Фолькер Вайдерманн «Людина моря. Томас Манн і любов його життя». — Київ: Лабораторія, 2024
Яким був Томас Манн? Як з'являлися його видатні персонажі? І чи справді найбільшою любов’ю його життя було море? Літературна оглядачка Наталія Колегіна розповідає про біографічну книжку довкола постаті одного з найважливіших письменників XX століття.
Уявіть вишуканого німецького інтелектуала, нащадка бюргерського роду Томаса Манна на пляжі Балтійського моря. Одягнений він у купальний халат, на голові — капітанський кашкет чи кепі в стилі прусського принца Гайнріха. Письменник сидить і курить, вдивляючись у синю далечінь. Саме такий образ викликає в уяві книжка німецького письменника й літературного критика Фолькера Вайдерманна «Людина моря. Томас Манн і любов його життя».
Про що книжка
Якщо коротко, то «Людина моря…» — це історія про стосунки майстра прози Томаса Манна з бурхливою стихією, яка стає уособленням свободи й свавілля водночас. Якщо ж розлогіше, то історія Фолькера Вайдерманна передусім оповідає про Томаса Манна у перспективі роду. Так, окремими героїнями книжки стають його мати Юлія, яка виросла в екзотичній Бразилії й дитиною була вирвана зі свого ідилічного світу в європейський простір умовностей, та його донька-улюблениця Елізабет, яку Томасові вдалося закохати у море — і то так, що по смерті батька та чоловіка Елізабет Манн-Борджезе стала розробницею світового морського права. Отже, ця книжка — не лише про особистість Томаса Манна, а й про його сім'ю, яка не менш пристрасно кохалася у свободі й морі.
«Адже якщо для нього [Томаса Манна] любов до моря була радше загрозливою і він змушений був критично усвідомлювати її небезпеку, то для неї [Елізабет Манн] море було місією і утопією. Місцем, за яке треба було боротися упродовж всього життя»,
— так зіставляє Вайдерманн стосунки з морем у батька й доньки Маннів.
Але не морем єдиним, бо ж ця історія — це також вдумлива розповідь про еволюцію великого письменника й інтелектуала: від звеличення війни до її засудження, від любові й оспівування великої Німеччини до зречення батьківщини, хворої на коричневу чуму, та екзилю у США й Швейцарії.
Життя як матеріал для текстів
Деякі літкритики й дослідники літератури вважають біографічний підхід до аналізу творчості літераторів дещо вульгарним, бо ж не все можна оцінювати чи інтерпретувати крізь призму життєвих подій. Однак, як показує Вайдерманн, творчість Томаса Манна дуже добре надається до того, щоби шукати до неї ключі саме у житті автора.
Його великий дебют, якщо не рахувати дитячих і підліткових спроб пера, — роман «Будденброки» про занепад однієї родини — приніс молодому авторові славу й визнання. А прототипом літературної родини стала власна сім’я Томаса Манна! Так, поважного консула Будденброка він списав зі свого батька — честолюбного купця, який прагнув передати справу родини старшому синові Генріху. У героїні Герді Будденброк (у дівоцтві Арнольдсен), дружині Томаса, впізнаємо риси матері Томаса Манна Юлії. Обидві жінки видаються Іншими: мають нетутешнє походження, захоплюються музикою й фліртують із кавалерами. Сам Томас Манн стає прототипом для іншого героя — слабкого й тендітного Ганно, який не любить навчання у школі, але кохається в грі на скрипці, безтурботному сні й морі.
У романі «Зачарована гора», як дізнаємося з книжки Вайдерманна, теж є цікаві персонажі, змальовані з реальних людей. Так, гедоніста Пеперкорна письменник списав зі свого старшого колеги по літературі Нобелівського лавреата Ґергарта Гауптмана, якого зустрів у «Домі над морем» у Боцені. А прототипом до чарівника з новели «Маріо і чарівник», який гіпнотизує людей і за один вечір принижує ледь не кожного в цілому містечку, є не хто інший, як Адольф Гітлер, який загіпнотизував німців власною руйнівною ідеологією.
