Письменницькі резиденції | Післямова  Тоді не подавайте заяви! — А якщо все-таки подати?

Для того, щоби ґранти на резиденцію справді підтримували літературну працю, вони мають відповідати певним критеріям. У післямові до серії текстів Катаріна Бендіксен та Злата Рошаль пропонують покращення.

Тоді не подавайте заяви! — можливо, захочеться вигукнути вам після прочитання цих шести текстів, — просто залишайтеся вдома! У своєму дописі Селім Оздоган влучно формулює, чому більшість письменників*ць продовжують це робити, незважаючи на весь негативний досвід: «Бо інакше у твоєму резюме знову нічого не буде».

Літературна індустрія базується на принципі Матвія. Що щільніший список попередніх нагород, то вищі шанси отримати наступну і, можливо, кращу стипендію, яка дозволить деякий час попрацювати над книжкою, а що відоміша стипендія, то ліпші перспективи привернути увагу агентств, видавництв і літературних домів.

Повсякденне життя вільних художників*ць пов’язане з величезним економічним тиском; практично ніхто, крім авторів*ок кримінальних та любовних романів, не може заробляти на життя продажом книжок, а оплачувані замовлення, публічні читання та воркшопи залишають мало часу для власне письменницької діяльності, написання книжок. Навіть у такій багатій країні, як Німеччина, середній чистий дохід авторів*ок ледь перевищує прожитковий мінімум, до того ж існує разючий ґендерний розрив в оплаті праці. Такі програми фінансування, як ґранти на резиденцію, справді можуть на деякий час зменшити тиск на авторів*ок і дати їм простір для літературної творчості.

Однак для того, щоби вони залишалися небезсенсовними для всіх учасників, мають бути дотримані мінімальні критерії:

Фінансова складова повинна щонайменше покривати оренду житла вдома та витрати на проживання на місці стипендії. Інституції часто забувають, що літератор*ки не можуть на кілька місяців відмовитись від свого постійного житла, і що їм також потрібні харчі та одяг.

Більшість професійних письменників*ць мають також чудову освіту, що надає певної абсурдності пропозиціям, які обіцяють «кишенькові гроші», еквівалентні допомозі з безробіття. У Німеччині респектабельною можна вважати стипендію від 1500 євро на місяць; у випадку міжнародної співпраці однакові умови, звісно, мають застосовуватися до всіх гостей. Звучить очевидно, але на практиці це не так — не відремонтовані, занедбані квартири не можуть використовуватись для резиденцій, те саме стосується спільних ванних кімнат або приміщень з комахами. Натомість стіл і зручне крісло для письменників*ць дуже важливі.

Часто громади, міста та асоціації намагаються замаскувати під стипендію різноманітну неоплачувану журналістську, викладацьку чи розважальну діяльність на місцях. Це не лише проблематично з погляду податкового законодавства, але й несправедливо щодо письменників*ць: вони приїздять на резиденцію, щоб просунутись у роботі над поетичною збіркою, а натомість змушені витрачати час на написання коротких історій для блогу, дія яких має відбуватися в цьому місці. Усі зобов’язання гостя мають бути узгоджені заздалегідь і, перш за все, оплачуватися окремо. Рекомендації щодо цього можна знайти, наприклад, на сайті Спілки німецьких письменниць і письменників (VS) у розділі профспілок ver.di.

Уперто зберігається уявлення про самотнього, ні до чого не прив'язаного генія, який радісно мандрує світом, але це не має нічого спільного з реальністю. Автор*ки мають партнерські стосунки, дітей, родичів, про яких треба дбати, і багато хто з них, як і більшість людей інших професій, не може скасувати всі соціальні зобов'язання і провести декілька місяців в іншому місці. Проте часто саме автор*ки, які піклуються про свої сім'ї, пишуть про нагальні соціальні проблеми, такі як догляд за людьми похилого віку, що засвідчують численні книжкові новинки останніх років. Стипендії мають бути відкритими для всіх автор*ок, а це означає, що потрібно відмовитись від обов'язкової присутності, перенести проєкти у цифрову площину та надати можливість брати з собою дітей і — так, це теж реально – забезпечити догляд за ними. У цьому сенсі майже всі резиденції потребують оптимізації, як це видно з огляду, проведеного мережею other writers.

Звісно, митці цінують фінансову та моральну підтримку. Однак вони не зобов'язані демонструвати довічну вдячність і не повинні виконувати всі вимоги приймаючої сторони та ґрантодавців; надто легко нагороди переростають у неприємні ієрархічні стосунки, в яких до авторів*ок ставляться як до прохачів, декоративних представників культури чи дешевої робочої сили.

Проте забезпечити хороші стипендії просто: все, що потрібно, — це трохи уваги до реальних умов праці письменників*ць і трохи доброї волі, щоб адаптувати свої умови відповідно до цього. Зразковою тут можна вважати нову програму Parents in Arts («Батьки в мистецтві») від Гамбурзького відомства культури та медіа, яка дає можливість батькам-літераторам самим вирішувати — брати з собою дітей на письменницьку резиденцію чи не брати. Свобода вибору щодо термінів і додаткових зобов'язань, таких як воркшопи чи обіди з ґрантодавцями, повинна, однак, поширюватися на всіх авторів*ок. Тільки тоді автори*ки більше не подаватимуться на стипендії лише для того, щоб мати щось у своєму резюме, а тому, що резиденції справді допомагають їм у роботі.

січень 2025