керівник Карло Шатріан зробив ставку на визнаних кінотворців: крім Петцольда це Хон Сан Су (Hong Sang-soo) з Південної Кореї - Срібний ведмідь за режисуру Жінка, яка втекла (The Woman Who Ran), Бенуа Делепін (Benoît Delépine) та Густав Керверн (Gustave Kervern) - лауреати Срібного ведмедя за Delete History, Саллі Поттер (Sally Potter) зі стрічкою Необрані дороги (The Roads Not Taken), або Філіп Гарел (Philippe Garell)  і його Сіль сліз (The Salt of Tears). Не всі показали високий художній рівень, але загалом конкурсна програма проявила неабияку мужність до нестандартних розповідних форм.

організаційні складнощі

Новому керівному дуетові довелось боротися і з суто організаційними труднощами. Так розкриття зв’язків першого директора Берлінале з нацистським режимом привело до скасування престижної премії Альфреда Бауера. Голова журі Джеремі Айронс потрапив під критику через те, що колись допустив зневажливі висловлювання про жінок. А вчинений правим екстремістом теракт у Ганау затьмарив відкриття 20 лютого. Гості урочистої події вшанували жертв хвилиною мовчання.  

Чи зробили новачки все по-новому?

Надії та припущення передували першому Берлінале за нового керівництва. Адже фестиваль останнім часом активно критикували за надлишок фільмів, секцій, погіршення якості конкурсу. Тож багато розмов точилося довкола питання, чи вдалося новачкам надати фестивалеві більш синефільського спрямування?
 

Рісенбек та Шатріан дещо зробили для того, щоб розворушити Берлінале в мистецькому та кураторському плані.  Чотири секції отримали нове керівництво, програма загалом стала стрункішою. Голлівудська продукція на кшталт Minamata з Джонні Деппом або My Salinger Year  з Сігурні Уівер на церемоції відкриття йшли в рамках Berlinale Special Gala, і це забезпечило традиційну порцію гламуру.

перебудова триватиме довго

Нова конкурсна секція Encounters ще має зарекомендувати себе, хоча вона презентувала сравді цікавий огляд незалежного кіномистецтва: від дискусійного Malmkrog Крісті Пую (Cristi Puiu), кіноесею Останнє місто (Die letzte Stadt) Гайнца Еміґгольца (Heinz Emigholz) до Голих звірів (Nackte Tiere), самобутнього дебюту Мелані Вельде (Melanie Waelde). Але залишається питання, чи не шкодить собі Шатріан додатковим конкурсом, послаблюючи так само новаторську секцію Форум.  
 
Зрозуміло одне: цілеспрямована перебудова розпочалась, триватиме ще довго і не завершиться віднайденням нового Берлінале. Світові зірки та відомі творці авторського кіно будуть і надалі надавати перевагу Каннам та Венеції перед морозним Берліном. Сюди додаються і фундаментальні перетворення медійного світу, в якому стрімінгові сервіси підважують кіноіндустрію. Це ускладнює роботу фестивалів категорії А, яким дедалі важче залучати до своїх конкурсів визначні фільми. Нове керівництво чудес не створить. Але їхня прем’єра на Берлінале доводить: шлях, який вони обрали, веде у правильному напрямку.