Зректися чи подолати себе
Як розповідає дослідник творчості Томаса Манна, багато пристрастей письменника знайшли своє відображення у текстах. З юних літ він закохувався у хлопців, та вже у молодому віці зумів відрефлексувати свої «заборонені» почуття до представників своєї ж статті у новелі «Тоніо Креґер», яка вийшла друком у 1903 році, коли перше кохання вщухло. Головний герой розповідає про ніжні почуття до однолітка Ганса Гансена, чиїм прототипом став Армін Мартенс — білявий хлопчак спортивної статури, який обожнював коней. Старший брат Томаса Генріх висміював брата за його почуття й кепкував із його перших наївних текстів закоханого підлітка. Згодом, у зрілому віці, письменника й далі захоплюватимуть юнаки, однак він навчиться протистояти бурхливим почуттям і проживатиме їх у художніх текстах.
Відтак перед Томасом Манном постав важливий життєвий вибір: зректися чи подолати себе. На думку літкритика, першим справжнім літературним визволенням для Томаса Манна стала новела із назвою «Маленький пан Фрідеман». Її головний герой намагається провадити життя за принципом «Зречися себе», приховує власні переживання, боїться закохуватися чи бути смішним.
«Саме ця історія зробила Томаса Манна письменником, який, пишучи, зачіпав найприхованіші струни, перетворюючи своє життя на мистецтво і постаючи перед читачами цілком беззахисним. Цей пан Фрідеман став неймовірним визволенням»,
— пише Вайдерманн.
Прикладом самозречення з реального життя для Томаса Манна слугувала його мати Юлія. Вирвана з ідеального світу дитинства десь у Південній Америці, вона пристосувалася до життя в Німеччині, навчилася модних манер, адаптувалася до вимог суспільства й часу. І лише за мить до смерті дала слабину: замість добірної літературної німецької з легкими любекськими інтонаціями раптом заговорила іншими звуками — нібито «з барвистої сонячної країни».
За спостереженнями Вайдерманна, вже у зрілому романі «Зачарована гора» (1924) Томас Манн винаходить іще одну формулу існування: «Подолати себе». У головного героя, 23-річного Ганса Касторпа, попереду ціле життя: він молодий і здоровий, щойно опанував професію кораблебудівельника й уже має місце роботи. Але він потрапляє у замкнений простір санаторію та залишається там на кілька років, покинувши будь-які амбіції. (Спойлер!) Зрештою, до кінця історії Ганс Касторп обирає жити, вибирається із санаторію і гине на війні, але таким чином долає власний потяг до споглядання життя й застигання у філософських роздумах.
А море-море…
Хоч мені й дуже кортіло залишити море Томаса Манна загадкою, яку читачі й читачки самотужки змогли б розгадати із книжкою Фолькера Вайдерманна, цієї теми не оминути. То чим було море для великого німецького письменника? У чому полягала загроза для нього? Вайдерманн пише, що море для Манна — це незмірна велич і насолода, а заразом і безвідповідальність, декадентство, засмоктування у загибель, заборонене кохання, недолуга політика, антидемократичність, сп'яніння, романтика, блаженне забуття, щастя без жодних зобов'язань, краса, вічні канікули.
Схоже, що море для Томаса Манна й справді було руйнівною стихією. І тому стає тихим персонажем усіх його книжок. Якщо хтось із героїв любить море, ми мимоволі відчуваємо прихильність до нього чи неї, — так заповів Томас Манн. Саме тому ми вболіваємо за юну Тоні Будденброк, яка на канікулах у Травемюнде (там письменник ще дитиною відпочивав із родиною) закохується у сільського юнака Мортена, але через соціальну нерівність цим двом не судилося бути разом, як і матері Юлії й Паулю, хлопцеві з простої родини. Ми вболіваємо за наймолодшого представника роду і сподіваємося, що малий Ганно відпочине на пляжі, морське повітря його зцілить, і він зможе піднести велич Будденброків, хоч автор вже у назві пообіцяв нам невідворотний занепад однієї родини. Читаючи «Людину моря…», ми вболіваємо за Томаса Манна, довкола якого — ціле море спокус. То чи витримає він це випробування?
