переклад з німецької
Будденброки: спостереження за світом, який руйнується
Томас Манн. «Будденброки. Занепад однієї родини». — Київ: Лабораторія, 2024
У 1900 році 26-річний, ще нікому не відомий письменник Томас Манн дебютує з романом «Будденброки» — історією про одну родину та її занепад. Майже 30 років потому як уже визнаний світовий письменник він отримає за нього Нобелівську премію. Упродовж творчої кар’єри класик напише ще три тексти, які разом з «Будденброками» літкритики й літературознавці охрестять magnum opus у його доробку. До таких зарахують романи «Зачарована гора» (1924), «Йосип та його брати» (1943) і «Доктор Фаустус» (1947). Яким був роман про занепад старого ладу на межі XIX та XX століть? А чим є класичний німецький роман, якому вже 124 роки, для сучасних українців? Про це та інше — в огляді Наталії Колегіної.
О дивний старий світ
У бюргерському світі, де найважливішими є цінності родини й заробляння грошей, де всі домашні чвари треба ховати від чужих очей, а за обідом «не можна розстібнути ґудзика на жилеті», де жінки не мають прав і мусять у всьому коритися своїм батькам і чоловікам, — виходець із нього юний Томас Манн вбачав багато хиб. І хоча у романі письменник не кепкує відверто зі своїх героїв — типових представників міського населення Німецької імперії, — там є багато сатири на життя німецького суспільства XIX століття.Рід Будденброків — це купці, які розбагатіли на тому, що продавали зерно прусській армії. Перший достойник роду Йоганн Будденброк заснував однойменну фірму, і з тої пори у кожному поколінні роду знаходиться відповідальний чоловік, який успадковує право керувати сімейним бізнесом. Так, від Йоганна фірму одержує в спадок його молодший Жан, від нього — Томас, а останнім спадкоємцем мав би бути малий Йоганн (у колі сім’ї — Ганно), який зовсім не цікавиться навчанням у школі й має пристрасть до музики, як його мати Герда з роду Армгардів. Разом з фірмою кожен з чоловіків дістає сімейні реліквії — біблію та медальйон із родинним гербом від засновника роду кравця із Ростока.
У центрі роману — третє покоління Будденброків: Томас, Антонія, Христіан та Клара. Томас Будденброк — найбільш розважливий серед свого покоління, справжній правонаступник і керівник фірми «Йоганн Будденброк». Його молодший брат Христіан — легковажний жартівник і смиренний мученик водночас. Він не годиться до праці, захоплюється театром, а згодом й азартними іграми. Їхня сестра Тоні Будденброк (потім Грюнліх, а потім Перманедер) — двічі одружена й двічі розлучена жінка, яка не збирається залишатися осторонь долі династії Будденброків і кожним своїм шлюбом прагне примножити славу сім’ї. Клара, непримітна й тиха, виходить заміж за священника. Її історія життя — це щось про наслідки того, як християнські цінності вкупі зі світськими впливають на людські долі.
Прообразом Будденброків стала родина самого Томаса Манна. Цікаво, що в описі побуту героїв роману письменник попрохав матері надати рецепт традиційної сімейної страви. Її відповідь майже без редагування увійшла до тексту. А щемка сцена хвороби Ганно, за словами автора, стала художньою обробкою енциклопедичної статті про тиф. Письменник мав безліч дагеротипів та фотографії купців і промисловців із часописів кінця XIX — початку XX століття. Дослідники кажуть, що з них Манн і змальовував портрети бюргерів.
Що не так із Будденброками?
Все починалося з Йоганна Будденброка, Йоганном і закінчиться, але кілька поколінь потому. То що не так з Будденброками — що прирекло їх на занепад? По-перше, вони вкрай непоступливі й нетерпимі до своїх же родичів. На початку книжки Жан радить своєму батькові Йоганну не виділяти пайку для Жанового брата та Йоганнового сина Ґотгольда, який покинув сімейну справу. Родина розколюється. Байдужість і холодний розрахунок, бажання будь-що зберегти й примножити статки сім’ї прирікає їх на нескінченні сімейні чвари. Жан Будденброк не може дочекатися смерті батьків своєї дружини Елізабет, щоби успадкувати їхні багатства й примножити родинний капітал. У листі до сина Томаса він пише: «Працюй, молись і ощадь!». У цій настанові видно найважливіші цінності родини.
Усі досягнення роду — народження, одруження, смерті — записують у родинні папери, у яких зафіксовано найважливіші дати в історії династії. І тут маємо ознаку другої хиби Будденброків — чванливість і марнославність. Їхня родина — це бюргери, які прагнуть дорівнятися до аристократів величчю роду й впливовістю. Та, на відміну від перших, їм доводиться здобувати славу й визнання власними потом і кров’ю, а не заслугами, які передаються у спадок. Марнославність Антонії незмірна — в юності вона шаленіє від аристократичного світу, прагне попри все долучитися до нього й спілкуватися з такими ж достойниками. І хоча юна Тоні на канікулах у Травемюнде закохується у юнака Мортена, який висловлює палкі тези про несправедливість поділу на аристократів і простих людей, вона не збочує зі шляху — далі прагне вдало вийти заміж, оточити себе якомога аристократичнішими речами й жити «гідно». Обираючи нареченого, Тоні має почесну місію — зупинити вибір на тому, хто буде вартим Будденброків. Напередодні другого заміжжя із Перманедером вона знову відчуває владу: хоч вона й майже безправна жінка, та все ж може впливати на історію роду:
«До неї повернувся настрій, добре відомий з колишніх часів. Почуття власної значущості, важливості вибору, перед яким вона опинилася, свідомість, що знову настав той день, який зобов’язує її до великого чину в історії своєї родини, переповнювали її душу і змушували серце шалено калатати у грудях».
Будденброки гордовиті й прагнуть відповідати найвищим стандартам. Так, кожен власник фірми — це також почесний містянин і сенатор. Таким стає й Томас. Якщо він і волів би мати інші захоплення, окрім комерції, то обов’язку не уникнути, як відчуття почесности, а потім і тягаря. Франтуватий Томас має пристрасть «до всього витонченого й аристократичного… А ще ті цитати з Гейне та інших поетів, які він часто вплітає у звичну розмову, навіть коли йдеться про торговельні чи міські справи». А що як піддатися потягові до інших сфер — уникати комерцій й захопитися театром чи жартами? Такий шлях обрав Христіан, але, окрім жартів і безтурботности, він ще й скиглій, бо має погане здоров’я. А якби його потяг до мистецтва переріс у професійний інтерес, чи не склалася б доля цього представника роду по-іншому? Та де там — Будденброки мають стійке уявлення про себе й власні нахили, а відтак кожен мусить неодмінно їм відповідати. Так, у розмові Томаса й Антонії брат пояснює сестрі, що рефлексія купця не має жодної цінности:
«На світі є і будуть люди, що мають право цікавитися самі собою, пильно приглядатися до своїх почувань, — наприклад, поети, які вміють гарно і впевнено відтворити свій внутрішній світ і тим самим збагатити почуття інших людей. Але ми, люба моя, тільки звичайні купці, і наше самоспоглядання нічого не варте».
Зрештою, попри великі зусилля окремих представників роду, на Будденброків чекає прикрий кінець. У мінливому світі залишаться друзі родини — лише ті, що вміють мімікрувати під будь-які життєві обставини: чи то слизький та непоступливий маклер Гош, чи то власниця невеличкого пансіону для дівчат підлабузниця Зеземі Вайхброт.
