Томас Манн. «“Чорний лебідь” та інші новели». перекл. Надія Борис — Київ: Лабораторія, 2024
Про що новели Томаса Манна? У чому їхні шарм і велич? Навіщо читати коротку прозу письменника? Відповіді шукає літературна оглядачка й журналістка Наталія Колегіна.
Завдяки теперішньому розквіту української видавничої сфери наші читачі й читачки мають можливість зібрати бібліотеку світової класики у сучасному оформленні й дизайні. Більш того, з'являються нові переклади загальновизнаних шедеврів літератури, яким виповнюється сто років! Серед них — нова збірка вибраної короткої прози німецького нобеліата з літератури від 1929 року Томаса Манна«“Чорний лебідь” та інші новели», яка щойно вийшла друком у видавництві «Лабораторія» у перекладі Надії Борис. До книжки увійшли чотири новели, написані у різні роки: «Чорний лебідь (Ошукана)» (1954), «Пан і пес. Ідилія» (1918), «Безлад і рання печаль» (1925) та «Кров Вальзунґів» (1921).
Про що йдеться у новелах і як їх написано — у рецензії.
«Чорний лебідь»: ошукана природою чи собою?
Новела «Чорний лебідь» відкриває збірку та водночас дарує їй назву. У тексті йдеться про романтичні пригоди жінки у літах, яка закохується в молодика. П'ятдесятирічна Розалія фон Тюммлер мешкає у Дюссельдорфі із дітьми — «старою дівою» Анною та перспективним молодиком Едуардом. Проживши з десяток літ удовою, Розалія раптово закохується у містера Кена Кітона — молодого англійця, який з великою допитливістю і пієтетом примандрував у Німеччину досліджувати материкову Європу, а наразі викладає англійську її синові.
Ця новела абсолютно унікальна за тематикою, адже Томас Манн порушує проблему старіння жінки, втрату «суспільної користи» жіноцтва з настанням менопаузи, коли жінка вже не може народжувати й перестає виконувати власну нібито єдину життєву місію. Донька Анна, яка відмовляється ставати дружиною й матір'ю, та мати Розалія, у якої пройшла менопауза, роздумують про природу жінки та її призначення. Цікаво, що молодша з них як представниця нового покоління усвідомлює самоцінність жінки й не прагне бути суспільно корисною, натомість старша — оспівує й поважає фізіологічну природу жінки-матері й неабияк тішиться, коли до неї повертаються «жіночі кровотечі». Шкода лиш, що матінка-природа підготувала жінці підступ, а не відродження її жіночої сили.
Нуднувата й сатирична ідилія: «Пан і пес. Ідилія»
Баушан — собака невизначеної породи, якого прихистили в аристократичній сім'ї. Разом з безіменним господарем ці двоє витворили власний плин життя, де покірний пес трепетно чекає на увагу пана, а той працює у будинку й щодня виходить на прогулянки з псом.
Колаж: Canva (c)
Новелу можна було б назвати нудною й покинути читати після кількох сторінок неспішної оповіді, якби не сатиричні зауваги автора, які стосуються не лише собаки й пана, а й чинного суспільного устрою. Господар, будучи людиною благородного походження, тішиться й пишається своїм улюбленцем, коли після відвідин ветеринара через кровотечі незрозумілого походження лікар називає пса «нервовим і анемічним». А все тому, що ці риси притаманні справжнім аристократичним натурам. Чи ж не сміх?
Порядки змінюються: «Безлад і рання печаль»
У центрі новели — родина Корнеліусів, яка намагається дати собі раду в часи по Першій світовій війні: гроші знецінюються з кожним днем, будинок руйнується, а колись заможна високоповажна родина замість розкішних наїдків споживає капустяні відбивні й поганий заварний крем. Голова сім'ї — 47-річний професор історії доктор Корнеліус, дружина на вісім років молодша, а діти — вісімнадцятирічна Інґрид і на рік молодший Берт, а ще двійко малих — капризунчик Зубик і татова улюблениця Лорхен. За основу стосунків між батьком і донькою Томас Манн, імовірно, взяв свої відносини з улюбленицею серед шести власних дітей — Елізабет, відомою як Елізабет Манн-Борджезе, майбутньою письменницею та екологинею.
Старші діти організовують бал, але професорові він видається геть інакшим, ніж у часи його молодости, — позбавленим шарму й вишуканости. Молодь, яка збирається у домі, слухає й обговорює народні пісні про жебраків замість благородної класичної музики, як було колись. Часи змінюються, але незмінною залишається душевна тривога, яка цього разу поселяється у маленькій Лорхен. Долучившись до розваг дорослих і потанцювавши з одним із гостей — паном Ґерґезеллем, дівчинка переймається симпатією до юнака й впадає в істерику й велику тугу через те, що той не її братик. І тільки після того, як гість приходить у кімнату малої й подає їй руку на прощання, вона заспокоюється і лягає спати. Що це — передвісники дорослішання дівчинки, звичайні дитячі капризи чи перші кроки сепарації від батька, який ревнує свою крихітку до дорослого «залицяльника»?
