Наталія Колегіна спеціально для блогу «Лектюра» підготувала огляд книжок п’яти титанів німецької літератури XX століття, які вийшли друком в українських перекладах ще минулого століття і виходять нині.
Чи достатньо українських перекладів німецьких класиків кінця XIX — XX століть? Чи можна знайти їх у книгарнях та бібліотеках? Кого з письменників видавали українською у 2000-х, коли наш книжковий ринок переживав засилля російської книжки, а культові німецькі тексти українською існували лише у радянських перекладах? Як у 20-х роках цього століття повертається класика, якій виповнюється 100 років? Спробуймо зрозуміти в цьому тексті.
*Цей матеріал не претендує на повноту, а є суб’єктивним пошуком авторки.
Томас Манн і майже перекладена четвірка magnum opus
Коротка проза Манна вперше вийшла друком українською у 1975-му у перекладі того-таки Поповича у вибраному «Трістан» за назвою однієї з новел. Поодинокі тексти друкували українською в навчальних посібниках у 2011-му. Торік у «Лабораторії» презентували Манна вперше за останній десяток літ виданням чотирьох новел під назвою «“Смерть у Венеції” та інші новели».
Інший важливий текст автора — філософський роман «Зачарована гора» (1924) — видали українською у двох томах у видавництві «Юніверс» у 2009-му в перекладі Романа Осадчука. Головний герой Ганс Касторп потрапляє у замкнений простір санаторію, де залишається на роки. Там начебто нічого не відбувається, а насправді вирують пристрасті й точаться епохальні дискусії. Вже цьогоріч у «Видавництві Жупанського» обіцяють перевидати книжку — побачимо!
Ще один знаковий маннівський текст, «Доктор Фаустус» (1947), видавали у 1990 році у «Дніпрі» й перевидавали у 2011-му у «Фоліо». Однак тепер обидва видання можна знайти хіба що на книжкових барахолках. Це — інтелектуальний роман про музичного генія Андріана Леверкюна, переосмислення гетівського Фауста: герой домовляється із дияволом, щоби досягнути довершености у мистецтві, але жертвує за це здатністю закохуватися.
Пізню іронічну пародію на велику біографію «Сповідь афериста Фелікса Круля» (1954) видавали у перекладі Романа Осадчука у «Видавництві Жупанського» у 2011-му. Текст ще можна знайти у книгарнях. Неперекладеною у четвірці найбільш визначних текстів автора залишилася тетралогія «Йосиф та його брати» (1943).
Вперше українською Деблін виходить друком у 2011-му, за майже сто років після видання оригіналу, з дебютною збіркою «Убивство кульбаби» (1913) у перекладі Катерини Міщенко у видавництві «Наш час». Тепер книжку годі знайти на полицях книгарень, а до бібліотек вона, здається, так і не потрапила. Натомість серед Деблінових книжок, які знайти легко, — ще два переклади: «Берлін Александрплац» (1929) та «Гори моря і велетні» (1924), опубліковані у «Видавництві Жупанського» у перекладах Романа Осадчука та Петра Таращука у 2019-му та 2023-му відповідно.
«Гори моря і велетні» — це щось на межі антиутопії, наукової фантастики, пародії чи пак філософської притчі. Деблінів роман-візія про далеке майбутнє виразно виділяється на тлі інших його текстів фантастичною основою і є експериментальним, бо ж тут так багато елементів усіляких жанрів!
Роман «Берлін Александерплац» приніс письменнику визнання й став magnum opus у його доробку. Лікар-невропатолог за фахом, Деблін занурюється у психологію багатопланової особистости Франца Біберкопфа — злочинця, політичного пристосуванця, невігласа, типового лінюха та представника середнього класу. А ще «Берлін Александерплац» — це багатогранний роман-колаж про Берлін 20-х років XX століття та центр життя середнього класу й дрібних злочинців — Александерплац. Тут письменник нанизує берлінське різноголосся: уривки газетних заміток, міські новини, рекламні оголошення, вигуки та сварки люду — і таким чином створює своєрідну панораму думок та настроїв берлінців.
Окремі ранні оповідання Юнґера перекладали у 2010–2011 роках у націоналістичних виданнях невідомі перекладачі, однак щодо їхньої художньої цінности є сумніви. У 2019-му окремою книжечкою видали оповідання про воєнну реальність «Штурм» (1923) у видавництві «ДІПА» й у перекладі Гліба Парфьонова. А ще за рік вийшла збірка ранніх оповідань та есеїв Юнґера «Авантюрне серце» у видавництві «Пломінь» у перекладі Андрієвського. Жодну зі збірок уже не знайти у книгарнях чи видавництвах.
Окреме місце у доробку Юнґера займають фантастичні тексти. Це зокрема «Скляні бджоли» (1957) та «Наближення. Наркотики і сп’яніння» (1970), опубліковані у 2017-му та 2023-му відповідно. Перший — про концепцію постісторії, де технологічний поступ людства призводить до заміни живого штучним, а другий — про дослідження впливу психотропних речовин на свідомість людини.
У першому брехтівському виданні «Дніпра» під однією обкладинкою публікують переклади трьох важливих текстів: «Копійчаний роман» (1934) Володимира Митрофанова, «Матінка Кураж та її діти» (1950) Марка Зісмана та «Кавказьке крейдяне коло» (1954) Юрія Лісняка. Передрук здійснили у 1973 та 1987 роках.
