Під час своєї восьмої резиденції Злата Рошаль задається питанням, чи справді її письменницька кар'єра йде в гору і чому німецькі резиденції нагадують радянські комуналки.
До 1990-х років паразити були частиною повсякденного життя радянських громадян. У дитинстві ми з батьками, як і багато хто в той час, мешкали в комунальній квартирі, яку також населяли клопи. Вони шикувалися — так мені розповідали — у щось на кшталт колони, аби гуртом цілеспрямовано повзти вгору по стіні, а потім, зі стелі, падати мені на ліжко. У якийсь момент на ринку з'явилися західні інсектициди, такі як лідер продажів — крейда під назвою «Машенька» (зменшувально-пестливе від Маші, Марії), якою по всій квартирі малювалося лінії, схожі на пентаграми; перетинаючи їх, комахи гинули. Щоправда, я тоді була ще маленькою, оминули мене й жахіття життя в тимчасовому притулку для біженців. Згодом у наших орендованих квартирах, навіть у моїй першій кімнаті в студентському гуртожитку, все було спокійно, хіба інколи залітала нахабна муха чи оса, але нічого, що нагадувало б мені про минуле, не траплялося. Загалом у восьми помешканнях, у які мені в різний час доводилось переїздити, жили щонайбільше сріблясті лусочниці, які харчувалися пилом, тож могли вважатися моїми союзниками.Це сталося набагато пізніше, коли я вже закінчила навчання, здобула докторський ступінь і навіть стала доволі успішною авторкою-фрілансеркою. Миючись у душі Будинку письменника, я побачила на кахляній підлозі комаху, що корчилася, вже, певно, майже потонула. Я одразу зрозуміла, що це не мімікрований жук, не баварський лісовий тарган. Можливо, далася взнаки культурна травма, але коли інцидент повторився, я зібрала речі, втекла на вокзал і потім у потязі ґуґлила на смартфоні всі уривки з творів Гоголя і Достоєвського, в яких таргани виконують якусь літературну функцію. Таргани спіткали мене саме тоді, коли я вже думала, що сяк-так досягла певного успіху, соціального просування тощо — в одній із найбагатших країн Європи, в одному з її найзаможніших міст і в контексті винагороди за мою художню творчість.
«... інакше у твоєму резюме знову нічого не буде»
- Передмова | Ув’язнені у вежі зі слонової кістки
- #1 Ондржей Гложек | Там, де річка синьо в’ється...
- #2 Сесіль Джойс Рескі | enfant terrible
- #3 Катаріна Бендіксен | Без власного стола
- #4 Девід Блюм | Придворний блазень на резиденції
- #5 Злата Рошаль | Вони повернулися
- #6 Селім Оздоган | Вони вважають, що від такого не відмовляються
- Післямова | Тоді не подавайте заяви! — А якщо все-таки подати?
Цю статтю опублікували в рамках проекту PERSPECTIVES – нового лейблу для незалежної, конструктивної та мультиперспективної журналістики. JÁDU реалізовує цей проект, який співфінансується ЄС, разом з шістьма іншими редакційними командами з Центрально-Східної Європи під керівництвом Goethe-Institut. >>> Дізнайтеся більше про PERSPECTIVES
січень 2025