Заборонене кохання чи любов брата й сестри: «Кров Вальзунґів»
Дев’ятнадцятирічні близнюки Зиґмунд і Зіґлінда — молодші діти у сім'ї Ааренгольдів. Вони страшенно люблять одне одного й вічно ходять за руки, як нерозлийвода. Однак невдовзі все зміниться, бо ж юна Зіґлінда прийняла пропозицію руки і серця від міністерського службовця Бекерата. Чи зможуть близнюки зберегти свою близькість?
Зрештою брат і сестра вирішують востаннє піти вдвох на улюблену оперу Ріхарда Вагнера «Валькірія» на основі давньонімецького фольклору й ісландських саг, другу з чотирьох у тетралогії «Перстень Нібелунга». У ній є історія про возз’єднання однойменних близнюків Зиґмунда і Зіґлінди після вимушеної розлуки. Так, осмислюючи вагнерівську оперу, Томас Манн створює новий, сучасний йому сюжет з інцестом, шаленою еротикою й забороненим коханням.
Улюблені теми Томаса Манна
Любов до води
Дослідник творчости Томаса Манна німецький письменник і літературний критик Фолькер Вайдерманн назвав письменника «людиною моря», адже той був закоханий у велику воду і мав до неї тиху пристрасть. Логічно, що у збірці новел не обійшлося без оспівування водної стихії. У тексті «Пан і пес. Ідилія» головний герой і заразом оповідач відкриває свої почуття до води:
«Сила, з якою вода притягує людину, має природне, симпатичне походження. Людина ж дитина води; наше тіло на дев’ять десятих із неї складається, і на певній стадії свого розвитку, до народження ми навіть мали зябра. Щодо мене, то без вагань визнаю, що спостерігати за водою в будь-якій формі й подобі означає для мене найбільш безпосередню і дивовижну форму насолоди природою — справжнє занурення, справдешнє забуття самого себе, коли обмежене власне існування розчиняється в навколишньому світі, доступні мені лише як бачу її».
Старе — нове
Однією з магістральних тем у творчості німецького класика є занепад старого ладу, протистояння дітей і батьків, старих і нових цінностей та способу життя. Їй присвячений дебютний текст у доробку автора — роман-епопея «Будденброки. Занепад однієї родини» (1901), за який письменника нагородили Нобелівською премією. У чільній новелі збірки «Чорний лебідь (Ошукана)» у таку боротьбу вступають Розалія та її донька Анна. З одного боку, старшій жінці невтямки, як працює абстракціонізм у живописі, вона тяжіє до реалізму і закликає доньку змальовувати природу такою, як вона є, а не використовувати новомодні способи, як-от абстрактні геометричні форми.
З іншого боку, Розалія й Анна як мати й донька — представниці різних поколінь, а відповідно й цінностей. Але у Томаса Манна не все так просто: розважлива Анна виявляється більш зрілою та дорослою, ніж її закохана мати, і радить Розалії бути обачною й не давати волю згубним почуттям. Анна дуже добре розуміє, який наслідок матиме моральний вибір, що суперечить її вихованню, — суспільство не стерпить, якщо зріла вдова кинеться в обійми молодого чоловіка. А що стане з самою Розалією?
«Гармонія між тілом і душею — це, звісно, гарна, необхідна річ, і ти горда й щаслива, бо природа, твоя природа, у дивовижний спосіб обдарувала тебе нею. Але ще більше значення має гармонія між способом життя і вродженими моральними переконаннями. І розірвати її — означає розірвати й цілісність своєї душі, а отже, завдати собі нещастя. Чи не здається тобі це правдою? Що ти ішла би проти самої себе, якби втілила в життя власні мрії? Ти ж в основі своїй, як і тато був, прив'язана до певних порядків, і зруйнувати цей зв'язок — означало би зруйнувати й тебе…»
— каже обачна Анна матері у новелі «Чорний лебідь (Ошукана)».
За Вайдерманном, Томас Манн як людина й сам опинився перед складним моральним вибором: слідувати власній природі й заводити інтрижки з юнаками чи бути зразковим сім’янином, чоловіком і батьком шести дітей? Письменник схилявся до другого й намагався протистояти спокусі, а от герої його новел і романів мали можливість їй піддатися.