У 1978-му у «Всесвіті» друкують антифашистську п’єсу «Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити» в перекладі Митрофанова, того ж року вона виходить у «Дніпрі». Цей та інші згадані переклади п’єс є у відкритих онлайн-архівах. Та, ймовірно, киянам більш відома постановка останньої п’єси на сцені Національного театру імені Івана Франка від 2023-го. У 1983-му у «Дніпрі» виходить друком п’єса «Діла Пана Юлія Цезаря» (1957) у перекладі Надії Гордієнко-Андріанової. У 2010-му «Полісся» видає «Три епічні драми»: «Тригрошову оперу» (1928) у перекладі Миколи Ліпісівіцького, «Матінку Кураж та її діти», перекладену Світланою Соколовською та «Життя Галілея» в перекладі Олени Прищепи.
Теоретичні пошуки нового театру Брехта «Про мистецтво театру» видали українською у видавництві «Мистецтво» у 1977-му в перекладі Олександра Чиркова. Тут — про епічний театр, погляд на мистецтво та брехтівський принцип ефекту очуження.
Серед доступних у книгарнях новіших видань Брехта — два: «Три п’єси з екзилю» від «Видавництва 21» у перекладі Миколи Ліпісівіцького та збірка віршів «Похвала діалектиці» від «Meridian Czerniwitz» та сучасного класика Сергія Жадана. Обидві видані у 2021 році. У збірці п’єс уперше перекладено українською драми «Страх і злидні у Третій імперії» (1938) і«Добра людина із Сичуані» (1940). Поетичне зібрання вмістило 60 різних текстів: від класичних сонетів і верлібрів до політичних віршованих памфлетів та маніфестів. Про Брехтову поезію Жадан пише у передмові:
«…він мав здатність перетворювати на вірші все, що траплялося йому на очі, тож поезії його часто нагадують фрагментарні, обірвані, спонтанні щоденникові записи. Та що там нагадують: часто вони такими і є».
У 1960-х переклали, але не опублікували, новели «Смерть Лоенгріна» та «Біля мосту», згодом вони вийдуть у журналі «Всесвіт». Водночас вийшли друком повість «Очима клоуна» (1963) у перекладі Миколи Дятленка у «Дніпрі» у 1965-му та роман «Дім без господаря», перекладений Євгеном Поповичем, у «Радянському письменнику» 1986-го. Обидва тексти засуджують прогітлерівський вибір німців під час Другої світової та описують реальність лицемірної повоєнної Німеччини. Так, скажімо, в романі «Дім без господаря» автор показує ціну відплати суспільства, в якому через активну чи мовчазну підтримку нацистського режиму жага підкорити світ спричинила внутрішній занепад кожного. Молоде видавництво «Ще одну сторінку» у березні анонсувало, що невдовзі перевидасть цей роман.
У 1969 році у «Дніпрі» вийшли вибрані новели «Біла ворона та інші новели» у перекладі Євгенії Горевої. У 1972-му та 1989-му у «Всесвіті» опублікували ще один визначний роман — «Груповий портрет з дамою» та коротку прозу Бьолля. «Груповий портрет з дамою» — це композиційно вигадлива історія про німкеню Лені Пфайфер та світ довкола неї у війні та мирі. У 2017-му його перевидала «Вавилонська бібліотека», але книжку вже не знайти у видавництві, хіба допитуватись у книгарнях.
У 1989-му «Дніпро» видало велике двотомне видання Бьоллевих текстів різних періодів: романи «Де ти був, Адаме?» (1951), «І не промовив жодного слова…» (1953), «Більярд о пів на десяту» (1959), оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» (1950), «Самовільна відлучка» (1964) та інші тексти. З них перевидавали лише «Більярд о пів на десяту» — у 2012-му у «Фоліо». У цьому романі Бьолль створює дихотомічний світ овець та буйволів, де перші не вміють опиратися й приречені на страждання, а другі — прагнуть нищити й підкорювати, тому завжди будуть переможцями. Це сатира на німецьке суспільство, де були кривдники й ті, що мовчки погоджувалися або ставали жертвами діянь перших. Однак це також цілком зграбна метафора світу, щоб назавжди витіснити з пам’яті достоєвщину.
***
Отже, у радянській Україні друкували багато текстів Манна, Бьолля та Брехта, не друкували Дебліна та Юнґера. Старі видання можна знайти тепер хіба що у бібліотеках наших батьків, дідусів та бабусь, публічних бібліотеках чи на книжкових розпродажах (якщо дуже пощастить). Перші три писали антивоєнні тексти, засуджували нацистську Німеччину й відчували провину перед світом за хибний ідеологічний вибір власної нації. У коментарях й передмовах до радянських видань так багато патосного прославляння комунізму на противагу фашизму, аж часом тяжко вихоплювати доладні думки Василя Стуса про Брехта чи Миколи Бажана про Бьолля. З іншого боку, в сучасних виданнях читач отримав змогу познайомитися з текстами Юнґера та Дебліна. От би нам більше свіжих перекладів без цензури! От би нам більше не радянської, а сучасної критики про німецьких класиків!
